Специфіка мови професійного спілкування

Мова професійного спілкування(професійна мова) - це функціональнийрізновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної спе­цифіки фонетичногота граматичного рівнів, залишається лексичним масивом псиної мови.

Отже, фахова мова –це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою убезпеченняпорозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливостіїї зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісніриси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта,рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні за­соби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Професіонал володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спілкування є наяв­ність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в наголошуванні, фразеології, словотворі, граматиці.

Головним завданням мови професійного спілкування є забезпечення професійної діяльності. Функціонує ця мова переважно в усній формі, хоч можлива і писемна форма. Мова професійного спілкування, крім уже названих, має й інші особливості. Характерною її ознакою є діалогіч­ність. Професійна діяльність потребує обміну думками, обговорення певних проблем чи окремих питань, прийнят­тя рішень, тому фахівці вступають у безпосередній словес­ний контакт, і комунікативний процес між ними протікає як активна мовленнєва взаємодія. Кількість учасників спілкування може бути різною — два і більше, а отже, діа­лог може переростати в полілог. Безпосередній контакт мовця і слухача, використання невербальних засобів (жестів, міміки), зорієнтованість на висловлювання спів­розмовника позначається на синтаксичному оформленні мовлення. Найчастіше використовуються речення різної модальності: розповідні, питальні, спонукальні, окличні; неповні синтаксичні структури, зокрема контекстуальні та ситуативні; незакінчені та перервані речення; деякі види односкладних синтаксичних конструкцій, напри­клад інфінітивні речення тощо.

Професійній мові, як і науковій, властиві певні кому­нікативні якості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об'єктивність. Крім того, вона має бути чистою, виразною, естетичною.

У мові професійного спілкування виразно простежу­ється стійка тенденція до інтернаціоналізації, що пов'яза­но з міжнародним характером наукових знань. Інтернаціо­налізація виявляється у формуванні термінології з ура­хуванням міжмовної узгодженості. Інтернаціональними вважають терміни, які вжи­ваються не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах і мають греко-латинську основу. Для розвитку міжнародної співпраці і професійного спілкування важливо, щоб термі­ни в різних мовах мали однакове значення.

Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою мовою послуговуються пред­ставники різних професій, а мова професійного спілкуван­ня функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова — це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксова­ного в документах; у мові професійного спілкування реалі­зуються також науковий стиль та розмовний.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і нави­чок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.

Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування, тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засобиспілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування.