Монетарна політика в моделі "IS — LM"

• ⇐ Назад
1
2
3
4
5
6
789
Далее ⇒

Грошово-кредитна політика змінює дохід після зміни відсоткової ставки.

1. Стимулююча грошово-кредитна політика.

Із зростанням пропозиції грошей і за фіксованого рівня цін реаль­ні грошові запаси МІР зростають. Зменшується відсоткова ставка. Крива LM зсувається праворуч. Із зменшенням відсоткових ставок зростають інвестиції і дохід (рис. 9.6).

Ставка відсотка, 7-А

LM2

Дохід, випуск, Y Рис. 9.6. Стимулююча фіскальна політика

Стимулююча грошово-кредитна політика збільшує дохід без ефекту витіснення.

Стимулююча фіскальна політика може бути ефективною та не­ефективною. Якщо ефект витіснення інвестицій менший за ефект збільшення доходу, то фіскальна політика є ефективною, якщо біль­ший — неефективною.

Вона також є ефективною, якщо інвестиції високочутливі до від­соткової ставки, а попит на гроші малочутливий до відсоткової став­ки, і навпаки.

2. Стримуюча грошово-кредитна політика.

У результаті проведення стримуючої грошово-кредитної політики дохід зменшується, крива LM зсувається ліворуч (рис. 9.7).

Ефективність проведення фіскальної та грошово-кредитної полі­тики залежить від коефіцієнтів кривих IS та LM: d — чутливості інвес­тиції та h — чутливості попиту на гроші до відсоткової ставки. Якщо d мале, h — велике, то фіскальна політика ефективніша за грошово-кредитну; якщо d велике, h — мале, грошово-кредитна політика ефек­тивніша за фіскальну.

Ставка відсотка, 7-А

Y^— Y_x Дохід, випуск, Y Рис. 9.7. Стримуюча фіскальна політика

Шоки у моделі "IS — LM".

Зовнішні шоки в моделі "IS — LM" поділяються на шоки на рин­ку благ та на грошовому ринку.

Шоки на ринку благ зсувають криву IS, а на грошовому ринку — криву LM, причому сприятливі шоки — праворуч, несприятливі — ліворуч.

Чинники шоків на ринку благ: автономне споживання та авто­номні інвестиції, державні витрати, податки. Чинники шоків на рин­ку грошей: пропозиція грошей та автономний попит на гроші.

Основні терміни

крива товарного ринку IS крива грошового ринку LM кут нахилу кривої рівновага в моделі "IS — LM' шоки в моделі "IS — LM"

чутливість інвестицій чутливість попиту на гроші ефективність проведення політики фіскальна політика в моделі "IS — LM" монетарна політика в моделі "IS —LM "

Тести

1. У моделі "IS — LM" крива IS відображує зв'язок між:

а) відсотковою ставкою та доходом;

б) відсотковою ставкою та інвестиціями;

в) відсотковою ставкою та попитом на гроші.

2. Зсув кривої товарного ринку визначається:

а) відсотковою ставкою;

б) рівноважним доходом;

в) чутливістю інвестицій до відсоткової ставки;

г) мультиплікаторами державних витрат та податків.

3. У моделі "IS— LM" крива LM відображує зв'язок між:

а) пропозицією грошей і доходом;

б) відсотковою ставкою та інвестиціями;

в) відсотковою ставкою та попитом на гроші;

г) відсотковою ставкою та доходом.

4. Із зменшенням пропозиції грошей крива грошового ринку LM:

а) зсувається праворуч;

б) зсувається ліворуч;

в) не зміщується.

5. За моделлю "IS — LM" пропозиція товару перевищує попит на то­
вар у точках, які:

а) нижчі за криву IS;

б) вищі за криву IS;

в) нижчі за криву LM;

г) вищі за криву LM.

6. Під час проведення стимулюючої фіскальної політики крива товар­
ного ринку:

а) зсувається праворуч;

б) зсувається ліворуч;

в) не зміщується.

7. Під час проведення стимулюючої грошово-кредитної політики кри­
ва грошового ринку:

а) зсувається праворуч;

б) зсувається ліворуч;

в) не зміщується.

8. За моделлю "IS — LM" при фіксованих цінах зростання автоном­
них інвестицій приводить до зсуву кривої:

а) IS ліворуч;

б) IS праворуч;

в) LM ліворуч;

г) LM праворуч.

9. За моделлю "IS — LM" при фіксованих цінах зростання пропозиції грошей приводить до зсуву кривої:

а) IS ліворуч;

б) IS праворуч;

в) LM ліворуч;

г) LM праворуч.

\0. Мультиплікатори зростання доходу у моделях "IS — LM" та "ви­трати — випуск ":

а) однакові;

б) у моделі "IS — LM" менший, ніж у моделі "витрати — випуск";

в) у моделі "IS — LM " більший, ніж у моделі "витрати — випуск".

Приклади розв'язування задач

1. Економіка країни описується рівняннями:

7=C + /+G;C=80 + 0,8(7-7);/ = 160-20r; G = 20; Г =40.

Записати функцію товарного ринку як функцію доходу від відсот­кової ставки.

Розв'язок. Підставляємо у перше рівняння функції споживання, інвестицій значення податків та державних витрат:

7=80 + 0,8(7-40)+ 160-20 г+ 20.

Розкриваємо дужки і групуємо невідомі таким чином: дохід 7 пере­носимо ліворуч, значення відсоткової ставки г залишаємо праворуч:

7- 0,87 = 228 - 20 г, 0,27 = 228 - 20 г.

Поділимо обидві частини на 0,2. Одержимо рівняння товарного ринку:

7= 1140-100 г. Відповідь. Функція товарного ринку має вигляд 7 = 1140 - 100 г.

2. Економіка країни характеризується показниками:

МІР = 0,757- 1800 г,М= 1350, Р = 1,25. 120

Записати рівняння кривої LM як функцію доходу від відсоткової ставки.

Розв'язок. Підставляємо у перше рівняння значення пропозиції грошей та рівня цін. Одержимо 1350/1,25 = 0,757- 1800 г. Далі змін­ну 7 переносимо ліворуч зі знаком плюс, а змінну г залишаємо пра­воруч, змінюючи знак на протилежний:

0,757= 1800 г + 1080.

Поділимо обидві частини на 0,75. Одержимо 7= 2400 г + 1440. Відповідь. Функція грошового ринку має вигляд 7 = 2400 г + 1440.

