Зміни в західноєвропейській риториці нового часу 4 страница

5. Новизна теми. Варто враховувати психологічну потребу людей у новизні. Подивіться, скільки народу прикипає сьогодні до повідомлень про "літаючі тарілки" й "зелених людців" у них, про "магів у третьому поколінні", що вершать чудеса зцілення, про життя тварин і т. ін., й ви переконаєтесь, наскільки люди прагнуть чогось нового, як їх утомлює рутинне, сіре життя.

6. Конфлікт. Люди люблять стежити за суперечкою чи змаганням. Якщо ж якщо вашу тему буде розкрито в конфліктних колізіях, вказано "за" і "проти" тієї чи іншої тези, змальовано сильні й слабкі сторони обстоювані в тієї чи іншої позиції — будьте певні, вас слухатимуть з цікавістю.

Обираючи тему, слід одразу ж з'ясувати для себе, якої конкретної мети ви прагнете. Адже тримати людей у напруженій цікавості можна й дві години, але вони можуть розійтися, знизуючи плечима: а що, власне, оратор нам хотів сказати? Тому слід мати настанову на загальну мету. Так, судовий оратор може й жартувати, й кепкувати, й розповідати подробиці справи, запалювати слухачів праведним гнівом або зворушувати почуття глибокого зацікавлення й симпатії до жертви несправедливості. Але він мусить твердо знати, якої мети слід досягти. Якщо це прокурор, то мета його промови — довести провину звинува-

ченого. Діаметрально протилежна мета в адвоката, який прагне виправдати останнього. Якщо б прокурор і адвокат раптом захопилися невластивими проблемами, втратили загальну настанову, суд не міг би здійснитися.

Не бійтеся зачіпати складні й не до кінця визначені проблеми, викликати заперечення — бійтеся іншого: щоб не подумали, що ви малодушно обминаєте протиріччя або, гірше того, свідомо приховуєте істину.

Як каже П. Сопер, якщо, перш ніж ви почали говорити, всі заздалегідь з вами згідні, то який інтерес до теми може бути?1.

Разом з тим, ваш обов'язок — запропонувати вирішення важких і злободенних проблем. Отже, вибирайте теми, які ви здатні пояснити.

Існують такі поняття, як "розкрита тема" та "не розкрита тема". "Розкрита тема", якщо матеріал їй відповідає, якщо основна думка промовця зрозуміла й доведена (з допомогою цитат, думок попередників, фактів тощо). Бажано, щоб тема мала точки зіткнення з іншими темами (особливо, якщо це — лекція), апелювала до вже відомого слухачам.

Не сподівайтеся переконати всіх. Пам'ятайте слова Христа, що слова часом падають в терен або на каменистий грунт: багато званих, та мало обранців. Якщо зрозуміють вас хоча б кілька людей — тема розкрита вдало!

2) Складання плану

Часто план сприймається, як щось сухе і вторинне, що обмежує свободу думки. Але насправді він подібний до скелета, що несе на собі вантаж м'язів, шкіри тощо: без кісток не було б опори.

Інша справа, що формувати план "з нічого" людина, звичайно, не може. Ви, напевно, вже спостерігали, що власні думки, своє бачення проблеми, її структура відбуваються в міру того, як вивчаєш чужі думки, відгукуєшся на них. Поступово стає зрозуміло, що в даному питанні не все висвітлено повністю, а щось — і неправильно, і ви, автор промови, розкрили б це питання інакше. Саме тоді, якщо матеріал опрацьовано й законспектовано на картках

1 Сопер П. Зазн. праця. — С. 49.

(чи занесено в комп'ютер), починається "пасьянс" з викладанням цитат і власних думок за якоюсь, спершу й вам самим незрозумілою, логікою. У міру того, як вимальовуватиметься певна послідовність, твердішатиме й "скелет" вашої логічної схеми, тобто план.

