Комплексна оцінка ризиків

1. Принципи аналізу ризиків

Доцільність прийняття конкретного управлінського рішення, в природі якого споконвічно закладена визначена ступінь ризику, може бути виявлена шляхом його аналізу й оцінки. Це означає, що для ефективного управління необхідно не тільки знати про можливості виникнення підприємницького ризику та вміти проводити його якісний аналіз, але й здійснювати його оцінку (визначити його ступінь).

Кількісна оцінка підприємницького ризику є доповненням до якісної. При її проведенні можна досягти максимуму ефективності в процесі управління фірмою.

Кількісна оцінка підприємницького ризику є особливо важливою тоді, коли існує можливість вибору конкретного управлінського рішення з сукупності альтернативних варіантів. Вибір не завжди вирішується на користь того напрямку, котрий має більший ефект (менші витрати і кращі результати) у порівнянні з іншим. Важливе місце при ухваленні рішення про вибір приділяється шансам на успішну реалізацію кожного з варіантів. Таким чином, можливою є ситуація, коли для підприємства буде доцільніше прийняти рішення про розвиток за варіантом, економічний ефект від реалізації якого буде менший, але при цьому шанси на успіх вищі (тобто ступінь ризику даного варіанту буде меншою в порівнянні з іншим).

При прийнятті будь-якого управлінського рішення економічна ефективність його реалізації повинна бути скоригована на ступінь ризику його досягнення.

Аналіз підприємницьких ризиків доцільно проводити за декількома основними напрямками, наявність яких обумовлюється:

• специфічними особливостями суб'єкта, котрий займається підприємницькою діяльністю;

• особливостями зовнішнього середовища, в якому він функціонує (яке знаходиться в процесі постійного розвитку).

В найбільше загальному виді множинність принципів аналізу ризику може бути зведена до наступного:

1. Величина втрат від різних видів ризику не залежить ода від одної. Даний принцип означає, що в тому випадку, коли один із видів ризику переходить у категорію реалізованого, то втрати у випадку реалізації інших ризиків не змінюються (наприклад, якщо фірма зазнає збитків через те, що було переглянуто податкове законодавство, то втрати у випадку реалізації ризику інфляції не змінюються);

2. Реалізація визначеного виду ризику не обов'язково збільшує або знижує можливість виникнення іншого виду (за винятком форс-мажорных обставин)ризику. Взаємозв'язок і взаємозалежність більшості економічних процесів не тільки не вступають у протиріччя з цим принципом, а навпакиє його доповненюють;

3. Максимально можливі збитки (втрати) у випадку реалізації конкретного ризику не повинні перевищувати фінансових можливостей господарського суб'єкту. Цей принцип грунтується на теорії оптимального ризику, що передбачає наявність ефективного ризику тільки в межах власних активів [5,9].

Втрати, які виникають в процесі здійснення підприємницької діяльності, в залежності від їхньої приналежності до конкретного виду ресурсів, які використовуються підприємством, можуть бути поділені на наступні види(мал. 9.1):

1. фінансові втрати - це прямий грошовий збиток, який може бути нанесений підприємству внаслідок реалізації визначеного ризику або групи ризиків, (наприклад, зниження обсягів реалізації товарів або послуг, абсолютне або відносне зниження прибутку, тощо);

2. матеріальні втрати - являють собою непередбачені планом розвитку підприємства додаткові витрати або прямі втрати виробничих фондів (устаткування, площ, випущеної продукції, сировини, енергії, тощо);

3. втрати часу - це такі втрати, які пов'язані з його нераціональним використанням внаслідок виникнення визначених видів ризику. Доцільно дані втрати поділити ще на дві групи :

• трудові втрати - втрати робочого часу, викликані випадковими обставинами (наприклад, вихід із ладу устаткування, хвороба робітника , тощо);

• втрати часу, пов’язані з неефективною організацєю діяльності - вони виникають у тому випадку, коли процес підприємницької діяльності проходить повільніше, ніж це було намічено раніше, або норма одержання прибутку на вкладений капітал на даній фірмі є меншою, ніж средньогалузева;

4. соціальні втрати - це такі види втрат, які пов'язані з нанесенням збитку здоров'ю і життю людей;

