ВЕГЕТАТИВНІ НЕРВОВІ СПЛЕТЕННЯ
Нутрощеві сплетення (plexus viscerales) розміщуються:
- переважно попереду аорти та її гілок;
- навколо судин та внутрішніх органів (позаорганні сплетення);
- у стінці внутрішніх органів (внутрішньоорганні сплетення).
Ці сплетення складаються з:
- вузлів автономного відділу (вегетативних вузлів);
- нервових волокон.
У парасимпатичних вузлах цих сплетень переключаються передвузлові нервові волокна на завузлові нервові волокна.
Симпатичні завузлові нервові волокна, які на певних ділянках проходять разом з аферентними чутливими нервовими волокнами та частиною парасимпатичних передвузлових нервових волокон, не переключаються у вузлах сплетення і проходять повз них не перериваючись.
Нутрощеві сплетення та нутрощеві вузли (plexus viscerales et ganglia visceralia) топографічно поділяються на такі частини:
- черепно-шийну частину (pars craniocervicalis);
- грудну частину (pars thoracica);
- черевну частину (pars abdominalis);
- тазову частину (pars pelvica).
До черепно-шийної частининутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars craniocervicalis plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать такі сплетення та вузли:
- загальне сонне сплетення (plexus caroticus communis), утворене низхідною частиною зовнішнього сонного сплетення (plexus caroticus externus) та низхідною частиною внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus);
- внутрішнє сонне сплетення (plexus caroticus internus), розміщене у сонному каналі (canalis caroticus), обплітаючи внутрішню сонну артерію (a. carotis interna);
- печеристе сплетення (plexus cavernosus) – цечастинавнутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus), що оточує печеристу частину внутрішньої сонної артерії (pars cavernosa arteriae carotidis internae);
- зовнішнє сонне сплетення (plexus caroticus externus), яке обплітає зовнішню сонну артерію (a. carotis externa) і поширюється на її гілки;
- підключичне сплетення (plexus subclavius), що утворюється на стінці підключичної артерії (a. subclavia) і продовжується на її гілки;
- хребтове сплетення (plexus vertebralis), що утворюється на стінці хребтової артерії (a. vertebralis).
До грудної частининутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars thoracica plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать:
1 Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus), яке розміщене на стінці грудної частини аорти (paries partis thoracicae aortae) і продовжується на її гілки.
Воно утворене:
- гілками (завузловими волокнами) від п’яти верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici);
- гілками (передвузлові волокна) великого нутрощевого нерва (n. splanchnicus major);
- чутливими волокнами блукаючого нерва (nervus vagus).
Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus) має дві частини: на передній поверхні дуги аорти розміщена поверхнева частина сплетення та на задній поверхні дуги аорти (arcus aortae) – глибока частина сплетення.
Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus) продовжується вниз на поверхню серця (cor), поширюючись по ходу вінцевих артерій (arteriae coronariae).
Гілки грудного аортального сплетення (plexus aorticus thoracicus) з’єднуються із внутрішньоорганним сплетенням серця (cor) і мають у своєму складі і симпатичні волокна та парасимпатичні волокна від блукаючого нерва (nervus vagus).
2 Серцеве сплетення (plexus cardiacus), яке є позаорганним нервовим сплетенням серця (cor) і розміщене:
- на основі серця (basis cordis);
- навколопочаткових відділів аортиілегеневого стовбура (truncus pulmonalis).
Також виділяють два серцевих сплетення (plexus cardiacus), що розміщені попереду і позаду дуги аорти (arcus aortae) відповідно:
- поверхневе серцеве сплетення (plexus cardiacus superficialis), що знаходиться попереду дуги аорти (arcus aortae);
- глибоке серцеве сплетення (plexus cardiacus profundus), яке розміщене позаду дуги аорти (arcus aortae).
3 Серцеві вузли (ganglia cardiaca), що розміщені на дузі аорти (arcus aortae).
4 Стравохідне сплетення (plexus oesophageus), що розміщене навколо стінки стравоходу (paries oesophagi) і утворене:
- стравохідними гілками (завузловими волокнами) від вузлів симпатичного стовбура (rami oesophagei trunci sympathici);
- гілками переднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis anterioris);
- гілками заднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis posterioris).
5 Легеневе сплетення (plexus pulmonalis), що розміщене навколо кореня легені (radix pulmonis) і утворене:
- грудними легеневими гілками (rr. pulmonales thoracici) – завузловими волокнами, що йдуть від третього та четвертого грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici);
- бронховими гілками блукаючого нерва (rr. bronchiales nervi vagi).