Плани бувають трьох видів: простий, складний і цитатний. Простий план являє собою, по суті, ряд

непоширених речень. Наприклад:

Тема: "Види красномовства та сфери його ужитку" План

1. Академічне красномовство.

2. Політичне красномовство.

3. Юридичне (судове) красномовство.

4. Церковне красномовство.

5. Суспільно-побутове красномовство.

Складний план — це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди зазвичай вводять вступ та висновки (хоча це не обов'язково). Наприклад:

Тема: "Види красномовства та сфери його ужитку"

—План

І. Вступ. Потреба у видовій диференціації красномовства залежно від сфери його ужитку.

II. Основна частина. Диференціація видів красномовства.

1. Академічне красномовство:

— лекція;

— диспут;

— евристична бесіда;

— реферат;

— виступ на науковій конференції.

2. Політичне красномовство:

— політична промова;

— політична інформація;

— політична бесіда тощо.

III. Висновки. Оратор має дотримуватися жанрово-видових норм красномовства.

Цитатний план — це план, подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть цього питання. Наприклад:

Тема: "Види красномовства та сфери його ужитку" План

1. "Академічне красномовство — це ораторське вміння науковця та викладача, який доповідає щодо результатів дослідження чи популяризує досягнення науки".

2. "Політичне красномовство — це виступ оратора, що виражає інтереси тої чи іншої партії (політичної сили) чи роз'яснює будь-яку суспільно-політичну ситуацію" тощо.

Запишіть план на окремому аркуші. Можливо ви якісь моменти скасуєте, а натомість введете інші — це добре, бо це творчість.

Як ми пам'ятаємо, з античних часів прийнято певну схему промови (вступ, основна частина, висновки). Пізніший досвід деталізував її (вступ є зацікавленням; основна частина — описом, оповіддю та міркуванням (хрія); висновки — це переконання). Отже, залишається розташувати свій матеріал так, аби виходило за віками перевіреною схемою, або, якщо завгодно, поміняти для виразності місцями ці позиції.

Усе це не підкорення живого почуття сухій логіці, а дисципліна почуттів і розуму.

Попрацювавши кілька років за цією схемою, ви набудете вміння миттєво схоплювати матеріал, систематизувати його в пам'яті, імпровізувати переконливу й ґрунтовну промову "на ходу".

3) Збирання матеріалу

Матеріал для промови може конденсувати власний і чужий досвід. Матеріалом з власного життя можуть бути: власні думки, спостереження, емоції тощо. Матеріал, що містить чужий досвід, — це, насамперед, книги, журнали, газети (хоча можуть бути й випадки з життя знайомих, друзів і т. ін.). Якщо промовець власні думки підкріплює цитатами, то вони набувають більшої ваги. Крім того, цитати іноді допомагають влучно пояснити думку, зробити її більш конкретною і зрозумілою. Цитуючи чиюсь думку чи спостереження, на це слід вказувати, тобто посилатися на джерело, звідки взята цитата. Тому існує певна система правил, що допомагає швидше знаходити матеріал для промови і правильно ним користуватися.

Повторимо: чим достеменнішим є знання чужих думок, тим легше висловити свою. Тому, щоб вивчити ретельно

проблему, слід користуватися відповідною літературою, відшукуючи її у каталогах (систематичних і алфавітних) бібліотек.

Систематичним каталогом користуються, якщо тема маловідома чи зовсім невідома, і потрібно дізнатися, наскільки вивчене те чи інше питання. Тут можна знайти готові підрозділи з окремих питань своєї дисципліни (наприклад, до розділу "Риторика": красномовство академічне, політичне, судове і т. ін.). Але багато цінного матеріалу можна знайти і в інших розділах каталогу (наприклад, "Літературознавство", "Історія" тощо). Якщо ж потрібно використати твори певного автора, звертаються до алфавітного каталогу.

До речі, одразу слід правильно оформлювати бібліографічний опис. Для цього достатньо ретельно списати з картки в каталозі все те, що там є, аж до цифр на звороті, котрі є шифром розміщення книжок у сховищі.