5. збутові втрати - пов'язані із зміною відношення покупців (реальних або потенційних) до виробленої фірмою продукції в напрямку надання преваги іншій продукції (наприклад, зміна преференцій споживачів до тютюнової продукції і висококалорійної їжі в напрямку здорового способу життя);

6. екологічні втрати - це нанесення шкоди довкіллю. Даний вид втрат доцільно класифікувати за ступенем його впливу на господарський суб'єкт на прямі і непрямі . Прямими втратами будуть ті втрати, котрі виникають безпосередньо на підприємстві через короткий проміжок часу і воно відчуває на собі їхній вплив (наприклад, забруднення води, яку споживає підприємство у своєму виробничому процесі). Непрямі трати виникають у тому випадку, коли шкідливий вплив на довкілля буде відображатися на діяльності підприємства через тривалий період часу й опосередковано (наприклад, шкідливі викиди в атмосферу, і як наслідок цього, необхідність витрачати значні кошти на медичне обслуговування і відпочинок своїх робітників);

7. морально-психологічні втрати - це втрати, обумовлені тим, що будь-яка фірма є складною соціальною системою, і порушення рівноваги цієї системи може призвести до небажаних для неї наслідків (наприклад, плинність кадрів, що може з'явитися внаслідок нездорового психологічного клімату в колективі, тощо).

Існування ризику в підприємницькій діяльності означає, що для її ефективного проведення необхідно наявність попередньо розроблених і реальних планів розвитку фірми з урахуванням ймовірнісного характеру настання подій. З цією ціллю проводиться якісний і кількісний аналіз ризиків.

9.2 Методи аналізу ризиків.

Виправданий ризик - це об'єктивно існуючий елемент системи функціонування підприємств в умовах ринкової економіки. Ймовірнісний характер економічних рішень може бути виявлений лише за допомогою визначених методів аналізу ризиків та їхнього впливу на діяльність фірми.

Пошук такого рішення з можливої множини, яке б містило лише виправданий ризик, є одним з основних завдань якісного та кількісного аналізу ризику.

Більшість вчених, що займаються даною проблемою, згідні з тим, що якісний аналіз є найбільш складним етапом у проведенні загального аналізу ступеня ризику при здійсненні визначеного напрямку діяльності фірми [9,10,37,64]. Його головне завдання полягає у визначенні факторів (чинників), які приводять до появи ризику, виявленні напрямків діяльності й етапів, на яких може виникнути ризик. Таким чином, протягом якісного аналізу встановлюються потенційні області ризику і після цього індентифікуються всі можливі ризики.

Протягом кількісного аналізу ризику дається чисельне визначення розмірів окремих ризиків, а також ризику всього обраного напрямку підприємницької діяльності.

Підприємницький ризик може визначатися як в абсолютних, так і у відносних величинах. Вимір ступеня ризику в абсолютних розмірах доцільно застосовувати при характеристиці окремих видів втрат, а у відносних - при порівнянні прогнозованого рівня втрат із реальним, средньогалузевим, середнім по економіці тощо. Сукупність методів аналізу ступеня підприємницьких ризиків наведено на рис..

Якісний аналіз

Методи аналізу ризиків

Кількісний аналіз

Статистичний Метод Метод Аналітичний Метод

метод аналізу експертних метод використання

доцільності оцінок аналогів

затрат

Рис. . Методи аналізу ступеня ризику

Якісний аналіз ризику

Якісний аналіз ризику проходить за декількома основними напрямками.Сутність першого напрямку полягає в тому, що проводиться порівняння очікуваних позитивних результатів від вибору конкретного напрямку підприємницької діяльності з можливими наслідками. Наслідки доцільно класифікувати за аналогією з втратами на фінансові, матеріальні, тимчасові, соціальні, збутові, екологічні і морально-психологічні. При цьому наслідки повинні бути порівнювальні з можливими результатами.

Проблеми цього співвідношення необхідно розглядати на всіх етапах планування як стратегічного, так і тактичного. При цьому повиннен забезпечуватися оптимальний зв'язок на кожному з етапів. Тільки такий підхід може забезпечити ефективну організацію підприємницької діяльності.

