Дослідження трудових процесів

Трудовий процес є рушійною силою виробничого процесу. Трудовий процес - це вплив людини на предмет праці за допомогою знаряддя праці або за рахунок дії керованого людиною знаряддя праці з метою виготовлення продукту, який знаходиться в певних природних або штучних умовах. Трудовий процес є найскладнішим, головним і одночасно завершальним етапом будь-якого виробничого процесу.

Усі види технологічних та виробничих процесів на підприємстві мо­жуть здійснюватися лише внаслідок праці робітників. Праця являє собою доцільну діяльність людей, яка спрямована на видозмі­ну і пристосування предметів природи до їх потреб.

Кожний виробничий процес можна розглядати з двох боків: як сукупність змін, що їх зазнають предмети праці, - це технологіч­ний процес, та як сукупність дій робітників із затратами нервово-м'язової енергії, що спрямовані на доцільну зміну предмета пра­ці, - трудовий процес. Отже, існує безпосередній зв'язок між технологічним, трудовим і виробничим процесами (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Взаємозв'язок виробничого, технологічного та трудового процесів

Трудовий процес охоплює всі сфери діяльності людини, тому необхідно чітко визначати види трудових процесів за їх класифікаційними ознаками, які наведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Класифікація трудових процесів

Основним елементом трудового процесу є операція. У складі операції прийнято вирізняти трудові прийоми, дії та рухи.

Трудовий рух - це однократне переміщення робочого органу виконавця (руки, ноги, тулуба, очей і т. д.) у процесі праці.

Трудова дія - логічно завершена сукупність кількох цільових трудових рухів, які виконуються без перерви одним або кількома робочими органами виконавця за незмінних предметів та засобів праці.

Наприклад, трудова дія «взяти інструмент» складається з таких елементарних рухів:

а) «простягнути руку до інструмента»,

б) «взяти (охопити пальцями) інструмент».

Трудовий прийом - це сукупність трудових дій, що викону­ються за незмінних предметів та засобів праці і які складають технологічно завершену частину операції. Наприклад, «установи­ти заготовку в пристрій». Трудові прийоми можуть бути основни­ми і допоміжними.

Комплекс трудових прийомів являє собою їх сукупність (основ­них і допоміжних), об'єднаних або за технологічною послідовністю, або за спільністю чинників, які впливають на час виконання. На­приклад, «установити різець на розмір», «установити деталь у при­стрій і зняти її після обробки». В останньому прикладі об'єд­нання двох прийомів у комплекс здійснене за спільністю чинни­ків (вага деталі), що впливає на час виконання цих прийомів. Комплекси трудових прийомів утворюють виробничу операцію.

Приклад розподілу трудового прийому на елементи наведений в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Структура трудового прийому

Відмінності в знаряддях праці і властивостях предметів праці, що використовуються в матеріальному виробництві, визначають технічно обґрунтовану мету, своєрідність змісту та послідовність дій робітників тієї чи іншої професійної групи.

Зміст трудового процесу визначається технологічним проце­сом і включає не тільки безпосередній вплив виконавця на пред­мет праці (або за допомогою устаткування та інструменту), а й спостереження за роботою устаткування, управління і контроль за ходом технологічного процесу.

У процесі праці робітники вступають у виробничі відносини один з одним.

Необхідно виділити наступні загальні етапи трудового процесу:

1. Аналіз ситуації (проблеми плану робіт, програми, технології).

2. Формування певного уявлення про технології виробів, умов і вимог зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу.

3. Підготовка робочого місця і забезпечення його всім необхідним (матеріальними ресурсами, робочою силою, інформацією, технологією тощо).

4. Виконання роботи, тобто власне трудовий процес.

5. Оформлення результатів виконання роботи.

6. Здавання і втілення (реалізація) роботи.

7. Стимулювання високих результатів праці.

Під змістом праці розуміють найменування конкретних за­вдань та опис процесів виконання конкретних операцій. На зміст праці істотно впливають: продукція або послуги; засоби праці; технологія; організація виробництва; кваліфікація працівників.

