Зразок тесту для самоконтролю 3 страница

Молодший шкільний вік.Соціальна ситуація психічного розвитку молодшого школяра (7 - 10, 11 років) характе­ри­зується змінами системи відносин дорослого до шкільного трударя, дитини до самої себе, свого місця у системі однолітків і дорослих.

Початок навчання у школі змінює всю систему життя дитини, її положення у сім’ї. До того ж, дитина входить у новий класний колектив. У цьому колективі дитина буде жити, навчатись, розвиватись, дорослішати протягом найближчих 11 років. Класний колектив – це не просто група однолітків. Колектив передбачає уміння людини жити його інтересами, підкоряти власні бажання загальним, колективним прагненням і домаганням, передбачає взаємну вимогливість, взаємодопомогу, колективну відповідальність, високий рівень організованості. Все це характеризує особистість людини як колективіста.

Провідним типом діяльності стає навчальна діяльність. Це суспільно значима і суспільно оцінювана діяльність. Навчальна діяльність – це важка праця, що вимагає певної організованості, дисципліни, вольових зусиль. Дитині більше доводиться робити не те, що хочеться, а те, що необхідно на даний момент. Метою і результатом навчальної діяльності є засвоєння наукових, теоретичних понять та способів дії з ними.

Навчальна діяльність має свою структуру. Вона складається з таких елементів: навчальна ситуація (завдання), навчальні дії, контроль та оцінка. Кожен елемент має свої особливості.

Навчальна ситуація має дві особливості :

- учень оволодіває загальними способами виділення властивостей понять чи загальними способами розв’язуваннями конкретних завдань;

- головною метою навчальної діяльності є відтворення зразків засвоєних способів дії.

Конкретні практичні завдання мають конкретне життєве значення, а їх розв’язання дає такі ж конкретні результати. До таких завдань належить письмо, розв’язання текстових математичних задач. Для успішного виконання таких завдань необхідно володіти загальними способами виконання дій, що можуть бути виділені під керівництвом учителя. Другий етап – це відтворення загального способу дії, що забезпечує оволодіння ним.

Навчальна діяльність складається з навчальних дій. Дослідженнями А.К. Маркової встановлена система навчальних дій при вивчені граматики. Це такі дії: 1) змінити вихідне слово, 2) порівняти за значенням і формою вихідне слово і виділити нову морфему, 3) з’ясувати функціональне значення морфем. При вивченні природознавства навчальні дії більш складні і їх значно більше. Дослідженням
Л.М. Кудояра встановлені такі дії: 1) описати властивості тіл природи, 2) порівняти властивості тіл, 3) виділити властивість, що визначає належність до певної групи,
4) визначити процес природи, 5) визначити умови існування тіл і умови процесів, 6) визначити внутрішню структуру тіла природи. Завданням учителя є організація такої діяльності, щоб учень не виходив за межі навчальних ситуацій, тобто щоб він не намагався просто запам’ятати, а засвоювати зміст шляхом виконання навчальних дій у відповідності з їх послідовністю.

Успішна навчальна діяльність передбачає контроль. Дитина має порівнювати свої дії та їх результати із зразками дій, пов’язувати якість результатів з повнотою виконання навчальних дій. У навчальній діяльності виділяють два види контролю. Перший на підґрунті аналізу одержаних результатів фактично виконаних навчальних дій. Другий на підґрунті передбачуваних результатів навчальних дій, що виконуються у розумовому плані. Діяльність учителя має бути спрямована на формування в учнів уміння розділяти свою діяльність на окремі дії і порівнювати їх із зразком.

Контроль у структурі навчальної діяльності пов'язаний з оцінкою. Треба розрізняти педагогічну оцінку та психологічну. Педагогічна оцінка має 12 рангових значень. Психологічна оцінка у структурі навчальної діяльності має два значення: позитивне й негативне. Позитивне значення свідчить про те, що навчальна ситуація (завдання) себе вичерпала і необхідно переходити до іншої. Негативне значення свідчить про необхідність повторення навчальних дій у тій же навчальній ситуації. Оцінку спочатку дає учитель, і поступово формує в учнів уміння оцінювати власні навчальні дії.

