Особливості політичної боротьби в Закарпатті

З усіх новостворених держав Центральної й Східної Євро­пи у 20-30-х рр. Чехословаччина залишалася єдиною по­слідовно демократичною країною. Вона не проводила щодо своїх національних меншин такої відкритої політики дискри­мінації, як Румунія і Польща. її конституція надавала широкі можливості для задоволення політичних та культурно-освітніх потреб карпатських українців.

Підкарпатська Русь, ізольована від співвітчизників Кар­патськими горами, була найменш розвинена у політичному, соціально-економічному і культурному відношенні, що було наслідком багатовікового гніту з боку Австро-Угорщини.

В 1930 р. на Закарпатті мешкали 550 тис. українців, що становило 3,8% загальної кількості населення Чехословаць­кої республіки. З них 83% проживали у чеській частині краї­ни, решта - населяли околиці Пряшева у словацькій частині федерації.

Незважаючи на те, що практично до останніх днів існу­вання Чехословацької республіки автономія Закарпаття за­лишалася на папері, а політика уряду в краї мала непослідовний, багато у чому суперечливий характер, все ж не можна заперечити загалом позитивних тенденцій соціаль­но-економічного й культурно-політичного розвитку регіону в міжвоєнні роки. Чеська влада докладала певних зусиль, аби піднести рівень життя місцевого населення цього найвідста­лішого регіону країни.

Політичне життя протягом 20-30-х рр. у Закарпатті мало ту специфіку, що самостійної суто української партії тут до кінця 30-х pp. не було. Політичні групи Підкарпатської Русі,


які відбивали настрої й соціально-економічні інтереси різних груп місцевого населення та схилялися до певних національ­но-культурних традицій, входили до складу всіх значних чехословацьких партій: аграрної, комуністичної, людової (на­родної), соціал-демократичної.

Старше покоління інтелігенції, до якого переважно на­лежало греко-католицьке духовенство, поширювало москво­фільські тенденції. Вони ґрунтувалися на помилковому переконанні, що закарпатські українці, які протягом три­валого часу продовжували називати себе русинами, є час­тиною російського народу, зденаціоналізованого під впливом історичних обставин. Хоч москвофіли, або русофіли утво­рили численні організації та товариства, до яких насампе­ред належало авторитетне Товариство ім. Духновича, вони не враховували значних мовних і культурних розбіжнос­тей між карпатськими українцями і росіянами. З часом цей фактор підточував ідеологічні позиції русофілів і ускладнював залучення на їх бік освіченої української мо­лоді, незважаючи на сприяння чеської влади діяльності ру­софілів. Не зацікавлені у консолідації закарпатських українців, Польща й Угорщина також надавали деяку підтримку москвофілам.

Ще одна течія - русинська, яка абсолютизувала місцеві особливості, доводила, що русини або «карпатороси» - це слов'янське населення, яке є окремою нацією, відмінною від українців. Серед прибічників русинства було чимало мадя­ризованих священиків, які в такий спосіб маскували свої проугорські настрої. У 1924 р. в Хусті виник Автономний землеробський союз на чолі з І.Куртяком, який закликав повернути Закарпаття Угорщині після надання йому авто­номії. Проте русинський напрямок не мав помітної підтрим­ки серед населення і був найслабшим з усіх течій.

Поступово набирала дедалі більшої ваги українофільська течія, підтримувана більшістю населення краю. Вона брала свій початок як народницький рух молодої світської інтелі­генції, вчителів і студентів, котрі прагнули зміцнити зв'язок із селянством. Усвідомлюючи схожість у мові, народній куль­турі, традиціях православного християнства між населенням


по обидва боки Карпат, народовці Закарпаття переходили на позиції українофільства.

Проти заперечення української ідентичності корінного населення Підкарпатської Русі виступали різні політичні течії. Для комуністичної та соціалістичної партій це було тактич­ним ходом, що давало змогу під час виборів одержати додат­кову кількість голосів виборців. Так, у 1924 р. комуністи отримали майже 40 відсотків голосів закарпатців.

