Формування нормативів оптимальної моделі для організації внутрішньогосподарського контролю витрат на збут
Створення нормативної бази підприємства – це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.
Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової роботи позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах ринкових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.
Нормативна база підприємства складається із системи норм і нормативів. Нормативний метод планування – це один із методів обґрунтування планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи – науково-обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.
Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.
Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.
Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці.
Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.
Усі нормативи можна поділити на два типи, ті що відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.
Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред’являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін.
Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей.
Фінансові нормативи – це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями. Вони поділяються на наступні види:
І. Взаємовідносини з бюджетом:
а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується: податок на додану вартість; акцизний збір; мито і збори;
б) нормативи відрахування до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати: відрахування до Пенсійного фонду; відрахування у фонди соціального страхування;
в) нормативи відрахування до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати: прибутковий податок; відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;
г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку: податок на прибуток; місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.
ІІ. Взаємовідносини з банками: процент за банківський кредит; процент на депозитний вклад у банк.
Для виявлення норм і нормативів, що підлягають перегляду, а також перевірки їх якості на підприємствах проводиться аналіз. З цією метою визначається питома вага норм, встановлених розрахунково-аналітичним, дослідним і дослідно-статистичним методами; вивчається ступінь їх виконання, структура (частка корисних витрат ресурсів у загальних витратах, основного часу в трудомісткості продукції, коефіцієнтів виходу придатного продукту). По його результатах розробляються і впроваджуються заходи щодо підвищення якості норм і нормативів.
Основою організації нормувальної роботи є залучення в роботу з встановлення норм колективу працівників підприємства і максимальне наближення нормувальної роботи до вирішення тих питань, від яких залежить рівень норм .
Забезпечення ефективності контрольних заходів у наведених центрах відповідальності залежить від правильності оформлення документів щодо ведення обліку витрат на збут на лісопильних підприємствах. Тому другий етап процесу внутрішньогосподарського контролю, на нашу думку, доцільно визначати як перевіряючий.
Первинними документами з обліку інших операційних витрат будуть такі: бухгалтерська довідка про списання собівартості реалізованих запасів, накладна на відпуск матеріалів; акт на списання заборгованостей; відомість з обліку кредитів; акт на списання запасів; акт інвентаризаційної комісії для списання цінностей, наказ керівництва, бухгалтерська довідка; протоколи, податкові повідомлення, рішення суду, бухгалтерська довідка.
Пропонуємо здійснювати контроль документів, які є характерними для кожного центру відповідальності витрат на збут (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Розподіл документів за центрами відповідальності, що підлягають контролю
|
Облік невиробничих витрат, згідно з П(С)БО 16 «Витрати», ведеться на рахунках 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» та 94 «Інші витрати операційної діяльності» і відображається відповідно до Методичних рекомендацій по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів № 356 від 29.12.2000 р., в розділі І Журналу 5 або Відомості 5.1 та в Головній книзі.
Контроль рахунку 93 «Витрати на збут» вважаємо за доцільне здійснювати з особливою уважністю. Він не лише надає інформацію про рівень та кількість витрат, а впливає на формування реалізаційної ціни та аналіз рентабельності, що використовується для прийняття ефективних управлінських рішень. Тобто віднесення всієї суми цих витрат на фінансовий результат, на відміну від адміністративних витрат та інших операційних витрат, без включення до собівартості реалізованої продукції, вплине на зниження собівартості готової продукції і результати збуту.
Тому перед суб'єктами контролю на цьому етапі перевірки стоять завдання щодо визнання порядку відображення невиробничих витрат в облікових регістрах з метою досягнення їх оптимального рівня.
Цей етап системи внутрішнього контролю ставить за мету здійснення аналізу відповідності синтетичного та аналітичного обліку. Тому, на нашу думку, третій етап внутрішньогосподарського контролю невиробничих витрат на підприємствах лісопереробної галузі доцільно визначати як аналізуючий.
Найбільш трудомістким є етап визнання обґрунтованості та правильності списання невиробничих витрат на рахунок фінансових результатів із відповідним його відображенням у фінансовій звітності. Перед суб'єктами контролю поставлені завдання щодо визначення відповідності номенклатурних статей у складі їх нормативного переліку. Тобто, згідно з класифікаційними ознаками невиробничих витрат, наведеними в Наказі про облікову політику та П(С)БО 16 «Витрати», доцільно переконатися в правильному і точному розподілі та включенні номенклатурних статей.