Другий напрямок, за яким повинен проходити якісний аналіз, полягає в тому, що необхідно визначити вплив рішень, які приймаються фірмою на етапі розробки стратегії, на інтереси суб'єктів господарської діяльності. Іншими словами, мова йде про необхідність комплексного аналізу впливу рішень, прийнятих безпосередньо фірмою на поведінку інших підприємств.

Необхідність наявності цього аспекту при аналізі ризиків є наслідком того, що окреме підприємство не функціонує окремо від інших ринкових суб'єктів, а є лише одним із його елементів. Протягом проведення аналізу за цим напрямком також визначаються й ті можливі суб'єкти, котрим реалізація визначеного виду ризику буде вигідна, тобто чиїм інтересам вона буде відповідати. (Наприклад, досвід США свідчить про те, що боротьба з палінням знижує прибутки виробників тютюну і збільшує прибутки тих медичних компаній, які допомагають людям позбутися цієї шкідливої звички.) [37, 50].

Цілі, які фірма ставить перед собою на конкретному етапі свого розвитку, так чи інакше входять у суперечність із можливим ризиком, що буде супроводжувати її на шляху їхньої реалізації. Розв'язати це протиріччя можливо лише за умови управління ризиком.

Кількісний аналіз ризику

Кількісний аналіз ризику є однієї з важливих складових процесу ефективного управління фірмою. Мало знати, який точно ризик буде впливати на фірму у випадкувибору конкретного напрямку, або декількох напрямків підприємницької діяльності, проблема також полягає в тому, що необхідно також кількісно оцінити його. Оцінка ступеня ризику є важливою і в контексті того, що при цьому фірма одержує можливість вибору конкретного напрямку, виходячи з власних пріоритетів. Наприклад, більш високий ступінь ризику й можливість одержання більшого прибутку, низький ступінь ризику й більш низький прибуток.

Аналіз економічної літератури, присвяченій даній темі, показав, що в даний час найбільш поширеними методами кількісної оцінки ступеня ризику є:

• статистичний метод;

• метод аналізу доцільності витрат;

• метод експертних оцінок;

• аналітичний метод;

• метод використання аналогів [5,9,10,37,50,55].

Статистичний метод

Цей метод широко застосовується в тих випадках, коли при проведенні кількісного аналізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи за n-кількість періодів часу. Під час проведення аналізу використовуються дані, які стосуються результативності здійснення фірмою аналізованих дій.

При використанні цього методу ступінь ризику виражається через розмір средньоквадратичного відхилення від очікуваних розмірів.

Ступінь ризику являє собою можливість настання випадку втрат (можливість реалізації ризику), а також розміру можливого збитку від нього.

Невизначеність господарських ситуацій багато в чому визначається фактором випадку. Випадковою називають таку величину, яка в результаті досліду прийме одне і тільки одне можливе значення, наперед невідоме і яке залежить від випадкових причин, що заздалегідь не можуть бути враховані [37,40,57]. Як випливає з теорії можливостей, а саме з теорії розподілу Пуассона, при великій кількості спостережень за випадковими подіями, їхнє повторення відбувається з визначеною частотою. Частота випадкової події являє собою відношення числа появи цієї події до загального числа спостережень. Статистична стійкість випадкової величини означає, що при багатократному спостереженні її значення мало змінюються. Це є причиною того, що частоти випадкової події групуються біля деякого числа. Стійкість частоти відображає об'єктивна властивість випадкової події, що полягає у визначеній ступені його можливості. Міра даної можливості конкретної випадкової події являє собою його можливість. Навколо цього числа ймовірностей групуються частоти конкретної події [55].

Дана властивість випадкових величин є особливо важливою для теорії ризику з тієї точки зору, що воно дає можливість прогнозувати ймовірність реалізації конкретних видів ризику, тобто дати їм кількісну оцінку.

Суть статистичного методу оцінки ступеня ризику грунтується на теорії ймовірності розподілу випадкових величин. Це положення означає, що, маючи достатню кількість інформації про реалізацію визначених видів ризику в минулих періодах за конкретними видами підприємницької діяльності, будь-який суб'єкт господарювання спроможний оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому. Дана ймовірність являється ступенем ризику.

Таким чином, для розрахунку ступеня визначеного виду ризику необхідно знати закон його розподілу, тобто володіти інформацією про те:

• при наявності яких умов він може бути реалізований;

• як його реалізація буде відображатися на діяльності господарського суб'єкта.