3. Функція попиту на гроші в країні має вигляд МІ Р = 0,757 -- 1200 г. Функція товарного ринку 7 = 1100 - 3200 г. Пропозиція гро­шей 720, рівень цін 1,2. Визначити рівноважні відсоткову ставку (%) та рівень доходу (млрд гр. од.).

Розв 'язок. Виведемо рівняння грошового ринку як функцію дохо­ду від відсоткової ставки, підставивши значення пропозиції грошей та рівня цін:

720 /1,2 = 0,757- 1200 г, 0,757 = 1200 г + 600.

Функція грошового ринку має вигляд 7 = 1600 г + 800. Прирівняємо рівняння товарного та грошового ринків:

1100 -3200 г = 1600 г+ 800.

Знаходимо значення рівноважної відсоткової ставки: 4800 г = 300, г = 0,0625.

Підставляємо значення відсоткової ставки у рівняння товарного або грошового ринку. Одержимо 7 = 1100 - 3200 г = 1100 - 3200 • 0,0625 = = 900.

Відповідь. Рівноважна відсоткова ставка дорівнює 6,25 %, рівно­важний рівень доходу становить 900 млрд гр. од.

Задачі для самостійної роботи

1. Економіка країни описується рівняннями:

7 = С + I+G; С = 77,5 + 0,75(7- Т);І= 180-20 r; G = 25; Г =30.

Записати функцію товарного ринку як функцію доходу від відсот­кової ставки.

2. Економіка країни характеризується показниками: МІР = 0,75 7-

- 1500 г; М = 1320; Р = 1,1. Записати рівняння кривої LM.

3. Функція попиту на гроші в країні має вигляд М І Р = 0,97 -

- 990 г. Функція товарного ринку 7 = 695 - 800 г. Пропозиція грошей
648, рівень цін 1,2. Визначити рівноважні відсоткову ставку та рівень
доходу.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика: Учебник / Под
общ. ред. А. В. Сидоровича. — М.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 9.

2. Вечканов Г. С, Вечканова Г. Р. Макроэкономика: Пособие для
подготовки к экзамену. — СПб.: Питер, 2000. — Вопр. 22.

3. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. М. Н. Чепу-
рина. — Киров: АСА, 1999. — Приложение к гл. 22.

4. Макроэкономика I В. М. Гальперин, П. И. Гребенников, А. И. Леус-
ский, Л. С. Тарасевич. — СПб., 1994. — Гл. 6.

5. Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.:
Основи, 2000. — Розд. 10, 11.

Розділ 10

РИНОК ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

10.1. Теорії ринку праці

На ринку праці, як і на інших ринках, мають місце попит, пропо­зиція та ціна у вигляді заробітної плати. Попит на робочу силу ви­значається потребою підприємців у кількості та якості робочої сили. Пропозиція визначається рівнями освіти, податкової системи, заро­бітної плати. Ринкова ціна на ринку праці визначається співвідно­шенням між попитом та пропозицією робочої сили. Відміна ринку праці від інших ринків полягає у тому, що роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.

Обсяг ринку праці визначається попитом на робочу силу, який прямо залежить від фази економічного циклу в країні. Якщо еконо­міка перебуває у стані пожвавлення, попит на робочу силу зростає і ринок праці розширюється. Якщо економіка у фазі спаду, то попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується.

За класичною теорією ринку праціточка перетину попиту та про­позиції показує рівновагу на ринку праці, за якої встановлюється рівноважна заробітна плата W_e при рівноважній кількості робочої сили L_£ (рис. 10.1). Зростання пропозиції робочої сили при незмінно­му попиті викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній пропозиції зумовить зростання заробітної

Заробітна

0 L_e Кількість робочої сили

Рис. 10.1. Класична теорія ринку праці

плати. За класичною теорією проблеми безробіття та встановлення рівноваги досягаються через механізми ринкового саморегулювання. Держава у цей процес не втручається.

За кейнсіанською теорією ринку працізростання зайнятості здійс­нюється зменшенням заробітної плати (рис. 10.2). За Кейнсом у рин­ковій економіці відсутні механізми, які гарантують повну зайнятість населення.

Заробітна

Рис. 10.2. Кейнсіанська теорія ринку праці

Для досягнення рівноваги на ринку праці потрібно, щоб держава систематично втручалась в економіку. Держава повинна підвищува­ти сукупний попит, збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки. Кейнсіанське трактування рівноваги на ринку праці харак­теризує тільки короткостроковий період. Дослідження та економічна практика свідчать, що втручання держави у ринок праці призводить до інфляції.

За сучасної економіки заробітна плата більшості працівників на­багато перевищує встановлений законом мінімум. Отже, не мінімаль­на заробітна плата є основною причиною, яка викликає безробіття. Прийняття законів про мінімальний рівень оплати праці захищає пе­редусім інтереси недосвідчених, малокваліфікованих працівників, підлітків.

Причиною існування безробіття є здійснення теорії ефективної (стимулюючої) заробітної плати.

Ефективна заробітна плата— це заробітна плата, яка перевищує рівноважний рівень і стимулює працівників до більш продуктивної праці. Фірмам вигідно підтримувати завищену заробітну плату на­віть за наявності надлишку пропозиції робочої сили.

Встановлення мінімальної заробітної плати і діяльність профспі­лок не дозволяють фірмам знижувати доходи працівників навіть за наявності надлишку робочої сили. За теорією ефективної заробітної плати немає потреби впливати на фірму подібним чином, оскільки для неї може бути вигідним встановлення заробітної плати, яка пере­вищує рівноважний рівень.

Існує кілька варіантів теорії ефективної заробітної плати.

1. Вплив доходів працівника на його здоров'я. Чим більше грошей
одержує працівник, тим повноцінніше його харчування, міцніше здо­
ров'я і вища продуктивність праці.

2. Вплив ефективної заробітної плати на плинність робочої сили.
Чим більше фірма платить працівникам, тим рідше вони її зали­
шають.

3. Вплив заробітної плати на старанність працівників.

4. Від величини заробітної плати залежить якість праці персоналу
фірми.

Монетарна теорія ринку праці(грошова, теорія гнучкого ринку праці). З погляду монетаристів (М. Фрідмен, Ф. Хайєк), макро-економічна нестабільність та довгострокова рівновага досягаються тільки в умовах повністю вільних конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою. Держава не повинна втручатися у ри­нок праці, якщо безробіття не перевищує природний рівень. Інакше починає розвиватися стагфляція — одночасне зростання безробіття та інфляції. Макроекономічне регулювання ринку праці повинне здійснюватися за допомогою бюджетно-податкової та грошово-кре­дитної політики.