Навчальна діяльність як провідний тип діяльності вносить суттєві зміни у функціонування всієї когнітивної та емоційно - вольової сфери. Продовжує розвиватися довільність психічних процесів, вони стають більш усвідомленими і керованими.

Психічний розвиток дитини молодшого шкільного віку визначає навчальна діяльність. Саме вона забезпечує формування як психічних новоутворень, так і нового провідного типу діяльності – особистісного спілкування.

До новоутворень молодшого шкільного віку відносять: аналіз, внутрішній план дій та рефлексію.

Аналіз є мислительною операцією. Виділяють два види аналізу: емпіричний та теоретичний. Емпіричний аналіз передбачає розкладання цілого на елементи. Загальні, подібні чи відмінні властивості виділяються на підґрунті порівняння. Теоретичний аналіз пов’язаний з виділенням у певному цілому його складових. За його допомогою людина відкриває внутрішню єдність зовні різних явищ, встановлює закономірності.

Формування теоретичного аналізу молодших школярів можливо лише за умови, коли учні не виходять за межі навчальної ситуації. Дослідженнями видатного радянського психолога В.В. Давидова встановлено, що кількість учнів, які мають теоретичний аналіз зростає від першого до третього класу.

Внутрішній план дій (планування) дозволяє дитині краще орієнтуватись в умові завдання. Виділені відношення даних позначаються різними символами. Це забезпечує можливість планування виконання завдань. У внутрішньому плані дитина утримує можливі проміжні результати і може їх порівнювати з підсумковими результатами. Чим більше операцій чи «кроків» своїх дій дитина може передбачити (планувати), тим успішніше вона може порівняти відомі способи дій, вибрати найбільш ефективні.

У такому випадку діяльність учня більш раціональна, контроль за діяльністю більш доцільний. Ефективний контроль і самоконтроль має зворотний вплив на формування здібності до внутрішнього планування і виконання діяльності.

Рефлексія – це психологічна якість, що дозволяє раціонально і об’єктивно аналізувати свої дії і вчинки з точки зору їх відповідності умовам і змісту діяльності. Навчальна діяльність вимагає обґрунтувань вірності своїх дій. Зразки таких обґрунтувань дає спочатку вчитель. Орієнтування на зразки і порівняння їх з власними спробами обґрунтування формує у молодших школярів спроможність ніби зі сторони розглядати і оцінювати власні дії. Ця спроможність складає підґрунтя формування рефлексії.

Поряд з психологічними новоутвореннями формується і розвивається особистісне спілкування. Воно є провідним у підлітковому віці. Сукупність змін у психіці молодшого школяра створюють передумови для нормального переходу на ІІ ступінь навчання і психічний розвиток у підлітковому віці.

 

15. 4. Психічний розвиток у підлітковому віці

Психічний розвиток людини у підлітковому віці (10,11 – 14,15 років) визначає особистісне спілкування, як провідний тип діяльності. Підлітковий вік називають «перехідним», «важким», «критичним». У цьому знайшли відображення важливість і складність процесів психічного розвитку. Вони пов’язані з переходом до нової епохи розвитку – до дорослості. У цей період з’являються елементи дорослості, як і власне їх відчуття – почуття дорослості. У організмі підлітків відбуваються суттєві зміни анатомо - фізіологічного та психічного характеру. Змінюється система взаємовідносин з дорослими і однолітками, свідомість і самосвідомість, способи соціальної взаємодії, інтереси, пізнавальна і навчальна діяльність, моральність і етичність. Саме у цьому сутність соціальної ситуації психічного розвитку підлітка. У цій ситуації виділяють дві групи факторів.

Перше. Це фактори, що гальмують розвиток дорослості підлітків. Сюди належить навчальна діяльність при відсутності постійних обов’язків, прагнення батьків звільнити своїх дітей (підлітків) від побутової праці, проблем, турбот, неприємностей.