Математичне очікування даного відображення представляє собою суму добутків усіх її можливих значень на ймовірність їх виникнення:

М(Х)= Х1Р1+Х2Р2 +....+ХnPn, (9.1)

де: М(Х) - математичне очікування;

Х1, Х2, Хп - значення, які може приймати досліджуваний параметр в залежності від конкретних умов;

Р1, Р2, Pn - ймовірність прийняття цих значень.

Таким чином, ймовірнісний зміст математичного очікування конкретного параметра від проведення підприємницької діяльності пролягає в тому, що воно приблизно дорівнює середньому арифметичному його можливих значень. Проте, математичне очікування ще не є повною характеристикою випадкової величини. Для більш повної характеристики необхідно використовувати й інші числові характеристики. Так, для того, щоб оцінити, яким чином будуть розсіяні значення вибраного параметра (наприклад, прибутку) від його середнього прогнозованого значення (тобто від математичного очікування) доцільно використовувати таку характеристику, як дисперсія.

Д(X)=М(X²)-[М(X)]² (9.2)

Величина, за допомогою якої можна оцінювати розсіювання (відхилення) можливих значень випадкової величини від її середнього значення, називається средньоквадратичним відхиленням.

Средньоквадратичне відхилення являє собою квадратний корінь із дисперсії [55].

Таким чином, економічний зміст средньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полчгає в тому, що воно є характеристикою конкретного ризику, яка показує максимально можливе коливання визначеного параметра від його средньоочікуваного значення. Дане положення дозволяє використовувати середньоквадратичне відхилення як показник ступеня ризику з погляду ймовірності його реалізації. Причому, чим більший розмір средньоквадратичного відхилення, тим більш ризикове дане управлінське рішення й, відповідно, більш ризиковий даний шлях розвитку підприємства.

Метод аналізу доцільності витрат

Сутність методу аналізу доцільності витрат грунтується на тому, що в процесі підприємницької діяльності витрати за кожним конкретним напрямком, а також за окремими елементами, не мають однакового ступеня ризику. Іншими словами, ступінь ризику двох різних напрямків діяльності однієї і тієї ж фірми неоднаковий; та ступінь ризику за окремими елементами витрат всередині того самого напрямку діяльності також неоднакова. Так, наприклад, гіпотетично заняття гральним бізнесом більш ризиковане в порівнянні з виробництвом хліба і витрати, що несе диверсифікована фірма на розвиток цих двох напрямків своєї діяльності, будуть відрізнятися за ступінню ризику. Навіть у тому випадку, якщо припустити, що розмір витрат по статті "оренда помешкань" буде однаковим за обома напрямками, ступінь ризику буде вищим в гральному бізнесі. Така ж ситуація зберігається і з витратами усередині того самого напрямку. Ступінь ризику по витратах, пов'язани з придбанням сировини (яка може бути доставлена не точно в зазначений термін, її якість може не цілком відповідати технологічним нормам або споживчі властивості можуть бути частково втрачені при збереженні на самому підприємстві і т.д.), буде вища, ніж при витратах на заробітну плату.

Таким чином, визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід доцільний ще і з тих позицій, що дає можливість виявити "вузькі місця" у діяльності підприємства з погляду ризикованості, а після розробити шляхи їхньої ліквідації.

Перевитрати можуть відбутися під впливом усіх видів ризиків, про які говорилося раніше.

Узагальнивши світовий та вітчизняний досвід аналізу ступеня ризику за допомогою використання методу аналізу доцільності витрат, можна зробити висновок про необхідність використовувати при даному підході градацію витрат на області ризику.

Для аналізу доцільності витрат стан по кожному те елементів витрат повинно бути розділене на області ризику (табл. 9.1.), що являють собою зону загальних утрат, у межам яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

1) область абсолютної стійкості;

2) область нормальної стійкості;

3) область хитливого стану;

4) область критичного стану;

5) область кризового стану.

У області абсолютної стійкості ступінь ризику за аналізованоим елементом витрат відповідає нульовому ризику. Дана область характеризується відсутністю будь яких втрат при здійсненні підприємницької діяльності з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якого теоретично не обмежений.