Інженерна психологія розглядає конструкцію машини в сукуп­ності з її оператором, який керує процесом. Проектування системи «людина - машина» здійснюється з урахуванням можливостей машини і людини. З ускладненням конструкцій машин підвищуються антропометричні, фізіологічні, гігієнічні та психологічні вимоги при їх використанні людиною. Психофізіологічні процеси принципово відрізняють трудову діяльність оператора від роботи машин.

Технологічний прогрес змінює умови середовища, у яких опе­ратору доводиться працювати. Тому на сучасному етапі проектується системний комплекс «лю­дина - машина - середовище», де головна роль відводиться людині.

Оптимізація предметного змісту, знарядь, умов і процесів праці - сфера вивчення ергономіки, яка синтезує досягнення со­ціально-економічних, природних і технічних наук з метою ство­рення нормальних умов праці та підвищення її ефективності.

Організація трудового процесу полягає у доцільній інтеграції в просторі і часі, за кількістю та якістю предмета праці, знаряд­дя праці та живої праці.

Основи проектування трудового процесу.

Метою проектування трудового процесу є визначення змісту і методів роботи, створення продуктивного робочого місця, удо­сконалення виробничих систем, їх взаємодії з урахуванням вимог технологічного процесу, принципів раціональної організації пра­ці та задоволення потреб виконавців.

Конкретизація трудової діяльності окремого працівника або їх групи в певних організаційно-технічних умовах виробництва визначається як функція проектування трудового процесу.

Вивчення роботи здійснюється у двох напрямах:

· дослідження методів виконання роботи з метою їх удоско­налення;

· вимірювання роботи для оцінки ефективності праці.

У першому випадку ведеться пошук оптимального методу виконання робіт. При вимірюванні визначається максимально допустима тривалість роботи.

Під час дослідження роботи і пошуку оптимального методу використовується системний аналіз за допомогою діаграм (робіт ник - машина, суміщення рухів, карт видів діяльності) і опера­ційних карт з одночасним хронометражем і вивченням норм ча­су. Вибір типу діаграм залежить від виду діяльності (виробни­чий процес, робоче місце, взаємодія робітника з устаткуванням, взаємодія робітників), на якому фокусується мета дослідження (таблиця 1.4.).

Таблиця 1.4.

Вибір способів формалізації процесу для дослідження

З погляду проектування трудового процесу метою дослідження виробничого процесу є визначення простоїв, відстані транспор­тування та вимог технології до часу виконання технологічних операцій, щоб зменшити кількість стадій процесу і забезпечити зниження вартості виробу. Процедура дослідження полягає в складанні карти процесу, яка створюється на основі відповідей на запитання:

1. Що треба робити? (завдання, які необхідно вдосконалити);

2. Хто виконує завдання? (розумові та фізичні характеристики робочої сили);

3. Де треба виконувати завдання? (розташування робочих місць);

4. Коли необхідно здійснювати операції? ( час доби);

5. Як виконувати завдання? (прийоми і методи виконання операцій);

6. З якою метою має виконуватися операція? (цілі і мотивація праці, організована раціоналізація праці);

7. Скільки потрібно часу на операцію? (нормативний час).

Для діагностування виробничої системи корисно складати карту виробничого процесу, у якій відображається мар­шрут руху будь-якого об'єкта через весь процес.

На стаціонарному робочому місці при переважно ручному ха­рактері операцій акцент проектування трудового процесу ґрунтується на спрощенні методу, економічності рухів і дій виконавця. Ліпший метод визначається двома способами. Суть першого по­лягає у формалізації індивідуального передового методу вико­нання операції найкваліфікованішим робітником з наступним на­вчанням інших операторів. Другий спосіб передбачає детальний аналіз кожного етапу роботи кількох робітників, вибір кращих варіантів виконання елементів операцій та їх комбінування в ефективний метод. На підставі отриманих даних розробляється операційна карта з відображенням усіх елементарних рухів і по­слідовності їх виконання.

