Поняття і види часу відпочинку.

ТЕМА : Робочий час і його види

Робочий час і його види

Поняття і види часу відпочинку

Відпустка

4.надурочна робота.

5.Відпустка без збереження заробітної плати

Робочий час і його види.

Робочий час – час, протягом якого працівник, відповідно до закону, колективного і трудового договору, правил внутрішнього трудового розпорядку організації, повинен виконувати доручену йому роботу у встановленому місці.

Основним виміром тривалості робочого часу за чинним законодавством є робочий тиждень, під яким розуміють тривалість робочого часу у годинах протягом 7-денного календарного тижня.

Нормальна тривалість робочого часу працівників на підприємствах, в установах, організаціях не може перевищувати 40 годин на тиждень, що є загальною нормою. Для деяких категорій працівників встановлена скорочена тривалість робочого часу, наприклад, для неповнолітніх, для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці й ін. Крім того, скорочений робочий тиждень може встановлюватися за рахунок коштів власника для жінок, що мають дітей віком до 14 років чи дитину-інваліда.

Напередодні неробочих і святкових днів при 40-годинному робочому тижні тривалість щоденної роботи скорочується на 1 годину.

Для працівників встановлюється п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними.

Поряд із нормальним робочим часом існують інші види робочого часу:

1) скорочений робочий час,передбачений законодавством для певних категорій працівників встановлюється:

- для неповнолітніх (осіб, що не досягли 18-річного віку);

- для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці;

- для інших категорій працівників, чия праця потребує особливих фізичних чи розумових зусиль (вчителі, лікарі та ін.).

Крім того, робота в нічний час (з 10 години вечора до 6 години ранку) і робота напередодні святкових і неробочих днів скорочується на одну годину для всіх категорій працівників;

2) неповний робочий час. Даний вид робочого часу встановлюється трудовим договором. На відміну від скороченого робочого часу оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу. Неповний робочий час може бути за згодою з працедавцем встановлено для будь-якого працівника, але в деяких випадках працедавець зобов’язаний на прохання працівника встановити неповний робочий день чи неповний робочий тиждень:

- для вагітної жінки;

- для жінки, що має дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда;

- для особи, що здійснює догляд за хворим членом родини;

3) ненормований робочий день. Даний вид робочого часу є особливою умовою праці, яка допускається законодавством для деяких категорій працівників (адміністративного, управлінського, технічного й господарського персоналу; осіб, праця яких не піддається обліку в часі – консультанти, агенти, інструктори тощо). Тривалість праці цих працівників обмежена не кількістю годин, а колом функціональних обов’язків;

4.Нічним вважається час з 22 до 6 годин. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. До працівників, яким уже встановлений скорочений робочий час, це правило не застосовується. Частина друга ст. 54 КЗпП встановлює правило про те, що тривалість нічної роботи не скорочується в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема, на безупинно діючих підприємствах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні.

Стаття 55 КЗпП містить заборону залучення до роботи в нічний час таких категорій працівників як вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років; осіб молодше 18 років; інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Стаття 175 КЗпП передбачає, що залучення жінок до роботи в нічний час не допускається за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Частина друга цієї статті передбачає, що перелік таких галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Дотепер цей перелік не затверджений, що на практиці призводить до того, що, по-перше, під поняття "особлива необхідність" може попадати широке коло обставин, а, по-друге, дозвіл застосовувати праця жінок у нічний час з тимчасової міри перетворюється в постійне положення.

3.Надурочна робота.

надурочна робота. Надурочною вважається робота понад встановлену тривалість робочого часу. Вона допускається у виняткових випадках (соціальне чи стихійне лихо, виробнична аварія, гостра виробнична необхідність). До надурочних робіт заборонено залучати вагітних жінок; жінок, що мають дітей до 3 років; неповнолітніх; осіб, що навчаються в середніх загальноосвітніх школах чи професійно-технічний училищах без відриву від виробництва. Тривалість наднормових робіт не має перевищувати 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Надурочний робочий час - це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад установлену норму робочого часу.

Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення іх можливе у виняткових випадках, визначених законодавством.

