Соціологічна думка в Україні. 2 страница

8.Закони та категорії соціології.Соціальний закон– це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв’язків соціальних явищ і процесів, а передовсім зв’язків між соціальною дійсністю людей як спільноти та соціальними діями окремих індивідів. соціальний закон як відносно стійкі і систематично відтворювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і сім’єю, суспільством і особистістю, соціальною організацією і особистістю, містом і селом тощо. Вирізняють соціальні закони загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні – соц. Будь-який із соц законів виражає відносини між різними індивідами, соц спільнотами людей і проявляється не взагалі, а в конкретній формі – в їхній соц діяльності.

Соціальні закони, закономірності та тенденції проявляються не взагалі, а в конкретній формі й за певних умов у діяльності окремої людини, соціальної групи, верстви населення.Категорії соціології — це певна сукупність загальнонаукових і специфічних понять, що їх вона використовує в теоретичній, дослідницькій і практичній соціальній діяльності. Призначення категорій як основних понять полягає у фіксації і правильному (науковому) визначенні різних істотних властивостей соціальної реальності, а також зв’язків і відношень між властивостями процесів, які відбуваються, змін властивостей і відношень.Основними категоріями соціології як науки та практики є такі: суспільство, соціальна група, соціальна інституція, соціальний процес, соціальні відносини, соціальна взаємодія, соціальний мотив, соціум, соціальний поділ праці, соціальний конфлікт, соціальна роль, особистість, соціальний клас, соціальна рівновага, соціальний досвід, соціальний розвиток, соціальна стратифікація, соціальний контроль, соціальна зміна, рольовий конфлікт, соціальний статус тощо.

9. Закономірності культурного життя. Культурне життя, будучи вбудованим в існуючу соціальну систему, підкоряється різним закономірностям. Серед них виділяються закономірності, властиві суспільству і ті, що розповсюджують свою дію на всю соціальну сферу, включаючи і культуру. Виділяються закономірності взаємозв'язку культури і системи відтворення матеріального життя, тобто взаємозв'язку між основними формами соціального буття. Постійно дають звістку закономірності взаємозв'язку культурного життя з іншими сферами життєдіяльності людей (економічною, політичною, сімейною, побутовою і т. п.). Не можна ігнорувати закономірності власне культурного життя. Заявляють про себе закономірності взаємозв'язку різних рівнів організації культурного життя, зокрема взаємозв'язку професійного й аматорського, суспільних і індивідуальних форм культурного виробництва і споживання, новаторства і тиражування.Особливість закономірностей культурного життя складається в тому, що вони відносяться не тільки до духовного світу індивіда, але і до суспільного духовного виробництва, духовного споживання і духовного спілкування.