Найпослідовнішу українофільську позицію займала очо­лювана священиком А.Волошиним і братами М. та Ю.Брай-щаками Християнська народна партія, яка під час виборів виступала у складі Чехословацької людової партії. За зраз­ком Галичини, українофіли заснували освітнє товариство «Просвіта», яке за досить короткий час відтіснило русино-фільське Товариство ім. Духновича. Значної популярності се­ред молоді набула скаутівська організація «Пласт» (налічувала З тис. членів). Під впливом українофілів знаходилася Асоці­ація українських учителів, до якої входили близько 1200 чо­ловік, або дві третини всіх педагогів Закарпаття, інші культурно-освітні об'єднання, кооперативи, часописи. Отже, українофіли вели боротьбу з русофільством і русинством, ак­тивно виступали за надання Підкарпатській Русі автономії, створення Української національної держави і возз'єднання

Волошин Августин (1874-1945) - культур­ний та політичний діяч. Відіграв значну роль у національно-культурному відродженні Закар­паття, політичному самовизначенні краю і ста­новленні його державності наприкінці 30-х pp. Ініціатор створення і керівник культурних й господарських установ краю. Автор понад 40 підручників та книг. Почав активну політичну діяльність 1919. Один з членів Директорату -органу державного управління краю (1919-1920). Заснував і очолив Народно-християнсь­ку партію (1923-1939). З 26.X.1938 р. прем'єр-міністр автономного уряду Підкар­патської Русі. Під час окупації Закарпаття Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і оселився у Празі, де до арешту НКВС в травні 1945 р. займався науковою і педагогічною діяльністю.


у Соборній незалежній Українській державі, але уряд Чехос-ловаччини відмовився розглядати ці вимоги.

3. Проголошення незалежності Карпатської України

Міжнародні події 1938 р. різко ослабили становище чесь­кого уряду. Внаслідок Мюнхенської угоди восени частина чесь­кої території була передана Німеччині, а Словаччина здобула автономію в межах Чехословацької республіки. В тих умо­вах дедалі зростаюча боротьба українського населення за пол­ітичні права примусила центральний уряд погодитися надати Підкарпатському краю статус автономної республіки. 11 жов­тня 1938 р. було затверджено перший автономний уряд Кар­патської України на чолі з русофілом А.Бродієм. 22 жовтня празький парламент ухвалив конституційний закон про ав­тономію Закарпаття, після чого Чехословаччина перетвори­лася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців. Проте вже через два тижні прем'єрства А.Бродія, який намагався проводити проугорську політику, було усу­нуто з посади голови уряду. Новим прем'єр-міністром Кар­патської України уряд призначив українофіла А.Волошина. З повільним розвалом Чехословаччини Угорщина, спира­ючись на підтримку фашистської Німеччини, почала вимага­ти повернення своїх колишніх земель у Словаччині та Закарпатті. 2 листопада 1938 р. міністри закордонних справ Німеччини та Італії ухвалили рішення про передачу півден­ної Словаччини та частини Карпатської України Угорщині (з містами Ужгород, Мукачеве, Берегове з населенням 182 тис. чол.). Після цих подій столицю Карпатської України було перенесено з Ужгорода до Хуста.

Уряд А.Волошина активно здійснював заходи, спрямо­вані на розбудову Української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалися система освіти, видавнича справа, державна адміністрація. Водночас у політичній сфері робилися кроки до авторитариз­му: були заборонені всі політичні партії, крім проурядового Українського національного об'єднання (УНО). Воно було засноване з ініціативи А.Волошина у січні 1939 р. 12 лютого відбулися вибори до Сейму Карпатської України, на яких


абсолютну більшість голосів виборців (понад 86%) здобули кандидати від Українського національного об'єднання. УНО відстоювало ідею відновлення української державності. Тому зрозуміла негативна реакція Й.Сталіна на ці прагнення: «Комашка, що хоче прилучити до себе слона..л. У зовнішній політиці уряд А.Волошина орієнтувався на Німеччину, але всупереч його сподіванням А.Гітлер вирішив передати За­карпаття Угорщині, щоб залучити її до своїх агресивних планів.