Друга. Це фактори, що прискорюють розвиток дорослості. Сюди входить величезний потік різноманітної за змістом інформації, зайнятість батьків у певній сфері (і добре, якщо не на заробітках за кордоном), рання самостійність підлітків, активний розвиток спілкування з однолітками, акселерація фізичного розвитку і статевого дозрівання.

Підлітковий вік вважають «важким». Це обумовлюється, по - перше, якісними змінами, що носять характер докорінної зміни попередніх особливостей, інтересів, відносин. Все це надає розвитку бурхливий характер. По - друге, зміни, що відбуваються у психіці підлітка дуже часто супроводжуються переживаннями суб’єктивних труднощів і труднощів виховання. Підлітки важко піддаються педагогічним впливам дорослих. З’являються різноманітні форми протесту (впертість, грубість, негативізм, замкненість, скритність і т. ін.).

Провідним типом діяльності у підлітків є особистісне спілкування. До підліткового віку створюються особливі умови у двох системах спілкування: з дорослими та з однолітками.

У системі спілкування з дорослими підліток займає нерівноправне положення. Воно пов’язане з мораллю слухняності для дітей. У спілкуванні з однолітками має місце принципова рівність, що відповідає системі взаємовідносин у світі дорослих. Рівність взаємовідносин з однолітками складає підґрунтя співпраці однолітків у різних видах діяльності. Така ситуація взаємовідносин з дорослими та підлітками є парадоксальною. Взаємовідносини підлітка з однолітками формуються на нормах моралі дорослих (рівності), а з дорослими – на нормах моралі дітей
( слухняність). Ця ситуація має такі наслідки: співпраця інтенсивніше розвивається у системі взаємовідносин із однолітками; спілкування з однолітками, а не з дорослими забезпечує більше задоволення і розвиток соціально -моральної дорослості; засвоєння підлітками норм моралі дорослих може вступити у суперечність з нормами моралі слухняності та одержати перемогу тому, що дитяча мораль слухняності вичерпала себе. А отже, особистісне спілкування з однолітками і є провідним типом діяльності у цьому віці.

Рівноправність у взаємовідносинах з однолітками приваблює підлітків, бо це відповідає етичному змісту почуття дорослості, що активно формується. Взаємовідносини з однолітками складніші, багатоманітніші, змістовніші, ніж у молодшого школяра. Крім того, відбувається ієрархізація цих відносин: просто товариші, близькі товариші, особистий друг. Спілкування виходить за межі школи і навчальної діяльності, виокремлюється у самостійну сферу життя високого рівня цінності, що заміщує навчальну діяльність та спілкування з батьками на другий план.

Взаємовідносини з однолітками у підлітка виділяються у сферу особистісних відносин, у яких він діє самостійно. Він вважає, що має право на це, захищає своє право. Нетактовне втручання дорослих у систему взаємовідносин підлітків викликає образу і різноманітні форми протесту.

Підліток прагне мати близьких товаришів, бути визнаним, прийнятим товаришем. Неприємною ситуацією для підлітка є щире засудження колективу товаришів, а найважчим покаранням – ізоляція. Незадовільні взаємовідносини з однолітками штовхають підлітка на пошуки товаришів за межами класу і школи. Як правило, вони їх знаходять, але не завжди достатньо моральними і соціально орієнтованими. Наслідки таких взаємовідносин, на жаль, досить непривабливі.

Взаємовідносини підлітків формуються незалежно від бажання дорослих, і навіть всупереч їм. На перший план при оцінці однолітка як товариша виступають такі якості, як кмітливість, знання (а не успішність у навчанні), сміливість, чесність, уміння володіти собою. Щоб бути прийнятим, підліток має бути добрим товаришем. Тому у підлітковому віці відбувається зміна авторитетів.

Норми кодексу товариської дружби: особистісна гідність, рівність, взаємодопомога, чесність у середовищі підлітків оцінюються досить високо. Оскільки ці норми збігаються з відповідними нормами у дорослих, то процес спілкування з однолітками є своєрідним виховним закладом формування і розвитку соціально - моральної дорослості підлітків.