10.Засоби аналізу даних,одержання емпірично-обгрунтованих узагальнень,рекомендацій та висновків. Способи аналізу та інтерпретації, даних, отримання емпіричнообгрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій
Заключний етап емпіричного соціологічного дослідженняприпускає обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отриманняемпірично обгрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій. Обробка даних включає в себе наступні компоненти: 1) Редагування та кодування інформації. Основне призначення цього крокуполягає в уніфікації та формалізації тієї інформації, яка була отримана вході дослідження. 2) Створення змінних. Зібрана на підставі анкетінформація в ряді випадків прямо відповідає на ті питання, які необхідно вирішити в дослідженні. Оскільки запитання одержали форму індикаторів у процесі операціоналізації. Зараз же необхідно провести зворотну процедуру, тобто перевести дані у форму, яка б відповідала на питання дослідження. 3) Статистичний аналіз. Цей крок є ключовим у процесі аналізу соціологічних даних. Під час статистичного аналізу виявляються деякі статистичні закономірності і залежності, які соціологу дозволяють зробити певні узагальнення і висновки. Для проведення статистичного аналізу соціологи використовують велику кількість різних математичних методів, що дозволяють повно і всебічно аналізуватизібрану інформацію. У сучасній соціології для цієї мети активно застосовуються ЕОМ, доповнені програмами математико-статистичної обробки. Залежно від методів отримання первинної інформації можливо застосування різних прийомів обробки та аналізу даних. Так, якщо соціолог певну частину інформації витягує з документальних джерел, то вінвикористовує два основних методи аналізу документів: неформалізовані (традиційний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний аналіз заснований на сприйнятті, розумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів відповідно до мети дослідження. Формалізована аналіз документальних джерел (контент-аналіз - аналіз змісту) розрахований на витяг соціологічних інформацій з великих масивів документальних джерел, недоступних традиційному інтуїтивного аналізу. Він заснований навиявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів (або повідомлень). При цьому передбачається, що кількісні характеристики змісту документів відображають деякі суттєві риси досліджуваних соціальних явищ і процесів. Формалізований аналіз документів заснований на стандартизації процедур пошуку, визначення в змісті документа одиниць рахунку, якими можутьбути окремі слова (терміни, географічні назви, імена політичних діячів і т. д.), судження, виражені у вигляді пропозицій, абзаців,фрагментів текстів і т. д., а також різні види публікацій (за жанром,типу авторів, тем і т. п.). Одиниці рахунку визначаються залежно від цілей соціологічного дослідження. Процедура дослідження, заснованого на техніці контент-аналізу, складається з 18 операцій, описаних у спеціальній літературі. Під час обробки та аналізу даних, отриманих методом опитування, широко застосовуються методи ранжування, шкалювання, кореляції та ін Так,ранжування - це процедура встановлення відносної значимості
(переваги) досліджуваних об'єктів на основі їх упорядкування. Ранг - Це показник, що характеризує порядкове місце оцінюваного об'єкта вгрупі, та інших об'єктів, що мають суттєві для оцінки властивостями. Для кожного об'єкту вираховують суму рангів, отриману від всіх експертів,потім впорядковують цю суму. Ранг 1 присвоюють об'єкту, який отримав найменшу суму, самий низький ранг - об'єкту з найвищою сумою. Ранжування доповнюється, як правило, іншими методами експертних оцінок. Завершується емпіричне соціологічне дослідження формуванням висновків, пропозицій і рекомендацій. Висновки, пропозиції і рекомендації повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідніобгрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними істатистичними даними.

11.Класи та страти.Каста— соціальна страта, членством у якій людина зобов'язана винятково своїм народженням. Між кастами існують практично нездоланні бар'єри: людина не може змінити касту у якій вона народилася, не дозволяються і шлюби між представниками різних каст. Класичним прикладом кастової організації суспільства є Індія. Хоча з1і949 р. в Індії проголошено політичну боротьбу з кастовістю, у цій країні ще й сьогодні існує 4 основні касти і 5000 неосновних; особливо стійким кастовий лад є на півдні, у бідніших регіонах, а також у селах. Однак індустріалізація і урбанізація руйнують кастову систему, тому що важко дотримуватися кастових розмежувань у переповненому незнайомими людьми місті. Пережитки кастового ладу існують також в Індонезії, Японії, інших країнах. Своєрідною кастовістю відзначався режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці: у цій країні білі, чорні і "кольорові" (азіати) не мали права разом жити, вчитися, працювати, відпочивати. Місце у суспільстві визначалося приналежністю до певної расової групи. Уі994 р. апартеїд було ліквідовано, але пережитки його будуть існувати ще не одне покоління.Класи (у широкому сенсі) — соціальні страти в сучасному суспільстві. Це відкрита система, оскільки, на відміну від попередніх історичних типів соціального розшарування, вирішальну роль тут відіграють особисті зусилля індивіда, а не його соціальне походження. Хоча для того, щоб перейти з однієї страти в іншу також доводитися долати певні соціальні бар'єри. Тобто синові мільйонера завжди легше досягнути вершин суспільної ієрархії. Скажімо, серед 700 найбагатших людей світу, за підрахунками журналу "Форбс", — 12 Рокфеллерів і 9 Меллоунів, хоча найбагатша на сьогодні людина у світі — Білл Гейтс — аж ніяк не був сином мільйонера, він навіть університету не закінчив.

