Брови й зона навколо рота (губи). 3 страница

Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік— сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, що характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адекватно і конструктивно. Як правило, добре навчаєть­ся. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легковажність у вчинках, неуважність.

Флегматик— сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка та рухи флегматика невиразні. Він повільний, розважливий, довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.

Холерик— сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін настрою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.

Меланхолік— слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови та швидка стомлюваність. Ме­ланхоліку властива висока емоційна активність, глибина та стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.

Темперамент не зумовлює соціальної повноцінності людини, немає ані «добрих», ані «поганих» темпераментів — існують різні типи поведінки та діяльності.

Сангвістичний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов'язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терплячістю, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до кри­тики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.

Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терплячий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товаристський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка власних здібностей реальніша, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.

Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій з перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, не­рівномірна. Холерики мають слабку терплячість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться та діють жагуче, захоплено, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні та підозріла. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов'язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров'ю.

Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерич­на, тривожна, емоційні переживання — глибокі та тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому — уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооці­нює своїх здібностей, надмірно сугестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха із задиханням, руки сковані, невпевнені, навич­ки виробляються важко і легко гальмуються.

Щоб визначити тип темпераменту людини, насамперед слід переконатися, що в неї наявні такі риси:

ü Активність— про неї судять із того, наскільки енергійно людина прагне до нового, намагається вплинути на оточення і змінити його, перебороти перешкоди.

ü Емоційність — виявляється в чуйності, прихильності до впливів, у швидкості, із якою відбувається зміна одного емоцій­ного стану іншим.

ü Особливості моторики — виявляються у швидкості, різкос­ті, амплітуді м'язового руху.

Важливою характеристикою особистості є її активність.

Активність особистості—

прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.

Активна взаємодія особистості з природою і суспільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати дії не ли­ше об'єктивних чинників на особистість, а й потенціальні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого «Я» (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолан­ня зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальному використанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженню оптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включенню особисто­сті в соціальні процеси, тощо. Активність особистості є багато­вимірною категорією, яка реалізується в системі цільових уста­новок, ціннісних відносин і орієнтацій, що визначають мотива­ційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, ви­бір способів діяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості для досягнення мети, людина за допомогою активно­сті мобілізує свої здібності, активізує бажання, долає інерцію. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які потреби, передусім актуалізовані (незадоволені).

Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Біль­шість сучасних професій доступна за наявності позитивної моти­вації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди із сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи — маловитривалі. Однак, це компенсується високою слуховою, зоро­вою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потребують неабиякої м'язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.

Питання 3.

Знання і врахування чинників психологічної сумісності важливі на всіх етапах створення та функціонування колективу, є одним із стрижневих елементів управлінської діяльності, оскільки пси­хологічна несумісність породжує конфлікти, антипатію, які спричинюють зниження ефективності функціонування колекти­ву, а інколи, і його розвал. Часто до пагубних наслідків призво­дять, наприклад, несумісність керівника і його заступника, фор­мального і неформального лідерів.

Для ефективного функціонування виробництва важлива сумі­сність різних рівнів: «керівник— підлеглі», «керівник— інші керівники», «співробітники — працівники».

Основною особливістю психологічної сумісності на рівні «група — члени групи» є змога безконфліктного спілкування й узгодже­ності дій людей в умовах спільної діяльності, зумовленої виробни­цтвом чи соціальним управлінням. Встановлено, наприклад, що за необхідності оперативного прийняття рішень і відповідної органі­зації діяльності неминуче виникатимуть напружені ситуації у коле­ктиві, у складі якого половина холериків, чверть флегматиків і чверть меланхоліків. Найкраща сумісність між людьми на вироб­ництві (у відділах, бригадах, тощо) досягається за оптимального поєднання людей із протилежними типами темпераменту. Ком­плектування управлінських і виробничих колективів з урахуванням особливостей темпераменту їх працівників повинно зважати на специфіку завдань, які доведеться їм розв'язувати. Так, до інтенси­вних процесів виробництва більш схильні сангвініки та флегмати­ки, до монотонніших— меланхоліки. Найефективніше діяльність пов'язану зі спілкуванням, можуть виконувати орієнтовані на співробітництво сангвініки та слабо виражені холерики.

