Навчальне читання мовчки

Мета: систематизувати й узагальнити знання про мовлення, види мовленнєвої діяльності; дати уявлення про механізм та різновиди аудіювання, види читання; удосконалювати комунікативні вміння (сприйняття-розуміння почутого та читання мовчки); розвивати логічне мислення, слухову й зорову пам’ять, збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів, формувати комунікативні вміння.

Хід уроків

І. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчання.

ІІ. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого.

* Опрацювання таблиці “Види мовленнєвої діяльності”.

ІІІ. Виконання вправ на застосування узагальнених знань.

*Пояснювальний диктант. Пояснити, про які види мовленнєвої діяльності йдеться в кожному з речень. До яких видів мовленнєвої діяльності ви вдаєтеся у процесі роботи над диктантом?

І. Губами говори, а руками роби. До чужого рота не приставиш ворота. Грамотний вміє читати і рядки, і між рядками. Книга для людини – віконце в світ. Пусти вуха межи люди, то багато вчуєш. Слухачам вуха не болять. Красно говорить, а слухати нічого. Як почалися жнива, будь скупішим на слова. Що за сила в пері й чорнилі? Що записано пером, не витягнеш і волом. Так перо пише, як муха дише.

Народна творчість.

ІІ. Слова прилітають і стеляться на папері, плачучи, сміючись, мов ті діти. (Т.Шевченко.) Слова вибухали якісь майже вульгарні, руйнуючі, ішли ніби зовсім не з її вуст. (О.Гончар.) Життя без книги – хата без вікна, тюрма глуха і темна, як труна. Крізь вікна книг свободи світло ллється, майбутнього видніє далина. (Д.Павличко.) На біле поле гайвороння літер впаде як хмари, цілі хмари строф. (Л.Костенко.) Ще ваше слово ляже на папір, обпікши душу, затуманить зір. (В.Гриценко.) Cлово по слову – завели річ про мене. (Панас Мирний.)

ІV. Вивчення нового матеріалу.

* Пояснення вчителя.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ1

Мова реалізується в процесі мовлення, тобто мовленнєвої діяльності. Мовленнєва діяльність - це сукупність психофізичних дій організму людини, що спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення, а також на породження його в усній і письмовій формі. Оволодіння мовою відбувається на функціонально-комунікативній основі, тобо в процесі мовленнєвої діяльності.

Мовленнєва діяльність включає чотири види – аудіювання (слухання і розуміння), читання, говоріння і письмо. За останніми науковими даними час, що витрачається на чотири види мовленнєвої діяльності людини, розподіляється відповідно таким чином: аудіювання – 45%, говоріння – 30%, читання – 6%, письмо – 9%.

Аудіювання та читання є рецептивними видами мовленнєвої діяльності, говоріння й письмо – продуктивними.

Дія обох видів рецептивної мовленнєвої діяльності складається з трьох етапів: мотиваційного ( усвідомлення мети: навіщо я це слухаю-розумію, читаю?), аналітико-синтетичного (сприйняття, розуміння)та виконувального (прийняття рішення на основі сприйнятої інформації з наступним говорінням або письмом).

Таким чином, сприймання і розуміння усного мовлення забезпечує такий вид мовленнєвої діяльності, як аудіювання. Аудіювання є основою спілкування. Для багатьох професій вміння сприймати-розуміти усне мовлення необхідне у процесі виконання службових обов'язків.

Аудіювання не слід змішувати із слуханням. Слухання – це передусім акустичне сприймання звуково­го потоку, тоді як аудіювання включає процес сприйманняі розуміння усного мовлення.

Процес аудіювання забезпечується механізмом здогадки (про що йтиметься далі?), смислової орієнтації (на ситуацію спілкування, лексичне й граматичне оформлення виражальних засобів мови, інтонацію, жести, міміку мовця), тотожних замін (щоб утримати інформацію в оперативній (короткотривалій) пам’яті, потрібно “згортати”, “спресовувати” зміст сприйнятого розгорнутого висловлювання до рівня тотожних за змістом ключових слів або стислих синонімічних структур: саме такі “смислові згустки”, “змістові матриці” спроможна зберегти пам’ять). Дію цих механізмів можна удосконалювати тренуванням.

Важливою психологічною особливістю аудіювання є одноразовість, неповторність цього виду мовленнєвої діяльності у природних умовах спілкування. Тому вченими виділяються репродуктивне і продуктивне аудіювання. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання.Основною ознакою репродуктивного аудіювання, на відміну від продуктивного, є повторюваність усної інформації. У шкільній практиці до репродуктивного аудіювання вдаються у процесі проведення усних переказів (докладних, стислих чи вибіркових) а також під час підготовки до творчих робіт.