 

12.Малі соціальні групи та їх види.У соц. групи людей об’єднують соц. інтереси, що є реальними причинами дій і формуються в різних індивідів у зв’язку з різним становищем і роллю у сусп. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв’язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох групах, чим і обмежує себе, і отримує певні переваги. Сила соц. групи тим більша, чим більше вона здатна впливати на розвиток сусп. і відстоювати свої інтереси. Соц. групи характеризуються: 1) стійкою взаємодією; 2) високим ступенем спільності; 3) чітко вираженою однорідністю складу; 4) входженням у більш широкі єдності як структурні угрупування. Класифікація: 1) залежно від членів (малі – від 2 до 15; великі – більше 15); 2) від форми здійснення зв’язків (первинні, вторинні). Озн. малої групи: малий склад, просторова близькість членів, довгостроковість існування, єдність групових цінностей, добровільність вступу до групи, неформальний контроль за поведінкою групи. Мала група – об’єднання, де усі знах у беспос контакті. Сер – порівняно сталі спільноти людей, які прац на од п-ві і є членами сусп орг, або прож на обмеж терит. Вел – сталі сук знач к-ті людей, які діють разом у соц значущих ситуаціях і ф-ють у межах країни.Малі соціальні групи – це групи, що об’єднують до декількох десятків чоловік : сімя, первинні виборчі обєднання (бригади), сусідські спільноти, компанії, шкільні класи тощо. Специфічною ознакою цих груп є безпосередній контакт їх членів. Люди живуть у групі, так би мовити, під взаємним контролем, у безпосередньому спілкуванні. Існують формальні й неформальні малі групи. Перші складаються відповідно до наперед сформованих (як правило, офіційно зафіксованих) цілей, тверджень, інструкцій чи статутів. Другі формуються на основі особистих симпатій та антипатій, любові, товариського потягу. Малі групи – предмет безпосереднього вивчення соціальної психології.

13. Метод вивчення документів у соціологічному дослідженні.Вивчення документа — це аналіз його змісту в контексті завдань дослідження. Тому складається схема аналізу та визначаються текстові індикатори ключових понять концепції дослідження. Методи аналізу документів можна поділити на дві основні групи: неформалізовані (традиційні) та формалізовані (якісні та кількісні).Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають усе розмаїття розумових операцій, спрямованих на тлумачення тексту, інтерпретацію відомостей, що містяться в документах, виділення смислових блоків ідей, тверджень, що цікавлять дослідника. Неформалізований аналіз документів грунтується на загальних логічних міркуваннях, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінці, осмисленні. Його можна поділити на зовнішній і внутрішній. Зовнішній аналіз — це перевірка істинності документа, аналіз його «історич­ного контексту» і обставин, що супроводжують його появу. Дослідник визначає тип документа, його автора (фахівець чи людина, яка не знає проблеми), за яких умов і коли документ створювався (одразу після події чи значно пізніше), що спонукало автора до складання документа (власна ініціатива чи якийсь примус, чиясь вимога), а також виявляє можливу тенденційність документа, помилки, спотворення фактів. З’ясувавши все це, дослідник приступає до внутрішнього аналізу — вивчає зміст документа, суть викладених у ньому матеріалів, логіку тексту, соціальні чинники, що зумовили його появу.Неформалізовані методи аналізу документів застосовують дуже широко. Особливість їх полягає в тім, що вони значною мірою грунтуються на інтуїції дослідника. Він вибирає ту інформацію, яка його цікавить. Отже, не обійтися без тенденційності і суб’єктивізму.Саме як альтернатива неформалізованому методу аналізу документів виник формалізований (якісно-кількісний) аналіз. Формалізований аналіз грунтується на переведенні текстової інформації в кількісні показники, що надає результатам аналізу належної об’єктивності.В основі формалізованого аналізу лежить квантифікація текстового матеріалу — процедура виміру і кількісного вираження якісної інформації. Якісна інформація — це дані, представлені у формі звіту, інтерв’ю чи описового матеріалу. Найбільш часто використовується процедура квантифікації, розроблена соціологами Х. Лассуеллом і Б. Берельсоном, яка дістала назву «контент-аналіз» (від англ. соntent analysis — аналіз змісту).Контент-аналіз — це переведення масової текстової (чи звукової) інформації в кількісні показники з подальшою обробкою її. При цьому в текстах документів мають бути виявлені такі властивості, які легко вимірюються і відображають найбільш суттєві сторони його змісту. Для цього вибирають одиниці аналізуодиниць рахунку в кількісні показники. (змістові), які можна фіксувати й одночасно переводити за допомогою