Існують дві системи бібліографічного опису: повна та скорочена. За повною системою описуються всі показники видання: автор, назва, місце видання (місто), видавництво, рік, кількість сторінок, і все це вміщується на окремій картці. Наприклад:

Бойко О. Д.

Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр "Академія", 1999. — 568 с.

Часом потрібна не ціла книга, а окремий твір автора у збірці його праць, або робота одного з авторів колективної монографії. Тоді прийнято трохи інший вид запису. Наприклад.

Трубецкой Е. Н.

Владимир Соловьев и его дело // Книга о Владимире Соловьеве. — М.: Сов. писатель, 1981. — С. 456—471.

Найбільші міста, де є численні видавництва, для простоти подаються однією літерою: К. — Київ, М. — Москва, СПб. — Санкт-Петербург, NY — Нью-Йорк тощо. Для міст менших прийнято писати повну назву: Львів, Чернівці і т. д. Якщо інколи місце видання не позначено, ставлять б. м. — "без місця" (або лат. варіант s. /. — "sine locum").

Часом трапляються видання, на яких не позначено року. Тоді ставиться б. р. — "без року" (або лат. s. a. — "sine anno").

Якщо роботу написано колективом авторів, — як правило, вказують прізвища перших трьох авторів з додатком та ін.

Не менш важливо звернути увагу на систему крапок і ком; на те, що в одному разі кількість сторінок позначається великою літерою С., а в другому — малою. Усе це — свідчення вашої наукової культури.

Друга система бібліографічного опису простіша, її використовують у повсякденній навчальній роботі, якщо після автора й назви вказано лише місце видання та рік. Наприклад:

Пентилюк М. І.

Робота із стилістики в 8—9 класах. — К., 1989.

Складаючи список літератури до письмової роботи, прізвища авторів подають в алфавітному порядку (з урахуванням перших трьох літер прізвища). Письмова наукова робота вимагає ретельного бібліографічного опису за всіма правилами; звичайно, доповідь поза сферою академічного красномовства того не потребує.

У процесі пошуку літератури вигідно записувати кожний твір на окрему картку, як це робиться в бібліотечному каталозі. Адже легко вносити до свого "мікрокаталогу" нові матеріали. На окремому аркуші пишеться вже повний, попередньо впорядкований на картках список.

Визначивши основні дослідження з вашого питання, зробіть собі виписки. Конспектування вимагає належної культури. Виписки в бібліотеці зручно робити також на картках. По суті, варто виписати точні цитати, навіть беручи їх у лапки, до кожної додати знизу позначку, звідки саме та з якої сторінки запозичено цю думку. Наприклад:

Аргументація прокурора

"Жодна альтернатива в питанні про кваліфікацію злочину з боку прокурора — недопустима. Коли кваліфікація набуває суперечливого характеру, прокурор чітко висловлює свою пропозицію і грунтовно її аналізує й аргументує"1.

Позначка "Аргументація прокурора" слугує для класифікації картки — до якого розділу майбутньої роботи

1 Молдован В. В. Зазн. праця. — К., 1998. — С. 76.

ви цю цитату віднесете. Пам'ятайте правило: пишуть лише на одному боці картки, й тільки одну цитату.

Запам'ятайте цю систему поширених складових частин слова, які допомагають зрозуміти його значення:

а... (грец.) або ан... (перед голосним) — префікс запе^ речення: асиметрія, асинхронний;

авто... (ауто) (грец.) — сам, само: автоматичний, аутотренінг;

інтер... (лат.) — поміж: інтервал, інтернаціональний;

квазі.,. (лат.) — ніби: квазінауки, квазімузика;

...логія (грец.) — вчення: філологія;

...ман (грец.) — палкий прихильник: бібліоман;

нео... (грец.) — новий: неореалізм;

пан... (грец.) — все: панорама, панамериканізм;

псевдо... (грец.) — несправжній: псевдонім, псевдо-знання;

ре... (лат.) — зворотна дія: реорганізація, реконструкція.