Питання 4.

На відміну від темпераменту особистості як вродженої систе­ми психіки, характер виявляється в способах діяльності особистості в залежності від типових обставин і адаптивної мінливості.

Типологія характерів вельми складна. Найбільш простою є трикомпонентна типологія.

Поведінка людини завжди містить у собі компоненти:

ü когнітивний (пізнавальний, розумовий)

ü афективний (чуттєвий, емоцій­ний)

ü практичний (перетворювальний, сенсорний)

із переважанням одного з них.

Це дає змогу визначити характерологічний тип працівника:

перевага розумового ком­понента засвідчує тип «мислителя»,

перевага емоційно-комунікативного компонента — «співрозмовника»,

перевага перетворювального компонента — «практика».

«Мислитель» більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво і життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку то­вариськість, невміння розв'язувати організаційні завдання.

«Співрозмовник» товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці.

«Практик» є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій.

Німецький психолог Ернст Кречмар (1888—1964) типи характеру поєднав з типом конституції тіла.

1. Астенічний(від грец. — «безсилий, кволий, млявий») тип. На вигляд астенік — худорлява людина з вузькими плечима, тон­кими руками, слаборозвиненими м'язами. Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту — шизотимік (від грец. — «розділяю, розсікаю»), для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.

2. Атлетичний (від грец. — «борець») тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітина і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Цьому типу будови тіла відпові­дає тип темпераменту — іксотимік (від грец. — «рівний, однако­вий»), який характеризується стриманістю жестів і міміки, схи­льністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.

3. Пікнічний(від грец. — «міцний, кремезний») тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і се­редній зріст. Пікнічному типу відповідає тип темпераменту — циклотимік (від грец. — «колоподібний, круглий), якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору, тощо.

Типологія людей І. Павлова грунтується на вченні про дві сиг­нальні системи: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова.

ü Перевага першої сигнальної системи характеризує ху­дожній тип,

ü другої — розумовий тип,

ü їх рівновага — серед­ній тип.

Наявність двох сигнальних систем у психіці людини пов'язана з діяльністю правої та лівої півкуль мозку:

ü відносна перевага дія­льності правої півкулі мозку людини дає змогу говорити про до­мінування першої сигнальної системи,

ü перевага лівої півкулі — про домінування другої.

Ті, хто обробляє інформацію за допомо­гою лівої півкулі, люблять розв'язувати проблеми логічним шля­хом. Вони активні та говіркі, радше зроблять висновки, ніж про­понують нові ідеї.

Люди, що обробляють інформацію за допомогою правої півкулі, сильні своєю інтуїцією, добре мислять образно. їм подобається винаходити, знаходити головну ідею.

Під час з'ясування професійної придатності людини до відпо­відного виду діяльності психологи звертають увагу і на вроджені індивідуально-типові ознаки, до яких належать: тип переплетіння пальців, ведуча рука, домінуюче око та інші.

Дослідження вияви­ли, що високій психологічній придатності до управлінської дія­льності відповідають:

ü сполучення правого домінуючого ока, лівого типу перепле­тення пальців і ведучої правої руки;

ü сполучення правого домінуючого ока, правого типу пере­плетення пальців і ведучої правої руки;

ü сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу перепле­тення пальців і лівої ведучої руки.

Низькій психологічній придатності до управління відповідають:

ü сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу перепле­тення пальців і правої ведучої руки;

ü сполучення правого ведучого ока, правого типу перепле­тення пальців і лівої ведучої руки.