14. Метод виміру в соціологічному дослідженні.Соціологія – наука, яка оперує не тільки якісними, але й кількісними даними. Навіть тоді, коли розглядаються якісні факти, постає проблема, як їх порівнювати між собою. Для цього якісні дані перево­дять у кількісні, тим самим вимірюючи їх. Отже, виміром у соціології (або його ще називають квантифікацією) можна вважати процедуру надання кількісної визначеності якісним ознакам. Вимір у соціології – це процедура, в результаті якої виникає числова модель якостей об'є­кта. У соціології виділяють і певні процедури виміру: тестування, рейтинг, експертні оцінки, ранжування популярності тощо.Усі факти, які використовуються для соціологічного виміру, нази­ваються індикаторами. Є поняття, які самі виконують роль індикаторів (стать, вік, розмір заробітної плати). Характеристики індикаторів виступають як варіанти відповідей на запитання. Розташовані в певній послі­довності, вони утворюють шкалу виміру. Отже, шкала виміру – це частина виміру, яка оцінює емпіричні інди­катори, розміщені в певній послідовності.Виділяють три форми шкал: вербальні – виражені словами, напри­клад, оцінка освіти людини, яка виражається в анкеті таким чином: початкова, середня, вища, без освіти і т.д.; графічні – виража­ються певними графічними знаками, «+, –» – як два варіанти відповідей на питання, можуть бути інші різновиди умовних позначень; числові – які складаються з конкретних чисел.У свою чергу числові шкали поділяють на три типи: номінальні, порядкові, метричні (інтервальні).Номінальні – відбивають лише якості рівноправності об’єкта. Чи­сло тут тільки для того, щоб відрізнити один об’єкт від іншого. Від­повідь респондента позначається цифрою (чоловік – 1, жінка – 2, або будь-якою іншою цифрою, номінал тут ніякого значення не має).Порядкові – відбивають відношення послідовності (більше ніж, краще ніж). Задоволеність роботою (повністю задоволений – 5, не зов­сім задоволений – 4, посередньо – 3, не задоволений – 2). Властиво­сті, що вивчаються, отримують суворий порядок від найменш значущого до найбільш зна­чущого або навпаки. Прикладом тут можуть бути й оцін­ка знань студента від 2 до 5, й оцінка виступу спортсменів у балах від 0 до 10.Метричні (інтервальні) – шкали різниць між упоряд­кованими проя­вами соціальних властивостей, які привлас­нюються їм у вигляді чисел (вік, зарплата, стаж, прибуток тощо), це ті факти із життя, для яких нема потреби переводу якості у кількість, оскільки вони у реальному житті позна­чаються певним числом. Але часто подібних показників дуже багато і з усіма ними важко працювати. У такому випадку ці дані ро­збивають на інтервали. Так, усі показники розміру зарплат великої групи робітників розбивають на інтервальні групи: зарплата від 50 гривен до 100 становить першу інтервальну групу, від 100 до 150– дру­гу, і вони відповідно отримують числове або якесь інше позначення. Є певні правила розбивки інтервальних груп, які обчис­люються за форму­лою. У результаті інтервали беруться не за бажанням дослідника, а в суворо визначеному порядку залежно від характеру показників. Цей поділ у статистиці називають правилом природної класифікації.Від типу шкал залежать методи обробки й аналізу інформації. Най­простіша – номінальна шкала, бо в ній обме­жена кількість показників. Для порядкової шкали кількість показників значно більша, але найширше поле показників для метричних шкал.