Коли у виробничому процесі задіяна система «робітник - машина», при проектуванні трудового процесу увага фокусується на одночасному ефективному використанні робочого часу вико­навця й устаткування. Для аналізу роботи використовується карта «робітник - машина», якщо тривалість роботи оператора менше періоду роботи устаткування. У разі обслуговування робітником кількох одиниць устаткування необхідно знайти мінімальну су­марну вартість простоїв обладнання й оператора.

Для опису взаємодії робітників у бригаді використовується бригадна карта зайнятості і бригадна виробнича карта. Перша мі­стить карти завантаженості кожного члена бригади» Бригадна ви­робнича карта розробляється для визначення взаємодії робітників з устаткуванням у конкретному виробничому циклі при найліп­шому сполученні кількості операторів і обладнання. Такі карти застосовуються в дослідженні і визначенні процесів, що повто­рюються. На їх підставі розробляються стандартні процедури для конкретних завдань.

Загальна схема поліпшення методу виконання роботи включає послідовність таких дій: 1) вирішити, з якої роботи починати; 2) зібрати інформацію про метод її виконання; 3) проаналізувати визначений метод; 4) розробити досконаліший метод; 5) упрова­дити визначений метод; 6) проаналізувати ефективність викорис­тання цього методу.

Сучасні концепції проектування праці.

Існуюча практика проектування виробничого процесу містить елементи двох наукових шкіл: ефективності та поведінкової (біохевіорістичної).

Перша ґрунтується на систематизованому, логічному, формалізо­ваному підходах до опису процесу. Друга виникла у 50-х роках і надалі розвивається, відкриваючи нові аспекти людського чин­ника у виробництві та методи вирішення деяких проблем, що властиві виробничим системам. Серед таких проблем виділяється незадоволеність працівників роботою у зв'язку з утратою інтере­су до неї; жорстким контролем; вузькою спеціалізацією, яка су­проводжується монотонністю і рутинністю дрібних операцій; обмеженістю навчання і професійного просування.

Для підвищення інтересу до праці проектувальники стали ана­лізувати можливості і застосовувати комплексний підхід до її ор­ганізації. Такий підхід, що поєднує досягнення шкіл ефективності та поведінкової, дістав назву «організація організації праці».

Організація організації праці - це структуризація праці, що передбачає формування змісту праці і часового зв'язку людини з трудовим процесом з метою підвищення дохідності підприємст­ва й одночасно привабливості робочих місць, а також ступеня задоволення працею.

Структуризація праці спирається на висновки психології щодо поведінки і динаміки груп. Поведінка людей значною мі­рою визначається можливістю задовольнити важливі для кож­ного потреби. Можливості розширюються з підвищенням ак­тивізації мотивації людини відповідним формуванням змісту праці.

До принципів структуризації праці належать: розширення за­вдань (спеціалізації), збагачення змісту завдань (трудового про­цесу), зміна роботи, групова робота.

У процесі розширення завдань кілька структурно однотипних та пов'язаних між собою конкретних завдань об'єднуються в одне велике загальне завдання.

Переваги: підвищення гнучкості використання персоналу і від­повідно робочої системи; зростання інтересу до праці; об'єднання завдання щодо конкретного продукту полегшує оцінювання результатів праці, сприяє зменшенню фізичного та психологічного навантаження на працівника і підвищенню якості продукції вна­слідок кращої мотивації.

Недоліки: збільшення затрат часу на навчання; підвищення витрат і відповідних вимог до робітників; додаткова потреба в за­собах виробництва, оскільки до розширення завдань продуктив­ність була меншою.

Збагачення змісту праці полягає в об'єднанні завдань та опе­рацій, які виконуються в різній послідовності, в одне нове за­вдання.

Для збагачення змісту праці функції окремих завдань, що пов'язані з плануванням, контролем, технічним обслуговуван­ням і прийняттям рішення, включають до основного завдання.