10.2. Крива Філіпса

Залежність між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді називають кривою Філіпса (рис. 10.3).

За кривою Філіпса рівень інфляції залежить від трьох чинників:

1) очікуваної інфляції (передбачуваної);

2) циклічного безробіття;

3) шокових змін пропозиції.

Рівняння залежності має такий вигляд:

п = п_е - Р (uj— и^ + є.

Темп інфляції, °/о на рік

0 12 3 4 Рівень безробіття, %

Рис. 10.3. Крива Філіпса у короткостроковому періоді

Інфляція = передбачувана інфляція - (3 х циклічне безробіття + + шоки пропозиції, де (З — параметр, який показує, наскільки сильно інфляція реагує на динаміку циклічного безробіття: /3 > 0.

Причини існування кривої Філіпса такі.

1. Незбалансованість ринку праці. Ринки праці відрізняються один
від одного структурою зайнятості та географічно. Отже, із зростан­
ням економіки не можна досягти одночасно повної зайнятості на
кожному окремому ринку праці:

1) для перекваліфікації працівників потрібен час і кошти, тобто
структурні зміни здійснюються повільно;

2) існують штучні обмеження на можливість вільного переміщення
працівників;

3) існує дискримінація за расовими та етнічними ознаками, за стат­
тю та віковими групами;

4) існують квоти на одержання ліцензій та профспілкові обмеження.

2. Панування на ринку. Профспілки та великий бізнес володіють
значною монопольною або ринковою владою для підвищення цін та
заробітної плати.

Статистичні дані і досвід багатьох країн світу дедалі більше свід­чать про відсутність явного зв'язку між темпами інфляції та рівнем безробіття. Спостерігається одночасне зростання інфляції та безро­біття, тобто стагфляція. За стагфляції крива Філіпса зміщується пра­воруч у бік збільшення безробіття.

Мілтон Фрідмен та Едмунд Фелпс у своїх працях стверджують, що знаряддя грошово-кредитної політики дають змогу домогтися

комбінації рівнів інфляції та безробіття тільки на короткостроковий проміжок часу. У довгостроковому періоді зв'язок між темпами інф­ляції та рівнем безробіття відсутній.

Незалежно від темпів зростання цін рівень безробіття прямує до свого природного рівня. У результаті довгострокова крива Філіпса має вигляд вертикальної прямої (рис. 10.4).

Темп ж інфляції

Рівень безробіття Природний рівень безробіття

Рис. 10.4. Довгострокова крива Філіпса

Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією шоків про­позиції, або цінових шоків. Класики говорять про альтернативне зро­стання інфляції та безробіття і про те, що зміщення кривої є тимчасо­вим. М. Фрідмен пояснював криву Філіпса, виходячи з гіпотези при­родного рівня безробіття. Наслідком цього трактування стали дві теорії: адаптивних очікувань та раціональних очікувань.

10.3. Економічна нерівність і перерозподіл доходів

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для жит­тєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Існує два підходи до проблем розподілу доходів у суспільстві: 1) рівність до­ходів; 2) нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний роз­поділ власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті зв'язки.

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці викорис­товують криву Лоренца— графік, який ілюструє ступінь нерівності (рис. 10.5). Автор — Макс Лоренц, американський економіст, ста­тистик.

Відсоток доходу

Лінія абсолютної, рівності

100%

0 100% Відсоток родин

Рис. 10.5. Крива Лоренца

Вертикальна вісь — частка доходів (від 0 до 100 %), горизонталь­на вісь — частка тих, хто отримує ці доходи (від 0 до 100 %). Бісект­риса ОС — лінія абсолютної нерівності, означає, що будь-який відсо­ток родин (наприклад, 10 %) одержуватиме таку саму частку доходів (10 %).

За фактичного нерівного розподілу доходів крива Лоренца відхи­ляється праворуч і донизу від бісектриси або є увігнутою. Увігнута крива показує, що однакові частки найбідніших і заможних громадян отримують різні частки від сукупного доходу суспільства. Реально найбідніша частина населення одержує 5-6 %, найбагатша — 40^5 %. Як правило, родини поділяються на п'ять квінтилів, у кожен з яких входить 20 % населення. Групи населення розташовують на осі від найбідніших до найбагатших. Якщо всі групи мають рівні доходи, то на 20 % родин припадає 20 % доходу. При рівному фактичному роз­поділі доходу крива Лоренца і лінія бісектриси збігаються. У резуль­таті політики перерозподілу доходів крива Лоренца зсувається ліво­руч, наближаючись до лінії абсолютної рівності.

Ще один показник нерівності доходів — коефіцієнт Джині— від­ношення площ фігур 5*], що утворюються між кривою Лоренца та лі­нією абсолютної рівності, та площі S, яка утворюється лінією абсо­лютної рівності ОС та координатною віссю (рис. 10.6).

Відсоток доходу А 100%

0 100% Відсоток родин

Рис. 10.6. Коефіцієнт Джині

Коефіцієнт Джині = S_x I (S_x + S₂) = S_XI S.

Чим більший коефіцієнт Джині, тим більша нерівність. Ще один показник вимірювання нерівності — децильний коефіцієнт.Усе насе­лення країни поділяється на 10 груп по 10 % кожна і порівнюються доходи 10 % вищої групи з доходом 10 % населення нижчої групи. Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та транс­фертів. Цьому сприяє прогресивна система оподаткування, коли най­більш забезпечена частина населення обкладається більшим у відсотко­вому відношенні податком, ніж бідніша. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допо­мога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перероз­поділу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів. Для розвинутих країн належність до бідних, середніх та багатих верств не є зафіксованою. Причинами нерівності доходів є: розбіж­ності в оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й професійній підготовці.

Існують проблеми кількісного визначення ступеня нерівності.

1. Показники розподілу доходів та рівень бідності грунтуються на грошовому доході родини. Однак різні урядові програми допомоги бідним надають товари та послуги в натуральній формі: талони на

харчування, проживання та медичне обслуговування. Державні допо­моги найбіднішим родинам, які надаються у формі товарів та послуг, називають трансфертами в натуральній формі. Стандартні показники не враховують трансферти в натуральній формі.

