Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу

Стародавня Греція. У першій половині І тисячоліття до н. е. колись могутні Вавилонське царство та Єгипет внаслі­док внутрішніх та зовнішніх обставин занепадають. У світовій історії розпочинається новий період, відомий під умовною назвою античний (давній). В авангард світового прогресу стає Стародавня Греція, яка була розташована на межі трьох кон­тинентів — Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Через Середземне та Чорне моря проходили важливі торговельні шляхи. Греція, маючи зручні бухти, пре­красні кліматичні умови, значні природні багатства, вбирає матеріальні, духовні, інтелектуальні здобутки різних культур і цивілізацій.

Численні острови, оточені гірськими хребтами, затоки і га­вані визначали відокремленість, автономію економічного життя грецьких общин. Внаслідок цього антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто (поліс). Саме це зумовило перевагу грецького міста над селом. Сільське господарство, внаслідок гострої нестачі землі мало другорядне значення.

Грецькі поліси становили окремі держави, центром кожної з яких було місто, оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Формування грецьких міст-полісів розпочалося у VIII — VI ст. до н.е. Згодом такі міста як Афіни, Мілет, Корінф, Халіке та інші, перетворилися у важливі ремісничо-торговельні центри, стали осередками політичного, культурного життя Греції. Значне місце в господарстві країни зай­мали ремесла, виплавлення металів зокрема. У рудниках, що іноді мали глибину до 100 м, добували руду, з якої виплавля­ли мідь, залізо, виготовляли бронзу. Із цих металів, а також із золота, срібла, виробляли зброю, колісниці, ювелірні вироби. Розроблялися поклади мармуру, глини. Добротним і красивим був посуд, дахівка, інші керамічні вироби, які славилися на весь тогочасний світ. Грецькі тканини, одяг мали попит далеко за межами країни. Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яке було під контролем держави.

Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3—12 чол., хоча в деяких із них кількість працюючих сягала 30— 100 чол. Особливо успішно в Стародавній Греції розвивались будівельна справа, обробка каменю, завдяки чому міста краї­ни перетворилися у прекрасні ансамблі архітектурних шедеврів — храми, палаци знаті, театри, стадіони, інші громадські споруди, які вражали світ своїми завершеними формами. Розвиток ремесел призвів до спеціалізації виробників. Стали спеціалізованими окремі міста-держави.

Повільніше розвивалосясільське господарство. Це було зумовлено низкою вказаних вище факторів, а також тривалим пануванням двопілля. Орна земля, угіддя, інші природні багатства спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкова олія використовувалася у харчуванні, парфумерії, для освітлення, а також була головним експортним товаром. В Єгипет, Рим та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.

У IV ст. до н. е. греки удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Вводилося трипілля, ширше застосовува­лися добрива, використовувалася борона з дерев'яними зубами, молотильна дошка тощо. З'явилися наукові трактати з сільського господарства.

Перенаселення Греції і гостра нестача землі у VIII — VI ст. до н. е. зумовиликолонізацію та утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів, на південному узбережжі Апеннінського півострова, в Сицилії та Північній Африці. Міста-колонії стали центрами торгівлі греків із сусідніми народами.

Широкого розвитку набули в Стародавній Греціїторгівля і товарно-грошові відносини. Більші міста країни, перш за все Афіни, Пірей та інші, стали центрами середземноморської торгівлі, транзитною базою між різними регіонами. Внутріш­ня сухопутна торгівля була менш розвиненою. Торгівля зосе­реджувалася в руках купців, які були власниками великих складів, кораблів. Грошовий обмін здійснювали лихварі, які володіли обмінними пунктами — трапезами. Поступово вони ставали крупними банкірами, посередниками у торгових опе­раціях, власниками значних капіталів. Наявність великої кіль­кості міст-держав, кожна з яких мала свої гроші, гальмувала розвиток товарно-грошових відносин у Греції.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке використання праці величезної кількості рабів. Джерелами рабської праці були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах матеріально­го виробництва. Більшість рабів працювали в копальнях, ка­меноломнях, на будівництві доріг. У Греції були й привілейо­вані раби — учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Деякі філософи, поети були рабами. Рабів використовували як при­слугу в домашньому господарстві знатних людей, незначна

кількість їх була зайнята в сільському господарстві. Лише деяким із рабів (купцям, ремісникам) дозволялося мати сім'ї. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економіч­ного і культурного розвитку держави. Отже, вантичному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основ­ною продуктивною силою суспільного виробництва.

Однак поступово продуктивність невільничої праці пада­ла. З'явилися цілі покоління людей, які народилися, жили і працювали в умовах рабства. Такі люди не хотіли і не могли ефективно працювати. Це стало особливо відчутним, коли Гре­ція почала зазнавати поразок у війнах, внаслідок чого припи­нився приплив нових рабів. Нескінченні конфлікти між грець­кими містами, боротьба демосу з аристократією, рабів з рабо­власниками паралізували економічне життя країни.