Переваги: розширення свободи дій; підвищення кваліфікації; скорочення часу на узгодження й отримання інформації; зрос­тання привабливості робочих місць.

Недоліки: тривалий час підготовки персоналу; опір управлінсь­ких працівників змінам повноважень; тривале очікування поліп­шення загальних результатів роботи.

Зміна робіт (ротація) розглядається як збагачення змісту праці шляхом здійснення різних видів діяльності на різних робо­чих місцях.

Ротація буває: планова і непланова; з власної ініціативи і з іні­ціативи адміністрації. Ротація здійснюється як на окремих робо­чих місцях, так і в межах групи. Інтервалу у змінах роду занять не існує.

Переваги для робітника: зміна навантаження (психологічного і фізіологічного); можливість підвищення кваліфікації; цікавіша робота.

Переваги для підприємства: більша стійкість робочої системи відносно впливу зовнішніх і внутрішніх негараздів; висока ква­ліфікація збільшує гнучкість виробничої системи; інтеграція ро­бочих місць у групи; вища якість продукції.

Робота в групах. Під час групової обробки або складання ви­робів відповідно до умов технології оптимальною структурою може бути група професійних робітників кількістю від 3 до 10 осіб, що виготовляє комплексний продукт.

Робота в групах дає змогу: збільшити свободу прийняття рі­шень; конкретизує відповідальність: за якість, управління матері­альними потоками, розподіл робіт між членами групи, за строки виконання робіт, установлення режиму роботи.

Переваги: у сприятливому соціальному кліматі поліпшується взаємодія всіх членів групи, що впливає на вибір оптимальних варіантів організації роботи; стимулювання соціальних контактів розширює можливості підвищення кваліфікації; скорочення впливу контрольних органів на діяльність групи сприяє задоволенню працею; висока гнучкість виробничої системи створює умови для освоєння нових продуктів; зниження плинності кадрів, зменшен­ня втрат часу і підвищення продуктивності.

Недоліки: можливість конфліктів; неможливість інтегрува­ти в групу працівників з низькою продуктивністю; опір управ­лінського персоналу формуванню груп на принципах самовря­дування.

Організація праці та її форми

Організація праці - сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, вироб­ничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.

Мета організації праці складається з двох взаємопов'язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт кори­сної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість про­дукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та під­вищення безпеки праці.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг на­лежної якості.

Соціально-психологічні завдання полягають у створенні спри­ятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задово­лення від роботи.

До основних практичних завдань організації праці належать:

1. розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;

2. проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.

Об'єктами організації праці є робочі системи (робочі міс­ця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності.

На рівні робочих місць предметом організації є трудові рухи, дії, прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійс­нення.

На рівні кількох взаємопов'язаних «організованих» робочих місць (наприклад, дільниці) предметом організації виступають процеси праці, які зв'язують цю групу в єдиний технологічний (виробничий) процес.

На рівні підрозділів або підприємства в цілому предметом ор­ганізації є виробничі процеси (виробництва), де основною скла­довою є трудові процеси.

Організація праці безпосередньо пов'язана з раціоналізацією, а також аналізом собівартості та вартості процесів і виробів.

Організація праці передбачає комплекс заходів, який охоп­лює:

· організацію трудових процесів, робочих місць і засобів ви­робництва з орієнтацією на критерії: кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека;

· організацію процесу праці в межах кількох робочих місць з орієнтацією на критерії: час проходження матеріалу, викорис­тання засобів праці;

· проектування виробу за критеріями: функція, продуктив­ність, форма.