15.Метод експерименту в соціологічному дослідженні.Соціальний експеримент - метод отримання інформації про зміну соц. об’єкта у результаті цілеспрямованого впливу на нього контрольованими чинниками(змінними). Соц. експеримент є розвитком методу спостереження, але якщо спостереження – це пасивний метод збирання інформації, то соц. експеримент передбачає активне втручання у функціонування об’єкта. Його проведення пов’язане з пошуком причинно-наслідкових відносин досліджуваних явищ. Суть соц. експерименту, його спрямованість на доведення або спростування гіпотез дослідження, збігається з приодничо-науковим експериментом. Але є й відмінність, яка значною мірою звужує межі застосування експерименту в соціології: об’єкт соц. дослідження – люди,які утворюють певні групи з усталеною структурою та відносинами. А оскільки проведення соц. експерименту завжди пов’язане з активним впливом на об’єкт, що веде до його переструктування, то планувати його можна тільки тоді, коли є впевненість, що цей вплив не обмежуватиме інтересів його учасників. Цінність інформації, отриманої у результаті проведення соц. експерименту, в тому що вона не просто описує об’єкт, а й дає змогу пояснити наявність і розвиток певних зв’язків, відносин, процесів.

16.Метод опитування в соціологічному дослідженні.Основне призначення соціологічних опитувань - отримання інформації про думках людей, їх мотиви і оцінках соціальних явищ, про феномени і станах громадського, групового і індивідуального свідомості. Оскільки ці думки, мотиви і феномени виступають властивостями досліджуваних соціологією об'єктів, остільки опитування нагадують про них необхідну інформацію Значимість опитувань зростає, якщо про досліджуваному явище немає достатньої документальної інформації, якщо вона доступно безпосередньому спостереженню або піддається експерименту. У цих ситуаціях опитування може стати головним методом збору інформації, але доповненим іншими дослідницькими методиками. Дані, отримані опитувальними методами висловлюють суб'єктивні думки опитаних (респондентів). Найбільший дослідницький ефект опитування дають лише поєднанні або з контент-аналізом, або з наглядом, або з експериментом. Опитувальні методи дуже різні. Поруч із загальновідомим анкетуванням вони виражаються у вигляді інтерв'ювання, поштових, телефонних, пресових, експертних та інших опитувань. Кожне опитування передбачає упорядкований набір питань (опитувальний лист), службовець досягненню мети дослідження, рішенню його завдань, доведенню і спростування його гіпотез. Будь-яке опитування є специфічний акт комунікації між інтерв'юером (обличчям, його проводять) і респондентом (опитуваним). Тому повинен проводитися із дотриманням наступних правил: 1.Респондент знає, хто й навіщо його опитує. 2.Респондент зацікавлений у опитуванні. 3.Респондент незацікавлений у видачі удаваної інформації. 4.Респондент однозначно розуміє ув'язнення кожного питання. 5.Питання має один сенс. 6.Всі питання ставляться в такий спосіб, щоб на них можна було дати обґрунтовану і точну відповідь. 7.Питання сформульовані без порушення лексичних і граматичних нормативів. 8.Формулювання питання відповідають рівню культури респондента. 9.Жодне із питань немає образливого для респондента сенсу, не принижує його гідності. 10.Інтрев’юєр поводиться нейтрально, не демонструє своє ставлення ні з заданому питання, ні з відповіді нею. 11.Інтерв'юер пропонує респондента такі варіанти відповіді, кожен із яких прийнятний однаково. 12.Система запитань і відповідей достатня щоб одержати того обсягу інформації, що необхідно на вирішення дослідницьких задач.