Після утворення автономної Карпатської України багато молодих членів ОУН з Галичини, вражених цією подією, по­чали проникати на Закарпаття. За їхньої допомоги з метою захисту державної незалежності й боротьби з угорськими те­рористичними формуваннями було створено збройні сили Кар­патської України - Організацію оборони «Карпатська Січ». До її Генерального штабу ввійшли оунівці М.Колодзінський, Р.Шухевич, З.Коссак та ін.

14 березня 1939 р. президент Чехословацької республі­ки визнав протекторат Німеччини, війська якої наступного дня окупували Чехію, а Словаччина проголосила неза­лежність. Одночасно угорська армія без оголошення війни перейшла кордон Карпатської України з метою її загарбан­ня (анексії). Чеські війська не чинили опору загарбникам і в той же час перешкоджали оволодінню зброєю вояками «Карпатської Січі».

15 березня 1939 р. в Хусті відбулося 6 історичних засі­дань Сейму Карпатської України (в складі 22 послів), під час яких було проголошено незалежну державу «Карпатська Україна». Прийнята парламентом конституція визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Дер­жавним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Президентом Карпатської України було обрано А.Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уря­ду суверенної держави Ю.Ревая. Також сейм оголосив «Кар­патську Січ» національною армією.

Ці рішення приймалися в той час, коли за 12 км від Ху-


ста частини «Карпатської Січі» (всього 2 тис. вояків) стриму­вали наступ переважаючих сил угорців (близько 40 тис. чол.) Коли німецький консул Гофман запропонував Головній ко­манді «Карпатської Січі» негайно капітулювати, то началь­ник штабу М.Колодзінський у відповідь заявив: «У словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати». Проте, незважаючи на героїчний опір січовиків, 16 березня угорська армія захопила Хуст, а через два дні окупувала більшу частину території Карпатської України. У гірських районах загони «Карпатської Січі» продовжували боротьбу із загарбниками до кінця травня 1939 р. За той час у боях заги­нули близько 5 тис. закарпатців та кілька сотень галичан, котрі прийшли їм на допомогу, командири січовиків М.Ко­лодзінський та З.Коссак. Героїчна боротьба українців викли­кала великий резонанс у всьому світі.

Наприкінці березня 1939 р. президент республіки А.Во­лошин і частина уряду на чолі з прем'єром виїхали через Румунію в еміграцію.

Таким чином, в історії Закарпаття - цього самобутнього, зі складною історичною долею краю - міжвоєнний період -один із найважливіших і в цілому досить позитивних порівняно з минулим. Саме в складі Чехословаччини закар­патські українці пройшли переломний етап у своєму соціально-економічному, національно-культурному й етнопо-літичному розвитку, заявили світові про своє існування, ство­рили, нарешті, свою українську державу - Карпатську Україну. Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби за­карпатських українців за встановлення української держав­ності, перетворення великої частини населення краю, особливо молоді, на національно свідомих українців.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Доповніть речення:

У 20-30-ті pp. Закарпаття перебувало у складі (Румунії, Польщі, Чехословаччини).


1927 р. 1929 р. 1930 р. 1934 р. 1938 р.

2. Вкажіть дату проголошення незалежності Карпатської України:

1937 p.; 1938 p.; 1939 p.

3. Виберіть правильну відповідь:

Президентом Карпатської України було обрано А.Волошина; Ю.Ревая; С.Бандеру. Середній рівень:

4. Позначте твердження, з якими ви згодні:

Прийнята парламентом Конституція визначила назву держави (Карпатська Січ; Карпатська Україна), державний устрій (пар­ламентська республіка; президентська республіка), державну мову (українську, російську).