Напрями організації праці. Ринкова ситуація вимагає від під­приємств здійснення постійних техніко-технологічних нововве­день, результативність яких залежить від рівня організації праці працівників. Основними напрямами підвищення рівня організації праці та її ефективності є:

· розподіл і кооперація праці, що полягають в науково обґрунтованому розподілі працівників за певними трудовими функція­ ми, робочими місцями, а також об'єднанні їх у виробничі колек­тиви;

· організація й обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

· нормування праці, що передбачає визначення норм трудових затрат на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

· організація підбору персоналу та його розвиток, що охо­плюють планування, профорієнтацію, профвідбір, найманий персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

· оптимізація режимів праці і відпочинку, які передбачають встановлення найраціональнішого чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

· раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні за­ трати часу;

· поліпшення умов праці, що передбачає зведення до міні­муму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологіч­них навантажень, а також формування системи охорони і без­ пеки праці;

· зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

· мотивація й оплата праці.

Поділ праці. Відособлення окремих виробничих процесів і робіт передбачає поділ праці. Під внутрішньовиробничим поді­лом праці розуміють відокремлення різних видів робіт, які яв­ляють собою часткові процеси створення продукції і закріп­лення їх за робочими місцями, дільницями виробничого процесу. Мета поділу праці - випуск у встановлені строки високоякіс­ної продукції з мінімальними затратами праці і матеріальних ресурсів.

Є такі форми поділу праці на підприємстві: операційна, функ­ціональна, технологічна, професійно-кваліфікаційна.

Операційний поділ праці передбачає закріплення певної опе­рації за кожним виконавцем, що підвищує спеціалізацію праці, її продуктивність і якість, а також визначає вимоги до організації та обслуговування робочого місця.

Функціональний поділ праці здійснюється на основі виокрем­лення виробничих функцій з метою професійної спеціалізації працівників. Кожна група підрозділяється за ознакою виконува­них функцій, а вони, у свою чергу, - за професіями. Це, напри­клад, робітники - основні і допоміжні, інженерно-технічні пра­цівники та інший персонал.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні фо­рми і стану предметів праці та виконують технологічні опера­ції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Технологічний поділ праці здійснюється на основі розчлену­вання виробництва на стадії (заготівельну, обробну, складальну), технологічні процеси та операції. За однорідністю здійснюваних технологічних процесів виділяються різні професії і спеціальнос­ті (ливарники, ковалі, токарі та ін.).

Професійно-кваліфікаційний поділ праці викликаний різною складністю, точністю і відповідальністю виконуваних робіт, різ­ними вимогами, які стосуються спеціальної підготовки виконавця.

На ступінь і форми поділу праці істотно впливає тип вироб­ництва. Так, особливість поділу праці в масовому виробництві порівняно з одиничним полягає в значно більшій диференціації операцій, які виконуються основним робітником. Ця обставина суттєво змінює вимоги до кваліфікації робітників. Значно відріз­няються співвідношення затрат праці основних робітників і робіт­ників, які обслуговують робочі місця основних робітників. У ма­совому виробництві праця обслуговуючого персоналу більш спе­ціалізована. Значення праці допоміжних та обслуговуючих робіт­ників у масовому виробництві зростає.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з коопера­цією праці, яка передбачає певні співвідношення і взаємодії видів праці. Без такого взаємозв'язку здійснення сукупного виробничо­го процесу з виготовлення кінцевої продукції неможливе.

Кооперація праці - це об'єднання виконавців для скоордино­ваної участі в одному або різних, але пов'язаних між собою про­цесах праці. Виходячи з конкретних організаційно-технічних умов і особливостей виробництва, на підприємстві використову­ються такі основні форми кооперації праці: міжцехова, внутрішньоцехова і внутрішньодільнична.

Міжцехова кооперація пов'язана з розділенням виробничого процесу між цехами і ґрунтується на участі їх колективів у загаль­ному для підприємства процесі праці з виготовлення продукції. Внутрішньоцехова кооперація полягає у взаємодії колективів ви­робничих дільниць. Внутрішньодільнична кооперація базується на взаємодії окремих працівників у процесі праці.

