СИНТАКСИС УСНОГО Й ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ

Готуючи текст для публічного виступу, слід пам'ятати про суттєву різницю між писемним і усним його варіантами. Речен­ня, значні за кількістю слів і ускладнені за будовою багатьма відокремленими обставинами, означеннями, вставними і встав­леними конструкціями, цілком можливі в науковій статті, моно­графії та под., і зовсім не бажані в лекції, доповіді, промові та інших формах усної комунікації. Помічено, що сприймання усного тексту залежить від довжини речення (кількості в ньому слів), довжини слова (кількості ба­гатоскладових, довгих слів), кількості особових займенників (що сприймаються на слух легше, ніж безособові).

Слід пам’ятати про такі особливості синтаксису в ОДС:

1. На відміну від писемного, в усному тексті бажані питальні, окличні й риторичні, а не лише розповідні речення, наприклад:

Чи можливий такий результат?! Безперечно, — скажу я вам. За яких умов? — логічно запитаєте, ви. Моя доповідь і наведені в ній викладки є відповіддю на це питання.

2. Не словесні, а смислові повтори необхідні в усному мов­ленні для наголошування основної думки, підкреслення ключо­вого моменту й посилення враження від сказаного. Досягається це за рахунок багатої синонімії української мови, не повторюю­чи форми вираження.

3. Однак слід уникати повторювання нетипових для усного мовлення складних сполучників: завдяки тому що, унаслідок того що, через те щой под., оскільки вони гальмують сприй­няття й не сприяють створенню в аудиторії вільної, невимушеної атмосфери.

4. Окрім повторів, використовують й інші способи привернен­ня чи утримання уваги слухачів, такі як: зміна порядку слів (інверсія), ґрадація (посилення), протиставлення (антитеза), оклична й питальна інтонація, риторичні запитання, пауза та ін.

5. Речення слід будувати таким чином, щоб ключова фраза була розміщена в його першій частині. Набагато легше сприймається на слух зміст, коли речення починається Н. відмінком, ніж де­кількома конструкціями в непрямих відмінках із прийменника­ми, наприклад:

6. У письмових текстах його частини закріплені за певним місцем на аркуші й виділені шрифтом чи засобами рубрикації (абзац, параграф, розділ тощо). В усному — можливі відступи, умотивовані повтори й перенесення окремих текстових частин.

7. Якщо писемний текст має форму монологу, то усний не ви­ключає діалогових і навіть полілогових варіантів.

8. Наявність правильно побудованих дієприслівникових зворотів (або їхніх замінників), як правило, на початку речення, дозволяє більш образно подати навіть сухий технічний текст, наприклад:

9. Перевагу слід надавати простим реченням, у яких збері­гається прямий порядок слів: підмет іде перед присудком, означення — перед означуваним словом:

10. Спільним для писемного й усного варіанту тексту є висока частотність у використанні та повторюванні стійких словоспо­лучень (кліше) і водночас відсутність зайвих слів, що усклад­нюють сприйняття:

11. Якщо підмет названий живою особою, то присудок матиме форму активного стану, наприклад:

12. Негативно впливають на мову зайві слова й тавтологія:

13. Не можна будувати речення з одночасним підпорядкуванням одного слова двом стрижневим

• ⇐ Назад
• 126
• 127
• 128
• 129
• 130
• 131
• 132133134
• 135
• 136
• 137
• 138
• 139
• 140
• 141
• Далее ⇒