 

Керівники з лівим домінуючим оком більш консервативні й скептичні. Порівняно з «правоокими» вони повільніше думають, агресивніші, активніше прагнуть до незалежності, менш стійкі до стресу, менш адаптивні. Керівники з правим домінуючим оком є гнучкішими, спокійніше ставляться до змін, не бояться нового. Керівники з правим типом переплетіння пальців недовірливі, схильні до суперництва. У них яскраво виражене прагнення до незалежності, самостійності. Люди з лівим типом переплетення пальців поступливіші, терплячіші, у них сильніше виражене по­чуття «ліктя». Однак, як зазначає Л. Е. Орбан-Лембрик: «Надмірне захоп­лення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяє досягненню оптимального рівня управління організацією. Адже в кожної людини в певних ситуаціях можуть виявитися риси май­же всіх типів характерів. Знання потрібні для кращого розуміння людей, поліпшення соціально-психологічного клімату в органі­зації». І, звісно, тут на перший план виступає вміння керівника згур­тувати колектив, організацію в інтегративну цілісність. Ступінь інтегрованості об'єднання особистостей, завдяки чому колектив стає інтегрованою структурою, спроможним досягти поставлених цілей, має стійку організаційну рівновагу визначає імідж власний та його керівника.

Питання 5.

У рамках соціоніки розроблена класифікація типів, що спира­ється у своїй основі на типологію К. Г. Юнга.

Людина — індиві­дуальна, неповторна, своєрідна, проте певні риси можуть бути знайдені в багатьох інших людей. Сукупність психологічних яко­стей, що виявляються в однаковій уяві мислення і поведінці в рі­зноманітних ситуаціях, називають типом індивідуальності або соціонічним типом(для стислості — соціотипом).

К. Г. Юнг визначив, що розбіжність соціотипів корениться в різноманітних способах сприйняття світу. Ці способи фіксуються у відповідних поняттях. Фундаментальна розбіжність, що ділить людей на дві великі категорії, виражена в поняттях «екстраверсія» і «інтроверсія».

У них міститься характеристика індивідуа­льно-психологічних відмінностей людини, що виражаються в переважній спрямованості особистості або на світ зовнішніх об'єктів, або на явища її власного суб'єктивного світу.

1. Екстравертована настановленість мислення орієнтується на об'єкт і об'єктивні дані. Це мислення може бути як конкретним фактич­ним, так і ідейним. Важливим є розуміння того, що факти й ідеї беруться іззовні, тобто «доставляються» традицією, вихованням.

2. Інтровертована настановленість мислення орієнтується, насампе­ред, на суб'єктивний чинник. Суб'єктивний напрямок, таким чи­ном, впливає на обробку фактичних даних та на оперування абс­трактними поняттями.

К. Г. Юнг для ілюстрації екстраверсії й інтроверсії наводив імена Дарвіна та Канта. Перший з них був екстравертом, ін­ший — інтровертом. Перший прагнув до об'єктивної дійсності оперував фактами. Інший характеризувався негативним ставлен­ням до об'єкта, — у доказі своєї ідеї виходив із суб'єктивних ос­нов. При цьому, хоча він і прагнув провести свою ідею у світ, проявляв велику практичну непристосованість (табл. 1).

 

Таблиця 1

Соціотип
Екстраверт Інтроверт
У бесіді завжди готовий відповідати на запитання, охоче повідомляє ві­домості про себе. Якщо, наприклад, бесіда проходить між лікарем та па­цієнтом, то останній, будучи екстра­вертом, готовий безумовно викону­вати усі приписи першого. У бесіді відрізняється стриманістю. Активізується тоді, коли з'являється тема, яка відповідає його ідеям.
Контактний, легко йде на психологі­чне зближення з партнером, заводить нові знайомства. Володіє доброю пристосованістю уміє влаштуватися у житті. Має високу норму самотності, лю­бить зосередженість і тишу, яка сприяє роздумам. Людина такого ти­пу в дитинстві більше віддає перева­гу заняттям на одинці, ніж колектив­ним іграм.
У вільний час віддає перевагу прове­денню з людьми, постійно шукає но­вих пригод. Якщо серед них трапля­ються мандрівники, то це заняття служить не пізнавальним цілям, а пошукам нових вражень. Легше під­дається чужому впливу, часто є лег­ковірним. Погляди не усталенні. Віддає перевагу проводити вільний час у родинному колі чи в колі доб­рих знайомих, друзів. Зовнішні події мало впливають на інтроверта, — важливіше те, що він про них думає. У нього більше ви­ражена схильність до роздумів, сла­бше — до вчинків.