Ефективність кооперації забезпечується раціональним викорис­танням робочої сили і засобів праці, безперервністю виробничих процесів, ритмічністю виконання робіт, підвищенням продуктив­ності праці, а також встановленням раціональних співвідношень і трудових взаємодій між учасниками виробництва та узгодженості їх інтересів і цілей виробництва.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватись шляхом індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функ­цій і спеціальностей під час колективної роботи.

Межі поділу і кооперації праці. Велике значення для органі­зації трудових процесів має встановлення раціональних меж по­ділу і кооперації праці.

У поділі праці це: економічна межа, якою є гранично можлива величина збільшення сукупного фонду робочого часу або вироб­ничого циклу; технічна межа, яка залежить від технічних мож­ливостей виробництва; фізіологічна межа, пов'язана з допусти­мими фізичними і психічними навантаженнями на робітника; соціальна межа, яку визначає мінімально необхідна різноманіт­ність виконуваних функцій, що забезпечують змістовність і при­вабливість праці.

Кооперація праці залежить, головним чином, від організацій­них і економічних меж.

Організаційна межа кооперації праці визначається тим, що, з одного боку, не можна об'єднати для виконання будь-якої роботи менше двох осіб, а з другого — існує норма керованості, підви­щення якої (об'єднання в колектив такої кількості, яка перевищує норму) призводить до непогоджених дій і значних утрат робочо­го часу.

Економічна межа кооперації праці зумовлена можливістю зниження витрат і уречевленої праці на одиницю виготовленої продукції.

Організаційні форми праці. Раціональний внутрішньовироб­ничий поділ праці передбачає дотримання таких обов'язкових умов:

· забезпечення використання трудового потенціалу працівників;

· розширення трудового профілю і зростання кваліфікації;

· усунення одноманітності праці і підвищення її змістовності. Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість зна­чною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслу­говування, колективної (бригадної) праці.

Суміщення професій - це виконання одним працівником різно­манітних функцій або робіт при оволодінні кількома професіями або спеціальностями.

Суміщення професій відіграє важливу роль у забезпеченні ра­ціональнішого використання робочого часу, повнішого заванта­ження устаткування, ефективного використання кадрів, підви­щенні кваліфікації, а також є вагомим чинником підвищення ефективності праці без додаткових трудових ресурсів. Воно впливає на змістовність праці, поліпшення працездатності, фор­мування якісно нового профілю робітника, зниження плинності кадрів, задоволеність працею, сприяє розширенню можливостей творчого підходу до неї.

Вибір найдоцільніших варіантів суміщення професій у кож­ному випадку має ґрунтуватись на вивченні затрат робочого часу, завантаженості виконавців. Форми суміщення професій визнача­ються і такими чинниками, як тип виробництва, рівень механіза­ції праці, вид її організації.

У разі суміщення професій один робітник виконує функції і роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Як наслідок скорочується загальна кількість робітників тих професій, які суміщаються.

Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов'язані ходом технологічного процесу, єдністю оброб­люваних предметів праці, виконанням основного і допоміжного процесів.

Серед ефективних форм організації праці, які сприяють під­вищенню продуктивності праці, важливе місце посідає багатовер­статне обслуговування. Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій і визначенні черговості виконання ручних операцій на кількох одиницях устаткування. Іншими словами, один робітник або група (бригада) виконавців працюють одночасно на декількох верстатах (машинах, агрегатах), виконуючи ручні прийоми на кожному з них під час автоматичної роботи всіх інших. У резуль­таті кілька верстатів працюють паралельно або паралельно-послідовно, при цьому кількість операторів буде меншою, ніж кіль­кість одиниць устаткування, що обслуговуються ними.

Раціональна побудова багатоверстатного обслуговування по­лягає в такому підборі операцій, що забезпечує найбільше заван­таження устаткування і повну зайнятість робітника-багатоверстатника.

У зв'язку з цим здійснюються:

· розрахунки можливої кількості верстатів, що обслуговуються;

· побудова графіків обслуговування устаткування;

· розрахунки тривалості циклу багатоверстатного обслугову­вання, коефіцієнтів завантаження устаткування та завантаження робітника-багатоверстатника;

· визначення витрат на одиницю оперативного часу роботи верстата за різних варіантів кількості устаткування, що обслуго­вується.

