Розвиток наукових знань про природу психіки

Модуль 1 ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Заняття першого модуля

Перше заняття

Природа психіки і предмет психологічної науки

Стислий виклад теми

Наукова, життєва та народна психологія, парапсихологія як джерела знань про психіку

 

Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією цікавою наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання.

По-перше, психологічні знання необхідні для глибшого розуміння себе та інших. Людям властиві якості, що сприяють або заважають у певних життєвих ситуаціях. Імпульсивність, низький рівень самоконтролю можуть ускладнювати стосунки з оточуючими, ставати причиною стресів і хвороб. У народі кажуть: "Лихий чоловік у громаді, що вовк в отарі".

Людям, здатним зрозуміти, порадити, підтримати, можна довірити власні думки і переживання, отримати від них співчуття, допомогу.

По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, пристосування до змін у навколишньому середовищі. Без саморозвитку людина не відповідає вимогам сучасності, не може само-реалізуватися в суспільстві.

Людина є педагогом для власних дітей. У період зрілості вона як керівник певного колективу мусить дбати про професійне зростання, навчання та виховання своїх підлеглих.

По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення ефективності власної професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб запобігти техногенним та екологічним катастрофам. Виникає запитання: з яких джерел черпати ці знання? Існує кілька джерел психологічних знань. Це - народна психологія, життєва або побутова психологія, релігійна психологія, парапсихологія та наукова психологія.

Кожна людина зазнає того чи іншого впливу народної психології. Народні казки, міфи, прислів'я, приказки, художні твори містять описи психічних явищ, характерів тощо.

В умовах науково-технічного поступу для адаптації до сучасного виробництва треба спиратися на наукові психологічні знання.

У кожної людини накопичується досвід психічного життя, складаються уявлення про психічні можливості особистості. Формується індивідуальна життєва психологія.

У життєвій психології втілюються надбання народної, релігійної, наукової психології, реалізується організуюча функція психологічних знань. Життєва психологія людини дедалі більше стає об'єктом уваги практичної психології.

Релігійна психологія людини характеризується спрямованістю до божества і базується на вірі у певні постулати духовною життя.

Останнім часом набуває поширення парапсихологія - сукупність нетрадиційних поглядів на незвичайні явища та "таємниці" психіки, зокрема такі, як екстрасенсорне сприймання, телекінез, левітація, полтергейст, пірогенія, яснобачення, проскопія, ретроскопія, дистанційна дія тощо. Ці явища не вдасться дослідити за допомогою методів психологічної науки.

Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей.

Отже, психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об'єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень у системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування механізмів.

Розвиток наукових знань про природу психіки

 

Шлях розвитку уявлень про психіку можна розділити на два періоди - донауковий і науковий. У донауковий період психіку розглядали як дуту. Первісні люди за допомогою поняття душі пояснювали такі явища, як сон, втрата свідомості, психічні захворювання, смерть тощо. Душа розглядалась як окрема щодо тіла сутність, тотожна йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або по смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і заняттями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає належне місце у міфології та релігії.

Перші наукові уявлення про психіку виникли у стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони відбивалися у працях філософів, медиків, педагогів. Можна умовно виділити ряд етапів розвитку наукового розуміння природи психіки та предмета психології як науки.

На першому етапі психіка розглядалась як душа (цей етап починається приблизно п'ять тисячоліть тому і закінчується на початку нашої ери). Потім природа психіки пов'язується із свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця XIX ст.). У другій половині ХІХ ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. Наприкінці XIX ст. психіка людини дедалі чіткіше пов'язується із самосвідомістю, пізніше - з особистістю.

Найдавніші спроби науково пояснити психіку зафіксовані у дав­ньоєгипетському папірусі - "Пам'ятці мемфіської телеології" (кінець IV тис. до н. е.), де вперше описується механізм психічної діяльності. Центральний орган - це серце людини, котре "усякій свідомості дає підніматися". Мова ж повторює усе, що "замислене серцем".

Пізніше був установлений зв'язок психічної функції з мозком. 'У давньокитайських медичних працях закладається вчення про темперамент. За основу китайські, а також індійські лікарі брали три елементи - подібне до повітря начало "ці", жовч та слиз.

Демокріт (бл. 460 - бл. 370 до н. е.) у слід за Левкіппом (бл. 500-440 до н. е.) стверджував, що душа є різновидом речовин, що утворюються з атомів вогню та підкоряються загальним законам.

Видатному мислителеві стародавньої Греції Сократу (бл. 469-399 до н. е.) належить відомий вислів "Пізнай самого себе".

Засновник філософського ідеалізму Платан (427-347 до н. е.), створив учення про незмінні й вічні "ідеї". З них утворюється незримий, вищий світ, що лежить по той бік природи. Розумна частина душі належить до цього світу ще перед вселенням у тіло. Платон увів в обіг поняття про складові душі - розум, мужність. Платон є засновником так званого дуалізму у психології, згідно з яким матеріальне і духовне, тілесне та психічне розглядаються як два самостійних та антагоністичних начала.

Значний внесок в античну психологію зробив Арістотель (3 84-322 до н.е.). У трактатах "Про душу", "Про пам'ять", "Про сновидіння" він виклав систему психологічних понять на основі об'єктивного і генетичного методів. За Арістотелем, душа є невід'ємним началом лише органічного життя, а не всього матеріального світу в цілому. Як начало живих істот, вона стає формою реалізації здатного до життя тіла. Душа не може існувати без тіла, проте вона не зводиться до тіла.

Значний внесок у пояснення психіки було зроблено арабомовною наукою. У працях відомого лікаря Ібн-Сіни (бл. 980-1037) на основі досягнень східної медицини та медичної практики викладене матеріалістичне вчення про психіку. Психіка визнавалась як явище, залежне від мозку. Афекти Ібн-Сіна пов'язував із тілесними змінами.

Переломною епохою у розвитку поглядів на психіку стало XVII століття. Із праць французького вченого Рене Декарта (1596-1650) увійшло в науку поняття рефлексу як закономірної відповіді організму на зовнішні дії - подібно до відбиття променя світла від дзеркала. В людині, за Декартом, реально пов'язані бездумний тілесний механізм і нематеріальна душа, що має волю та здатна до мислення.