Проте, відмінності екстравертів від інтровертів цим не обме­жуються. Сам К. Г. Юнг, розмірковуючи про екстраверсію та ін­троверсію, відмітив, що обидва способи сприйняття світу мають як переваги, так і недоліки:

ü Екстраверти мають якості «динаміки», мають мож­ливість освоювати більші території. Наприклад, американці, які були вихідцями з Європи, під час освоєння американського континенту, у переважній більшості представляли екстравертів. Екстраверти не схильні ставити предметом своєї уваги своє психічне життя.

ü Інтроверти не такі динамічні як екстраверти. Проте в інтрове­ртів більш розвинута інша здібність — робити правильні виснов­ки. Водночас, значну небезпеку представляє така особливість, що сильна прив’язаність до власних, особистих ідей може остаточно за­вести представника цього соціотипу у світ ілюзійних уявлень.

К. Г. Юнг позначив західний світ як екстравертовании, схід­ний — інтровертований. Подальший розвиток цивілізації він уяв­ляв як процес взаємопроникнення екстравертної та інтровертної культур. Ці думки підтверджуються процесами, які відбуваються у наш час. Західний світ усе більше переймає з того, що виробле­но східною культурою. А Схід учиться у Заходу діловій кмітли­вості і розважливості, зберігаючи при цьому історично вироблену психокультуру.

Дихотомія «екстраверсія—інтроверсія» конкретизується іншою парою понять: «раціональність—ірраціональність».

Конкре­тизуючими їх називають тому, що вони вказують на відмінність у засобах сприйняття світу більш загального порядку, до яких, як вже було зазначено, відносяться екстраверсія й інтроверсія. Тоб­то, люди екстраверти та люди інтроверти можуть бути як раціо­нальними, так і ірраціональними. Розкриємо суть цих понять.

ü Раціоналісти — це люди з аналітичним складом розуму, який характеризується дискретністю, послідовністю виділення найбільш значимих ознак сприйняття інформації. Перш за все, їх Цікавить причинно-наслідковий зв'язок між явищами оточуючого світу. З приводу іншого явища вони намагаються створити ви­значену несуперечливу концепцію. Нестача або неузгодженість фактів викликають почуття незадоволення, яке намагаються усу­нути завдяки пошуку додаткової інформації. Ця якість зовнішньо виявляється в розумності, розважливості вчинків. Ці люди у жит­тєвий практиці дотримуються мудрості, викладеної у прислів'ї «сім раз відмір — один раз відріж». Плануючи наступну подію, Намагаються застосувати весь останній досвід. Зробивши вірний вчинок, отримують велике задоволення; поганий вчинок погір­шує емоційний стан, змушує поміркувати над причинами невдач.

ü Ірраціоналісти характеризуються синтетичним складом ро­зуму, в основі якого лежить цілісне сприйняття світу. Це люди з переважно образним типом мислення. Ірраціоналістів, перш за все, цікавить логіка образів, логіка почуттів. Абстрактні схеми їх не задовольняють. Відтак, викладання будь-якого матеріалу вони намагаються забарвити порівняннями, метафорами. Бага­тьом незрозумілим явищам дають містичне тлумачення. Зовніш­ній синтетичний склад розуму виражається в імпульсивності вчинків, рушійним мотивом яких виступають емоції, як реакція на обставини в конкретному місці й у конкретний час. Ці вчинки не є результатом минулого аналізу, а скоріше, виступають пристосуванням до реальної ситуації, що викликає деякі почуття й емоції. Їх не засмучує, якщо зроблені ними вчинки логічно не пов'язані з останніми подіями. З точки зору раціоналістів такий засіб реакції на інформацію є малопередбачуваним.

Звичайно, поділ характеристик на раціональні й ірраціональні є доволі умовним. Кожен може відшукати у себе риси, частина яких буде співвідноситися з раціональністю, інша — з ірраціона­льністю. Тому, вирішуючи питання щодо належності до того чи іншого типу, треба спиратися на принцип домінантності, — тоб­то визначити, які якості переважають у реакції на зовнішній і внутрішній світ.

К. Г. Юнг визначив, що в рамках екстравертного (раціональ­ного й ірраціонального) і інтровентного (раціонального й ірраці­онального) способів сприйняття світу здійснюється розподіл всього інформаційного потоку на окремі складові.

Юнг виділив чотири способи:

ü Відчуття — спосіб, завдяки якому людина сприймає інфор­мацію про існування деякого об'єкта.