5. Складіть план відповіді «Українські землі у складі Чехословач-
чини».

6. Назвіть дату здобуття Закарпаттям автономії. Достатній рівень:

7. Охарактеризуйте особливості політичної боротьби в Закарпатті.

8. Порівняйте становище українських земель у складі Польщі та
Чехословаччини. Критерії для порівняння визначте самі.

Високий рівень:

9. «В міру втягування Європи в загальну війну інтересами українців
нехтували дедалі одвертіше». Доберіть факти, що підтверджу­
ють цей висновок. Висловіть своє бачення цієї проблеми.

10 «Карпатська Україна проіснувала кілька днів, залишивши свій слід у боротьбі за національну державність. Західноукраїнське населення дістало кілька важливих історичних уроків». Спро­буйте самостійно сформулювати ці уроки та розташувати їх у порядку спадання значущості.

Хронологія подій

1920 р. 1920 р. 31 липня 1924 р. вересень 1924 р. 1925 р.

утворення Української військової організації (УВО)

заснування «таємного» університету у Львові.

закон про введення в західноукраїнських зем­
лях двомовних (утраквістичних) шкіл

Татарбунарське повстання

створення Українського національно-демокра­тичного об'єднання (УНДО)


сформування Української національної партії на Буковині

створення Організації Українських Націо­налістів (ОУН)

«Пацифікація» західноукраїнських земель

створення концтабору в Березі Картузькій

вбивство радянським агентом у Роттердамі ке­рівника ОУН Є.Коновальця

11 жовтня 1938 р. здобуття Закарпаттям автономії

15 березня 1939 р. проголошення незалежності Закарпатської України

Березень 1939 р. окупація Закарпаття військами Угорщини

Тематичне оцінювання

Початковий рівень:

1. Назвіть подію, що відбулася раніше: Татарбунарське повстання «Пацифікація» українських земель Створення ОУН

2. Хто ці історичні особи - А.Волошин, С.Бандера, Д.Донцов? Що вам відомо про їх життя та діяльність?

3. Доповніть речення:

Після Першої світової війни західноукраїнські землі були поді­лені між такими державами (Австрія; Угорщина; Польща; Ру­мунія; Чехословаччина).

Середній рівень:

4. Без імен Є.Коновальця, Д.Донцова; В.Липинського не можна збаг-

нути історичних подій 20-30 pp. XX ст. Вкажіть, кого саме сто­суються наведені нижче твердження:

- його було вбито в Роттердамі (1938);

- сформулював основні принципи інтегрального націоналізму;

- автор «Листів до братів-хліборобів»

- автор книги «Націоналізм»

- звертав особливу увагу на формування національної політичної еліти;


 




- політичний ідеал для України - спадкова монархія на чолі з гетьманом.

5. 1939 р. Карпатська Україна. А.Волошин. Про яку подію свідчить наведена інформація?

6. «У 1929 р. у Відні на з'їзді офіцерського об'єднання УВО та радикальних студентських груп було створено ОУН... Продов­жить розповідь.

Достатній рівень:

7. Встановіть послідовність подій:

створення Українського національно-демократичного об'єднан­ня;

утворення Української військової організації; окупація Закарпаття військами Угорщини; «Пацифікація» західноукраїнських земель; Татарбунарське повстання; здобуття Закарпаттям автономії;

8. Порівняйте правовий статус західноукраїнських земель у складі

Польщі, Румунії та Чехословаччини.

9. «... Зміцнити волю нації до життя, до влади, до експансії, -
означав як першу підставу націоналізму...» - писав Д.Донцов.
Продовжіть перелік основних принципів інтегрального націона­
лізму. Чому ідеї націоналізму, а не українського монархізму
набули популярності в 20-30 pp. XX ст.