Праве легеневе сплетення (plexus pulmonalis dexter) іліве легеневе сплетення (plexus pulmonalis sinister) з’єднуються між собою та із серцевим сплетенням (plexus cardiacus).
До черевної частининутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars abdominalis plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать такі сплетення та вузли:
1 Черевне аортальне сплетення (plexus aorticus abdominalis), яке розміщене на передній та бічних стінках черевної частини аорти й утворене гілками (завузловими волокнами) від верхніх поперекових вузлів симпатичного стовбура (ganglia lumbalia superiora trunci sympathici).
Волокна черевного аортального сплетення (fibrae plexus aortici abdominalis) йдутьпо артеріальних гілках черевної частини аорти (pars abdominis aortae), формуючи з гілками блукаючого нерва (nervus vagus) і гілками нутрощевих нервів (nn. splanchnici) інші сплетення черевної порожнини (cavitas abdominis).
2 Діфрагмові вузли (ganglia phrenica), які розміщені навколо нижньої діафрагмової артерії (a. phrenica inferior) і беруть участь в утворенні сплетення.
3 Черевне сплетення (plexus coeliacus), яке ще називають сонячним сплетенням (plexus solaris), розміщене навколо черевного стовбура (truncus coeliacus) і утворене гілками:
- черевного аортального сплетення (plexus aorticus abdominalis);
- блукаючого нерва (n. vagus);
- великого нутрощевого нерва (n. splanchnicus major);
- малого нутрощевого нерва (n. splanchnicus minor);
- правого діафрагмового нерва (n. phrenicus dexter).
Парасимпатичні передвузлові волокна блукаючого нерва (n. vagus) та чутливі волокна діафрагмового нерва (nervus phrenicus) проходять через черевне сплетення (plexus coeliacus) не перериваючись.
У вузлах черевного сплетення (plexus coeliacus) містяться тіла других нейронів симпатичної частини (pars sympathica), на які переключаєтьсячастина симпатичних передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae).
Черевне сплетення (plexus coeliacus) містить переважно два черевні вузли (ganglia coeliaca), які розміщені з боків від черевного стовбура (truncus coeliacus).
Від черевних вузлів (ganglia coeliaca) відходять симпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae), до яких приєднуються парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) блукаючого нерва, що берутьучасть в утворенні судиннихіорганних сплетень.
До черевного сплетення (plexus coeliacus) належать такі сплетення:
- печінкове сплетення (plexus hepaticus), яке продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus) до воріт печінки (porta hepatis) і оточує печінкові артерії (aa. hepaticae). В його утворенні беруть участь нервові волокна черевного сплетення (neurofibrae plexus coeliaci) та передвузлові волокна переднього блукаючого стовбура (truncus vagalis anterior);
- селезінкове сплетення (plexus splenicus; plexus lienalis), яке оточує селезінкову артерію (a. splenica; a. lienalis) і продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus);
- шлункове сплетення (plexus gastricus), що оточує ліву шлункову артерію (a. gastrica sinistra) і продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus). В утворенні цього сплетення беруть участь і гілки переднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis anterioris);
- підшлунковозалозове сплетення (plexus pancreaticus), що обплітає стовбури підшлункових артерій (truncus arteriarum pancreaticarum);
- надниркове сплетення (plexus suprarenalis), що розміщується навколо надниркових артерій (aa. suprarenales) і у свому складі має симпатичні вузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae), які доходять до мозкової речовини надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium);
- аортально-ниркові вузли (ganglia aorticorenalia) – симпатичні, розміщені біля місця відходження від аорти (aorta) ниркової артерії (a. renalis).
Від цього вузла відходять симпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae) та приєднуються до них парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) блукаючого нерва, які беруть участь в утворенні судинних і органних сплетень;
- верхнє брижове сплетення (plexus mesentericus superior), розміщене навколо верхньої брижової артерії (a. mesenterica superior) та її гілок. Біля місця відходження від аорти (aorta) верхньої брижової артерії (a. mesenterica superior) розміщений симпатичний верхній брижовий вузол (ganglion mesentericum superius);
- нижнє брижове сплетення (plexus mesentericus inferior) розміщене навколо нижньої брижової артерії (a. mesenterica inferior) та її гілок.
