Класифікація дітей і молоді з особливими потребами

У педагогіці діти з вадами фізичного і розумового розвитку класифікуються залежно від основного дефекту. Найбільш робочою класифікацією у практичній діяльності спеціалістів є класифікація Б.Пузанова та В.Лапшина, за якою діти з вадами поділені на шість груп [72, с.125-126].

До першої групи належать діти з порушеннями слуху (глухі; слабкочуючі; діти, які пізно оглухли) та зору (сліпі, слабозрячі).

Другу групу складають розумово відсталі діти та діти з затримкою психічного розвитку (ЗПР). Розумова відсталість – стійке порушення пізнавальної діяльності в результаті органічного враження головного мозку. Проявляється у двох формах: олігофренія і деменція (розлад психіки). Виділяють три ступені інтелектуального недорозвитку: ідіотія (найважчий ступінь), імбецильність, дебільність (легкий ступінь).

Щодо класифікації ступенів інтелектуальної недостатності в основному використовується класифікація Всесвітньої організації охорони здоров’я із застосуванням шифрів, які позначають ступінь інтелектуального порушення: 317.00 – легкий ступінь розумової відсталості; 318.00 – помірна розумова відсталість; 318.10 – виражена розумова відсталість; 318.20 – глибока розумова відсталість.

Дітей з затримкою психічного розвитку поділяють на 4 групи: ЗПР конституційного походження або гармонійний інфантилізм; ЗПР соматогенного походження; ЗПР психогенного походження; ЗПР церебрастенійного характеру.

До третьої групи, за класифікацією Б.Пузанова та В.Лапшина, належать діти з важкими порушеннями мови (логопати). Всі види мовних порушень розділяють на дві великі групи: порушення усної мови (дисфонія, брадилалія, тахилалія, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія, алалія, афазія) та порушення писемної мови (дислексія, дисграфія).

Четверту групу складають діти з порушеннями опорно-рухового апарату. Основний контингент цієї категорії дітей – діти, хворі дитячим церебральним паралічем (ДЦП). ДЦП – захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різних шкідливих факторів, які діють в період внутрішньоутробного розвитку, у момент пологів і в перший рік життя дитини.

П’ята група - діти з комбінованими дефектами – діти комплексними порушеннями психофізичного розвитку (розумово відсталі глухі чи слабочуючі; розумово відсталі сліпі чи слабозрячі; сліпоглухонімі тощо).

До шостої групи належать діти з викривленим розвиткомпсихопатією (стійкий дисгармонійний склад психіки), з патологією потягів [72, с.125-126].

В.Астапов виділяє категорії дітей з вадами розвитку залежно від порушень аналізаторних систем і мови: діти з порушеннями слуху, зору, рухової діяльності, мови, порушеннями інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку, викривленим психічним розвитком.

В основу класифікації І.Іванової покладено обмеження життєдіяльності, за яким діти поділяються на такі категорії: з труднощами у комунікації; з проблемами в особистому догляді; з обмеженням рухової діяльності; з обмеженням витривалості; із зниженими здібностями до соціальних взаємовідносин [21].

Залежно від характеру захворювання існують соціально-медичні класифікації дітей-інвалідів. Соціальний аспект класифікації дітей-інвалідів передбачає правову парадигму, має юридичне підґрунтя і розглядається з погляду визначення кате­горій дітей із функціональними змінами та патологічними станами, які дають право на встановлення інвалідності на різні терміни (на 2 роки, на 5 років, до 16-річного віку) залежно від діагнозу.

Основа класифікації - перелік медичних показників, що дають право на отри­мання соціальної пенсії дітям-інвалідам віком до 16 років. Сюди входять такі патологічні стани як: стійко виражені пара­лічі або глибокі ураження однієї і більше кінцівок, стійкі генералізовані гіперкінези, виражені порушення координації; олігофренія або недоумство різного генезису, що відповідає ступеню ідіотії або імбецильності; відсутність або сліпота одного ока; патологічні стани, які виникають при відсутності або вираженій недорозвиненості життєво важливих органів, що призводить до стійкого порушення функцій; виражені стійкі незворотні порушення опорно-рухового апарату; недостатність функцій залоз внутрішньої секреції; глухота та ін. (всього 23 назви).

Показниками для визначення інвалідності в дітей є патологічні стани, які виникають при уроджених спадкових, набутих захворюваннях і після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядається після проведення діагнос­тичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання дитини (під­літка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, невроло­гічне, психіатричне, туберкульозне, пульмонологічне, отоларингологічне, офтальмо­логічне, урологічне, нефрологічне та ін.). Рішення спеціалістів фіксується у карточці стаціонарного хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок видається на руки батькам (опікуну) дитини-інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-профілак­тичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформляється ЛКК у дитячих лікувально-профілактичних закладах.