Елемент витрат, які знаходиться в області нормальної стійкості, характеризується мінімальним ступенем ризику. Для даної області максимальні втрати, що може нести суб'єкта підприємницької діяльності, не повинні перевищувати межі планового чистого прибутку (тобто тієї частини, що залишається в суб'єкта господарювання після оподатковування та всіх інших виплат, з прибутку, наприклад, виплата дивідендів). Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує фірмі "покриття" всіх її витрат і одержання тієї частини прибуку, який дозволяє покрити всі податки. Як правило, в умовах ринкової економіки, як було показано раніше, напрямок, що має мінімальний ступінь ризику, пов'язаний з державою, як основним контрагентом. Це може проходити в самих різноманітних формах, з яких основними є такі, як здійснення операцій із цінними паперами уряду або муніципальних органів, участь у виконанні робіт, що фінансуються за рахунок державного або муніципальних бюджетів, тощо.

Область хитливого стану характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень втрат не перевищує розміри розрахункового прибутку (тобто тієї частини прибуку, що залишається в підприємства після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафів і неустойок). Таким чином, при такому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, розмір якого буде менше очікуавного рівня, але при цьому буде можливість зробити покриття всіх своїх витрат.

У межах області критичного стану, якій відповідає критичний ступінь ризику, можливі втрати в межах валового прибутку (тобто загальної суми прибутку, що одержує підприємством до здійснення усіх відрахувань і відрахувань). Такий ризик є небажаним, тому що при цьому фірма ризикує втратити не просто прибуток, а й не покрити цілком всі витрати.

Неприпустимий ризик, що відповідає області кризового стану, означає прийняття суб'єктом підприємницької діяльності такого ступеня ризику, що припускає аналіз можливості непокриття усіх витрат фірми, пов'язаних із даним напрямком її діяльності.

Таблиця 9.1.

Області діяльності підприємства

Після того, як розраховано на підставі даних минулих періодів коефіцієнт b, кожна стаття витрат аналізується окремо на предмет її ідентифікації за областями ризику та максимальними втратами. При цьому ступінь ризику усього напрямку підприємницької діяльності буде відповідати максимальному значенню ризику за елементами витрат. Перевага даного методу полягає в тому, що знаючи статтю витрат, в якої ризик максимальний, можливо знайти шляхи його зниження (наприклад, у тому випадку, якщо максимальна точка ризику припадає на витрати, пов'язані з орендою помешкання, то можна відмовитися від оренди і купити його, тощо)

Основний недолік такого підходу щодо визначення ступеня ризику, так само як і при статистичному методі, полягає в тому, що підприємство не аналізує джерела походження ризику, а приймає ризик як цілісний розмір, у такий спосіб ігноруючи його що мультискладові.

Метод експертних оцінок

Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер у порівнянні з іншими методами. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, котрі займаються аналізом ризику, висловлює власні суб'єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Часто даний метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напрямку підприємницької діяльності, котрий не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати минулі показники.

У найбільше загальному виді сутність даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє визначену групу ризиків і розглядає, яким чином вони можуть впливати на його діяльність. Цей розгляд полягає у виставлянні бальних оцінок за можливість виникнення того або іншого виду ризику, а також до ступеня його впливу на діяльність фірми.

Аналіз спеціальної літератури, присвяченої даній темі, показав, що існує декілька широко відомих і найбільше часто вживаних методик оцінки ступеня ризику на підставі використання методу експертних оцінок:

• методика Швейцарської банківської корпорації;

• методика ВЕRI [37,60,62].

Проте, слід зазначити, що їхньою специфічною особливістю є визначення ступеня ризику для економіки всієї країни без врахування специфіки різноманітних напрямків підприємницької діяльності.

Методика Швейцарської банківської корпорації. Дана методика складається з чотирьох етапів:

1) визначення основних напрямків аналізу;

2) збір вихідних даних, їхнє попереднє груповання й опрацювання;

3) процес безпосереднього прогнозування і визначення ступеня ризику за окремими елементами, що аналізуються (напрямкам підприємницької діяльності);

4) визначення сукупного ступеня ризику. Схема факторів ризику, що впливають на підприємницьку діяльність, наведена в таблиці 9.2.

Таблиця 9.2.