Так звані непопулярні підлітки можуть мати будь - які негативні риси, але всім їм властива одна вада – відсутність якостей доброго товариша. Ця вада нічим не компенсується, а тому навіть відмінник може виявитися ізольованим.

Підлітки хочуть мати близького, особистого друга. Приваблювати підлітків можуть різноманітні якості: товариські якості, знання, уміння, спортивні досягнення, зовнішність, видима дорослість, манери поведінки, досвід відносин романтичного характеру, самостійність і незалежність у взаємовідносинах з дорослими. Дуже часто виникають досить близькі, але тимчасові відносини. Справжня дружба виникає дуже рідко. Зазвичай їй передує система тимчасових відносин, у якій кожен має дотримуватися норм кодексу дружби й вимог до дружби. Це і є найскладнішим, бо підлітки ставлять високі вимоги до друга, але не до себе. Недоліки товаришів чи друзів бачать, а у себе – не відразу і не в усьому. Звідси – образи, конфлікти, розрив відносин. Підлітки високо цінять дружбу, але при цьому надзвичайно вимогливі й образливі.

Таке спілкування як провідний тип діяльності підлітка є особливою діяльністю. Предметом у цій діяльності є людина, а зміст діяльності – встановлення взаємовідносин з людьми. У процесі цієї діяльності здійснюється пізнання іншої людини і самої себе, формуються і розвиваються засоби такого пізнання (аналіз, порівняння, узагальнення). Підлітки прагнуть виправити власні недоліки та недоліки товариша та друга. Специфічною особливістю особистісного спілкування як діяльності є те, що підлітки у повному значенні слова виховують один одного. Кожен із підлітків ставить до іншого цілу систему певних вимог та слідкує за їх виконанням. Якщо цих вимог не дотримуються, то найсильнішим засобом покарання є відмова від спілкування та ізоляція. Ця діяльність є практикою оволодіння нормами особливого типу взаємовідносин – особистісними. Оволодіння нормами дружби є важливим надбанням підліткового віку психічного розвитку людини.

Особливістю кожного вікового періоду є становлення психологічних новоутворень. Підлітковий вік характери­зується такими новоутвореннями:

- почуття дорослості;

- прагнення до самоствердження;

- формування моральних поглядів і понять;

- перебудова відносин з дорослими;

- подальший розвиток самооцінки і самосвідомості;

- розвиток інтересу до іншої статі.

Центральним новоутворенням підліткового віку є почуття дорослості. Це становлення готовності до життя у світі дорослих, а вона передбачає розвиток об’єктивної і суб’єктивної готовності до засвоєння суспільних вимог до життя і діяльності у світі дорослих.

Перші прояви дорослості відрізняються від її розвинених форм і виявляються у неприємних для дорослих формах поведінки. Це і є те нове, що орієнтоване у майбутнє, і його необхідно використовувати у вихованні підлітків.

Підґрунтям почуття дорослості є уявлення підлітка про себе як не про дитину, а як про дорослого. Підліток прагне бути і вважатися дорослим. Своєрідністю цієї особливості є те, що у підлітка ще відсутнє почуття повної дорослості, але є потреба у її визнанні з боку оточення. Почуття дорослості обумовлюють дві групи явищ.

Перша. У підлітків спостерігаються значні зміни у фізичному розвитку і статевому дозріванні. Вони об’єктивно роблять підлітка дорослішим та формують суб’єктивне уявлення про свою дорослість.

Друга. Система соціальних відносин із дорослими характеризується мораллю дитини (слухняністю), що не сприймається підлітками. Дорослі вимагають від підлітків більшої участі у праці і адресують їм більше обов’язків.

Почуття дорослості є специфічним новоутворенням самосвідомості. Воно відображає нову життєву позицію підлітка у ставленні до себе, людей, світу. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у сензитивності до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки і діяльності, що існують у світі дорослих і їх взаємовідносинах.

15.5. Психічний розвиток у період ранньої юності

Період ранньої юності – це період розвитку від початку статевого дозрівання до його завершення і досягнення людиною дорослості (14,15 – 17,18 років). Це період завершення фізичного розвитку і набуття соціального статусу дорослої людини.