2. Економічний життєвий цикл. Протягом життя доходи людини
змінюються досить передбачено. Молодий працівник має низький
дохід. Із віком, з набуттям досвіду доходи зростають і досягають
максимуму у віці 50 років, а потім різко спадають, коли працівник іде
на пенсію. Таку стереотипну зміну доходів особи називають життє­
вим циклом. Оскільки індивіди мають можливість компенсувати змі­
ни життєвого циклу доходу за допомогою займів або заощаджень,
рівень життя у будь-якому віці суттєво залежить від доходів, одержа­
них протягом усього життя, а не одного року. Найвищий рівень зао­
щаджень у людей середнього віку. Економічний життєвий цикл ут­
руднює оцінку дійсної нерівності в рівні життя.

3. Тимчасовий і постійний доходи. Доходи протягом життя людей
змінюються також під впливом випадкових або тимчасових подій.
Постійний дохід — звичайний дохід індивіда. Об'єктивна оцінка рів­
ня життя передбачає аналіз розподілу постійного, а не річного доходу.

Економіка США характеризується високою економічною мобіль­ністю, коли індивіди переходять з групи з одним рівнем доходів в групу з іншим. Високий рівень мобільності означає, що більшість із тих, хто перебуває нижче межі бідності, потрапили туди тимчасово. Інший спосіб оцінки економічної мобільності — стійкий економіч­ний успіх. Одним із наслідків високої економічної мобільності є вели­ка кількість мільйонерів, які накопичили багатство виключно завдя­ки особистим старанням (не менша кількість спадкоємців "пустила за вітром" своє багатство).

Концепції розподілу доходів [2]:

1. Егалітаристська концепція грунтується на рівному розподілі
благ між людьми.

2. В основі утилітаристської концепції (друга половина XIX ст.,
англійський економіст і правознавець Ієремія Бентам) покладений
справедливий розподіл доходів, за яким максимізується суспільний
добробут, одержаний від суми індивідуальних корисностей усіх чле­
нів суспільства. Функція суспільного добробуту має вигляд:

Щщ, и₂,..., и_п) = £>-, де щ — індивідуальні функції корисності. 130

Крива байдужості відображує множину комбінацій корисностей різних членів суспільства (рис. 10.7).

Корисність для суб'єкта 2

0

Корисність для суб'єкта 1

Рис. 10.7. Крива байдужості функції суспільного добробуту для двох суб'єктів

3. Згідно з роулсіанською концепцією (Джон Роулс, американський філософ) справедливим є такий розподіл, за яким максимізується добробут найменш забезпеченого члена суспільства (рис. 10.8):

W(u_v и₂,..., и_п) = min (щ, и₂,..., и_п).

За концепцією максимізується добробут особи з мінімальним до­ходом.

Корисність для суб'єкта 2

0 Корисність для суб'єкта 1

Рис. 10.8. Крива байдужості за роулсіанською концепцією

4. Ринкова концепція грунтується на вільній грі ринкових цін, кон­курентному механізмі попиту та пропозиції на чинники виробницт­ва. Концепція грунтується на вислові Хайєка: "Еволюція не може бути справедливою".

10.4. Соціальна політика в Україні

Перехідна економіка України характеризується дуже повільним становленням ринку праці. Ринок праці повинен регулюватися дер­жавою в поєднанні з ринковим механізмом саморегулювання. Дер­жавне регулювання зайнятості населення теоретично обґрунтовуєть­ся положенням кейнсіанської теорії, за якою зменшення безробіття і, відповідно, збільшення зайнятості повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої політики. Негативними наслідками такого регулювання є підвищення цін, тобто інфляція. Отже, інфляція є ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Періоди економічних потрясінь супроводжуються посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності.

Перше означення. Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному сус­пільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви насе­лення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та кому­нальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпе­чити оплату навчання своїм дітям.

Друге означення. Бідність — це неможливість підтримувати міні­мальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологіч­них, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означен­ням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень [7].

У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бід­ності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя — чистої пит­ної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від сус­пільного життя.

Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди мо-

жуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хроно­логічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відно­сять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від за­гального рівня добробуту населення.

Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багато-аспектне явище, розрізняючи такі її форми: об'єктивну та суб'єктив­ну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні крите­ріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсо­лютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних про­грам надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандар­том бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що роз­виваються.

За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає немож­ливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої про­блеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяж­ких наслідків. Тимчасова бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові про­дукти та послуги.

До особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі [7]:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держа­ви. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народо­населення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі мало-забезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнарод­них експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціаль-

ної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство Ук­раїни вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", по­чав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з по­
явою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними
джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у дер­
жаві, жили за її законами.

4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслід­
ком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої
сили.

Основні терміни

попит на робочу силу коефіцієнт Джині

пропозиція робочої сили децильний коефіцієнт

класична теорія ринку праці економічний життєвий цикл

кейнсіанська теорія ринку праці тимчасовий і постійний доходи

монетарна теорія ринку праці концепції розподілу доходів

ефективна заробітна плата бідність

крива Філіпса об'єктивна та суб'єктивна бідність

економічна нерівність абсолютна та відносна бідність

крива Лоренца тимчасова і застійна бідність
лінія абсолютної рівності

Тести

1. Відповісти "так" чи "ні".

За кейнсіанською теорією ринку праці зростання зайнятості здійснюється зменшенням заробітної плати.

2. Відповісти "так" чи "ні".

Встановлення мінімальної заробітної плати є основною причи­ною, яка викликає безробіття.

3. Якщо економіка перебуває у фазі спаду, то попит на робочу силу.

а) зменшується;

б) збільшується;

в) не змінюється.

4. Проблеми безробіття та встановлення рівноваги на ринку праці че­
рез механізми ринкового саморегулювання відповідають теорії:

а) класичній;

б) кейнсіанській;

в) монетарній.

5. Зазначте правильне твердження:

а) доходи працівника не впливають на його здоров'я;

б) ефективна заробітна плата впливає на плинність робочої сили;

в) встановлюючи мінімальну заробітну плату, фірма залучає до
роботи високопрофесійні кадри;

г) контроль за працівниками завжди дає ефективний результат.

6. За кривою Філіпса рівень інфляції залежить від чинників:

а) очікуваної інфляції;

б) шокових змін пропозиції;

в) циклічного безробіття;

г) природного рівня безробіття.

7. Довгострокова крива Філіпса є:

а) спадною;

б) зростаючою;

в) вертикальною;

г) горизонтальною.

8. До чинників існування нерівності у суспільстві не належить:

а) диференціація заробітної плати залежно від освіти;

б) державний устрій;

в) нерівномірний розподіл власності на нерухоме майно;

г) особистий ризик.

9. Точка (25 %, 25 %) за моделлю Лоренца означає:

а) часткову нерівність у суспільстві;

б) відносну рівність;

в) абсолютну нерівність;

г) абсолютну рівність.

