Аграрні відносини, їх зміст і місце в економічній системі
Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування усього господарства країни й добробут людей. Розвиток же самого аграрного сектора залежить від тієї гами економічних (виробничих) відносин, які складаються в ньому.
Економічні (виробничі) відносини в аграрному секторі це: відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.
Суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі виступають: а) суспільство в цілому в особі держави; б) виробничі колективи, представлені сільськогосподарськими кооперативами, селянськими спілками, підрядними та орендними формуваннями; в) індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства тощо).
Взаємодія названих суб’єктів складає основу економічних відносин в аграрному секторі.
Сільське господарство, як галузь, розвивається не відокремлено, а в тісному зв’язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Отже, аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільства.
У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції, в результаті якої сформувалася така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АПК).
Структура АПК включає такі складові:
1) галузі промисловості, які постачають сільському господарству знаряддя праці;
2) галузі сільського господарства безпосереднє;
3) галузі, які обслуговують сільське господарство (переробка, транспортування, реалізація.)
Розширення меж системи аграрно-економічних відносин за рахунок “зовнішніх” зв’язків сільськогосподарських підприємств і господарства з підприємствами й організаціями галузей АПК веде до переростання їх у відносини агропромислові. І якщо у минулому аграрні відносини були суспільною формою розвитку продуктивних сил лише сільського господарства, то тепер агропромислові відносини – це форма розвитку продуктивних сил всього АПК. Виходячи з цього, сучасні агропромислові відносини можна представити у вигляді трьох взаємодіючих структурних елементів: а) виробничі відносини в сільському господарстві – центральній ланці АПК; б) виробничі відносини сільського господарства з галузями досільськогосподарської сфери; в) виробничі відносини сільського господарства з галузями постсільськогосподарської сфери.
Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу. Тому її розвиток повинен здійснюватися на основі спільних з іншими сферами об’єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства рядом особливостей, які були нами розглянуто у першому питанні теми.
Визначимо чітко особливості аграрних відносин:
по-перше, на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля – це головний об’єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва;
по-друге, в сільському господарстві тісно переплітаються економічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини й природи;
по-третє, має місце складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності.
Перераховані особливості сільськогосподарського виробництва породжують певну специфіку, по-перше, у відносинах між людьми з приводу землі як основного об’єкту господарювання: її привласнення, користування нею й результатами її функціонування; по-друге, в обороті капіталу, зайнятого в сільськогосподарському виробництві. Розглянемо цю специфіку по суті.