Схема факторів ризику

Реальний приріст ВНП розраховується як скориговане відношення (на рівень інфляції) зміни ВНП.

Під інвестиційним співвідношенням всередині країни розуміється відношення суми інвестицій до вартості ВНП. Відповідно до даної методики оптимальним рахується співвідношення в 25%.Ефективність інвестицій або, іншими словами, рентабельність інвестицій протягом всього періоду, що аналізується при оптимумі повинна бути не менше 20%.

Середній рівень інфляції розглядається з погляду зміни споживчих цін і складу споживчого кошика, що є відбитком не тільки економічної, а й соціально-політичної ситуації в країні.

Ріст грошових надходжень, так само як і інші показники, аналізується в динаміці. При цьому вивчаються всі грошові агрегати: наявні засоби, засоби підприємств і населення на розрахункових поточних рахунках і депозитах у банках, страхові засоби, вартість цінних паперів державної позики.

При аналізі рівня реального внутрішнього кредиту (депозити громадян у банках) даний показник коректується на індекс інфляції.

Для характеристики податково-бюджетної політики в даній методиці використовується модель американського математика і політолога Артура Леффера, відповідно до якої зусилля податкового пресу з боку держави на підприємців негативно відобржається на діловій активності в цілому і є дестимулятором росту надходжень у державний бюджет, а в деяких випадках навіть скорочує їх.

У даній методиці конкурентноздатність розглядається досить нетрадиційно і являє собою конкурентноздатність національної валюти - динаміки її обмінного курсу.

Така група показників пов'язана з аналізом торгового балансу за всіма видами товарів і послуг (торговий баланс, експорт товарів і послуг, імпорт товарів і послуг, зовнішньоторговельне сальдо, частка експорту у ВНП).

Концентрація експорту розраховується як частка експорту основного товару (або групи товарів) в загальному обсязі експорту. Даний показник характеризує залежність країни від основних споживчих ринків.

Імпорт до країни-партнера розраховується в абсолютному вираженні в тих грошових одиницях, що використовуються в даній методиці.

Інші показники, що аналізуються в даній методиці, являють собою оцінку можливості країни розраховуватися по своїх зовнішніх зобов'язаннях, і є також відбитком політичного ризику, що визначається за десятибальною шкалою:

1 -3 бала - низький ризик; 7~9 балів - високий ризик;

4--6 балів - помірний ризик; 10 балів - надвисокий ризик.

Після того, коли всі показники розраховані, фірма повинна вирішити, яка база повинна використовуватися для порівняння. Таким чином, уся сукупність даних параметрів повинна бути розрахована і для базової економіки (наприклад, економіки своєї країни), після чого проводиться порівняння. Ця ідея є досить цікавою тому, що при наявності альтернативних варіантів розвитку зовнішньоекономічної діяльності в різних регіонах існцє можливість вибору оптимального варіанта.

Дана методика побудована таким чином, що існує можливість коригування результатів початкового аналізу забезпечуючи в такий спосіб її гнучкість. Проте, основним недоліком методики Швейцарської банківської корпорації є те, що при її використанні не враховується специфіка визначеного напрямку діяльності, результатом цього є те, що вона може бути ефективно застосована, в основному, для аналізу ступеня ризику при здійчненні зовнішньоекономічної діяльності фірми, і виявити ризик на рівні держави. На підставі даної методики можна суди про фінансову стійкості економіки, а отже, і про рівень ділової активності суб'єктів господарювання.

Інша широко відома методика визначення ступеня ризику в цілому по економіці країни розроблена фірмою ВЕRI (Німеччина). На підставі опитуванння 100 незалежних експертів розраховується спеціальний індекс, на підставі якого і суд про ступінь ризику економіки.

Опитуванння, яке проведиьтся за даною методикою, складається з 15 питання кожне з яких має максимальну питому вагу (табл. 9.3.).

Таблиця 9.3.

Оціночні критерії індекса ВЕRI

Відповідям на поставлені питання передує всебічний, і глибокий аналіз. Оцінка політичної стабільності проводиться на підставі методів варіаційного аналізу (проводиться аналіз частоти виникнення і специфіки різноманітного роду протиріч суспільства (наприклад, локальних конфліктів, страйків тощо.). Широко застосовуються при використанні цього методу регресійні моделі, дисперсійний і пофакторний аналіз, тих складових, які впливають на той або інший параметр.