Біля місця відходження від аорти (aorta) нижньої брижової артерії (a. mesenterica inferior) розміщений симпатичний нижній брижовий вузол (ganglion mesentericum inferius).
Гілки цього сплетення обплітають верхню прямокишкову артерію (arteria rectalis superior) аж до прямої кишки (rectum);
- міжбрижове сплетення (plexus intermesentericus), що є частиною черевного аортального сплетення (pars plexus aortici abdominalis) і розміщене між початками верхньої брижової артерії та нижньої брижової артерії (a. mesenterica superior et a. mesenterica inferior);
- кишкове сплетення (plexus entericus), яке міститься у стінці тонкої кишки (paries intestini tenuis) і утворене нервовими волокнами брижових сплетень (plexus mesenterici). Це сплетення має такі власні сплетення, що розміщені у стінці тонкої кишки (intestinum tenue);
- підсерозне сплетення (plexus subserosus), що міститься під серозною оболонкою тонкої кишки (tunica serosa intestini tenuis);
- м’язово-кишкове сплетення (plexus myentericus) або сплетення Ауєрбаха (plexus Auerbachi), що розміщене між двома шарами м’язової оболонки тонкої кишки (tunica muscularis intestini tenuis) і регулює перистальтику кишки;
- підслизове сплетення (plexus submucosus), або сплетення Мейсснера (plexus Meissneri), що міститься під слизовою оболонкою тонкої кишки (tunica mucosa intestini tenuis), іннервує м’язову пластинку слизової оболонки (lamina muscularis tunicae mucosae) та кишкові залози слизової оболонки тонкої кишки (glandulae intestinales tunicae mucosae intestini tenuis);
- верхнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis superior), що утворене нервовими гілками нижнього брижового сплетення (plexus mesentericus inferior) і охоплює верхню частину прямої кишки (rectum);
- ниркове сплетення (plexus renalis), яке охоплює ниркову артерію (a. renalis) і містить ниркові вузли (ganglia renalia);
- сечовідне сплетення (plexus uretericus), яке оточує сечоводи (ureteres) і утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення та ниркового сплетення (plexus aorticus abdominalis et plexus renalis) і гілками аортально-ниркових вузлів (ganglia aorticorenalia);
- яєчникове сплетення (plexus ovaricus), яке оточує яєчникові артерії (aa. ovaricae) і утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення (plexus aorticus abdominis) та ниркового сплетення (plexus renalis);
- яєчкове сплетення (plexus testicularis), яке оточує яєчкову артерію (a. testicularis) й утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення та ниркового сплетення (plexus aorticus abdominis et plexus renalis);
- клубове сплетення (plexus iliacus), що оточує праву та ліву клубові артерії (aa. iliaca interna dextra et sinistra) і є продовженням міжбрижового сплетення (plexus intermesentericus) на клубовій артерії (aa. iliacаe);
- стегнові сплетення (plexus femoralеs), що розміщені навколо початку стегнових артерій (aa. femorales) і є продовженням клубового сплетення (plexus iliacus).
До тазової частининутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars pelvica plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать:
1 Верхнє підчеревне сплетення; передкрижовий нерв (plexus hypogastricus superior; n. presacralis) непарне і розміщене під роздвоєнням аорти (bifurcatio aortae) на передній поверхні тіла V поперекового хребця та миса (facies anterior corporis vertebrae lumbalis quintae [V] et promontorii).
Верхнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus superior) утворене:
- гілками черевного аортального сплетення (rami plexus aortici abdominalis);
- поперековими нутрощевими нервами (nn. splanchnici lumbales) від нижніх поперекових вузлів симпатичного стовбура (ganglia lumbalia inferiora trunci sympathici);
- крижовими нутрощевими нервами (nn. splanchnici sacrales) від першого крижового вузла симпатичного стовбура (ganglion sacrale primum trunci sympathici).
Від верхнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus superior) відходять правий та лівийпідчеревні нерви (nn. hypogastrici dexter et sinister), які переходять до нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior).
2 Нижнє підчеревне сплетення; тазове сплетення (plexus hypogastricus inferior; plexus pelvicus) – парне і розміщене попереду та з обох боків від прямої кишки (rectum) на поверхні м’яза-підіймача відхідника (m. levator ani).
Нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior) утворене симпатичними нервовими волокнами підчеревних нервів верхнього підчеревного сплетення (nn. hypogastrici plexus hypogastrici superioris) і парасимпатичними волокнами тазових нутрощевих нервів (nn. splanchnici pelvici) – парасимпатичний корінець (radix parasympathica).
Нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior) має такі сплетення:
- середнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis medius), яке розміщене на стінці середньої частини прямої кишки (rectum) і утворенегілкамиверхнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis superior);
- нижнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis inferior) розміщене на стінці нижньої частини прямої кишки (rectum) та відхідникового каналу (canalis analis) і утворене гілками:
- нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior);
- верхнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis superior);
- середнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis medius);
- нижніх прямокишкових нервів (nervi rectales inferiores).
Від нижнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis inferior) відходять верхні відхідникові нерви (nn. anales superiores).
3 Матково-піхвове сплетення (plexus uterovaginalis), розміщене з боків матки та піхви (uterus et vagina) й утворене гілками нижнього підчеревного сплетення (rami plexus hypogastrici inferioris) та міхурового сплетення (plexus vesicalis).
Від матково-піхвового сплетення (plexus uterovaginalis) відходять піхвові нерви та гілки (nervi et rami vaginales) до:
- матки (uterus);
- маткових труб (tubae uterinae);
- яєчників (ovaria).
4 Передміхуровозалозове сплетення (plexus prostaticus), розміщене на бічних, задній та нижній поверхнях передміхурової залози (prostata) й утворене гілками:
- нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior);
- міхурового сплетення (plexus vesicalis).
5 Сплетення сім’явиносної протоки (plexus deferentialis) – парне, оточує сім’явиносну протоку (ductus deferens) і утворене гілками нижнього підчеревного сплетeння (plexus hypogastricus inferior) та міхурового сплетення (plexus vesicalis). Віддає гілки до пухирчастої залози (glandula vesiculosa).
6 Міхурове сплетення (plexus vesicalis), розміщене на бічних стінках сечового міхура (vesica urinaria) й утворене парасимпатичними гілками тазових нутрощевих нервів (rami parasympathici nervorum splanchnicorum pelvicorum).
7 Печеристі нерви клітора (nn. cavernosi clitoridis), що утворені гілками нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior) і досягають клітора (clitoris), пройшовши через сечостатеву діафрагму (diaphragma urogenitale);
8. Печеристі нерви статевого члена (nn. cavernosi penis) починаються від передміхуровозалозового сплетення (plexus prostaticus) і йдуть до статевого члена (penis). На спинці статевого члена (dorsum penis) вони з’єднуються з дорсальним нервом статевого члена (n. dorsalis penis) та йдуть до печеристих тіл статевого члена (corpora cavernosa penis).
Змістовий модуль 17
ОРГАНИ ЧУТТЯ(organa sensuum)
Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають зовнішні подразненя і передають їх енергію (нервовий імпульс) у мозок.
Різні зовнішні впливи сприймаються шкірним покривом (контактні екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори) і дистантними органами чуття: органом зору (organum visus), присінково-завитковим органом (organum vestibulocochleare), органом нюху (organum olfactorium), органом смаку (organum gustatorium).
Виходячи з особливостей подразнень, що їх сприймають органи чуттів, останні можна класифікувати так:
- подразник механічний, це органи шкірного чуття, орган слуху і статичного чуття;
- подразник хімічний, це органи нюху і смаку;
- подразник світловий, це орган зору.
Органи чуттів тільки сприймають зовнішнє подразнення. Їх вищий аналіз проходить у корі великого мозку, куди нервовий імпульс потрапляє по нервових волокнах (нервам), які зв’язують органи чуттів з головним мозком.
Не випадково І.П.Павлов назвав органи чуттів у їх широкому розумінні аналізаторами.
Кожний аналізатор містить:
- периферійний прилад (або рецептор), який сприймає зовнішнє подразнення (світло, звук, запах, смак, дотик) і трансформує його у нервовий імпульс;
- провідні шляхи, по яких нервовий імпульс потрапляє у відповідний нервовий центр;
- нервовий центр у корі великого мозку (кірковий кінець аналізатора).
Отже, як нерви органів чуттів виступають деякі чутливі черепні і спинномозкові нерви, які проводять нервовий імпульс до центральної нервової системи, досягаючи кіркових центрів аналізаторів, де відбуваються вищий аналіз та синтез зовнішніх подразнень.
ОРГАН НЮХУ(organum olfactorium; organum olfactus)
Орган нюху (organum olfactorium) належать до нюхового мозку (rinencephalon), який є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини (див. розділ "Нюховий мозок").