Високий рівень:

10. ... «Спирайся на власні сили!» - таким було гасло прихиль­
ників «органічного розвитку» західноукраїнського суспільства.
Малося на увазі, що оскільки українцям у їхніх починках не
допоможе ніхто, то їм слід самим собі допомагати», - зазначає
історик О.Субтельний. Використовуючи факти, прокоментуйте
наведений вислів. Спрогнозуйте ваше бачення подальшого істо­
ричного розвитку західноукраїнських земель.

11. Назвіть, на ваш розсуд, найбільш значущі події в історії захід­ноукраїнських земель у 20-30-ті pp. XX ст. Поясніть, який вплив на становище західноукраїнського суспільства вони мали. Знайдіть спільні тенденції у розвитку західноукраїнських земель і сучасної України.

12. Уявіть, що ви журналіст і вам треба написати репортаж про події в Карпатській Україні.


Словник-довідник

Адепт (від лат. adeptus - той, хто чогось досяг) - переносно-ревни­вий прихильник якоїсь ідеї або вчення

Генерація- (від лат. generatio - народження) - покоління

Деградація — (від лат. degradatio — зниження) — рух назад; посту­пове погіршення; занепад; втрата якихось властивостей

Депортація — (від лат. deportatio) — примусове виселення з місця постійного проживання осіб, визнаних соціально небезпеч­ними

Деформація- (лат. deformatio) - перекручення, спотворення

Інкорпорація— (від лат. — incorporaitio — включення до складу), - приєднання, включення

Інтерпеляція— (від лат. — interpellate — переривання, порушен­ня) - особливий вид запиту депутата в парламенті, зверне­ний до уряду в цілому або до окремих його членів з приводу загальної політики уряду або з певних питань

Концесія— (від лат. concessio — надання, дозвіл, згода) — договір передачі на певних умовах і на певний строк громадянам або юридичним особам, здебільшого іноземним, права ви­користання лісів, надр, підприємств тощо, які належать державі або місцевим органам

Кооператив— (від лат. cooperativus — той, хто співробітничає) -добровільне об'єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності

Кооперація— (від лат. cooperatio) — добровільні об'єднання людей для спільної господарської діяльності

Кооптація- (лат. cooptatio - дообрання) - введення до складу ви­борного колегіального органу нових членів за його влас­ним рішенням без проведення виборів


 




Легалізація— (від лат. legalis - законний) - узаконення, надання законної сили документові або дії

Наддніпрянська Україна— (Наддніпрянщина) - умовний термін для позначення тієї частини українських етнографічних зе­мель, які входили до складу Російської імперії, згодом до Української Народної Республіки

Номенклатура— (від лат. nomenklatura) - список, розпис імен) -перелік посад, які затверджуються та заміщуються лише за рішенням або угодою вищестоящого керівного органу. В умовах командно-адміністративної системи номенклату­ра була основою партійної кадрової політики

Організація Українських націоналістів (ОУН) — український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення неза­лежної Української держави

Панславізм — культурна і політична течія серед слов'янських на­родів, в основі якої лежать уявлення про етнічну і мовну спорідненість слов'ян, необхідність їх політичного об'єднан­ня. Деякі з провідних українських діячів науки і культу­ри початку XX ст., зокрема М.Грушевський, відкрито виступили проти панславізму, вбачаючи в ньому загрозу для національних інтересів українського народу

Парафія- (від лат. parochia) - нижча церковно-адміністративна організація в християнських церквах на чолі з церковною радою, що об'єднує віруючих, яких обслуговують цер­ковнослужителі одного храму

"Пацифікація"(від. лат. pacificatio - умиротворення, замирання, успокоения) - офіційна назва масових репресій щодо ук­раїнського населення Галичини, проведених урядом Польщі восени 1930 р. Приводом для "пацифікації" послужили численні протипольські акції, що відбувалися в краї влітку 1930р. Метою "пацифікації" було "умиротворення" Гали­чини, послаблення українських політичних сил та їх не­прихильного становища щодо Польщі, забезпечення максимального успіху урядовому таборові на наступних (у листопаді 1930 р.парламентських виборах)