ü Інтуїція — спосіб, завдяки якому людина сприймає інфор­мацію про скриті можливості, які закладені в об'єкті.

ü Мислення — спосіб, завдяки якому людина сприймає інфо­рмацію про властивості об'єкту.

ü Емоції — спосіб, завдяки якому людина сприймає інфор­мацію про ті, подобається об'єкт чи ні.

Розкриємо зміст основних понять. Для удосконалення існуючих методик, доповнимо термінологію Юнга термінологією, введеною А. Аугустинавичюте:

1. Мислячий — логічний.

2. Емоційний — етичний.

3. Чуттєвий — сенсорний.

4. Інтуїтивний — інтуїтивний.

· Логічний тип. Для представників даного типу характер­не послідовне сприйняття часу: «минуле — теперішнє — май­бутнє».

При цьому минуле, життєвий досвід, сприймається не як осо­бисте, а відсторонене, історичне минуле, у якому важливо те, що мало суттєве, необхідне значення для того часу. Будь-яке питан­ня сьогодення вирішується шляхом з'ясування, звідки воно похо­дить, як розвивається, куди і до чого призведе. Щодо подій сьогодення, то яскраво виражена емоційна реак­ція відсутня. Тому представників даного типу часто звинувачу­ють у холодному, байдужому ставленні до того, що відбувається. Проте це не так. Справа в тому, що інтерес цього типу становить цілісний процес, а не окремі моменти. Людина з логічним типом мислення вважає, що події йдуть одна за одною у часі, і колись набудуть заверше­ного характеру. Такий підхід до оцінки зовнішніх подій відображується і на внутрішньому житті. Представники окресленого типу живуть «відповідно до принципів», а не «залежно від ситуації». Віддають перевагу наступності і послідовності. Тому намагаються, щоб їх­ні вчинки відбувались у рамках єдиної концепції, а випадковість була зведена до мінімуму. Хаос їх насторожує і хвилює. Відтак, швидкість дій їм не властива.

Програма дій детально обмірковується. Як наслідок, у своїй реакції на події часто бувають інертними, у кризових ситуаці­ях — бездіяльними. Водночас, спроможність справлятися з таки­ми ситуаціями зростає у ході того, як криза поглиблюється. Вони добре проводять планування у часі, оцінюючи кожний логічний крок, задачу, програму реалізації. Звичайно, за умови навчання представники інших типів також зможуть робити зазначені дії. Проте, лише представники логічного типу, не відхиляючись, су­воро дотримуються програми. Представники логічного типу, як і інші, мають певні особливо­сті у спілкуванні. Для них спілкування— інформаційний обмін, Що здійснюється вербально, тобто є інформаційним процесом. Го­ловною його особливістю є абстрагування від емоційної оцінки матеріалу, що викладається. Основна увага приділяється самому повідомленню, констатації фактів. Логіка викладу матеріалу під­порядкована головній цілі— опису предмету, виокремленню за­кономірностей його функціонування. При цьому, як правило, від­сутня орієнтація на реакцію слухача з погляду емоційної оцінки 'овідомлення. Логіка викладення орієнтується на власний аналіз, рзуміння предмета й явищ, навіть якщо даний аналіз відірваний від реальності. Незгода з матеріалом, що подається, сприймається едставниками логічного типу не як незгода з їх персональною б'єктивно-особистіною позицією, а як нездатність сприйняття

логіки предмета, або як критики їх спроможності до логічного аналізу. Для переконання представників цього типу, завжди потрі­бні серйозні логічні аргументи, — до яких вони ставляться спокій­но. Якщо критика зачіпає їх етичні уявлення, — ставлення може стати різко негативним. Головним мотивом ділового спілкування представників логіч­ного типу є прагнення до спільної інтелектуальної діяльності з конкретної проблематики. Таке прагнення виявляється й у товари­ських, дружніх відносинах. У спілкуванні намагаються обрати для себе такого партнера, який би задовольняв їхню потребу у співрозумінні проблем. Орієнтація на співрозуміння обумовлює, що вони утримуються від категоричності суджень, від форм повинності. При цьому, наче відсторонюються від прояву своїх почуттів і від­носин, і часто сприймаються як урівноважені особистості.