Рання юність пов’язана з навчанням людини на ІІІ ступені навчання у школі, професійно - технічних училищах чи вищих навчальних закладах ІІ рівня акредитації. Процес розвитку у цьому віці здійснюється у анатомо – фізіоло­гічному, психологічному та соціальному напрямках. Якщо у першому має місце акселерація, то в останньому має місце ретардація. Якщо у середині минулого століття переважна частина юнацтва починала трудове життя, то сьогодні - продовжують навчання і перебувають на утриманні батьків. Звідси і психологічні особливості – споживацька позиція юнаків і дівчат.

Подовження терміну навчання юнацтва викликає непід­готовленість до самостійного трудового життя. Прагнення до продовження освіти дуже часто пов’язане не стільки з бажанням одержати певну професію, скільки з прагненням як можна довше зберегти навчальну позицію.

Юність – це період переходу до самостійності, ускладнення системи відносин, розширення кола осіб, з якими необхідно узгоджувати свою поведінку. Все це активізує самопізнання, самооцінку і становлення самосвідомості. У цілому ж соціальна ситуація психічного розвитку у період ранньої юності майже така, що у підлітковому віці. Це ситуація і становище учня, що зберігає умови для труднощів взаємовідносин і конфліктів.

Провідним типом діяльності у період ранньої юності є навчально - професійна діяльність. Вона безпосередньо пов’язана з професійним самовизначенням. Юнаки і дівчата у своїй більшості значну частину часу присвячують вивченню тих навчальних предметів, які найбільш важливі для одержання майбутньої професії чи для вступу до університету. Звідси прихильність юнацтва до спеціалізації навчання на «фізиків» та «ліриків». Кожен учень відповідно до своїх інтересів може вибрати необхідні йому предмети, що забезпечують успішну підготовку до майбутнього життя. Реалії сьогодення такі, що у загальноосвітніх закладах, гімназіях та ліцеях є загальноосвітні, біолого - хімічні, фізико - математичні та гуманітарні класи.

Період ранньої юності, як і інші періоди психічного розвитку, характеризується своїми новоутвореннями: самовизначенням та світоглядом.

І.В. Дубровина стверджує, що у цей період зарано говорити про самовизначення. Це швидше готовність до самовизначення, що поєднує у собі структури, які активно формуються та відкриті для подальшого розвитку. Психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у юнацтва певних психологічних механізмів, що забезпечать у майбутньому свідоме, активне, творче і щасливе життя.

Самовизначення здійснюється у системі суспільних відносин, у світі професійної діяльності та особистісного самовизначення. Процес самовизначення дуже складний і може здійснюватися за різними напрямками. Перший – це адаптація людини до вимог суспільства. Адаптація полегшує життя людини, бо немає необхідності самостійно приймати рішення. Одночасно вона обмежує людину, адже все визначене давно і не вимагає жодної творчості. Другий передбачає теоретичне привласнення існуючої у суспільстві сукупності поглядів, оцінок, позицій, норм та їх реалізації у практичній діяльності. Цей шлях передбачає активну позицію людини, необхідність свідомого і обґрунтованого прийняття рішень.

Другий напрямок становлення самовизначення створює умови для формування світогляду як новоутворення віку. Під світоглядом розуміють систему поглядів на об’єктивний світ, суспільство та самого себе. Розширення сфери інтересів переключає юність з окремих, часткових питань на глобальні питання всесвіту, смислу життя і суспільних відносин. Недостатність життєвого досвіду часто приводить до ірраціональних узагальнень, що складає підґрунтя юнацького максималізму. З іншого боку – до нереалістичного мислення і критиканства без конкретних пропозицій щодо зміни ситуації. Так виникає гіперкритицизм. Юнацький максималізм та гіперкритизм можуть бути переборені лише у процесі активного перетворення дійсності, у процесі активної діяльності.