Аудіювання – це такий вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його (здійснює смислову обробку інформації). Для цього необхідно бути уважним, вміти швидко актуалізувати весь попередній мовленнєвий та інформаційний досвід, концентрувати увагу на змісті висловлювання при мінімальному контролі за його мовною формою, мати треновану короткочасну і розвинену довготривалу пам'ять, здатність результативно працювати у визначених часових межах. Цього треба спеціально навчатись.

Звичайно, смислове сприймання мовлення залежить і від того, наскільки мовець зрозуміло, ясно висловловлюється, від темпу, сили звучання мовлення, від його уміння виділяти головне тощо.

Проте успішність смислового сприймання усного мовлення залежить і від підготовленості слухачів до сприймання, від того, як вони вміють слухати.

Сприймати інформацію потрібно цілеспрямовано: глобально, докладно або критично. Особливого зна­чення це набуває із запровадженням такої форми підсумкової державної атестації з української мови, як переказ із творчим завданням.

Глобальне, або ознайомлювальне, аудіювання вимагає від слухача загального охоплення змісту повідомлення, вміння визначати тему, основну думку повідомлення, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи.

Детальне аудіювання передбачає найповніше докладне сприймання

змісту повідомлення, усвідомлюючи смисл кожного з його елементів. Детальне сприймання тексту часто вимагається тоді, коди проводиться, наприклад, такий вид роботи, як переказ почутого тексту; переказ пояснення вчителя; коли потрібно запам'ятати декілька завдань, не записаних учителем на дошці, з метою їх виконання в певній послідовності; під час дискусії, диспуту, виступу на зборах та ін.

Критичне аудіювання базується на глобальному і детальному, вимагає висловлення власної думки з приводу почутого, своєї мотивованої згоди чи незгоди з певним твердженням критичного осмислення сприйнятого на слух тощо. Цей вид аудіювання практикується під час переказу тексту з творчим завданням.

Види аудіювання можна показати за допомогою такої таблиці:

V. Виконання вправ на закріплення вивченого.

*Проведення навчального аудіювання.

Інструктаж щодо проведення аудіювання.

Читання вчителем тексту. Виконання учнями тестових завдань.

Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано та здано)

VІІ. Вивчення нового матеріалу.

* Пояснення вчителя.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ

Надзвичайно важливим є вміння читати. Читання, як і аудіювання, є рецептивним видом мовленнєвої діяльності. Як і процес аудіювання, процес читання складається з мотиваційного етапу (визначення мети), аналітико-синтетичного (сприйняття, розуміння) та виконавського (прийняття рішення на основі одержаної інформації з наступним говорінням або письмом).

Сприйняття та розуміння написаного (надрукованого) розпочинається з аналізу та синтезу як змісту, так і оформлення думки. Зорове та мислительне сприйняття слова або частини речення випереджає їх “овзучення” у внутрішньому мовленні. Спрацьовує механізм здогадки: що відбудеться далі, як розвиватимуться події? Здогадка rрунтується на ключових словах, на поєднанні у реченнях певних слів, на розстановці розділових знаків, а також на розумінні окресленої в тексті ситауції, розуміння якої залежить передовсім від життєвого досвіду читача (спрацьовує механізм смислової орієнтації). Якщо здогадка не підтверджується, читач вибудовує іншу гіпотезу.

Щоб утримати в оперативній (короткотривалій) пам’яті початок прочитаного висловлювання, той, хто читає, здійснює “згортання” текстової інформації – заміну змісту мікротекстів (частин тексту) на “смислові згустки” – стислі еквіваленти змісту (включається механізм еквівалентних замін). Такі “ядра змісту” у вигляді ключових слів, синонімічних слів і структур, тез, наочних образів та схем, які самі по собі є непередаваними, а тому їх теж необхідно замінювати словами, утримуються та зберігаються у внутрішньому мовленні. Таке збереження забезпечує розуміння і запам’ятовування сприйнятого при читанні. У цьому й полягає суть процесу розуміння прочитаного.

Отже, розуміння прочитаного здійснюється за допомогою дії механізму здогадки, механізму смислової орієнтації та механізму еквівалентних замін. Здебільшого дія цих механізмів відпрацьовується підсвідомо, проте формувати і удосконалювати ці механізми можна за допомогою спецальних вправ. За допомогою вправ можна також розвинути навички самоконтролю й самокорекції.

У процесі читання вирішуються різноманітні комунікативні завдання. Їх можна увиразнити за допомогою такої схеми:

одержати знання

Читати, щоб навчитися щось робити

одержати естетичну насолоду

Відповідно до цих комунікативних завдань реалізуються і різні види читання. Здебільшого виділяються три види читання: ознайомлювальне, вивчальне та вибіркове. Види читання можна показати за допомогою таблиці1:

Ознайомлювальне читання застосовується для попереднього ознайомлення з книжкою ( журналом, брошурою тощо). Мало хто володіє цим винятково важливим видом читання досконало. Переглянувши анотацію, передмову або зі змісту зрозумівши найбільш важливі положення видання, читач має отримати чітке уявлення про цінність та корисність книжки.