10. Перерозподіл доходів у суспільстві здійснює державна влада за до­помогою:

а) податкової системи;

б) зміни пропозиції грошей;

в) зміни норми банківського резервування;

г) перепідготовки робочої сили.

Приклади розв'язування задач

1. Очікуваний темп інфляції дорівнює 4 %; фактичний рівень без­робіття становить 8 %; природний рівень безробіття — 6 %; шоки пропозиції — 1 %; коефіцієнт чутливості інфляції до циклічного без­робіття — 25 %. Визначити фактичний рівень інфляції за кривою Філіпса.

Розв'язок. За кривою Філіпса рівень інфляції залежить від трьох чинників: очікуваної інфляції, циклічного безробіття, шокових змін пропозиції:

п = п_е — Р (u_f- и_р) + є

(рівень інфляції = передбачувана інфляція - Р х циклічне безробіття + шоки пропозиції),

0,04 - 0,25(0,08 - 0,06) + 0,01 = 0,045. Відповідь. Рівень інфляції дорівнює 4,5 %.

Задачі для самостійної роботи

1. Очікуваний темп інфляції дорівнює 2,5 %; фактичний рівень безробіття — 9 %; природний рівень безробіття — 6 %; шоки про­позиції— 1,5 %. Коефіцієнт чутливості інфляції до циклічного без­робіття — 20 %. Визначити фактичний рівень інфляції за кривою Філіпса.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Долан Э. Док., Линдсей Д. Макроэкономика. — СПб.: Литера-
плюс, 1994.— Гл. 12, 13.

2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. М. Н. Чепу-
рина. — Киров: АСА, 1999. — Гл. 11, 24.

3. Лібанова Е. Бідність: визначення, критерії та показники // Статис­
тика України. — 1998. — № 1. — С. 29.

4. Луссе А. Макроэкономика: Ключевые вопросы. — СПб.: Питер,
1999.— Гл. 11.

5. Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.:
Основи, 2000. — Розд. 6, 13.

6. Мэнкъю Н. Г. Принципы экономике. — СПб.: Питер Ком, 1999. —
Гл. 20, 26.

7. Савченко А. Г., Пухтаевич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономі­
ка. — К.: Либідь, 1999. — Гл. 2.

Розділ 11 ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

11.1. Сутність економічного зростання

Будь-якому суспільству притаманна властивість зростати мате­ріально та духовно. Життя безперервне. Прагнення до розвитку невпинне. Уповільнення та прискорення чергуються. Економічне зро­стання— це поступове зростання економіки в довгостроковому пе­ріоді. Рівень реального валового внутрішнього продукту служить критерієм економічного добробуту суспільства, а зміна валового внутрішнього продукту — показником економічного зростання. Одна з головних цілей макроекономіки — досягти економічного зро­стання. Основним у теорії економічного зростання є питання, яким чином можна збільшити обсяг валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості.

Економічне зростання вимірюється двома взаємопов'язаними способами:

1) зростанням реального валового внутрішнього продукту за пев­
ний період часу;

2) зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу
населення за певний період часу. Як правило, певний період дорів­
нює одному року.

Використання того чи іншого означення залежить від проблем, які розглядаються. Наприклад, якщо розглядаються проблеми бюд­жету країни, то доцільно використовувати перше означення. Якщо вирішуються проблеми добробуту, то перевага віддається другому означенню.

Економічне зростання графічноможна показати двома способами(рис. 11.1, 11.2).

Згідно з рис. 11.1 процес економічного зростання відображує довго­строкове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту. Як показано на рис. 11.2, економічне зростання визначається переміщенням кривої виробничих можливостей праворуч, від АВ до CD. Можливість такого переміщення забезпечує приріст кількості та якості ресурсів, а також удосконалення технології.

LRAS-,

Дохід, випуск, Y

Рівень цін, Р

Рис. 11.1. Економічне зростання як переміщення лінії довгострокової сукупної пропозиції

Споживчі товари домогосподарств

С---------- --.

О

В

D Споживчі товари держави

Рис. 11.2. Економічне зростання як переміщення праворуч кривої виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей відображує взаємодію чинників економічного зростання. Будь-яка точка на границі означає макси­мальний обсяг випуску двох товарів, тобто ефективне використання чинників економічного зростання. Точки ліворуч кривої означають неефективне використання цих чинників. Точки праворуч кривої свідчать про недосяжний рівень виробництва, оскільки існує обмеже­ність ресурсів. Економічне зростання відбувається, коли починають використовуватися неіснуючі раніше чинники виробництва і крива виробничих можливостей переміщується вгору і праворуч.

Якщо у розглядуваний період ВВП відтворюється у тих самих об­сягах, що й у попередньому році, то говорять про нульове економічне зростання. Якщо в розрахунковому періоді обсяг ВВП скорочується, то говорять про від'ємне зростання. Так, показник ВВП України у фактичних цінах свідчить про від'ємне економічне зростання країни до 1998 р. та додатне зростання після 1999 р.

Економічне зростання вимірюється такими показниками: коефі­цієнт, темп та темп приросту зростання ВВП.

Коефіцієнт зростання ВВП— це відношення показника розрахун­кового періоду до показника базисного періоду.

Коефіцієнт зростання ВВП на душу населення — це відношення обсягу ВВП на душу населення розрахункового періоду до відповід­ного показника базисного періоду.

Темп зростання (ВВПабо ВВПна душу населення) — коефіцієнт зростання, помножений на 100%.

Темп приросту (ВВПабо ВВПна душу населення)

темп ввп базисний рік приросту =--------------------------------------------- 100%.

реальний реальний ВВП за
ВВП базисний рік

ВВП реальний ВВП за базисний рік

Зауважимо, що в теорії та моделях економічного зростання не враховується відмінність між показниками ВВП, ВНП або НД. її оз­начують однією категорією "випуск" або "дохід" і позначають сим­волом Y.

На практиці використовуються складніші способи обчислення еко­номічного зростання. Наприклад, підрахунок темпів зростання мето­дом найменших квадратів і методом експоненційного зглажування.

Існують два типи економічного зростання:

1) екстенсивний,коли збільшується кількість залучених у процес
виробництва ресурсів. До нього належать збільшення чисельності
зайнятих та фізичного обсягу капіталу;

2) інтенсивний,коли зростає ефективність використання ресурсів
шляхом вдосконалення техніки та технологій. До цього типу еконо­
мічного зростання відносять: технологічний прогрес, рівень освіти та
професійної перепідготовки кадрів, економія за рахунок зростання
масштабу виробництва, поліпшення розподілу ресурсів, законодавчі,
інституційні та інші чинники.

