Міжнародний комерційний арбітраж та інші засоби захисту суб’єктів ЗЕД

Згідно зі ст. 39 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду:

- в суді України (мається на увазі суд загальної юрисдикції), якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава;

- в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи (та фізичні особи - підприємці).

Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні цього Закону, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.

Згідно з п. 2 ст. 1 Закону України від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж», до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися спори з договірних або інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство принаймні однієї із сторін розміщене за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об'єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України. Даний закон також передбачає можливість скасування арбітражного рішення та відмови у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення, якщо суд вирішить, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України (п. 2 ст. 34) або визнання та приведення до виконання цього рішення суперечить публічному порядку України (п. 1 ст. 36).

У рамках міжнародного комерційного арбітражу сторонами обирається склад суду, який функціонує відповідно до норм обраних сторонами або визначених законодавством конкретної держави. Крім того, сторони можуть обрати кількість арбітрів, самих арбітрів, мову проведення арбітражу, місце проведення, процедуру, право, яке буде застосовуватися при вирішенні спору тощо.

Демократичність арбітражу полягає в тому, що сторони добровільно укладають арбітражну угоду і на основі неї можуть звернувшись до міжнародного комерційного суду обрати: вид арбітражу, склад та кількість арбітрів, місце проведення арбітражу, процедуру розгляду справи, право, що застосовується, мову розгляду.

Одним з принципів арбітражу є конфіденційність розгляду справи. Без згоди сторін, матеріали справи, розглянутої між ними, не можуть бути оприлюднені, інформація щодо розгляду – розголошена, справа розглядається за зачиненими дверима.

Рішення міжнародного комерційного суду є обов’язковим, остаточним і не підлягає оскарженню. Таке рішення сторони повинні виконати добровільно. У випадку відмови від добровільного виконання інша сторона може звернутися до державного суду з проханням про визнання та примусове виконання рішення (екзекватуру).

Міжнародні комерційні арбітражні суди є недержавними установами, до яких звертаються сторони у випадку досягнення згоди про передачу спору до такого суду.

 

Міжнародні комерційні арбітражні суди за постійністю функціонування поділяються на: інституційні (постійнодіючі) та випадкові (разові). Інституційні суди створюються при недержавних установах (палатах, торгово-промислових палатах) та діють на основі регламенту. В Україні функціонує Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, місцезнаходженням яких є: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 33.

Серед міжнародних арбітражних установ можна назвати: Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній торговельній палаті (ICC), Лондонський міжнародний арбітражний суд (LCIA), Арбітражний інститут торгової палатиСтокгольма (SCC),Міжнародний арбітражний центр при Австрійській Федеральній Економічній Палаті (International Arbitral Center of the Austrian Federal Economic Chamber), Суд по арбітражу і медіаціі Швейцарської торгової палати (Swiss Chambers’ Court of Arbitration and Mediation), Вільнюський комерційний арбітражний суд тощо.

Випадкові, разові суди, на певний випадок суди(ad hoc) створюються для розгляду лише однієї справи, процесуально діють на основі норм, визначених самими сторонами, після розгляду справи суд припиняє свою діяльність. Суди ad hoc можуть взаємодіяти з інституційними судами у питаннях вибору та призначення арбітрів, сплати арбітражних зборів тощо. Прикладом, такої взаємодії може слугувати Правила з надання сприяння Міжнародним комерційним арбітражним судом України арбітражу відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ.

Арбітражна угода. В основі арбітражного вирішення спорів лежить арбітражна угода, тобто угода про передачу спору на розгляд і вирішення арбітражу. Арбітражна угода є специфічним договором.

У науці міжнародного комерційного арбітражу розрізняють три різновиди арбітражної угоди:

Арбітражне застереження (clause compromissoire) – угода сторін міжнародного комерційного договору, яка безпосередньо включена в текст договору щодо арбітражного розгляду спорів, які можуть виникнути в майбутньому з цього договору.

Третейський запис (compromis) – окрема від зовнішньоторговельного контракту угода сторін про арбітражний розгляд спору, який вже виник між ними.

Арбітражний договір – самостійна, окрема від основного тексту договору угода між сторонами про арбітражний розгляд спорів, які можуть виникнути між ними в майбутньому або у зв'язку з групою контрактів.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», арбітражна угода - це угода сторін про передачу в арбітраж усіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження, що міститься в договорі (контракті), або окремої угоди.

До змісту арбітражної угоди входять такі елементи:

1. Вибір арбітражного способу вирішення спорів.

2. Вибір виду арбітражу: інституційний або ad hoc. Якщо сторони обрали інституційний арбітраж, то необхідно чітко вказати його назву.

3. Місце проведення арбітражу. При звернені до інституційного арбітражу проводить за офіційним місцезнаходженням арбітражної інституції, тому якщо сторони бажають провести арбітраж в іншому місці, то повинні прописати цю вимогу. Зазначення місця обов’язкове при арбітражі ad hoc.

4. Вибір мови провадження. Сторони можуть домовитися про мову та мови, які будуть використовуватися при проведення арбітражного розгляду.

5. Визначення складу арбітражу (числа арбітрів). При інституційному арбітражі не має потреби визначати порядок обрання арбітрів, однак їх кількість сторони можуть обумовити. При арбітражі ad hoc вказаний елемент є обов’язковим.

6. Визначення процедури арбітражного розгляду є важливим для разових арбітражів. В інституційних арбітражах затверджені процедурні регламенти.

7. Вибір права, яке підлягає застосуванню. Сторони можуть обрати на основі автономної волі сторін матеріальне право держави, на основі якого буде відбуватися розгляд спору.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (МКАС при ТПП України) рекомендує сторонам зовнішньоекономічного договору, які згодні, щоб будь-які суперечки передавалися на розгляд у МКАС при ТПП України, включати в договір арбітражне застереження такого змісту:

«Усі спори, розбіжності чи вимоги, які виникають із цього договору або у зв'язку з ним, зокрема, його виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при ТПП України згідно з його Регламентом». Сторони можуть також вказувати матеріальне право, яким буде регулюватись їх договір, кількість арбітрів (один або три), місце проведення та мова арбітражного розгляду.

Можуть бути використанні наступні положення:

«Правом, що регулює даний договір, є матеріальне право__(країни)__»

«Арбітражний суд складається з __________(одноособового (або трьох) арбітра (арбітрів))__________________________________________________»

«Місце проведення засідання Арбітражного суду _____(місто)_______»

«Мова (мови) арбітражного розгляду___________(українська, російська або інша)__________________________________________

Відповідно до ч. 1 ст. V Нью-Йоркської конвенції, ст. 34, 36 Типового закону ЮНСІТРАЛ, а також аналогічних статей Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», арбітражна угода повинна бути дійсною за законом, якому сторони її підкорили, або за законом країни, де було винесено арбітражне рішення.