Злочини проти громадської безпеки (безпеки суспіль­ства, громадського порядку); Книга IV. Злочини проти безпеки людства (міжнародного миру і порядку)

Кваліфікуючі визначальні ознаки буде подано у розді­лах. У разі необхідності розділи поділятимуть на глави.

Існуючі нині інші родові об'єкти будуть мати статус суб-родових (видових). Наприклад, Книга III "Злочини проти безпеки суспільства (громадського порядку, громадської безпеки)" Особливої частини КК матиме такі назви роз­ділів, як, наприклад, "Злочини проти економічної безпе­ки (права власності організацій, підприємств, установ)". У цьому розділі містимуться глави про злочини у сфері гос­подарської (економічної) діяльності, злочини проти еконо­мічної безпеки у сфері службової діяльності тощо.

Безпека в інформаційному суспільстві

9.3. СПОСІБ (ЗАСІБ, МЕТОД, ТЕХНОЛОГІЯ) ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЯК ЕЛЕМЕНТ ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

У контексті кримінально-правових проблем слід також звернути увагу на такий чинник, як спосіб (засіб, метод, технологія) вчинення злочину. Спосіб передбачений у ба­гатьох нормах Особливої частини КК, тобто є обов'язко­вим елементом (ознакою) суспільне небезпечних діянь, які мають ознаки злочину. В ньому набувають втілення як фактичні, так і соціальні чинники (суспільна небезпека) правопорушення, а також особи, що його вчиняють. Усві­домлення способу вчинення злочину має важливе соціаль­не значення для формування інформаційно-правової куль­тури суб'єктів суспільних відносин, підстав кримінальної відповідальності, правильної кваліфікації злочинів, розме­жування суміжних злочинів, відмежування злочинів від інших правопорушень, криміналізації та декриміналізації суспільне небезпечних діянь, удосконалення законодав­ства, встановлення стадій вчинення злочинів та співучасті в них, індивідуалізації покарання.

Актуальне також дослідження окремих (видових та міжвидових) способів, вказаних у нормах Особливої час­тини КК, що дасть можливість більш повно з'ясувати фак­тичні та соціальні ознаки конкретних злочинів і напрацю­вати рекомендації щодо точнішого і правильнішого засто­сування кримінального законодавства. Крім того, аналіз способу важливий для подальшої розробки цієї проблеми в кримінології, криміналістиці, кримінальному процесі та інших суміжних галузях знань, дослідження яких багато в чому базується на положеннях культури науки кримі­нального права.

У вітчизняній науковій літературі з кримінального пра­ва монографічне дослідження сутності та змісту категорії "засіб вчинення злочину" глибоко проаналізував М.І. Па­нов (Див.: Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. — X.: Выщашк., 1982. — 161 с.).

Проблемі способу вчинення злочину також спеціально було присвячено роботи В.Н. Кудрявцева, Н.П. Пономарьо-вої, Л.Л. Круглікова та багатьох інших. Спосіб розглядав­ся також у працях Я.М. Брайніна, М.П. Карпушина, В.І. Шонтковського, А.Н. Трайніна та ін. У криміналістиці дослідження способу вчинення набуло відображення в пра­цях А.Н. Васильєва, І.Ж. Жорданія, Г.Г. Зайкова, А.Н. Ко-лесніченко, Г.Н. Мудьюгіна, Н.Я. Якубовича та ін. Тим часом, нині зазначена проблема залишається дискусійною у зв'язку з багатоаспектністю такої місткої і складної ка­тегорії.

Щодо законотворчої техніки у кримінальному праві, у низці публікацій автори висловлюють негативне ставлення до формулювання спеціальних норм, диспозицій злочинів, у яких є визначення такого елемента. Зокрема це стосуєть­ся й положень Розділу XVI Особливої частини КК ("Злочи­ни у сфері використання електронно-обчислювальних ма­шин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж"): ста­тей 361, 362,363.

Якщо розвивати Особливу частину кримінального зако­нодавства шляхом визначення як обов'язкового кваліфіку­ючого елемента способу вчинення злочину (чи предмета зло­чинного посягання), то можна дійти до обґрунтування того, що в окрему норму потрібно буде визначати вчинення зло­чину за допомогою кухарського ножа, молотка чи голки.

Ми дотримуємося думки тих науковців, які вважають, що для забезпечення кримінологічних досліджень, юри­дичної статистики спосіб вчинення злочину (чи предмет злочинного посягання) доцільніше зазначити в Загальній частині КК.