Орган нюху (organum olfactorium) складається з:
- нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка займає поверхню верхньої носової раковини (concha nasalis superior) та протилежної ділянки носової перегородки (septum nasi) і містить нюховий епітелій (epithelium olfactorium);
- нюхових залоз (glandulae olfactoriae), або залоз Боумена, що розміщені у нюховій частині слизової оболонки носа і виробляють секрет переважно серозного характеру, який зволожує поверхню нюхового епітелію (epithelium olfactorium).
Орган нюху (organum olfactorium), подібно до органа смаку (organum gustatorium), контролює якість рідин та їжi, які ми споживаємо, і визначає властивості повітря, що вдихається; міститься в слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) в її нюховій частині (pars olfactoria), в ділянці верхнього носового ходу (meatus nasi superior) і має назву нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi).
Слизова оболонка нюхової частини вкриває верхню носову раковину (concha nasi superior) і відповідну частину носової перегородки (septum nasi), має жовтуватий колір і вкрита нюховим епітелієм, до складу якого входять нервові клітини – хеморецептори.
Відцентрові відростки останніх, а це аксони чутливих клітин – нюхові нервові волокна (neurofibrae olfactoriae), збираючись разом, формують 15-20 нюхових нервів (nervi olfactorii) і направляються до нюхової цибулини (bulbus olfactorius), утворюючи початкову частину нюхового шляху.
Нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I])
I пара черепних нервів
Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi) у верхньому носовому ході (meatus nasi superior).
Рецепторний шар слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представленийнюховими нейросенсорними (чутливими) клітинами (cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae sustentaculares).
У слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) єнюхові залози (glandulae olfactoriae) – Боуменові залози, що зволожують поверхню рецепторного шару.
Периферійні відростки рецепторних нюхових клітин починаються нюховими війками (cilia olfactoria).
Центральні відростки рецепторних нюхових клітинформують 15-20 нюхових ниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині (bulbus olfactorius), де переключаються на другий нейрон нюхового шляху.
Таким чином:
- тіла перших нейронів нюхового шляху розміщені в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів носової порожнини (cavitas nasi);
- тіла других нейронів – унюховій цибулині.
Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus olfactorius), закінчуються в нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior) та в підмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами:
- медіальним (присереднім) нюховим пучком (stria olfactoria medialis);
- латеральним (бічним) нюховим пучком (stria olfactoria lateralis);
- проміжним нюховим пучком (stria olfactoria intermedia) і закінчуються в гачку (uncus), який є кірковим аналізатором нюху.
Орган смаку
(organum gustatorium; organum gustus)
Орган смаку має:
- смакові бруньки; смакові чашечки (gemmae gustatoriae; caliculi gustatorii), що утворюють периферійний відділ смакового аналізатора;
- смакову пору; смаковий отвір (porus gustatorius), який є на верхівці кожної смакової бруньки і відкривається на поверхні слизової оболонки.
У людини є близько 2000 смакових чашечок; смакових бруньок (caliculi gustatorii; gemmae gustatoriae), які сприймають відчуття смаку.
Вони розміщені в слизовій оболонці (tunica mucosa):
- язика (lingua);
- м’якого піднебіння (palatum mole);
- надгортанника (epiglottis).
Найбільше їх є в жолобуватих сосочках та листоподібних сосочках язика (papillae vallatae et papillae foliatae linquae), а також грибоподібних сосочках (papillae fungiformes).
Рецепторним елементом смакових бруньок є сенсорно-епітеліальні клітини.
Кожна смакова брунька (caliculus gustatorius; gemma gustatoria) має близько 50 нервових закінчень периферійних відростків перших чутливих псевдоуніполярних нейронів VII, IX і Х черепних нервів.
Ці закінчення утворюють синапси з рецепторними клітинами, по яких передається інформація про відчуття смаку до центральних ланок смакового аналізатора.
У ділянці передніх двох третин язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами барабанної струни (chorda tympani) – гілки проміжного нерва (n. intermedius), що є складовою частиною лицевого нерва (n. facialis).
У ділянці задньої третини язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами язико-глоткового нерва (n. glossopharyngeus).
У ділянці кореня язика (radix linguae) та надгортанника (epiglottis) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами блукаючого нерва (n. vagus).
Ці чутливі волокна, що сприймають смакову інформацію, є периферійними відростками чутливих псевдоуніполярних нейронів, що розміщені в чутливих вузлах VII, IX і X черепних нервів.