У 338 році Грецію завоювала Македонія, а в П ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.

Античний Рим. Історія Стародавнього Риму — одна з най­цікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького госпо­дарства, яке досягло класичних (завершених, найповніших) форм.

В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належаласільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність — патриціям (сенаторам, консулам, трибунам, квесторам), а також вершникам (замож­ним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею 25—100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. е. трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам — землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди. Право при­ватної власності на землю гарантувалося римським законо­давством („Закон XII таблиць”) та державою.

Сільське господарство було багатогалузевим. У Римській державі провідна роль належала виноградарству, городницт­ву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахів­ництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).

Значну роль у господарстві відігравали території, завойовані Римом внаслідок тривалих воєн в Малій Азії, на африканському континенті, в інших регіонах світу. Експропрійовані землі оголошувалися державними і передавалися римській знаті, ветеранам воєн, здавалися в оренду.

Впродовж існування Стародавнього Риму сільськогоспо­дарські знаряддя праці та агротехніка постійно вдосконалю­валися і досягли високого рівня. У І ст. н. е. римляни вико­ристовували не тільки косу, серп, а й жатку з широким захва­том, колісний плуг, мінеральні добрива, водяний млин, мали досконалу іригаційну систему зрошення полів. Успішно роз­вивалася агротехнічна наука. У трактаті Луція Колумелла „Про сільське господарство”, у працях інших мислителів ви­кладалися раціональні способи господарювання на землі.

Значних успіхів було досягнуто времеслі. Археологічні знахідки свідчать про його високий розвиток і професійну майстерність римських ремісників. Міські фортеці, храми, палаци, громадські споруди, водопроводи, лазні, каналізація, іригаційні системи вражали сучасників своєю досконалістю. Відомими далеко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли найсучаснішу зброю (мечі, шоломи, щити то­що). Римська держава славилася будівництвом та утриман­ням доріг (деякі з них збереглися до наших днів), які зв'язу­вали Рим із провінціями. Успішно розвивалося суднобудуван­ня. Високого рівня досягла технологія виплавки металів, ви­готовлення різних предметів з міді, бронзи, заліза та благород­них металів. Обробка каменю, граніту, мармуру, а також різьба по них були предметом гордості римських майстрів.

Ремесло Стародавнього Риму мало географічну та галузеву спеціалізацію. Місто Капуя було відоме виготовленням сві­тильників, інших побутових товарів. Керамічними виробами та вишуканим посудом славився Аррецій. У містах Падуя, Мілан, Парма виготовляли дахівку, посуд, вовняні тканини. Компанійські міста спеціалізувались на виробництві скла. Рим був відомий текстильними та шкіряними товарами.

Розкопки міста Помпеї, знищеного виверженням вулкану Везувій (79 рік н. е. ), дають реальну картину ремісничого роз­витку римської держави. У місті була велика кількість май­стерень, в яких виготовляли вовняні тканини, лампи з бронзи і глини, залізні та скляні вироби, різноманітні інструменти — хірургічні, ковальські, столярні, слюсарні тощо. У Помпеї ар­хеологи виявили ювелірні, парфумерні, скульптурні майстерні. Особливістю ремісництва Стародавнього Риму було колегіальне об'єднання майстрів-виробників за професіями. У II — III ст. н. е. ремесло римських провінцій своєю майстерністю пере­важало над загальнодержавним.

У Римській державі успішно розвиваласяторгівля, яка приносила більше прибутків, ніж ремесло. Добре розвинутою була внутрішня торгівля, зосереджена в містах на місцевих ринках, які згодом стали спеціалізованими. Поступово в містах сформувалися великі ярмарки. Після об'єднання під владою Риму всього Середземномор'я успішно розвивалася зовнішня торгівля. Цьому сприяли також географічний поділ праці, успіхи у кораблебудуванні та будівництві доріг, спеціалізація виробництва та розвиток товарно-грошових відносин. Надзви­чайно активною була морська та караванна торгівля з провінціями. З Сирії привозили дорогі тканини, скло, ювелірні вироби; з Єгипту — лляні тканини, пшеницю, папірус; з Пів­нічної Африки — пшеницю, диких звірів, слонову кістку, зо­лото; з Іспанії — срібло, олово, залізо, мідь; з Галлії — вино­град, вино, кераміку; з Британії — рабів. Незважаючи на складні умови (піратські напади, розбій), успішно розвива­лася торгівля Риму з Індією та Китаєм. Поступово римські купці проникли на північ Європи. В III — IV ст. н. е. в обмін з Римом втягуються народи Північного Причорномор'я, в т. ч. й України. Торгівля сприяла впливу високорозвинутої рим­ської культури на тогочасний світ.