За достовірним відображенням у звітності невиробничих витрат доцільно здійснювати перевірку відповідності показників, що наведені в первинних документах при обліку цих витрат, із даними зведених документів, облікових регістрів та рядками 2130 «Адміністративні витрати», 2150 «Витрати на збут», 2180 «Інші операційні витрати» у Звіті про фінансові результати.
Таким чином, перевірка відповідності складу номенклатурних статей із нормативно визначеними та порівняння значень первинних документів із обліковими регістрами є важливим етапом у системі внутрішнього контролю, який, на нашу думку, доцільно визначати як встановлення відповідності.
Узагальнення результатів перевірки та розробка рекомендацій оформлюється звітом, який надалі використовується власниками, адміністрацією підприємства та при здійсненні зовнішнього контролю.
Завершення внутрішньогосподарського контролю невиробничих витрат є заключним етапом. За результатами перевірки здійснюється розробка рекомендацій щодо покращення організації ведення обліку, повноти та точності первинних документів, якості первинної інформації з метою ефективного управління витратами, оптимізації рівня збутових та інших операційних витрат, обробки фінансово-господарських операцій, пов'язаних з невиробничими витратами, та впровадження цих рекомендацій у практичну діяльність. Основними методами і прийомами узагальнення є: метод групування недоліків; прийом документування результатів контролю; метод аналітичного групування; прийом систематизованого викладу висновків внутрішнього контролю; прийняття рішень за результатами внутрішнього контролю - тобто підтвердження достовірності результатів перевірки.
Успішність внутрішньогосподарського контролю невиробничих витрат буде залежати не лише від запропонованих етапів перевірки, а й від заходів його стимулювання у часовому аспекті. За терміном здійснення більшість науковців виділяють: попередній, поточний та наступний контроль. Характеристики оперативного контролю, який науковці виокремлюють як окрему форму, збігаються з поточним контролем, якому властивий оперативний характер.
З метою забезпечення ефективного внутрішньогосподарського контролю невиробничих витрат на всіх запропонованих етапах перевірки вважаємо за доцільне застосовувати наступний порядок ведення контролю (табл. 3.2).
Таблиця 3.3
Порядок внутрішньогосподарського контролю витрат на збут
ПрАТ «Фабрика Мрія»
| Форми контролю | Види робіт, здійснювані з метою контролю | Суб'єкти контролю |
| 1. Попередній контроль | 1) контроль формування розділу про невиробничі витрати в наказі про облікову політику 2) контроль запланованих невиробничих витрат 3) перевірка обґрунтованого розподілу невиробничих витрат відносно центрів відповідальності та місць їх виникнення | Власник, дирекція Бухгалтерія Бухгалтерія |
| 2. Поточний контроль | 1) контроль за своєчасним документуванням невиробничих витрат із дотриманням усіх вимог щодо їхнього оформлення 2) контроль за доцільністю відображення операцій з невиробничих витрат у системі рахунків бухгалтерського обліку 3) контроль за ефективністю використання невиробничих витрат 4) контроль за збереженням невиробничих витрат за місцями їх виникнення | Бухгалтерія Бухгалтерія Бухгалтерія Бухгалтерія |
| 3. Наступний контроль | 1) контроль понесених витрат та визначення відповідності запланованим сумам 2) виявлення відхилень, встановлення їх причин та резервів економії | Бухгалтерія Бухгалтерія |
Таким чином, основна мета внутрішньогосподарського контролю невиробничих витрат полягає в здійсненні (проведенні) комплексу заходів з метою забезпечення ефективного контролю над складовими елементами цих витрат на рівні управлінської системи підприємства з використанням інформації бухгалтерського обліку.
Внутрішньогосподарський контроль витрат на збут повинен забезпечити своєчасність представлення інформації та дозволити оперативно попередити можливий розвиток кризових ситуацій з метою прийняття ефективних управлінських рішень. Поєднання етапів здійснення контролю, методичних прийомів і заходів стимулювання у часовому аспекті впливатимуть на стабільне функціонування підприємства, збереження активів та їх раціональне використання, дотримання внутрішньої політики, попередження, запобігання та викриття порушень, точність бухгалтерських записів, підготовку достовірної та чіткої фінансової інформації.