Звичайно, що при підготовці промови потрібно всі незнайомі слова перевірити за словником, а наведені вище даними можна користуватися в "екстрених" випадках — наприклад, коли під час обговорення ви почули незнайоме слово. Такий компактний набір цитат завжди можна розкласти перед собою на столі, так, як вам зручно. До того ж між двома вже знайденими цитатами можна вставити нову картку — з новою цитатою або з власною думкою. Так поступово формуватиметься текст вашої промови.

Зберігати картки найзручніше у невеликій шухлядці (за типом бібліотечного каталога), в міру накопичення розділяючи їх картоновими закладинками, на яких позначено розділи майбутньої промови.

Коли ж ви почнете замислюватися, які, власне, розділи тут мають бути, це стане початком нового, четвертого етапу роботи.

4) Запис промови

Початківець (та й не лише) мусить після попередньої роботи скласти картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді вже звичайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Тут потрібно добре продумати композицію промови, що може не повністю збігатися з планом. Після запису необхідно

уважно проглянути отриманий текст. Перше, на що слід звернути увагу — чи правильно було обрано слова: якщо сумніваєтесь у значенні якогось слова, краще перевірити його за словником. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? аудиторії, до якої буде вона звернена? чи не будуть деякі слова "випадати" з тексту стилістично? Зверніть увагу на наявність елементів художності в тексті (метафори, епітети тощо) — без них текст виглядає занадто сухим. Прослідкуйте, чи не втратили логічність і доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.

Не обов'язково запис промови виконувати у вигляді детального конспекту: такий конспект, насамперед, потрібний початківцю. Конспект має свої вади: він заважає творчій активності оратора. Для останнього, який вже має певний досвід, зручніше записати майбутню промову у вигляді розширеного плану чи тез — це будуть так звані "опорні" фрази, відштовхуючись від яких можна побудувати свою промову.

Текст, що виникає в результаті такої роботи, може знадобитися вам не один раз. Але оратор, який поважає себе, не читатиме навіть перед іншою аудиторією один і той же текст: за час, що минув до другого виступу, може поглибитися його погляд на життя, він пізнає щось нове, зміняться соціальні обставини, виявиться новий аспект теми. Отже, оновлення текстів — річ звичайна. Але добре, якщо текст в основі своїй уже є.

У) Розмітка тексту знаками партитури Навіть досвідчений оратор, не кажучи вже про початківця, стикається з потребою певної графічної підготовки написаного тексту: виділити найважливіші місця чи такі, що залишають простір для неточного витлумачення, тощо. Для цього використовуються знаки партитури, які допомагають зафіксувати наголошене слово, правильну інтонацію, паузи і т. ін. Це необхідно для ораторів-початківців, а іноді й для досвідчених. Крім того, користуватися знаками партитури дуже зручно на практичних заняттях з риторики — вони допомагають контролювати роботу учнів.

Знаки партитури за місцем іх розташування в тексті поділяють на три групи: рядкові, надрядкові, підрядкові.

7 2-129

Рядкові знаки

1. Фразові паузи: \ коротка (на один рахунок); || на два рахунки (раз, два);