Вивчальне читання називають ще поглибленим, аналітичним, критичним, творчим. Для навчання цей вид читання вважається найдоцільнішим. У процесі читання учень не просто сприймає інформацію, він з’ясовує менш зрозумілі для нього фрагменти тексту, помічає сильні та слабкі місця у поясненнях, дає власне трактування поданим положенням та висновкам, ставлячись до прочитаного творчо й критично. Власне трактування, власний погляд на прочитане дають змогу краще запам’ятати сприйняте, підвищують рівень активності думки читача. До цього виду читання вдаються, опрацьовуючи принципово новий матеріал на незнайому або малознайому тему.

Вибіркове читання – швидке читання, у процесі якого читач ніби нічого не пропускає, проте фіксує увагу тільки на необхідних йому аспектах тексту. Такий вид читання здебільшого застосовують при повторному читанні книжки після попереднього її перегляду. Сторінки перегортають, доки не відшукають потрібне місце – його читають, застосовуючи іший вид читання – вивчальне (поглиблене).

Останнім часом називають ще один вид читання – сканування. Сама назва пояснює характер такого читання: швидкий перегляд тексту з метою пошуку певного слова, прізвища, факту.

Читач має навчитися свідомо вибирати певний вид читання залежно від комунікативного завдання, яке перед ним стоїть.

VІІ. Виконання вправ на закріплення.

* Проведення навчального читання мовчки.

Інструктаж щодо проведення читання мовчки.

Читання учнями тексту та виконання ними тестових завдань.

Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано та здано)

ІХ. Підбиття підсумків уроку.

Х. Домашнє завдання.Повторити п.п. 3, 4, вправа 45.

Текст для навчального аудіювання

З Богом у душі

Немовля плакало, і від жалю бабі Тетяні ставало аж млосно. Подумки вона лаяла свою старечу безпам’ятність: як-то можна було забути поставити молоко в холодильник? Скисло... Чим годувати маля в цей пізній вечір і вночі? Немовля вже начеб і не плакало, а протяжно стогнало, як доросла хвора людина.

Баба Тетяна пішла до сусідки Віти, наперед обпікаючись соромом, що доведеться вкотре вже канючити позичку. Злобливість сусідки нажила після того, як принесла дитинку з сирітського притулку. Сподівалася розтопити обледеніле сусідчине серце – була надія, що одинока Віта всиновить дитя. Але не так склалося, як гадалося...

Віта відчинила двері. Була усміхнена й захмеліла. За заставленим пляшками кухонним столом розсівся якийсь молодик у майці з цигаркою в зубах.

- Віточко, - баба Тетяна не знала, як і почати розмову в присутності незнайомця.

- Що, Григорівно, знову по гроші? – з Вітиного обличчя враз сповзла посмішка. – Ти уявляєш (це до незнайомця), зовсім з глузду стара з’їхала. Якась дурка викинула свого байстрюка на смітник, у притулку його ледве виходили, так оце вона притягнула те пискля, щоб мене ощасливити... Гадала, що я нюні розвішу: як свого по тюрмах пустила, то чужого усиновлю... Та ні, сита я по горло! Хочу вільно дихати!

- Віточко, дай дві гривні на молоко! В магазині в борг вже не дають... Я ж поверну! Візьми ось годинник.

- Годинник мені ні до чого. А гроші не позичу принципово. Хоч ні, гроші позичу, якщо завтра віднесете й віддасте підкидька до притулку.

- Так дитинчаті ж до завтра ще дожити треба. А крім молока, йому нічого давати не можна...

- Доживе! Самі розповідали, що те байстря на смітнику кілька днів валялася.

- Без Бога ти в душі, Віто, - тамуючи клубок у горлі, сказала баба Тетяна.

- А в чиїй душі ваш Бог є? – репетувала їй услід сусідка. – Якби він був, чи дозволив би отій шльондрі викинути живу дитину в контейнер? Чи ж не зглянувся б над вами, дивлячись, як ви ото тягнете підкидька на свою копійчану пенсію? Як щодня вибираєте, що купити: пелюшки, підгузники чи молоко?

Немовля так само тихо плакало. Баба Тетяна узяла порожній кухоль, годинник - і знову з квартири. Остання надія на Мелентіївну та її козу. Статки в Мелентіївни теж благенькі, зате вона має добре серце. Баба Тетяна навколішки перед нею стане, але виблагає у борг або виміняє на годинника хоч склянку молока.

Можна не колисатися автобусом, а піти навпростець підтюпцем. Треба лише подолати пустир. Правда, ноги у сімдесят літ не такі вже й прудкі, а очі підслупуваті: у темряві майже нічого не бачать, зате ж буде швидше!