Рівень психічного розвитку юнацтва порушує проблему наповнення власного життя суспільно значимим змістом. Для більшості юнаків і дівчат це навчання з повним звільненням від матеріальних та побутових турбот. Вільний від навчання час присвячується пошуку «цікавого» заняття. Але юність не звертає уваги на той факт, що інтереси виникають на підґрунті досконалого володіння певною справою чи сукупністю знань, а не у моменти беззмістовного проводження часу.

Вибір професії є складовою частиною самовизначення особистості. Він передбачає оцінку власної відповідності вимогам професії, визначення напрямків діяльності з самовиховання та самовдосконалення, розвитку у себе якостей спеціаліста та громадянина. На жаль, сьогодення характеризується недостатністю активності у суспільній, культурній та трудовій сфері. Недостатність участі у трудовому житті гальмує професійне становлення особистості, суспільне і професійне самовизначення. Активна участь у суспільній та особистісно-значущій діяльності забезпечує формування самовизначення, світогляду, ціннісних орієнтацій і, як наслідок, становлення активного, здібного, високоморального громадянина.

 

Запитання для самоконтролю

1. Особливості зопозичення суспільно - історичного досвіду.

2. Чим обумовлюються індивідуально - психологічні відмінності людей?

3. Що визначають у психічному розвитку людини біологічні особливості?

4. Оволодіння суспільно - історичним досвідом та індивідуальний досвід особистості.

5. Роль активної діяльності дитини у психічному розвитку.

6. Значення акселерації та ретардації для практики формування особистості.

7. Особливості дітей із затримками психічного розвитку.

8. Що розуміють під соціальною ситуацією розвитку?

9. Показники психічного розвитку людини.

10. Які періоди психічного розвитку відносять до дитинства?

11. Дайте характеристику комплексу пожвавлення.

12. Перелічіть досягнення дитини протягом перших двох місяців життя.

13. Особливості провідного типу діяльності у період немовляти.

14. Новоутворення періоду немовляти.

15. Сутність маніпулятивної та предметної діяльності дитини.

16. Досягнення розвитку у період раннього дитинства.

17. Криза трьох років.

18. Особливості ігрової діяльності дошкільників.

19. Особливості школярів шестирічного віку.

20. Довільність психічних процесів і самооцінка дошкільників.

21. Супідрядність мотивів і готовність до навчання у школі.

22. Навчальна діяльність – провідний тип діяльності молодшого школяра.

23. Особливості психологічної оцінки у навчальній діяльності.

24. Новоутворення молодшого шкільного віку.

25. Фактори, що гальмують і прискорюють становлення дорослості підлітків.

26. Особливості особистісного спілкування як провідного типу діяльності підлітків.

27. Чому підлітки виховують один одного?

28. Особливості соціальної ситуації розвитку у період ранньої юності.

29. Навчально - професійна діяльність як провідний тип діяльності у період ранньої юності.

30. Навчальна позиція і можливості її продовження.

31. Самовизначення та світогляд як новоутворення ранньої юності.

32. Вибір професії і визначення життєвого шляху.

 

Практичне заняття

Онтогенез психіки людини

1. Фактори психічного розвитку. Роль біологічного і соціального факторів.

2. Активність дитини і психічний розвиток.

3. Індивідуальні особливості розвитку: акселерація і ретардація.

4. Розвиток дитини від народження до шести років.

5. Психологічні особливості шестирічок та молодших школярів.

6. Підлітковий період та рання юність як перехід до дорослості.

 

Зразок тесту

1. Біологічні особливості людини складають:

а) рівень розвитку;

б) рівень набуття знань;

в) передумови розвитку;

г) умови вивчення мови;

д) умови трудової діяльності.

 

2. Прискорення темпів фізичного і психічного розвитку та статевого дозрівання називають:

а) інтеграцією;

б) дозріванням;

в) ретардацією;

г) гіперболізацією;

д) акселерацією.

 

3. Які рефлекси має новонароджена дитина:

а) смоктальний;

б) захисний;

в) рухливий;

г) хапальний;

д) відштовхування?

 

4. Новоутвореннями молодшого шкільного віку є:

а) аналіз;

б) внутрішній план дій;

в) рефлексія;

г) абстрагування;

д) категоризація.