У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання [4].

1.Чинники пропозиції — природні ресурси, людський капітал,
праця, основний капітал, рівень технології.

2. Чинники попиту — споживчі, інвестиційні та державні витрати,
чистий обсяг експорту, рівень цін.

3. Чинники розподілу — чинники, які забезпечують ефективне ви­
користання ресурсів.

Найбільше впливають на економічне зростання чинники пропо­зиції.

Крім того, чинники економічного зростання поділяють на прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збіль­шення чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податко­ва, цінова, зовнішньоекономічна політика держави.

Одним із найпростіших пояснень різниць рівнів життя у бідних та багатих країнах є різниця в продуктивності праці.

Продуктивність праці— це показник кількості товарів і послуг, що їх виробляють за 1 годину робочого часу.

Існує зв'язок між рівнем життя і продуктивністю праці.

Рівень продуктивності праці визначається такими чинниками [7]: 1) фізичний капітал; 2) людський капітал; 3) праця; 4) технологічні знання; 5) природні ресурси.

Фізичний капітал — устаткування, будівлі та споруди, які викори­стовуються для виробництва товарів та послуг. Людський капітал — кваліфікація і знання людей, що їх здобувають працівники в процесі навчання і трудової діяльності. Підвищення затрат праці як чинника виробництва сприяє збільшенню випуску продукції. Зростання су­купного обсягу виробництва призводить до збільшення випуску про­дукції. Деяка частка збільшення сукупного обсягу виробництва в розвинутих країнах є результатом підвищення сукупних затрат некваліфікованої праці — зростання сумарної кількості відпрацьова­них годин — порівняно з минулим століттям. Однак середня трива­лість робочого тижня за останніх 100 років скоротилася. Тому збіль­шення випуску продукції на 1 людину при меншій кількості від­працьованих годин свідчить про зростання випуску продукції за

1 годину роботи, тобто про збільшення продуктивності праці. Нако­пичення технологічних знань є провідним чинником економічного зростання. Природні ресурси — компоненти навколишнього середови­ща — земля, вода, запаси сировини і корисних копалин, які викорис­товуються для виробництва товарів і послуг.

Різниця в запасах природних ресурсів впливає на рівень життя ба­гатьох країн.

Земля є важливим чинником для бідних країн та країн, що розви­ваються.

Основним джерелом економічного зростання та основою більшості моделей є виробнича функція, яка відображає взаємозв'язок між за­тратами чинників виробництва і обсягом продукції, що випускається.

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (чинни­ків виробництва) — працею L та капіталом К— і максимально мож­ливим випуском продукції Y записується за допомогою такої вироб­ничої функції:

Y = F(L,K),

де У — обсяг випуску, L — кількість праці, К — кількість фізичного капіталу, F—функція, яка визначає залежність обсягів випуску про­дукції від значень затрат чинників виробництва.

Виробнича функціяпоказує, який максимальний обсяг випуску Y може бути одержаний при кожному конкретному наборі (Ь,К) витра­чених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології зумовлює змі­ну функціональної залежності.

Більшість виробничих функцій має властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що при одночасній зміні усіх чинників ви­робництва на одну й ту саму величину функція змінюється на ту саму величину. Розгляньмо виробничу функцію для чинників L та К.

Математично це означає, що для будь-якого додатного числа z: z- Y = A F (z ■ L, z ■ К).

Якщо z = 1,2, то із зростанням обох чинників виробництва на 20 % обсяг випуску продукції також зросте на 20 %, або в 1,2 раза.

Залежно від кількості чинників виробнича функція визначається як одночинникова, двочинникова, багаточинникова.

Нині в розвинутих країнах провідну роль у поясненні економічно­го зростання відіграють інтенсивні чинники — технічний прогрес,

організація та управління виробництвом, загальна і професійна ос­віта.

Одні з них стримують економічне зростання, інші, навпаки, мо­жуть його прискорити.

До чинників, які негативновпливають на економічне зростання і, відповідно, стримують його, належать: 1) злочини у господарській діяльності; 2) недобросовісне ставлення до праці; 3) страйки; 4) ве­ликі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища; 5) не­сприятливі погодні умови (для сільського господарства), тобто все, що стримує продуктивність праці і, відповідно, економічне зростан­ня в цілому.

Підвищення безпеки праці, екологічно чисте повітря та вода ха­рактеризують добробут нашого життя і можуть досягатися за раху­нок уповільнення темпів зростання продуктивності праці. Водночас підвищення продуктивності праці може викликати збільшення витрат на охорону навколишнього середовища. Чим суттєвіше еко­номічне зростання і вищий рівень життя, тим більше відходів погли­натиме довкілля. Тому економічне зростання необхідно цілеспрямо­вано стримувати. Усі ці проблеми постають тільки тому, що вироб­ничий процес переробляє природні ресурси й не утилізує їх повністю. Тобто потрібно вирішувати проблему безвідходності виробництва.

До прискорюючих, або позитивних,чинників економічного зрос­тання належать: 1) сприятливі запаси природних ресурсів; 2) сприят­ливі кліматичні умови; 3) сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві; 4) стабільність політичної системи.

11.2. Модель економічного зростання Роберта Солоу

Оптимальність економічного зростання полягає у знаходженні деякого співвідношення між динамікою темпів економічного зрос­тання та джерел зростання. Цільова функція повинна максимізувати інтереси суспільства. Різноманітність поглядів та теорій викликана вибором критеріїв оптимальності економічного зростання.

Найвідомішими з моделей є: неокласична модель Роберта Солоу та дві кейнсіанські моделі Роя Харода і Євсея Домара.

Модель Солоу вперше описана у праці Роберта Солоу "Внесок до теорії економічного зростання" в 1956 р. За розробку теорії економі­чного зростання Р. Солоу в 1987 р. присуджено Нобелівську премію.

Це складна теоретична модель, над розробкою якої автор працював десятиліття. Модель показує, як заощадження, зміна чисельності на­селення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання і як досягти високих і стабільних темпів зростання. Основні положення моделі:

1. Враховується вплив трьох чинників: запасу капіталу, зростання
населення та технологічного прогресу.

2. Визначаються чинники зростання, які мають короткостроко­
вий вплив (запас капіталу та зростання чисельності населення) і дов­
гостроковий (технологічний прогрес).