Ось такої пізньої пори, повертаючись із підробітків у притулку, і знайшла баба Тетяна оте викинуте грішницею янголя. Скільки, пропрацювавши вік санітаркою по лікарнях, переживала вона всіляких потрясінь, а такого не пригадує...

Два місяці медики те немовля відігрівали, підтримували апаратами життєдіяльності... А коли виходили, баба Тетяна добилася-таки, щоб віддали їй малятко.

- Стояти! – опік ззаду хрипкий голос. – Закричиш – пришию! Що несемо? Що в руках?

- То кухлик, синочку. Візьми ось годинника...

- Стули писка! – загарчала ще одна чорна тінь, приступаючи збоку. – Гроші давай!

Щось гостре вперлося у груди. Холодок жаху перейняв Тетянине тіло. Боячись своєї погибелі, вона ще більше жахалась думки про повільну мученицьку смерть полишеного вдома маляти. Скільки ще проплаче воно в самотній квартирі? Скільки проживе?

- То кухлик, синочки. По молоко йду, дитя мале вигодовую. Якась бідолаха викинула після пологів на смітник... Якщо вб’єте мене, то мале загине від голоду, бо, крім мене, нікого в нього немає...

- Хто тобі сказав, що ми тебе вб’ємо? – хрипіла чорна тінь. – Йди своєю дорогою!

- Спасибі вам...

- Ну ти даєш... Спасибі...

Задубілими ногами баба Тетяна ступила вперед.

- Мамашо, стій! Візьми ось...

Здригнувшись, немов від блискавиці, баба Тетяна спинилась і тут же відчула в долоні якийсь папірець.

... Мелентіївна довго не відчиняла, все допитуючись хто та навіщо. Увійшовши в дім, баба Тетяна, розтиснувши перед нею кулака, зронила лише одне слово: “Молока”.

- Що це ти годинник у гроші загорнула? Чи такий цінний? О, та це в тебе великі гроші! – вигукнула Мелентіївна. – У мене, голубко, стільки здачі не буде!

- Нічого, - відповіла баба Тетяна. – Колись віддасте. Наливайте швидше.

- Слухай, чи ти не захворіла, бува? – жебоніла Мелентіївна. – Піт по тобі градом і тремтиш уся... Оце принесеш молочка, напоїш малого і сама гаряченького випий – з медом і маслом... Чуєш?

Баба Тетяна не чула. Вона думала про те, що повертатися додому їй автобусом, а на це піде півгодини. У вухах стояв тихенький плач янголяти... (За Д.Боярчуком; 705 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Пенсіонерці бабі Тетяні було

а) п’ятдесят сім років;

б) шістдесят років;

в) сімдесят років.

2. Узявши з притулку немовля, баба Тетяна сподівалася

а) на державну пенсію для догляду за сиротою;

б) на те, що легко зуміє виростити дитину;

в) на те, що маля буде всиновлене одинокою сусідкою.

3. До притулку немовля принесла

а) його мати, відмовившись від дитини;

б) баба Тетяна, знайшовши дитину на пустирі;

в) двірник, який знайшов сироту на смітнику.

4. Дитинчаті було

а) близько року;

б) майже півроку;

в) трохи більше двох місяців.

5. Через пустир баба Тетяна вирушила через те, що

а) пізно увечері не ходив автобус;

б) хотіла заощадити час, щоб швидше нагодувати дитину;

в) хотіла ще раз пройти повз місце, де знайшла дитину.

6. Подумки баба Тетяна називала дитину

а) підкидьком;

б) сиріткою;

в) янголям.

7. Фразеологізм бути без Бога в душі означає

а) бути егоїстом, самозакоханою людиною;

б) бути розумово неповноцінним;

в) не мати милосердя, співчуття.

8. На пустирі бабу Тетяну перестріло

а) двоє розбишак;

б) троє розбишак;

в) п’ятеро злочинців.

9. Єдина людина, що прийшла на допомогу бабі Тетяні з голодним

немовлям -

а) сусідка Віта;

б) Мелентіївна;

в) один із розбишак.

10. Слово милосердя означає:

а) сентиментальність, розчуленість, сльозливість;

б) неспроможність заподіяти зло;

в) добре, співчутливе ставлення, поєднане з бажанням допомогти.

11. Головна думка прослуханого тексту така:

а) не слід брати на себе відповідальність за долю іншої людини, не маючи для цього матеріальних можливостей;

б) милосердя має бути потребою душі кожної нормальної людини;

в) держава зобов’язана матеріально віддячувати виявлену громадянами доброчинність.

12. Опрацьований текст має ознаки такого стилю:

а) публіцистичного;

б) художнього;

в) розмовно-побутового.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 678
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