На три рахунки (раз, два, три). Наприклад: "Буряк і цибуля || були до вас довезені | по дуже поганих дорогах ". Тут підмет, виражений двома іменниками, відділено паузою на два рахунки від групи слів, об'єднаних значенням дії (групи присудка), між якими пауза значно коротша (на один рахунок). Між реченнями й абзацами пауза мусить бути дещо довша (на три рахунки). Якщо підмет виражено одним словом, то зазвичай пауза між ним та іншими членами речення не робиться. Середня пауза (||) має бути, якщо підмет виражений двома чи більше словами. Таку саму паузу проставляємо, якщо речення містить звертання; вставне слово (слова) чи вставне речення; однорідні члени; знак "—" (пропущену зв'язку). Маленьку паузу (|) ми робимо тоді, коли є потреба лише незначно відокремити голосом складові частини однорідної структури. 2. Дужки ромбічні о, якими варто позначати вставні речення або слова. Наприклад: "Левко підійшов до шо-пи — <розмокла земля втягувала ноги по кісточки>, — і взяв лопату". 3. Дужки квадратні [ ] вживаються, якщо варто додати слово (слова), що допомогло б утримати непевний зміст речення, знайти потрібну інтонацію. Наприклад: "У коморі не було не те що жита — [навіть] зернинки торішньої ніде не запало". 4. Лапки " ", в які беруть слова, що вимовляються з інтонацією іронії. Наприклад: Що наші роблять? — "Пообідали та хліб їдять". Надрядкові знаки 5. Знак наголосу. Якщо для вас якісь слова в тексті нові, і ви не знаєте, де правильно поставити наголос, подивіться у словник і позначте наголос на письмі: статуя, кілометр, цемент і т. п. 6. Підвищення тону Я. Цей знак використовується для інтонування і означає незавершеність вислову, питання, непевність, використовується в окличних реченнях, при звертанні тощо. Наприклад: "Чи ти пив п'янку радість кохання?" 7. Пониження тону Э1. Пониження тону використовується для позначення інтонації, що знаменує завершення вислову чи певної частини його. Зазвичай ця ситуація спостерігається наприкінці речення. Наприклад: "Він був дуже, дуже обережний". 8. Злам інтонації Л. Використовується при зламі інтонаційного малюнка (від підвищення до пониження чи навпаки). Наприклад: "Вона була вже не бідна нині, а з грішми". Логічний наголос не Підрядкові знаки 9. Логічний наголос можна плутати з наголосом граматичним: це знак партитури, що виділяє семантичний центр фрази (слово або групу слів). На відміну від граматичного наголосу, він може змінюватися залежно від мети, яку хоче досягти оратор. Зазвичай місце логічного наголосу підказує контекст. Найбільш простий і швидкий прийом, яким тут можна користуватися, це скелетування1, тобто знаходження смислового "скелета" фрази. При цьому вирішується, які слова з фрази можна було б вилучити (з урахуванням при цьому контекста). Візьмемо для прикладу речення "Я запізнився". У ньому можна з однаковим успіхом зробити наголос як на першому, так і на другому слові. Усе тут залежить від контексту. Якщо, скажімо, поставлене запитання з метою з'ясувати: "Хто запізнився?", то у відповіді, звичайно, наголос слід зробити на першому слові — "Я". Якщо йдеться про те, що хтось запізнився і не зміг зустрітися з людиною, яка його не дочекалася, то потрібно зробити наголос на другому слові — "Запізнився" (саме це є причиною не-зустрічі). Відповідно в першому випадку ми можемо вилучити друге слово, відповісти словом "Я", в другому — вилучити перше, скоротивши речення до слова "Запізнився". Таким чином, відповідно до контексту (ситуації) робимо й логічний наголос. Для правильної розстановки логічних наголосів використовують крім скелетування два основних правила2. 1 Найденов Б. С. Выразительность речи и чтения. — М., 1969. — С. 74. 