 

5. Самовизначення у період ранньої юності здійснюється:

а) у системі суспільних відносин;

б) у світі професійної діяльності;

в) у особистісному самовизначенні;

г) у інтелектуальному розвитку;

д) у системі матеріальних відносин.

Список літератури

1. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Педагогика, 1986. – 240 с.

2. Кон И.С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1989. – 256 с.

3. Кулагина И.Ю. Возрастная психология /
И.Ю. Кулагина, В.А. Колюцкий. – М.: Сфера, 2003. – 464 с.

4. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: МГУ, 1981. – 584 с.

5. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. – М.: Педагогика, 1986. – 144 с.

6. Люблинская А.А. Детская психология. – М.: Просвещение, 1971. – 416 с.

7. Психология современного подростка /под ред.
Д.И. Фельдштейна. – М.: Педагогика, 1987. – 240 с.

8. Шаграева О.А. Детская психология. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 368 с.

9. Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. – М.: Педагогика, 1989. – 560 с.

10. Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань: Татарское кн. изд-во, 1991. – 192 с.

 

 

16. Юридична психологія

 

16. 1. Предмет та завдання юридичної психології.

16. 2. Кримінальна психологія.

16. 3. Професійна спрямованість юриста.

16.1. Предмет та завдання юридичної психології

Юридична психологія вивчає психологічні аспекти права, правового регулювання та юридичної діяльності, психологічні проблеми підвищення ефективності правотворчості, правоохо­ронної та пеніцитарної діяльності.

Завдання юридичної психології:

1 Забезпечити науковий синтез психологічних та юридичних знань.

2 Розкрити психолого - юридичну сутність базових правових категорій.

3 Забезпечити глибоке розуміння юристами поведінки людини як суб’єкта правових відносин.

4 Розкрити особливості психологічної діяльності різних суб’єктів правових відносин, їх психологічних станів у різноманітних ситуаціях правовикористання та правоохорони.

5 Розробити рекомендації стосовно удосконалення правового регулювання суспільного життя.

Юридична психологія надає можливість зрозуміти закономірності взаємодії людини з середовищем, особливості та умови формування соціально адаптованої та девіантної особистості, психологічні фактори криміналізації індивіда.

Юридична психологія складається з підрозділів, кожен із яких має власну структуру.

1. Методологічне підґрунтя юридичної психології:

§ Предмет, методи, завдання юридичної психології.

§ Структура юридичної психології.

§ Історичний розвиток юридичної психології.

2. Правова психологія:

§ Право як фактор соціальної регуляції поведінки, психологічні аспекти ефективної правотворчості.

§ Правова соціалізація особистості, особливості психологічного відображення явищ права, психологія праворозуміння та правосвідомості.

§ Психологія правовиконання.

3. Кримінальна психологія:

§ Вивчення ролі психологічних факторів, що детермінують кримінальну поведінку.

§ Поняття особистості злочинця, психологічні типи злочинців.

§ Психологія здійснення злочинної дії.

§ Психологія рецидивної та підліткової злочинності.

§ Психологія групової та організованої злочинності.

§ Психологія вини та відповідальності.

4. Психологія кримінального судочинства:

§ Психологія слідчої діяльності.

§ Судово - медична експертиза.

§ Психологічні основи судової діяльності.

§ Психологія діяльності прокурора.

§ Психологія діяльності адвоката.

§ Психологія підсудного.

§ Психологія прийняття судових рішень.

5. Психологія громадянського правового регулювання:

§ Психологія громадянських правовідносин.

§ Психологічні аспекти роботи з позовами громадян.

§ Психологія діяльності прокурора та адвоката у громадянському суді.

6. Психологічні аспекти організації діяльності юридичних установ.

 

16.2. Кримінальна психологія

Кримінальна психологія – це частина юридичної психології, що вивчає психологію правопорушників, психологічні механізми здійснення злочинів, психологічні аспекти вини та юридичної відповідальності.

Психологія особистості правопорушника–це сукупність негативних якостей індивіда, що впливають на здійснення злочинної дії певних типу та виду.