До таких випадків належать:

1) роботи, необхідні для оборони країни, а також для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин або випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу або скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, якщо робота не допускає перерви; в цих випадках роботодавець зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником, оскільки неприпустимо залучення працівника до роботи протягом двох змін підряд.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

• вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

• осіб, молодше 18 років;

• працівників, що навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливо лише з їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Для проведення надурочних робіт необхідна згода профкому і видання наказу (розпорядження) власником.

У відповідності зі ст. 43 Конституції України заборонене застосування примусової праці. Частина 3 статті 43 Конституції вказує, що не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком або іншим рішенням суду або відповідно до законів про військовий і про надзвичайний стан.

Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин у рік.

Необхідно розрізняти надурочну роботу і ненормований робочий день. До надурочних робіт можуть залучатися будь-які працівники, а по режиму ненормованого робочого часу — лише ті, професії і посади яких містяться в списку, що с додатком до колективного договору підприємства, установи, організації.

Якщо у відношенні надурочних робіт встановлені граничні норми їх застосування протягом календарного року, то подібне правило не встановлене у відношенні ненормованого робочого дня.

Надурочні роботи провадяться у виняткових випадках, що носять характер заздалегідь не передбачених і не запланованих ситуацій, перелік яких міститься в ст. 62 КЗпП, а роботи понад нормальну тривалість робочого часу — у режимі ненормованого робочого дня проводяться в міру виробничої необхідності.

Надурочні роботи компенсуються підвищеною оплатою, а ненормований робочий час компенсується наданням додаткової відпустки.

Облік робочого часу — це фіксування зведень про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу. Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми. У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні роботи, чергування, відрядження і т. п.

Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік випадків залучення працівників до надурочних робіт, наприклад, проведення робіт, необхідних для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; необхідність закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі майна тощо. Оплата праці за роботу в надурочний час здійснюється в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпК). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Поняття і види часу відпочинку.

Час відпочинку –це час, протягом якого працівник звільняється від виконання трудових обов’язків і використовує його на свій розсуд. Право на відпочинок закріплюється ст.. 45 Конституції України.

Трудове законодавство закріплює такі види часу відпочинку.

Протягом робочого дня передбачаються:

- перерви для харчування і відпочинку;

- перерви для обігрівання і відпочинку в холодну пору року;

- перерви для годування дитини.

3. Відпустка – це час відпочинку, що обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням робочого місця і заробітної плати. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. зі змінами від 02.11.2000 право на відпустку мають усі громадяни України, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності.

Законом України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:

1) щорічні трудові відпустки;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3) творчі відпустки (для закінчення дисертації, написання підручників);

4) соціальні відпустки;

5) заохочувальні відпустки;

6) відпустки без збереження заробітної плати.

Щорічні трудові відпустки поділяються на:

- основну трудову відпустку мінімальної тривалості;

- основну трудову відпустку продовженої тривалості;

- додаткову трудову відпустку за особливий характер праці;

- додаткову трудову відпустку за роботу в умовах ненормованого робочого дня;

- додаткову трудову відпустку за стаж роботи;

- інші додаткові трудові відпустки, передбачені законом.

Про надання працівнику відпустки роботодавець зобов’язаний видати наказ. Підставою для якого є письмова заява працівника. У разі, якщо наказ не виданий, працівник не має права на власний розсуд визначати день початку відпустки.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.

Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи наступає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятих на роботах, що пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів за списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких надає їм право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці й за особливий характер праці.

Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особливий характер надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах й умовах підвищеного ризику для здоров’я.

Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списком посад, робіт і професій, визначеним колективним договором, угодою.

5.Відпустка без збереження заробітної плати(до 15 календарних днів на рік) може бути надана працівникові на його прохання за угодою сторін у зв'язку з сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Закон України "Про відпустки" передбачає випадки, коли відпустки без збереження заробітної плати надаються працівникові на його прохання в обов'язковому порядку:

1)особам, які беруть шлюб (до 10 календарних днів);

2)для закінчення санаторно-курортного лікування відповідно до медичного висновку);

3)у разі смерті рідних тривалістю, залежно від ступеня спорідненості із померлим, від 3 до 7 днів;

4)для складання вступних екзаменів у вищі навчальні заклади та у ряді інших випадків.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 34