Ратифікація— (від лат. - ratus - затверджений) - затвердження верховним органом державної влади міжнародного догово­ру, який з цього моменту набирає юридичної сили для да­ної держави

Репрезентація— (від фран. — representation) — представництво

Репресія- (від. лат. repressio) - придушення, захід державного примусу, покарання

Реституція— (від лат. — restitutio — відновлення) — відновлення у попередньому правовому становищі

"Розстріляне відродження"— умовна назва літературно-мистецької генерації 1920-1930-х pp., репресованої більшовицьким режимом

Сепаратизм— (від лат. separatus - окремий) - прагнення до відок­ремлення, відособлення. У багатонаціональних державах - прагнення національних меншостей до відокремлення і утворення самостійної держави

Соборність— це рух за возз'єднання нації, народів, які з певних історичних причин були роз'єднані

Суверенітет— (від фран. - souverainete - верховна влада) - політич­на незалежність держави, що полягає в її праві самостійно розв'язувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втру­чання в них будь-якої іншої держави. Суверенітет є необхід­ною політичною та юридичною ознакою держави

Толерантність— (від лат. tolerans — терплячий) — терпімість до чужих думок і вірувань

Тоталітаризм- (від лат. totus - увесь, цілий) - політичний режим, для якого характерні контроль над усіма сферами життя суспільства, монополізація влади в руках однієї партії, яка у свою чергу перебуває повністю під владою одного лідера (вождя), однопартійність, заборона демократичних інституцій, ліквідація конституційних прав і свобод, реп­ресії проти прогресивних сил, монополія на інформацію, мілітаризація економічного життя


 




"Українськаідея" — першим термін вжив П.Куліш, вкладаючи в нього усвідомлення, розуміння людьми належності до сво­го народу, його культури і віри

"Українське питання"— це своєрідна концепція, яка не лише кон­статувала наявність геополітично значущої етноісторич-ної спільноти людей — українського народу з його мовою, звичаями, віросповіданнями, мистецтвом, територією, на­ціональною самосвідомістю, виробничими традиціями, — ай моделювала його дії, спрямовані на відродження власної державності

Універсали— (від лат. universalis - загальний) - офіційні акти Цен­тральної Ради

Унітарна держава— (від лат. unitas - єдність) - держава, територія якої на відміну від федерації, не має в своєму складі феде­ративних державних утворень (штатів, земель тощо), а под­іляється на адміністративно-територіальні одиниці. Найважливішою ознакою унітарної держави є те, що в ній функціонують єдині для всієї держави системи права, організації та побудови органів влади, єдина конституція

Федерація— (від лат. foederatio - союз) - форма державного уст­рою; союзна держава, що складається з ряду держав або державних утворень, кожне з яких, поряд із загальнодер­жавними, має власні законодавчі, виконавчі і судові орга­ни


МАЛІЙ Ольга Володимирівна

Завідувачка лабораторії НДІ педагогіки АПНУкраїни, кандидат історичних наук

РЕЄНТ Олександр Петрович

Завідувач відділу Інституту історії України НАН,

доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН,

заслужений діяч науки і техніки України

Навчальне видання

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Навчальний посібник для 10 класу

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Свідоцтво ДК №501

від 21.06.01.

Підписано до друку 26.09.01.

Формат 60x84/16.

Папір типограф. Гарнітура «Шкільна». Друк офсет.

Умов. друк. арк. 17.2. Обл.-вид. арк. 13,2

Тираж 10 000 прим.

Замовлення № 1-157.

Видавнича група "ФАРЕНГЕЙТ", м. Київ, вул. Боженка, 66

Віддруковано з оригінал-макета

у ВАТ"Білоцерковська книжкова фабрика"

м. Біла Церква, вул. Л.Курбаса, 4