Методи упередження податкових ризиків.
Управління податковим боргом є складовою податкового менеджменту і являє сукупність прийомів та способів впливу на платіжну поведінку боржників, спрямованих на погашення ними податкового боргу з метою його мінімізації. Особливістю об’єкту управління є те, що платники–боржники функціонують відокремлено один від одного. Відтак, управлінські дії мають бути спрямовані на кожного боржника окремо. Водночас, податковий борг можна розглядати як обсяг не сплачених державі податків та обов’язкових платежів, який постійно змінюється і структурується за певними ознаками. Це дає змогу визначати пріоритетні напрями управління, вживати заходи, спрямовані на усунення причин його виникнення. Управління податковим боргом, як не сплаченої в установлений термін узгодженої суми податкового зобов’язання, здійснюється через підсистеми засобів впливу на платника для забезпечення погашення ним податкового боргу самостійно та заходів примусового стягнення. Окреме місце в системі управління посідає податковий контроль, спрямований на виявлення прихованого податкового боргу. Розкрито зміст функцій управління податковим боргом, а саме: обліку – формування бази даних боржників та її систематизація; організації – встановлення повноважень суб’єктів управління, послідовності застосування методів управління з розподілом у часі; мотивації - моральне переконання, виховання суспільної свідомості, відповідальності у платників; контролю – моніторинг дій боржників щодо сплати заборгованих державі податків та зборів, виявлення порушень встановлених законом правил оподаткування.
Погляд на управління податковим боргом як на процес дав змогу представити його як послідовність взаємозв’язаних регламентованих у часі етапів, на кожному з яких застосовуються відповідні методи. Основою цього процесу є принцип – у першу чергу надати право платнику погасити податковий борг. Фінансова практика свідчить, що близько 85 % податкової заборгованості в Україні, зменшеної завдяки вжитим з боку податкових органів заходів, погашається на етапі направлення податкових вимог. Незважаючи на те, що право податкової застави виникає у перший день, що настає за граничним терміном, встановленим для сплати податкового зобов’язання, і діє паралельно з направленням податкових вимог, цей засіб впливу на боржника є недостатньо дієвим. У податкову заставу часто потрапляють активи, які не представляють для платника інтерес з огляду здійснення з ними операцій, що підлягають узгодженню з податковим органом. Це нейтралізує вплив податкової застави на мотивацію платників виконувати податкові зобов’язання. Враховуючи, що податкові органи одночасно застосовують декілька засобів впливу (нарахування пені, виникнення права податкової застави, направлення податкових вимог), оцінити дієвість кожного з них за загальними статистичними показниками досить складно, оскільки не можливо встановити, який з цих методів сильніше діє на платників. Таку оцінку можна зробити тільки по кожному платнику окремо. Проте це нереально і недоцільно робити, зважаючи на затрати часу і кадрових ресурсів. Направлення податкових вимог не є економічним інструментом впливу, це нагадування про факт узгодження податкового зобов’язання і необхідність його сплати. Пеня економічно може впливати тільки на законослухняних платників, борг яких виник як тимчасове явище, наприклад, з причини несвоєчасних розрахунків контрагентів.
Дослідивши погляди вчених на трактування сутності ризику взагалі і податкового зокрема, автор дійшов висновку, що ризик податкового боргу – це ймовірність втрат бюджету від несвоєчасної та неповної сплати податків у зв’язку з порушенням податкового законодавства. Цей ризик генерується як платниками податків, так і державою. Джерелами ризику податкового боргу є фактори макро- і мікрорівня. Обґрунтування їх взаємозв’язку наведене в дисертаційній роботі. Висхідними є фактори суб’єктивно-психологічного характеру. Проте їх вплив - це недостатня умова виникнення податкового боргу. Необхідною та достатньою умовою втрат бюджету від несвоєчасної та неповної сплати податків є причини економічного, правового й управлінського характеру. Окреме місце посідає політичний фактор. З одного боку, його природа суто суб’єктивна, проте відносно застосування заходів впливу на платіжну поведінку боржників він діє об’єктивно. Владні структури, які захищають інтереси певних бізнесових кіл, можуть коригувати дії підпорядкованих їм контрольних органів. Це сприяє виникненню податкового боргу, його тривалому існуванню та списанню.