Безпека в інформаційному суспільстві

Наприклад, визначимо суспільні відносини у сфері вико­ристання комп'ютерних технологій. Для цього ст. 12 КК "Класифікація злочинів" можна трансформувати у главу розділу "Злочин, його види та стадії", де поряд з іншими категоріями — додатковими елементами (чинниками) ква­ліфікації злочинів — визначати і засоби (способи) вчинен­ня їх. Щодо злочинів, які вчиняються з використанням комп'ютерних технологій (комп'ютерної інформації), вра­ховуючи специфіку їх і розмах у майбутньому, у перс­пективі можна у чинному КК ввести ст. 12-1 "Злочини з використанням електронних інформаційних технологій та телекомунікацій" такого змісту.

"За вчинення злочинів проти національної безпеки: без пеки особи, суспільства, держави; чи проти безпеки міжна­родного порядку, передбачених цим Кодексом, з викорис­танням функціональних можливостей автоматизованих комп'ютерних систем, комп'ютерних мереж, інформацій. них комп'ютерних ресурсів та інших електронних інфор маційних технологій, побудованих на основі застосуван ня електронна обчислювальної та комунікаційної техні ки (комп'ютерів) покарання призначається за стаття­ми Особливої частини, в яких передбачається відпові дальність за такий злочин. При кваліфікації злочину обо в'язкове посилання на цю статтю".

Також доцільно внести до Загальної частини КК норму про зв'язок кримінального законодавства щодо визначен­ня понять та категорій з поданими у спеціальному законо­давстві України. Як альтернативний варіант, у близькій перспективі це можна зробити шляхом звернення відповід­ного органу державної влади до Конституційного Суду України.

Порівняльний аналіз кримінального права різних країн свідчить, що проблема методу законодавчої фіксації техно­логії і техніки вчинення злочину (у контексті предмета та способу злочину) є не тільки в українській кримінально-пра-

вовій науці, айв інших країнах європейської континенталь­ної системи (сім'ї) права. З позицій юридичної праксеології (науки про розумну діяльність), запозичення такої техніки правотворення з англо-американської системи (сім'ї) права до континентальної доктрини кримінального права може "роздути" КК до неосяжних для сприйняття нормальною людиною розмірів. Зазначені застереження слід враховува­ти, формуючи також норми міжнародного кримінального права (модельних законів, кримінальних кодексів тощо).

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ 9

1. Бутузов В., Гуцалюк М., Цимбалюк В. Протидія зло­чинності у сфері високих технологій // Міліція Украї­ни. — 2002. — № 9. — С. 20—21.

2. Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняють­ся за допомогою комп'ютерних технологій: Посібник / Авт. кол.; За ред. Я.Ю. Кондратьева. — К.: НАВСУ, МНДЦ, 2000. — 64 с.

3. Гавловсъкий В., Цимбалюк В. Щодо проблем бороть­би із злочинами, що вчиняються з використанням комп'ю­терних технологій // Уряду України. Президенту, законо­давчій, виконавчій владі. "Боротьба з контрабандою: про­блеми та шляхи їх вирішення". Аналітичні розробки, про­позиції наукових і практичних працівників / Керівник авт. кол.: АЛ. Комарова, О.О. Крикун. — К., 1998. — Т. 10. — С. 148—154.

4. Гавловсъкий В Д., Цимбалюк B.C., Корочансъкий О.Е. Проблеми юридичної деліктології в інформаційних відно­синах // Бізнес і безпека. — 1998. — № 6. — С. 19—21.

5. Голубев В.О., Гавловсъкий В Д., Цимбалюк B.C. Інфор­маційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій: Монографія / За заг. ред. д-ра юрид. наук Р.А. Калюжного. — Запоріжжя: Просвіта, 2001. — 252 с.

ВИСНОВКИ

Входження України до європейського співтовариства, а отже, до інформаційного суспільства, викликає потребу формування на науковому рівні теоретичних засад кон­цепції правового регулювання інформаційних відносин. Сьогодні можна констатувати: сукупність нормативно-пра­вових актів у цій сфері в Україні досягла за кількістю такої критичної маси, що зумовлює можливість і необхідність виокремлення їх в окрему правову інституцію.

У зв'язку з цим у суспільствознавстві, в тому числі пра­вознавстві, теорії права, виникла потреба напрацювання ме­тодологічних засад нового напрямку досліджень, предме­том яких є процеси виникнення, зміни і припинення су­спільних відносин щодо інформації (відомостей, даних, знань тощо).

Перше питання, яке постало перед правознавством, — це визначення статусу суспільних інформаційних відносин та засобів публічно-правового регулювання їх з метою змен­шення, запобігання, подолання та уникнення юридични­ми методами негативних проявів інформаційного суспіль-

ства і стимулювання бажаних для людини, держави та су­спільства правил поведінки його суб'єктів. Визначимось у деяких провідних категоріях проблематики дослідження.

Основною формою стандартизації норм суспільних інформаційних відносин є законодавство. Під терміном інформаційне законодавство Україними розуміємо мно­жину нормативно-правових актів, прийнятих Верхов­ною Радою України у формі законів та постанов норма­тивного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.