Такий показник, як темп економічного росту ВНП, розраховується за окремою шкалою (рис.9.3.).

річний темп економічного росту , %

3 6 10

2,5 * 5 * 7,5 * 10

оцінка за шкалою BERI, %

Рис 9.3 Оцінка темпів економічного росту для індекса BERI

Таким чином, ріст ВНП менше чим на 3% у рік оцінюється на 2,5% в індексі ВЕК1, від 3 до 6% на 5%, від 6 до 10% на 7,5%, більш 10% на 10%.

Як і в попередній методиці, ступінь розвитку бюрократії (ступінь державного регулювання економіки) оцінюється при використанні моделі Лэффера. Крім цього, у даному показнику враховуються і такі параметри, як швидкість грошових переказів усередині країни і за її межами, здійснення митно-контрольних процедур тощо.

Після проведення аналізу складового індексу BERI економіка тієї країни, що має більш високе значення індексу, є більш стабільною, а отже, і менше ризикованою.

Об'єктивний недолік даної методики, як і попередньої, полягає в тому, що вона не враховує тих ризиків, що можуть виникнути безпосередньо при функціонуванні фірми. Обидві методики носять більш глобальний характер, на підставі яких можна судити про ступінь ризикованості всієї економіки, а не конкретного напрямку підприємницької діяльності, що фірма планує розвивати в даній країні. Таким чином, використовувати дані методики доцільно при проведенні зовнішньоекономічної діяльності.

Що стосується спеціальних методик експертної оцінки ступеня ризику конкретного напрямку діяльності підприємства, то вони повинні розроблятися як з врахуванням ступеня ризику в даній економіці (основою для цього можуть служити методики Швейцарської банківської корпорації і BERI ), так і з врахуванням специфічних особливостей даного суб'єкта господарської діяльності і тимчасового простору, охоплюваного аналізом.

Аналітичний метод

Аналіз економічної літератури, присвяченої проблемі оцінки ступеня ризику за допомогою використання аналітичного методу, показав, що його доцільно зводити до декількох взаємозалежних етапів.

На першому етапі здійснюється підготовка до аналітично опрацювання інформації, що містить у собі:

1) визначення ключового параметра, стосовно якого проводиться оцінка конкретного напрямку підприємницької діяльності (наприклад, обсяг продажів, обсяг прибули, рентабельність тощо);

2) відбір факторів, які впливають на діяльність фірми, отже, і на ключовий параметр (наприклад, рівень інфляції, політична стабільність, ступінь виконання догів рів основними постачальниками підприємства тощо);

3) розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах виробничого процесу (НДДКР, впровадження у виробництво, виробництво, відмирання даного напрямку діяльності).

Сформовані таким способом послідовності затрат та надходжень дають можливість визначити не тільки загальну економічну ефективність досліджуваного напрямку діяльності, а і виявити її значення на кожній із стадій.

На другому етапі будуються діаграми залежності вибраних результуючих показників від розміру вихідних параметрів. Співставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні показники, які найбільшою мірою впливають на даний вид (або групу видів) підприємницької діяльності.

На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найбільш просто при цьому може бути розрахована критична точка виробництва або зона беззбитковості, котра показує мінімально припустимий обсяг продажів для покриття витрат фірми.

Під час четвертого етапу аналізуються на підставі отриманих критичних значень ключових параметрів і факторів, які впливають на них, можливі шляхи підвищення ефективності стабільності роботи фірми, а, отже і шляхи зниження ступеня ризику, що визначається одним із попередніх методів.

Таким чином, перевагою аналітичного методу являєтться те, що він включає у собі як можливість пофакторного аналізу параметрів, що впливають на ризик так і виявлення можливих шляхів зниження його ступеня за допомогою впливу на них.

Метод використання аналогів

Суть даного методу полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику визначеного напрямку підприємницької діяльності доцільно використовувати дані про розвиток аналогічних напрямків у минулому.

Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації, отриманої з різноманітних джерел, таких як звіти компаній про свою минулу діяльність, інформації, що поширюється державними організаціями, даних страхових компаній тощо. Отримані дані опрацьовуються з метою виявлення залежностей між планованими результатами діяльності фірми й врахуванням потенційних ризиків.