Різні характеристики об’єктів оподаткування та особливості механізмів справляння податків на споживання, доходи та майно зумовлюють й різний ступінь їх ризику для держави з огляду на виникнення податкового боргу. Оцінка ризиків здійснювалася в дисертації, виходячи з об’єктивних закономірностей функціонування податків з урахуванням поглядів на справедливість при справлянні того чи іншого податку. Основними критеріями оцінки були можливість платника приховати або недостовірно визначити об’єкт оподаткування та ймовірність виявлення таких фактів з боку контролюючих органів. Послідовність розгляду податків відповідала їх історичному виникненню: подушний податок, податки на землю та майно, податки на споживання, податок на прибуток. Найменш ризиковими є податки на землю та майно. Їх фіскальна надійність зумовлена стабільністю і визначеністю об’єктів оподаткування. За сутнісними характеристиками досить потужний фіскальний потенціал мають податки на споживання, але він може бути знівельований механізмами їх справляння. Найризикованішими для держави є податки на доходи.
Податковий ризик–менеджмент в Україні зводиться лише до встановлення ризикових категорій платників з метою їх відбору для проведення перевірок. З одного боку, це дозволяє зосередити контрольні дії саме на тих суб’єктах господарювання, які припускаються помилок в обчисленні податків, приховують об’єкти оподаткування, відтак не сплачують значні суми платежів. Проте такий підхід суперечить принципу системності в управлінні. По-перше, не враховуються і не оцінюються усі можливі чинники виникнення податкового боргу, зокрема, управлінські, політичні. Ігноруються ризики економічної кризи, адміністрування і контролю та податкової політики. На думку дисертанта, податкові органи мають оцінювати не лише ризик порушення податкового законодавства з боку платників, а й ризик невиявлення цих порушень. До цього слід додати, що моніторинг податкових ризиків спрямований переважно на попередження виникнення прихованого податкового боргу, тоді як ризики несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов’язань фактично не потрапляють у сферу менеджменту. Звідси можна зробити висновок, що в процесі управління ризиками не реалізованими є ані принцип максимізації, ані принцип мінімізації. Суть першого полягає у прагненні до аналізу усіх можливих причин і чинників виникнення ризику. Другий передбачає звуження спектру можливих ризиків і зменшення ступеня їх впливу на результат діяльності, у нашому випадку - на надходження до бюджету.
Встановлено, що в управлінні ризиками не реалізовано жодний з відомих підходів, а саме: управління за результатами, управління за цілями чи управління за відхиленням. Звісно, названі підходи перетинаються і мають спільні точки дотику, але у будь-якому випадку чітко не сформульована ціль або результат, якого треба досягти у процесі управління, відсутні плани досягнення намічених цілей, не здійснюється контроль за результатами. Це, у свою чергу, спричиняє й організаційні вади. Управляти ризиками виникнення податкового боргу повинні не лише податкові органи, як це має місце нині. Податкові органи можуть виявити, але не усунути недоліки податкового законодавства або податкової політики. Це повноваження органів влади. Сформована система ризик-менеджменту у сфері оподаткування орієнтована лише на виявлення прихованого податкового боргу, а не на упередження його виникнення. Для дієвих превентивних заходів участі лише податкових органів недостатньо. Результати податкового контролю служать інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань внесення змін до тих положень податкового законодавства, які часто порушуються з причини їх неоднозначного трактування, або на основі яких формуються схеми ухилення від оподаткування. Проте пропозиції податкових органів, обґрунтовані на основі узагальнення матеріалів контролю, часто ігноруються. Недосконалі закони продовжують діяти, не змінюючи умов для виникнення податкового боргу.
Кількісна оцінка податкових ризиків здійснюється за допомогою 4-х однотипних коефіцієнтів і зводиться фактично до встановлення питомої ваги платників - порушників у загальній чисельності зареєстрованих платників. Такий підхід не дає змоги повністю оцінити ризик податкового боргу, а саме: ймовірність небажаного явища та величину боргу.