3. Визначальну роль відіграють заощадження.

4. Кінцевим результатом є зростання продуктивності праці: у = YIL,
а не зростання продукту Y, де Y— обсяг випуску, L — кількість праці,
у — продуктивність праці.

5. Заощадження дорівнюють інвестиціям: S = І.
Макроекономічна рівновага досягається за умови Ак = sf(k) - ок.
Необхідною умовою рівноваги економічної системи є рівність су­
купного попиту і пропозиції.

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу виражається ви­робничою функцією Y = F(K,L).

Запишемо функцію у вигляді взаємозв'язку між рівнем продуктив­ності праці і капіталоозброєності:

Y/L = F{KI L) або у =f(k),

де у — рівень продуктивності праці, к — рівень капіталоозброєності праці (рис. 11.3).

Продуктивність праці, у

у =/О)

 

Капіталоозброєність праці, к Рис. 11.3. Виробнича функція виду у =f(k)

Тангенс кута нахилу даної виробничої функції відповідає гранич­ному продукту капіталу МРК (Marginal product of capital), який спа­дає із зростанням капіталоозброєності.

Попит задається через характеристики споживання (с) та інвес­тицій (і) в розрахунку на одиницю праці. Продукція, яка виробляєть­ся кожним працівником у, являтиме собою споживчі блага та інвес­тиції в розрахунку на одного працівника:

Оскільки споживання пропорційне доходу і залежить від норми заощаджень (s), то с = (1 - s) у, отримаємо у = (1- s) у + і, звідки і = = sy = sf(k).

В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є про­порційними доходу. Після перетворень одержуємо сукупність рівнянь, які виражають дохід, споживання, інвестиції в розрахунку на одного працівника, як функцію від капіталоозброєності праці:

У =f(k),

і = sf(k),

c=f(k)-sf(k).

Запас капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття капіталу (рівня його амортизації). їх співвідношення, а це фактично чисті інвес­тиції, і визначає зростання капіталу. Залежність капіталу від інвес­тицій та амортизації зображено відповідно на рис. 11.4 та 11.5. Чим більша величина капіталоозброєності праці, тим більший обсяг ви­робництва і, відповідно, вищий розмір інвестицій.

Виробнича функція є нелінійною і характеризується спадною гра­ничною продуктивністю праці,тобто при зростанні показника k гра­фік виробничої функції стає більш спадистим, оскільки кожна така одиниця капіталу виробляє менше продукту порівняно з поперед­ньою.

Заведено, що норма заощаджень s є постійною і заощадження до­рівнюють інвестиціям. Отже, норма заощаджень визначає розподіл продукту на споживання та інвестиції. Як відомо, валові інвестиції супроводжуються вибуттям капіталу. Припустімо, щорічно вибуває ok, де а— норма амортизації.

Продук­тивність праці та інвестицій на одного працівника, у

Капіталоозброєність праці, к Рис. 11.4. Виробнича функція та функція інвестицій

Вибуття капіталу, ак

Капіталоозброєність праці, к Рис. 11.5. Вибуття (амортизація капіталу)

Чим більший запас існуючого капіталу, тим більшим буде його зношування. Тому функція вибуття є лінійною.

При стійкому рівні капіталоозброєності праці к* досягається рівність між величиною інвестицій та амортизації (вибуття капіталу) (рис. 11.6).

Стійкий рівень капіталоозброєності— це стан рівноваги, який, за моделлю Солоу, визначає економічну динаміку. Тобто при будь-якому рівні капіталоозброєності економіка прямує до точки рівно­ваги к*.

Співвідношення між інвестиціями (валовими) та амортизацією є показником стану економіки країни (рис. 11.7).

Інвестиції,

вибуття

капіталу, і, ак

ак*

О к* Капіталоозброєність праці, к

Рис. 11.6. Стійкий рівень капіталоозброєності праці

Інвестиції, вибуття капіталу, і, ак

Функція інвестицій = sf(k)

ак

Капіталоозброєність праці, к Рис. 11. 7. Чисті інвестиції— показник стану економіки країни

Точка к_х означає, що капіталу інвестується більше, ніж вироб­ляється. Рівень інвестицій перевищує рівень вибуття капіталу. Тобто в економіці нарощуються запаси капіталу. За рік споживається мен­ше капіталу, ніж виробляється, економіка є зростаючою. Точка к* означає стійкий стан, або рівність між рівнем інвестицій та рівнем вибуття капіталу. Економіка є статичною, або застійною. Точка к₂ означає, що капіталу інвестується менше, ніж виробляється. Рівень вибуття капіталу перевищує рівень інвестицій, тобто в економіці зменшуються запаси капіталу. За рік споживається більше капіталу, ніж виробляється, економіка є спадною (стагнаційною).

Отже, збільшення капіталоозброєності є чинником економічного зростання лише за умови, що капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану, тобто к < к*. На графіку це всі точки ліворуч від к*. Визначимо цей стійкий рівень.

Вхідними параметрами є: виробнича функція, норма заощаджень та норма вибуття капіталу. Знайдемо приріст Ак, тобто ті умови, за яких інвестиції перевищують вибуття (амортизацію) капіталу:

Ak = sf(k)-ak.

Оскільки в точці к* приросту капіталу немає, то Ак = 0.

Звідси sf(k*) - ак* = 0, або sf(k*) = ак*.

Поділивши обидві частини рівняння на af(k*), одержимо

s _k * У Я**)"

За останнім рівнянням норма заощаджень є незмінним показни­ком статичної економіки, або економічного зростання зі стійким рівнем капіталоозброєності.

За інших рівних умов при зростанні норми заощаджень економі­ка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу та, відповідно, більший рівень виробництва (рис. 11.8).

Інвестиції,,

вибуття капіталу,

І, ок

148

0 к_{* fc₂* Капіталоозброєність, к

Рис. 11.8. Норма заощаджень як джерело економічного зростання

У разі потреби державна політика може вплинути на рівень к*, діючи на норму заощадження або на норму амортизаційних відра­хувань.

Після зсуву функції інвестицій вгору формується новий стійкий стан капіталоозброєності А:₂*. Точці попереднього стійкого стану к* за нових умов відповідає ситуація, коли інвестиції перевищують амортизацію (і₂ > ст). Запаси капіталу зростатимуть, поки економіка не досягне нового стійкого стану капіталоозброєності.

Отже, збільшення норми заощаджень є джерелом економічного зростання.