Центральні відростки перших нейронів, що йдуть у складі гілок VII, IX, X пар черепних нервів (nervi craniales), доходять до смакового ядра, що представлене ядром одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщене в довгастому мозку (myelencephalon) – другі нейрони.
Аксони других нейронів прямують до таламуса (thalamus), де розміщені тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів закінчуються в гачку (uncus) – корі великого мозку (cortex cerebri), де локалізується кірковий аналізатор смаку.
Завдяки зв’язкам підкіркового центру смаку – ядрам одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщеним поряд руховим ядрам довгастого мозку (nuclei motorii medulae oblongatae), що контролюють ковтання і жування, – забезпечується рефлекс блювання на неприємну на смак їжу.
ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ(integumentum commune)
Загальний покрив (integumentum commune) складається з:
- шкіри (cutis);
- підшкірного прошарку; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis).
Шкіра (cutis) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища.
У шкірі розміщені інкапсульовані та неінкапсульовані нервові закінчення.
Шкіра має:
- борозни шкіри (sulci cutis);
- гребені шкіри (cristae cutis);
- тримачі шкіри (retinacula cutis);
- дотикові валочки (toruli tactiles);
- лінії розтягів (lineae distractionum).
Шкіра (cutis) виконує такі функції:
- терморегуляції;
- обміну речовин;
- газообміну (дихання);
- видалення шкідливих речовин з потом;
- депо енергетичних ресурсів;
- контактної рецепції навколишніх подразнень (тиску, дотику, температури та болю).
Шкіра (cutis) складається з:
- надшкір’я (epidermis), це є поверхневий шар, або епідерміс;
- дерміса; власне шкіри (dermis; corium), це є глибокий шар, який складається із:
- волокнистої сполучної тканини;
- еластичних волокон;
- м’язових волокон.
Надшкір’я (epidermis) складається з багатошарового зроговілого епітелію і має такі шари:
- роговий шар (stratum corneum), він є поверхневим;
- блискучий шар (stratum lucidum);
- зернистий шар (stratum granulosum);
- шипуватий шар (stratum spinosum);
- основний шар (stratum basale), він є найглибший.
Основний шар (stratum basale) є джереломпоновлення усіх шарів надшкір’я.
В основному шарі (stratum basale) розміщуються клітини – меланоцити, які містять пігмент. Кількість цього пігменту в меланоцитах обумовлює колір шкіри.
Дерміс;власне шкіра, дерма (dermis; corium) складається з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectives fibrosus laxus), в якій також є колагенові й еластичні волокна та гладкі м’язові клітини (myocyti glabri).
Дерма пронизана великою кількістю судин та нервів.
У дермі розрізняють:
- сосочковий шар (stratum papillare); він має сосочки (papillae), у яких є багато кровоносних капілярів, лімфокапілярів та нервових закінчень;
- сітчастий шар (stratum reticulare), що складається з сітки щільно переплетених колагенових волокон та невеликої кількості еластичних і ретикулярних волокон. Цей шар містить корені волосся і залози шкіри.
У верхньому шарі дерміса залягають:
- кровоносні капіляри;
- лімфатичні капіляри;
- кінцеві нервові тільця.
Нижній шар дерміса переходить у підшкірну основу, в якій є скупчення жирових клітин.
У шкірі є численні нервові закінчення (terminationes nervorum).
Похідними надшкір’я є:
- волосся (pili);
- нігті (unguis);
- залози шкіри (glandulae cutis), які поділяються на:
- потові залози (glandulae sudoriferae);
- сальні залози (glandulae sebaceae);
- молочні залози (glandulae mammariae).
Волосся (pili) вкриває певні частини шкіри(cutis), окрім:
- долонь (palma);
- підошов (planta);
- перехідної частини губ рота (pars anterior labiorum oris);
- голівки статевого члена (glans penis);
- внутрішньої поверхні передньої шкірочки статевого члена (facies interna preputii penis);
- малих соромітних губ (labia pudendi).
Волосся (pili) має:
- стрижень (scapus pili), який виступає над поверхнею тіла;
- корінь (radix pili).
Коріньволосся (radix pili) лежить у товщі шкіри і закінчується волосяною цибулиною (bulbus pili), що є ростовою частиною волосся (pili).