· Етичний тип. Представники цього типу характеризуються іншим сприйняттям часу: їхній час циркулює в особистому життє­вому досвіді — минуле стає теперішнім, а потім знову поверта­ється в минуле. Це варто розуміти так, що особисте минуле ви­значає всі їх реакції у теперішньому. Вони базуються на розумінні за аналогією: «Це, здається, мені нагадує...». Наявність минулого досвіду наповнює їх впевненістю; і, навпаки, у новій обстановці мають місце вагання. Рішень, що можуть перервати зв'язок із минулим або змінити життя, намагаються уникнути.

У молодому віці можуть вдаватись до авантюри і ризику, — через брак особистого досвіду. З наближенням до старшого віку стають консервативними. Консервативність виявляється у тому, що вони оцінюють події не за їхніми можливостями, а за тим, як вони співвідносяться з минулим досвідом із погляду їхньої емо­ційної значимості. Для них мають значення тільки ті події, ш° можуть стати яскравими враженнями. Віддають перевагу силь­ним переживанням, навіть якщо вони неприємні. Представники етичного типу уникають обвинувачувати інших. Можуть довго перепрошувати з приводу всіляких дрібниць. Оці­нюють людину не стільки за об'єктивно властивими якостями, скільки за емоційним ставленням до неї (симпатіями, антипатія­ми). Головним мотивом вчинків виступає особисті спонуки. Тому їм не завжди зрозуміло, коли людина робить щось із принципу (логічний тип), міркувань практичної корисності (сен­сорний тип), або просто через прагнення досягти успіху в майбу­тньому (інтуїтивний тип). Особливості спілкування представників етичного типу харак­теризуються прагненням викласти питання, цікаві для співрозмовників. Вони максимально орієнтовані на людину, на її ціннісні уявлення, інтереси. Здійснюють спроби емоційно залучити парт­нерів до процесу спілкування; і самі потребують прояву з їх сто­рони співучасті, співчуття. Для досягнення такого результату прагнуть до скорочення комунікативної дистанції, коли можна дозволити максимально можливий ступінь відкритості, довіри для конкретної ситуації. Намагаються «вхопити» емоційне став­лення партнерів до викладеного матеріалу. Представники цього типу чутливі до заперечень, критичних зауважень, емоційної ізоляції.

· Інтуїтивний тип. Представники цього типу відрізняються особливим сприйняттям часу. Для інтуїтивного типу тепері­шнє — лише «тінь майбутнього», минуле — взагалі туманне. Для них те, що буде, реальніше, ніж те, що є. Через це вони доволі нетерплячі, внаслідок чого в навколишніх складається враження щодо їх легковажності, непрактичності.

Такі люди легко змінюють один вид діяльності на інший, як тільки у них з'являється нова ідея. Рутинна, монотонна робота для них не підходить. Цікавлячись перспективними ідеями, йдуть вперед. У той час, як люди розмірковують над висказаною іде­єю, — вони вже заоплюються новою. З цієї причини рідко дося­гають визначених ними самими цілей. Часто помиляються, коли їх запитують про час (без годинни­ків), їм важко діяти згідно плану. Якщо вони не зосереджені на собі, то, зазвичай, виявляють значну чарівність, при­вабливість для інших людей. Як правило, не рахуються з тим, як бачать майбутнє інші лю­ди. У випадку наявності власного бачення, — будь-яким чином прагнутимуть змінити світ відповідно до своїх переконань. Представників інтуїтивного типу можна розпізнати за тонким розумінням сутності іншої людини, що дуже яскраво проявляється у спілкуванні. Зазвичай, у розмові вони не підтримують теми, яка їх не цікавить. Але, якщо бесіда набуває потрібної для них спрямованості, запалюються, проявляючи відвертість, безпосередність і творчість. Для викладення власних думок і переконання співроз­мовника, намагаються залучити весь масив знань, використову­ють успішні порівняння, метафори, імпровізації. Часто надлишок матеріалу, що використовується для доказу, відображується на логіці викладення. Відповідно, у роздумах з'являються елементи непослідовності. Цей недолік компенсується захоплюючим сти­лем викладення.