17.Метод спостереження в соціологічному дослідженні.Спостереження у соціології — реєстрація соціальних процесів, явищ або їх окремих елементів. Переваги методу спостереження роблять його важливим джерелом інформації при аналізі соціальних процесів, явищ. Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які впливають на них. Воно допомагає конкретизувати і поглибити уявлення процесів і явищ, відтворюваних на основі інших джерел інформації. Спостереження, як і будь-який інший метод дослідження, нічим не повинно нашкодити об'єктові дослідження. Суттєва особливість спостереження у соціології полягає в емоційності сприйняття соціологом об'єкта спостереження. Немає неупереджених дослідників, і про це теж не слід забувати, дбаючи про об'єктивність даних спостереження. Ще одна особливість — складність, а інколи й неможливість повторного спостереження. Тому до спостереження треба ретельно готуватися. З цієї причини воно рідко може бути основним методом збору інформації. Види спостереження можна класифікувати, спираючись на різні засади. Передусім спостереження класифікують, зважаючи на умови їх організації (польове, лабораторне), а також на місцезнаходження дослідника (включене і невключене). Польове спостереження — спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації. Значна частина соціологічних робіт є результатом польових соціологічних досліджень, які особливо придатні у дослідженнях розвідувального та аналітичного типу або на відповідних етапах комплексного дослідження. Лабораторне спостереження — таке спостереження, за якого умови навколишнього середовища визначає дослідник. Включене і невключене спостереження розрізняють залежно від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації. Невключене спостереження — спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем. Включене спостереження — спостереження, за якого дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес. Щодо мети, характеру об'єкта спостереження поділяють на дискретні, пошукові, вузькоспеціалізовані, самоспостереження. Дискретне спостереження — спостереження, за якого досліджуваний процес не має суспільного характеру. Монографічне спостереження — спостереження, яке охоплює велику кількість різнобічних взаємопов'язаних соціальних явищ. Пошукове спостереження — спостереження, яке використовують з метою пошуку фактів, коригуючи тему дослідження. Вузькоспеціалізоване спостереження — спостереження, яке виділяє із об'єкта дослідження соціальне явище, що є метою наукового пошуку. Самоспостереження — спостереження, яке дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

18.Методи соціального пізнання.Метод в соціології — це спосіб побудови і обґрунтовування соціологічного знання, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного та теоретичного пізнання соціальної реальності. Методи соціального пізнання можна розділити на загальні та конкретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріалістична діалектика. Суть загальних методів соціології в тому, що економічний базис суспільства признається первинним, а політична надбудова — вторинної. При вивченні соціальних процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики: об’єктивність, історизм і системний підхід. Принцип об’єктивності означає вивчення об’єктивних закономірностей, якими визначаються процеси соціального розвитку. Кожне явище розглядається як багатогранне й суперечливе. Вивчається вся система фактів — позитивних та негативних. Об’єктивність соціологічних знань припускає, що процес їх дослідження відповідає об’єктивній реальності та незалежним від людини й людства законам пізнання. Принцип історизму в соціології припускає вивчення соціальних проблем, інститутів, процесів у виникненні, становленні й розвитку, збагнення специфіки відповідних історичних ситуацій, розуміння загальних тенденцій розвитку і своєрідності конкретних обставин. Використовуючи принцип історизму, соціологія має нагоду досліджувати внутрішню динаміку соціальних явищ й процесів, визначити рівень та напрям розвитку і пояснити ті їх особливості, які обумовлені їх історичним зв’язком із іншими явищами та процесами. Системний підхід — спосіб наукового пізнання та практичної діяльності,при якому (тобто системному підході) окремі частини якого-небудь явища розглядаються в нерозривній єдності із цілим. Основним поняттям системного підходу виступає система, яка позначає певний матеріальний або ідеальний об’єкт, що розглядається як складне цілісне утворення. Системний підхід в соціології обов’язково припускає з’ясування принципів ієрархії елементів соціальної системи, форм передачі інформації між ними, способів їх впливу один на одного. При вивченні суспільної свідомості, громадської думки. різних соціальних спільнот — класів, шарів, потреб та вимог різних соціальних шарів тощо — використовуються методи аналізу документів, опиту, у тому числі анкетування, спостереження і т.п.