Об'єктивна проблема використання методу аналогій для оцінки ступеня ризику полягає в тому, що дані минулих періодів повинні застосовуватися в дійсний момент часу без вахування того факту, що будь-який напрямок підприємницької діяльності знаходиться в постійному розвитку. Цю небезпеку найбільше чітко видно при розгляді виробничого напрямку підприємницької діяльності. Будь-який продукт проходить декілька життєвих стадій від його розробки до зняття з виробництва. На підставі цього можна зробити висновок про те, що найбільш оптимальним є порівняння минулих і теперішніх показників у межах однієї стадії. В противному випадку можливість допущення помилки при проведенні аналізу досить висока.

Доцільність використання цього методу полягає в тому, що коли виникає необхідність виявлення ступеня ризику за будь-яким інноваційним напрямком діяльності фірми, коли відсутня чітка база для порівняння, краще знати минулий досвід, який не повністю відповідає сучасним умовам, ніж не знати нічого.

4.3. Комплексна оцінка ризиків

При проведенні комплексного аналізу ймовірності втрат оцінки ризику важливо не тільки встановити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела домінують. При цьому доцільно класифікувати можливі втрати за ознакою впливу на діяльність фірми на визначальні і побічні (непрямі). До визначальних втрат можуть бути віднесені такі втрати, які при своєму виникненні безпосередньо впливають на діяльність підприємства, а до побічних - ті, вплив яких на фірму здійснюється опосредовано (наприклад, зростання життєвого рівня населення і, як наслідок цього, зміна пріоритетів у споживанні).

Крім цього, логічним є відокремлення випадкових втрат, розрахунок яких є надзвичайно складним через високу ступінь невизначеності, та відокремлення їх від систематично повторюваних (одним з прикладів систематичних втрат може бути ріст в умовах низкої інфляції).

Ризик може вимірюватися, як було сказано раніше, в абсолютному та відносному виразах.

У абсолютному виразі ризик може бути виміряний розміром прогнозованих втрат (збитків), а у відносному виразі він може бути визначений як розмір збитків, віднесений до визначеної бази. База віднесення збитків може бути обрана безпосередньо самою фірмою в залежності від її специфіки й в оцінюваного конкретного ризику. Нею можуть бути затарти на виробництво, вартість основних виробничих фондів, активи підприємства, прибуток, чисельність персоналу, вартість окремих ресурсів тощо.

При вимірюванні ризику в абсолютному виразі на практиці широко застосовується спрощений підхід [9,10,37,62]. Його суть полягає в тому, що оцінюється, яким чином впливає ступінь ризику на основні показники роботи фірми, й на основі даної інформації робиться висновок про доцільність прийняття даного ризику й здійсненнч даного виду підприємництва.

Розрахунок абсолютного значення ризику (абсолютного рівня втрат) можна зробити за формулою:

W_i= P_i х b (9.3)

де: W_i - абсолютне значення ризику i-го параметра;

P_i - планове значення i-го параметра при успішному результаті;

b - розрахункове значення ступеня ризику.

Перевагою даного розрахунку є те, що в якості i-го параметра (Р_і) можна використовувати широкий спектр показника, заи котрим фірма прогнозує збитки у випадку реалізації визначеного ризику або групи ризиків.

Аналогічно можна провести розрахунок абсолютного рівня неризикової частини:

L_i=Р_i х(1-b), (9.4.)

де b, - величина, яка не піддається ризику частини i-го параметра

або

L_i=Р_i - W_i (9.5)

На практиці часто можуть виникнути ситуації, коли недостатньо знати тільки лише розмір ризику в абсолютному вираженні а його значення необхідно порівнювати з визначеними показниками, що характеризують діяльність фірми.

У відносному виразі ризик можна розрахувати за формулою:

R_i= L_i /Р_i , (9.6)

де R_i, - відносне значення ризику за і-параметром.

Незадоволеність фірми високоим значенням ризику в абсолюному та відносному виразі є однією з головних причин усвідомленого прийняття нею ризику, а в ряді випадків її відмови від заняття даним видом діяльності, або спонукальним мотивом для внесення змін у стратегію свого розвитку.

• ⇐ Назад
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
202122
23
24
25
Далее ⇒