2 Там само. — С. 75—76. Перше правило — протиставлення. Якщо ми протиставляємо особу, предмет чи явище іншому, то наголоси отримують саме ті слова, що означають особи, предмети, явища, котрі протиставляються. Наприклад: "Вона не старша, а молодша сестра". Особи, речі чи явища, що протиставляються, не завжди виражені однаковою граматичною формою. Наприклад: "Він ще не оратор, він тільки вчиться". Тут іменник "оратор" протиставлено дієслову "вчиться". Крім протиставлення, вираженого різними граматичними формами, є ще приховане протиставлення. Наприклад: "В мене тільки дві руки" (мається на увазі — не три, не чотири і т. д.). У подібних випадках саме виявлення прихованого протиставлення допомагає вирішити питання щодо місця логічного наголосу. Наприклад: "На жаль, у добі лише 24 години" (а не, скажімо, 40) або "Завтра знову математика" (а не література, малювання і т. п.). Друге правило — введення нового поняття. Якщо у виступі вперше називається будь-яка річ, особа чи явище, які мають значення для подальшого викладу, то слово (слова), що означає цю річ, особу чи явище, виділяється логічним наголосом. Визначити нове поняття можна тільки тоді, коли знаєш контекст. Наприклад: "Раптом ми побачили річку. Річка була мальовнича". У першому реченні наголос падає на слово "річка", в другому — це слово не має наголосу, тому що перед нами вже не нове повідомлення; новою інформацією тут є те, що річка "мальовнича". За цим правилом наголос майже ніколи не може падати на займенники, оскільки вони замінюють собою вже названих осіб чи згадані речі (за невеликими виключеннями, якщо, наприклад, речення складається лише з одного слова: "Ти!" чи "То була вона"). Іноді не дуже досвідчені оратори мають бажання відмітити логічним наголосом емоційно забарвлені слова: прикметники (добрий, великий, ганебний) або дієприслівники (гнівно, доброзичливо, велично). Але це не зовсім виправдано. Логічні наголоси допомагають нам висловити думку, що залишається незмінною незалежно від того, як до неї ставиться виконавець. А наше відношення до предмета промови слід передавати не логічним наголосом, а інтона-,цією, тембром, жестом тощо. Уповільнення темпу____• Цей прийом використовується для того, щоб зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими. Наприклад: "А лин, вловлений у панському ставі, був величезний". 11. Прискорення темпу •>. Використовується для позначення вторинності, додаткового характеру інформації (вставні речення або слова тощо). Наприклад: "І тоді, — додав Ілля, — він і подався до міста". Легато ^J . Використовується для позначення злиття слів у вимові, якщо вони вимовляються як одне ціле. Знак свідчить, що пауза тут непотрібна. Наприклад: "Вже сутеніло, коли Олекса підійшов до комори". 6) Тренування Тим, хто тільки-но прагне стати оратором, необхідно потренуватися у проголошенні промови вдома, перш ніж виходити з нею до аудиторії. Можна проголошувати вголос чи "про себе". Це допоможе вам визначити час звучання промови, орієнтуючись приблизно на 100—120 слів на хвилину (саме такий темп найсприятливіший для аудиторії). Дуже зручними помічниками тут виступають відео-магнітофон, магнітофон чи дзеркало. 3. їх допомогою ви можете оцінити себе ніби "збоку", розробити систему жестів, попрацювати над виразом обличчя тощо. "Перед кожним виступом слід подумки осягнути план промови, так би мовити, упорядкувати свої матеріали. Якщо лектор усвідомлює, що добре пам'ятає все те, про що має сказати, це надає йому бодрості, впевненості у собі та заспокоює..." (А. Коні). Ключові слова: тема промови; тематика промови; об'єкт промови; проблематика промови; план: простий, складний, цитатний; бібліографічний опис; знаки партитури. Практичне заняття 10 Тема і тематика, об'єкт, план І. Відомий вірш М. Рильського є прикладом високої риторики, типового ораторського (хоча й віршованого) розкриття теми. Визначте його тему. Чому ця тема кон- кретніша, ніж такий об'єкт розмови, як "українська мова" взагалі? Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно. Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам. Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає — Народ говорить. //. Напишіть невеликий текст на тему "Правосуддя в нашому житті" за поданою далі схемою: 1. Перша підтема (виклад, аргументація): — перша мікротема; — друга мікротема. 