Для ефективної організації багатоверстатного обслуговування необхідно вирішити такі завдання:

· створення організаційних умов для його впровадження;

· установлення норм часу на виконання технологічних опера­ цій з відокремленням часу на виконання всіх ручних прийомів та активний контроль роботи верстата;

· установлення маршруту руху для багатоверстатника і визна­чення часу на перехід робітника від одного верстата до іншого.

Основними організаційними умовами розвитку багатоверстат­ного обслуговування є:

1. раціональне планування дільниці, що забезпечує належний контроль за роботою верстатів і найкоротші маршрути переходу робітника від одного верстата до іншого;

2. удосконалення форм поділу і кооперації праці (передача низки обслуговуючих функцій допоміжним робітникам і введен­ня регламентного обслуговування, перехід до колективних форм організації праці тощо);

3. раціональний підбір деталей, що підлягають обробці на багатоверстатному комплексі, з точки зору конструктивних форм і розмірів, спорідненості технологічних операцій і пере­ ходів;

4. збільшення розмірів партій деталей, що обробляються на основі спеціалізації робочих місць багатоверстатників;

5. удосконалення структури затрат часу на виконання опера­ цій шляхом автоматизації технологічного процесу, зміни режимів обробки та ін.

Важливо підкреслити, що в організації багатоверстатного об­слуговування істотну роль відіграють структура, тривалість та повторюваність операцій.

Залежно від організації праці на виробничій дільниці застосо­вується багатоверстатне обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та індивідуальне. При бригадній формі обслуговування певна зона обслуговування закріплюється за бригадою в цілому; при ланцюговій (груповій) - за ланкою або групою робітників, що входять до складу бригади; при індивідуальній - за кожним робітником.

Можливі нециклічна і циклічна системи обслуговування. Нециклічна система характеризується епізодичним виникненням потреби в обслуговуванні, а циклічна - постійним. Під час цик­лічного обслуговування робітник послідовно виконує допоміжну роботу, переходячи від верстата до верстата, під час нециклічного - він підходить до того верстата, на якому закінчилася авто­матична робота, незалежно від розташування верстатів на діль­ниці.

Циклічне обслуговування здійснюється на потокових лініях і на робочих місцях, на яких працюють верстати з однаковим або близьким за тривалістю часом обробки деталі.

На робочих місцях, що являють собою ланки потокових ліній, застосовується сторожовий або маршрутний методи обслугову­вання.

За сторожовим методом робітник, спостерігаючи за всіма верстатами, визначає необхідність обслуговування того або ін­шого з них. При цьому можливі два варіанти обслуговування: без пріоритетів, коли верстати обслуговуються в порядку виникнення вимог, і з пріоритетами, коли черговість обслуговування визнача­ється з урахуванням вартості і ступеня завантаження верстатів. Працюючи за маршрутним методом, робітник обслуговує верс­тати за заздалегідь визначеним маршрутом.

Вибір форм організації праці і зон обслуговування залежить від багатьох економічних, організаційних, соціальних і психофізіоло­гічних чинників. У будь-якому випадку форма організації праці має бути оптимальною з погляду розширення трудових функцій і забезпечення можливості для підвищення кваліфікації робітни­ків, запобігання одноманітності праці, сприяння ритмічності тру­дових процесів, зменшення відстаней переходів, зниження нер­вової напруги в робітників.

Економічна доцільність багатоверстатного обслуговування за­безпечується вибором таких форм організації праці і зон обслу­говування, за яких сумарні витрати на виробництво продукції найменші. При дефіциті робочої сили застосування багатоверстат­ного обслуговування дає найбільшу ефективність.

У процесі циклічного обслуговування верстатів, що розташо­вані за лінією, робітник-багатоверстатник по завершенні циклу обслуговування всіх верс­татів чинить поворотний перехід до першого верстата.