Модель Солоу показує, що більшому обсягу інвестицій, а отже, і вищій нормі заощаджень у національному доході відповідає най­більший дохід на душу населення. Цей висновок підтверджують ста­тистичні дані більшості країн. Однак збільшення норми заощаджень супроводжується скороченням норми споживання. Як вирішити цю суперечність? Як досягти максимального рівня споживання при зада­них темпах економічного зростання? Умову, при якій досягається максимальний рівень, американський економіст Е. Фелпс назвав "зо­лотим правилом" нагромадження.

"Золоте правило".Критерієм при виборі норми заощаджень є максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання. Відповідно до "золотого правила" норма заощаджень, за якої фор­мується стійка капіталоозброєність, повинна враховувати максимум споживання.

У моделі Солоу доведено, що збільшення чисельності населенняпозначається на капіталоозброєності так само, як і норма вибуття. Інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, а зношування капіталу і зростання кількості працюючих її зменшують. Справді, із зростанням L знижується і рівень капіталоозброєності (к = КІL), і випуск на одного працівника (у =f(k) = YIL).

Якщо в модель Солоу ввести показник темпу зростання, то рівень інвестицій, необхідний для компенсації вибуття капіталу і збільшен­ня чисельності населення, повинен дорівнювати (а + п) к. Попередній обсяг капіталу повинен бути розподілений між збільшеною кількістю працівників.

Уведемо п — приріст населення — і розглянемо рівняння

Ак = і-ак-пк = sf(k) - (а + п) к.

Показник (с + п) к називають критичною величиною інвестицій, яка показує, наскільки необхідно збільшити величину капіталу, щоб його запас, який припадає на одного працюючого з урахуванням ви­буття капіталу та зростання кількості працюючих, залишився незмін­ним. З урахуванням чинника збільшення чисельності населення гра­фік набуває такого вигляду (рис. 11.9).

Інвестиції,

(σ + п) к.

вибуття капіталу,

i, σ + п

{<5 + п)к*

0 к* Капіталоозброєність, к

Рис. 11.9. Вплив збільшення чисельності населення на економічне зростання

Зростання кількості населення неоднозначно впливає на еконо­мічне зростання.

За стійкого стану економіки випуск продукції у на одного праців­ника залишається незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброє­ність праці к*. Однак загальний продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працівників.

Проте збільшення чисельності населення може викликати змен­шення і капіталоозброєності к*, і, відповідно, продуктивності, якщо воно не компенсується зростанням інвестицій (рис. 11.10).

На графіку дві прямі відображають збільшення чисельності насе­лення та вибуття (амортизацію) капіталу: (а + п^) к та (а + п₂) к, при­чому И] < И₂.

Прискорення зростання населення відображається зсувом прямої (а + п) к ліворуч. Наслідком прискореного зростання населення є зменшення капіталоозброєності: перехід від к\* до А:₂* (А:₂* < к^*).

Цю частину моделі використовують як аргумент для пояснення того, чому в країнах із високим щорічним темпом приросту населен-

(σ + п

Інвестиції,

вибуття капіталу,

i, σ + п

0 к_{* к₂* Капіталоозброєність, к

Рис. 11.10. Вплив зростання населення на капіталоозброєність

ня низькими є продуктивність праці та випуск продукції на душу на­селення. Високий темп приросту населення стає гальмом економіч­ного зростання у тому випадку, коли збільшення інвестицій не може його компенсувати.

Третє джерело економічного зростання — технологічний прогрес.

Припускається, що співвідношення витрат праці та капіталу, з одного боку, та випуск продукту — з іншого, залишаються незмінни­ми. З урахуванням дії технічного прогресу, високих технологій на економічне зростання виробнича функція набуває такого вигляду:

Y = F(K,LE),

де Е — ефективність праці одного працівника, LE — робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю.

Ця функція означає, що під впливом технологічного прогресу у співвідношенні капітал — праця змінюється праця.

Технологічний прогрес викликає приріст ефективності праці Е з темпом g. Це означає, що випуск продукції на одного працівника та­кож зростає з темпом g.

Тепер формули для визначення капіталоозброєності та продук­тивності набувають такого вигляду:

к =

К L-E'

У =

Y ТЕ'

де А: — капітал на одиницю праці з постійною ефективністю, у — об­сяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.

Рівняння зміни капіталоозброєності має вигляд

Ak = i-(a + n + g)k = sf(k) -(a + n + g)k.

Приріст запасів капіталу із зростанням технологічного прогресу знизиться.

Отже, якщо населення зростає з темпом п, а ефективність праці — з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впли­вом приросту населення та технологічного прогресу з темпом (п + g).

З урахуванням технологічного прогресу "золоте правило" форму­люється таким чином: для максимізації споживання необхідно, щоб гранична продуктивність капіталу (приріст продукту на додаткову одиницю капіталу без амортизації) дорівнювала темпові приросту загального обсягу виробництва (п + g):

MPK-a = n + g.

Модель Солоу показує, що зростання заощаджень у короткостро­ковому періоді веде до збільшення капітальних запасів та обсягу ви­робництва. Це відбувається лише до моменту досягнення рівноваж­ного стану економіки при стійкому рівні капіталоозброєності. У дов­гостроковому періоді зростання виробництва залежить від темпу технологічного прогресу.

Отже, із моделі Солоу можна зробити такі висновки [9]:

1. Модель економічного зростання Солоу враховує вплив трьох
чинників: капіталоозброєності праці, збільшення чисельності насе­
лення та технологічного прогресу.

2. Існує стійкий рівень капіталоозброєності, або певний стан рів­
новаги, що визначає економічну динаміку. Стійкий рівень капітало­
озброєності визначається за формулою

s k*

3. Визначальним елементом економічного зростання є заощад­ження. Проте не вони є джерелом постійного зростання, оскільки обмежують споживання. У моделі Солоу сформульоване "золоте

правило , яке припускає умову, що граничний продукт капіталу до­рівнює його вибуттю (амортизації):

МРК = а.

4. На економічне зростання впливає збільшення чисельності насе­
лення через динаміку капіталоозброєності:

Ак = і - (а + п) к,

де и — темп зростання населення.

5. Технологічний прогрес є джерелом постійного зростання як
продукту з розрахунку на одного працівника, так і загального про­
дукту. Якщо ефективність виробництва під впливом технологічного
прогресу змінюється з темпом g, то продукт на одного працівника
змінюється з тим самим темпом, а загальний обсяг виробництва зро­
стає з темпом п + g.

11.3. Державне регулювання економічного зростання

---

• ⇐ Назад
1
2
3
4
5
6
789
Далее ⇒