Господарство та соціально-економічні відносини у країнах Стародавнього Сходу

ЛЕКЦІЯ 2

 

ГОСПОДАРСТВО СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ (від найдавніших часів до V ст. н. е.)

ПЛАН

Періодизація та основні риси господарства первісного суспільства

Господарство та соціально-економічні відносини у країнах Стародавнього Сходу

Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу

Реферат: Економічні відносини у Стародавньому Римі

Періодизація та основні риси господарства первісного суспільства

Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона існу­вала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV — Ш тис. до н. е.). Первісне суспільство по­діляється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки ма­теріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Так,палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим пері­одом. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство як основні види госпо­дарювання, що свідчило про привласнювальний характер цієї епохи. У цей час людина навчилася видобувати і підтримува­ти вогонь — одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійні житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людства льодовиковим періодом.

У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт — водний (плоти, човни).

Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. Виникають землеробство, перші постійні поселення людей.

Длянеоліту (новий кам'яний вік) притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається „нео­літична революція”. Відтворююче господарство стає доміную­чим. Основні заняття людей — землеробство, тваринництво, гончарство та інші. Згодом з'являється наземний транспорт — віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. Фор­мується система обміну.

Визначальними рисамимідно-бронзового віку були існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на зем­леробство, скотарство, ремесло. Обмін набуває постійного харак­теру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням брон­зових і залізних знарядь праці. Відбувається перехід від мо­тики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла — ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку характерний швидкий розвиток торгівлі.

У цілому господарство первісної доби мало натуральний характер. Головною господарською формою цього часу була громада — колектив із повною або частковою спільною влас­ністю на засоби виробництва та узвичаєними формами само­управління.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля привели до розкладу первісної господарської системи. Відбувається поступовий перехід від родової до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови для виникнення державних утворень — центрів світової цивілізації.

 

 

Господарство та соціально-економічні відносини у країнах Стародавнього Сходу

До країн Стародавнього Сходу відносяться Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилонське царство), Стародавня Індія, Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особ­ливостями, що відрізняли їх від країн античного світу (Стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на госпо­дарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини спри­яли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Єгиптяни винай­шли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечни­ки стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським до­сягненням стала зрошувальна система землеробства, яка пе­ретворила Єгипет у могутню централізовану державу, квіту­чий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися ви­плавляти бронзові вироби, виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які зберег­лися до наших днів.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава тор­гівля. Згодом у торгівлю з Єгиптом були залучені сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золо­том, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували невільничі ринки, де вільно купува­ли і продавали рабів.

До країн східного рабства, а саме так називають історики країни Стародавнього Сходу, належали також державні утво­рення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, споруджу­вали греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширеніши­ми сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зрос­тання сільськогосподарського виробництва стимулювало роз­виток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. У часи існу­вання могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, реміс­ничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вави­лонському царстві існувало лихварство.

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії. У долинах рік Інд і Ганг в Індії та Хуанхе і Янцзи у Китаї зрошувальне землеробство зародилося вже у IV тис. до н.е. На високоурожайних полях землероби збирали по два рази в рік урожаї бавовни, цукрової тростини, рису, пше­ниці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіо­нальну спеціалізацію.

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так званесхідне рабство. Особ­ливість його полягає у тому, що основною продуктивною си­лою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а та­кож вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, числен­них чиновників, при храмах.

Рабів використовували також на будівництві пірамід, храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і храмового господарства. Головними дже­релами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам.

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріар­хальний характер, сільська община була домінуючою в еко­номіці цих країн.