Корінь волосся (radix pili) лежить у сполучнотканинній сумці – волосяному мішечку (folliculus pili), в який відкриваються сальні залози (glandulae sebaceae) і вплітається м’яз-випрямляч волосся (m. arrector pili).
Улюдини розрізняють такі види волосся (pili):
- пушок (lanugo), який вкриває всю шкіру (cutis) і особливо розвинутий у новонароджених;
- волосся голови (capilli);
- брови (supercilia);
- вії (cilia);
- борода (barba);
- вушне волосся (tragi);
- волосся ніздрів (vibrissae);
- пахвове волосся (hirci);
- лобкове волосся (pubes).
Ніготь (unguis) – це рогова пластинка, що лежить у сполучнотканинному ложі нігтя (matrix unguis), звідки починається його ріст.
Унігті (unguis) розрізняють:
- корінь нігтя (radix unguis);
- тіло нігтя (corpus unguis);
- вільний край (margo liber), який виступає за межі ложа нігтя (matrix unguis);
- прикритий край (margo occultus);
- бічний край (margo lateralis), який оточений валиком нігтя (vallum unguis).
Ніготь має місячко (lunula), яке у вигляді білої смужки тіла нігтя (corpus unguis) розміщене біля прикритого краю нігтя (margo occultus unguis).
Зверху корінь нігтя (radix unguis) вкриває наднігтя (eponychium), а знизу – піднігтя (hyponychium).
Волосся (pili) інігті (ungues) належать до придатків шкіри.
Залози шкіри є похідними шкіри і поділяються на:
- сальні залози (glandulae sebaceae);
- потові залози (glandulae sudoriferae).
Грудь (mamma), абогрудна залоза (glandula mammaria). За попередньою анатомічною номенклатурою (PNA) грудь називалася молочною залозою (glandula mammaria).
Грудь (mamma) – це видозмінена потова залоза (glandula sudorifera), яка лежить на фасції, що вкриває великий грудний м’яз (m. pectoralis major) на рівні ІІІ-VІ ребер (costae). У чоловіків вона є недорозвинутою.
Права та ліва груді (mamma dextra et sinistra) розділені міжгрудною борозною (sulcus intermammarius).
Грудь (mamma) має такі анатомічні утвори:
- грудний сосок (papilla mammaria), який містить шар гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber) та отвори молочних протоків (foramina ductuum lactiferorum);
- тіло груді (corpus mammae);
- підвішувальні зв’язки груді; тримач шкіри груді (ligg. suspensoria mammaria; retinaculum cutis mammae) – це пучки пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus), які пронизують прошарки жирової тканини (textus adiposus) між частками грудної залози (lobi glandulae mammariae) і йдуть від грудної фасції (fascia pectoralis) до шкіри молочної залози (cutis glandulae mammariae).
Власне грудна залоза (glandula mammaria) має:
- пахвовий відросток; бічний відросток (processus axillaris; processus lateralis);
- частки грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять часточки грудної залози (lobuli glandulae mammariae);
- молочні протоки (ductus lactiferi) – це вивідні протоки часток молочної залози, які утворюються злиттям часточкових і міжчасточкових молочних ходів;
- молочні пазухи (sinus lactiferi) – це розширення молочних протоків (ductus lactiferi) в основі грудного соска;
- грудне кружальце (areola mammae), яке має:
- кружальцеві залози (glandulae areolares);
- кружальцеві горбики (tubercula areolae);
Грудна залоза (glandula mammaria) призначена для вигодовування новонародженого.
Під час вагітності залозиста тканина (textus glandulae) розростається і грудна залоза (glandula mammaria) збільшується в розмірах, а грудний сосок (papilla mammaria) та грудне кружальце (areola mammae) темніють.
Присередньо край грудної залози доходить до груднинної лінії (linea sternalis), збоку – до передньої пахвової лінії (linea axillaris anterior).
Тіло груді (corpus mammae) складається з часток грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять 15-20 часточок грудної залози (lobuli glandulae mammariae), що відокремлені між собою прошарками сполучної тканини.
Частки грудної залози (lobi glandulae mammariae) розміщені стосовно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні протоки (ductus lactiferi) відкриваються на верхівці соска (apex papillae).
Навколо грудного соска (papilla mammaria) розміщене грудне кружальце (areola mammae), яке вкрите кружальцевими горбиками (tubercula areolae), де відкриваються кружальцеві залози (glandulae areolares).