У разі кільцевого розташування верстатів поворотні переходи відсутні. Отже, якщо верстатів більше трьох і застосовується ци­клічне обслуговування, то доцільно перевагу віддати кільцевим маршрутам.

Під час обслуговування двох верстатів слід розташовувати устаткування за третім варіантом планування: у ньому перехо­ди робітника від верстата до верстата відсутні. Якщо робітник обслуговує три верстати, зручніше розташувати устаткування у вигляді букви «П», оскільки переходи в цьому випадку найкоротші. Класичним варіантом побудови багатоверстатної ро­боти є обслуговування верстатів-дублерів, коли тривалість і структура операцій на верстатах, що обслуговуються, відносно постійні.

Розрахунок параметрів багатоверстатного обслуговування. Кількість верстатів (n), на яких може одночасно працювати вико­навець, визначається за формулою:

де - машинний час роботи верстата, хв.;

- час зайнятості робітника на верстаті, що обслуговується;

де - загальний час виконання всіх ручних прийомів на верс­таті (установлення, зняття деталі, включення агрегату, підвід різ­ця і т. д.), хв.;

- загальний час активного контролю робітника-багато-верстатника за роботою верстатів, хв.;

- час на переходи робітника між верстатами за встанов­леним маршрутом, хв.

Кількість верстатів, що обслуговуються, визначається з ураху­ванням коефіцієнта зайнятості (К_з) на кожному верстаті, який не повинен перевищувати допустимої величини в діапазоні .

Так, за однакової тривалості операцій кількість верстатів, що обслуговуються, визначається за формулою:

За різної тривалості операцій, що виконуються, кількість вер­статів, яка підлягає обслуговуванню, визначається за формулою:

де - сума машинного часу на всіх верстатах, що обслуговуються, хв.

У разі отримання в результаті розрахунку дробного числа вер­статів його округляють до меншого або більшого цілого.

Якщо прийняте число ( ) менше розрахункового ( ), то < . При цьому робітник має вільний час (простій) ( ) у циклі обслуговування, величина якого розраховується за фор­мулою:

Якщо прийняте число ( )більше розрахункового ( ), то > . При цьому робітник не встигає за час циклу обслу­говувати всі верстати і вони будуть певний час простоювати ( ) величина якого розраховується за формулою:

Далі обчи­слюють тривалість циклу багатоверстатного обслуговування.

Тривалість циклу багатоверстатного обслуговування ( ) скла­дається з періоду часу від початку операцій з обслуговування першого за маршрутом верстата до моменту повернення робітни­ка до нього.

або

де - максимальна тривалість однієї з операцій, що вико­нуються при багатоверстатному обслуговуванні; з погляду струк­тури затрат часу .

Коефіцієнт завантаження устаткування розраховується за фор­мулою:

Коефіцієнт завантаження робітника-багатоверстатника визна­чається:

Вибір оптимальної кількості верстатів, що економічно доціль­но обслуговувати, пов'язаний з порівнянням витрат на одиницю оперативного часу роботи верстата за різних варіантів обслуго­вування верстатів. Розрахунок здійснюється за критерієм мініму­му витрат на одиницю продукції з використанням формули:

де - коефіцієнт, що показує відношення витрат, які пов'язані з простоюванням устаткування, до витрат на утримання одного робітника;

- середня кількість працюючих верстатів протягом циклу обслуговування.

Визначаючи коефіцієнт , ураховують витрати на експлуатацію верстата, які змінюються зі зміною кількості верстатів для випуску однакового обсягу продукції (амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт верстатів, електроенергія, експлуатація вироб­ничих приміщень тощо). Витрати на заробітну плату визначають з огляду на кваліфікацію робітника, що обслуговує верстат.

Середню кількість верстатів, що працюють протягом циклу, визначають виходячи з графіку багатоверстатної роботи. Опти­мальною кількістю верстатів вважається, якщо мінімальне.

12
• 3
• Далее ⇒