У Стародавньому Римі існувала досить розвинутагрошова система. Наслідуючи греків, римляни відливали мідні моне­ти. Однофунтова монета називалася ассом, 1/2 фунтова — сомісом, 1/12 — унцією. Поруч з римськими використовували­ся срібні монети — драхми грецької чеканки з римською пе­чаткою. В III ст. до н. е. з'явився римський срібний денарій вартістю 10 ассів. Найпоширенішою грошовою одиницею був сестерцій, який дорівнював 2,5 асса. В останній період існу­вання Римської держави в обіг були введені золоті монети — ауерси та соліди.

Рим поступово перетворився у світовий центр грошових операцій. Успішно розвивалася банківська справа. Римські банкіри виступали торговельними посередниками, здійснюва­ли всі грошові операції, використовували чеки, переказні вексе­лі, відкривали безготівкові, поточні, активні і пасивні рахунки.

Розвиток товарно-грошових відносин сягнув найвищого рівня в І — II ст. н. е. Попит на гроші постійно зростав, вони ставали потрібні всім категоріям населення, що підлягало оподаткуванню і змушене було сплачувати грошові податки. Фінансова система Риму була добре розвинена і трималася на експлуатації римських провінцій, в першу чергу неіталійських.

Існує багато економічних та інших причин, які зумовили розквіт античного Риму. Слід виділити деякі з них. Багатство та сила Римської імперії були зумовлені ходом історичного розвитку. Рим підкорив собі Грецію, Єгипет, успадкував їхню культурну спадщину. Наступні завоювання ще більше посилили його. Важливе значення мали внутрішні фактори: три­вале існування правової системи, республіканського устрою, сильної держави, які гарантували права і свободи значної частини населення, перш за все право приватної власності. Велике значення в житті античного Риму мала освіта та на­ука, римляни були найосвіченішими людьми тогочасної доби. Не останню роль в економіці Риму відіграла експлуатація рабської сили, що сприяло вивільненню певної частини лю­дей від важкої праці і заняттям їх наукою, освітою, мистецтвом, літературою, поезією.

У III — IV ст. н. е. господарство Стародавнього Риму по­чинає занепадати.Причиною кризи стало загострення вну­трішніх суперечностей та конфліктів. Вичерпала себе рабо­власницька система господарювання. Масові повстання рабів розхитали підвалини Римської імперії. Знизилася продуктивність праці. Дешева, разом з тим малоефективна праця рабів стримувала технічний прогрес. Економічні засади су­спільства підривало витіснення з господарського життя дріб­них власників. Різко зросла кількість паразитуючих елементів з вільного населення, з міського плебсу, що вимагало додатко­вих витрат держави і, як наслідок, посилення податкового пресу.

Криза рабовласницького господарства в аграрному вироб­ництві виявилася у зменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поширенні екстенсивних форм ведення господарства, його застої. Обмежувалася абсо­лютна власність рабовласника над рабами. Заборонялося їх вбивати, передавати сільських рабів без землі. Раби дістали право церковного захисту. .

Зросло значення невеликих господарств. Провідною фор­мою виробничих відносин у сільському господарстві ставколонат — латифундії дробили на парцели, до яких стали при­кріпляти колонів — дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю. Колони займали проміжне становище між вільними і рабами і мали певну зацікавленість у результаті своєї праці.

Економічний занепад охопив також ремесло і торгівлю. Зменшилося населення міст. Ремісники і купці, професії яких стали спадковими, закріплювалися за колегіями, державні за­мовлення для них стали обов'язковими. Ремесла поступово переміщувалися з міст у села. Ремісничі майстерні виникали у маєтках великих землевласників. Вілли і латифундії перетворювалися на економічно замкнені господарства. Скороти­лася зовнішня і внутрішня торгівля, грошовий обіг.

Зазнала краху завойовницька політика Риму, внаслідок чого припинилося регулярне поповнення господарств рабами. Рим­ська імперія об'єднувала різні народи, поступово почав про­являтися сепаратизм провінцій, ними ставало дедалі важче управляти, збирати податки і т. ін. Римська імперія втрачала свою економічну єдність. Постійно посилювався натиск вар­варів.

Стародавні римляни залишили людству величезну спадщи­ну, якою уміло скористалися перш за все європейські народи. На руїнах Стародавнього Риму виросла згодом європейська християнська цивілізація.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте основні етапи господарської еволюції первісного суспільства.

2. Перелічіть фактори, що зумовили перехід від привлас­нюючого до відтворюючого господарства в період первісної доби.

3. Які ви знаєте країни східного рабства? Розкрийте його особливості.

4. Які галузі виробництва розвинули стародавні греки? Якого рівня досягли їхня торгівля, фінанси, кредит?

5. Назвіть основні причини та наслідки колонізації Ста­родавньою Грецією нових земель.

6. Чому господарство Стародавнього Риму називають кла­сичним?

7. Що вам відомо про римське сільське господарство, ремес­ло, внутрішню і зовнішню торгівлю?

8. В чому полягала суть колонату?

9. Якими були економічні причини занепаду античного рабовласницького суспільства?