Підшкірний прошарок; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis) містить венозні, нервові та лімфатичні сплетення і підшкірну жирову клітковину (panniculus adiposus), яка виконує функцію термоізолятора та депо енергетичних запасів.
Також там розміщена пухка сполучна тканина (textus connectivus laxus).
Найбільше жирового прошарку є в ділянках сідниць (regiones gluteales), живота (regiones abdominales) та підошвах (plantae).
На деяких ділянках підшкірного прошарку (tela subcutanea) виявляється шар м’язових волокон – м’язовий шар (stratum musculosum).
У стовщених місцях він має перетинчастий шар (stratum membranosum) і може бути розділений на кілька волокнистих шарів (strata fibrosa).
Підшкірний прошарок (tela subcutanea) відсутній на:
- повіках (palpebrae);
- кліторі (clitoris);
- статевому члені (penis);
- більшій частині зовнішнього вухa (auris externa);
- у калитці (scrotum), де є тільки м’язовий шар (tela musculosum) – м’ясиста оболонка (tunica dartos).
Шкіру з підлеглими тканинами сполучають пучки сполучнотканинних волокон, які називаються утримувачами шкіри (retinacula cutis).
Шкіра займає площу 1,5 – 2 м2 залежно від розмірів тіла. Вона є великим полем для різних видів шкірної чутливості (тактильної, больової і температурної).
ОКО та СТРУКТУРИ УТВОРІВ
(oculus et structurae pertinentes)
Орган зору(organum visus)
Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:
- очного яблука (bulbus oculi);
- додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);
- зорового нерва (n. opticus).
До очного яблука (bulbus oculi) належать:
- ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);
- оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) містять:
- брову (supercilium);
- повіки (palpebrae);
- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);
- сполучну оболонку;кон’юнктиву (tunica conjunctiva);
- очноямкові фасції (fasciae orbitales);
- сполучнотканинні утвори, до яких належать:
- окістя очної ямки (periorbita);
- очноямкову перегородку (septum orbitale);
- піхва очного яблука (vagina bulbi);
- надбілковооболонковий простір;
- епісклеральний простір (spatium episclerale);
- жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);
- м’язові фасції (fasciae musculares).
Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:
- жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);
- зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
- очноямковою фасцією (fascia orbitalis).
Вочному яблуці (bulbus oculi) розрізняють:
- передній полюс (polus anterior);
- задній полюс (polus posterior);
- зовнішню вісь очного яблука (axis bulbi externus), яка проведена між переднім полюсом (polus anterior) та заднім полюсом (polus posterior).
Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки (facies posterior corneae) до сітківки (retina).
Зорова вісь (axis opticus) проводиться від центра переднього полюса (polus anterior) до центральної ямки сітківки (fossa centralis retinae).
Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називаєтьсямеридіаною (meridianus). Навколо очного яблука (bulbus oculi) їх можна провести безліч.
Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука (bulbus oculi) та ділить меридіани посередині, називаєтьсяекватором (equator). Він проходить перпендикулярно до меридіан.
До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi) належать:
- волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка (tunica externa);
- судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) – середня оболонка (tunica media);
- внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).
Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:
- рогівку (cornea) – передню прозору частину;
- білкову оболонку ока (sclera).
На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.
Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:
- власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum);
- війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з:
- війкового вінця (corona ciliaris);
- близько 70 війкових відростків (processus ciliares).
У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко бачити предмети на різній відстані;
- райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea).
Райдужка (iris) в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla). Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.
Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:
- м’яз-звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);
- м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae).
Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:
- сітківки (retina);
- кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);
- зорового нерва (nervus opticus).
Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:
- більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки – фоторецептори;
- меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення.
Узоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють:
- пігментний шар (stratum pigmentosum), або зовнішній шар (stratum externum);
- нервовий шар (stratum nervosum), або внутрішній шар (stratum internum).
Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний шар і поділяється на:
- війкову частину сітківки (pars ciliaris retinae);
- райдужкову частину сітківки (pars iridica retinae).
Межею між зоровою частиною сітківки (pars optica retinae) та сліпою частиною сітківки (pars caeca retinae) єзубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки (choroidea) у війкове тіло (corpus ciliare).
У задньому відділі сітківки (retina) на дні очного яблука (fundus bulbi oculi) є диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину диска (excavatio disci) – місце виходу з очного яблука зорового нерва. Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.
У центрі сітківки (retina) при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea), в якій помітні центральна ямка (fovea centralis) та ямочка (foveola), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.