19.Методи соціологічних досліджень.Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання. Аналіз документа. В соціології документом називається спеціально створений людиною предмет, що призначається для передачі або збереження інформації. За способом фіксації інформації розрізняють: рукописні і друковані документи, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою призначення виділяються матеріали, що їх відбирають самі дослідники. Такі документи називають цільові. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особові і безособові. Особовими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліотечні формуляри, анкети і бланки тощо), характеристики, видані особі, листи, щоденники, заяви, мемуарні записки та ін. Безособові документи — статистичні, історичні архіви, преса, протоколи зібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяються: офіційні і неофіційні. Офіційні документи: урядові документи, матеріали, постанови, декрети, заяви, комюніке, дані державної та відомчої статистики, архіви тощо. Неофіційні документи — багато особистих матеріалів, а також залишені окремими особами документи (статистичні повідомлення, виконані іншими послідовниками на основі власних спостережень). Окрему групу документів складають численні матеріали засобів масової інформації. Нарешті, за джерелами інформації документи діляться на первинні і вторинні. Первинні документи відображають явища, події, що спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становили відомості урядових і відомчих установ тощо. Вторинні — це документи, що містять інформацію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі первинних джерел. Важливий метод емпіричного дослідження — спостереження. Люди вдавались до спостереження як одного з важливіших джерел соціальної інформації, що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об'єкт і його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість. Існують особливості спостереження: Перша особливість — зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Друга особливість спостереження в соціології випливає із зв'язків спостерігача з об'єктом спостереження і полягає в тому, що не може бути позбавлений чисто людської риси — емоціональності сприйняття. Третя особливість спостереження — складність повторного спостереження. Повторне спостереження, навіть повсякденного соціального факту, надзвичайно трудніше, тому що соціальні процеси піддаються впливу величезної кількості різних факторів і рідко бувають ідентичні. В основі методу опитування — сукупність питань, що пропонується респонденту, відповіді якого і створюють необхідну інформацію. В будь-якому варіанті опитування — одна з найскладніших різновидностей соціально-психологічного спілкування. Зв'язок між головними його учасниками — дослідником і респондентом — забезпечується з допомогою різних проміжкових ланок, що впливають на якість одержаних даних. Є два основні методи опитування: інтерв'ю і анкетний. Метод інтерв'ю- психологічний вербально-комунікативний метод, що полягає в проведенні розмови між психологом або соціологом і суб'єктом по заздалегідь розробленому плану. Анкетне опитування — один з важливих методів з'ясування суті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Анкетний опит передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Є різні види анкетного опитування: поштовий (анкети розсилаються поштою); пресовий (анкети публікуються в пресі); телефонний (опитування ведеться по телефону); роздаточний (анкети вручаються респондентам особисто).Соціальний експеримент — спосіб одержання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів. Натуральний експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій і явищ. Виділяються такі види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний, соціологічний, соціально-психологічний та ін. Є науково дослідні і практичні експерименти. Підсумки соціологічних досліджень відображаються у звітах. Звіт про соціологічне дослідження — письмовий документ, в якому викладаються результати досліджень.