2. Друга підтема (виклад, аргументація): мікротема. ///. Визначте мету наведеного далі уривку з академічної лекції. У 7—8-х класах поряд з етичною бесідою можна організовувати диспути. Це форма більш активної участі учнів в обговоренні моральних питань. Учні часто сперечаються між собою з різних питань. Ці суперечки можна використати, спрямувавши їх у певне русло, організувати диспути на теми: "У чому краса людини", "Що таке колектив і чи є він у нашому класі", "Про смаки і манери молодої людини"... IV. Уважно прочитайте текст. Складіть простий, складний і цитатний плани до нього. Хоч і упала українська держава після Ярослава, та багато всякого сліду — і доброго, і лихого — осталося од неї на довгі віки. Осталася християнська наука і віра, церква і духовенство, письменство й однаково книжна й церковна мова славянська по всіх наших землях; остався один княжий рід, з котрого виходили довго потім князі в різних землях; осталося спільне ім'я руське; осталося однакове право і закони, однаковий лад у громаді, в управі, однакові власті; життя по різних українських землях виробилося однакове і заставляло людей почувати себе близькими одні до одних. Тим-то ця українська, Київська держава, хоч і загинула давно, але має велику вагу в нашій історії. З цього часу почалися на Україні великі сварки поміж князями, а через них і поміж народом. Тоді, коли треба було з'єднати і зміцнити молоде царство, воно само себе руйнувало. Цьому допомогли ще й половці, що насунулися з заходу, на місце печенігів, і великого клопоту завдавали українській землі. Найстаріший уділ був Київський, де сидів Великий князь; зараз після його почитався уділ Новгородський, але він скоро одчахнувся від інших уділів, бо новгородці стали громадою вибирати собі князів і, котрі їм були не до вподоби, тих прогонили і на їх місце кликали других. За Новгородським йшов уділ Переяславський, — він був найбільший од усіх і простягався од Дніпра аж до Азовського моря; далі йшли уділи: Чернігівський, Смоленський, Волинський і Галицький; Полоцький уділ по-старому зоставався в роді Рогніди (М. Аркас). V. Спробуйте розкрити тему "Риторика в житті людини" , використавши як опорні моменти цитатного плану подані далі прислів'я та приказки. Подумайте, в якому порядку варто розташувати ці вислови. Плете, що слина до губи принесе. Наговорив чотири міхи чорної вовни, та всі неповні. Умій сказати, умій і замовчати. Слово старше, ніж гроші. Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь. Добре слово варте завдатку. Умієш говорити — умій слухати. Що скаже — неначе зв'яже. VI. Складіть промову на тему "Сучасний шлюб та його перспективи" за поданими тезами: — любов як основа шлюбу; — церковний та світський погляд на шлюб; — проблема розлучення: причини та моральні аспекти; — зміна ставлення до вільного кохання в сучасному суспільстві; — нетрадиційні форми шлюбних відносин і ставлення до них суспільства. VII. Доберіть матеріал (з власного та чужого досвіду) на тему: "Книги — річки, що напоюють Всесвіт" (Ярослав Мудрий) та занотуйте його на картках (з елементами бібліографічного опису джерел). VIII. Розставте логічні наголоси в першому та другому реченнях. Як зміна порядку слів впливає на логічний наголос? Михайло знайде вихід з будь-якого положення. З будь-якого положення знайде вихід Михайло. IX. Де варто поставити логічний наголос у поданому далі реченні? Людська пам'ять допомагає зберігати та відтворювати інформацію. Перебудуйте речення так, аби воно відповідало на запитання: "Що допомагає людині зберігати та відтворювати інформацію?". Де слід зробити логічний наголос? X. Прочитайте речення, дотримавши паузу ( \\ ) чи відмовившись від неї. Прослідкуйте, як змінюється при цьому зміст речення. Де слід поставити логічний наголос у першому та другому варіантах? Якщо пауза присутня, як вона позначається на письмі? Література Основна 1. Буяльский Б. А. Курс на мастерство. — К., 1974. — С. 67-71.