СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА


Тема 12


УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


А. Основні джерела:

1.Герчикова И.Н. Менеджмент Учебник. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1994. — 546 с.

2. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом. Навч. посібник. — К.: "Кондор", 2003. — 296 с

3. Мескон MX, Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — 800 с.

4. Мистецтво управління персоналом. Таланти і лідери. Книга 1. Бібліотека жур­налу "Управління компанією" / Відповід. ред. Ю. Наврузов, Н. Черепухіна. — К.: Видавництво Олексія Капусти, 2002. — 300 с

5. Мурашко М.І. Менеджмент персоналу. Навч.-практ. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. — 311 с

6. Управление персоналом организации. Учебник / Под ред. А.Я. Кибанова. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 638 с.

7. Хміль Ф.І. Менеджмент. Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 351 с.

Б. Додаткові джерела:

1. Болт Г.Дж. Практическое руководство по управлению сбытом: Пер с англ. — М.: Экономика. 1991. — С. 76-108.

2. Борисова Е.А. Оценка и аттестация персонала. — СПб.: Питер, 2003. — 288 с.

3. Виноградський М.Д., Виноградська A.M., Шканова О.М. Організація праці менед­жера: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вузів. — К.: "КОНДОР", 2002. — 518 с.

4. Грейсон Дж.К.-мл., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXIвека: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1991. — С. 172-187.

5. Десслер Г. Управление персоналом Учеб. пособие. Пер. с англ. / Под ред. Ю.В. Шленова. — М.: Бином, 1997. — 432 с.

6. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы — СПб.: Питер, 2002. — 512 с: ил.

7. Как добиться успеха: Практические советы деловым людям / Под общ. ред. В.Е. Хруцкого. — М.: Республика, 1992. — С. 481-489.

8. Как работают японские предприятия. Сокр. пер. с англ. / Под ред. Я.Мондена и др. — М.: Экономика, 1989. — С. 97-114.

9. Мерсер Д. ИБМ: управление в самой преуспевающей корпорации мира. — М.:Прогресс, 1991. — С. 90-318.

 

10.Спивак В.А. Организационное поведение и управление персоналом — СПб.:Изд-во "Питер", 2000. — 416 с.

11. Цветаев В.М. Управление персоналом. — СПб.: Питер, 2002. — 192 с: ил.


Тема 12

УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

Заступник. — не друга людина, а перша людина на другому місці.

Р. Хен

Зібратися разом — це початок, зберегтися разом — це прогрес, працювати

разом — це успіх.

Г. Форд І

ГРУПИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕНННЯ ГРУП

І

Снує багато підходів до визначення груп, і майже всі автори підкреслюють, що учасники груп повинні, перш за все, психологічно усвідомлювати існування один одного і конкретну функцію.

Р.Фалмер1 подає визначення, яке охоплює характеристики, притаманні для більшості тлумачень. Група визначається як двоє або більше людей, які:

1) взаємодіють з кількома або всіма членами групи безпосередньо через ме­режу зв'язків;

2) поділяють одну мету або кілька спільних завдань;

3) керуються нормативною системою поведінки та взаємин;

4) підтримують стабільні рольові стосунки;

5) утворюють підгрупи на основі різних мереж притягання та відштовху-


Інші визначення є більш обмеженими, вужчими і характеризують лише окремі аспекти груп:


276


Фалмер Р. Энциклопедия современного управления(в пяти томах). Т.З. Выполнение как функция управления. — М.: ВИПКэнерго, 1992. — С. 36.

277



Р039іЛ [у_________ СОЦІАЛьНО-ПСИХОЛОПЧНІ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА

•/ група — це дві особи або більше, які взаємодіють між собою mate, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб;

S група — це певна кількість працівників (з адміністрації, або така, що не належить до управлінського персоналу), яка дотримується певних норм і прагне задовольняти свої потреби досягненням групової мети.

У поданих визначеннях слід звернути увагу на характерні ознаки будь-яких груп:

•ґ наявність спільної мети;

■S взаємний вплив членів групи один на одного та на поведінку групи в цілому,

■/ наявність певних норм поведінки.

Цілком зрозуміло, що менеджери усіх рівнів повинні знати особливості виникнення, функціонування груп і можливі варіанти управління ними, ос­кільки формування груп неминуче і групи суттєво впливають на поведінку всього персоналу організації.

Традиційно виділяють два класи груп:

1. Формальні групи — це такі групи, що створюються за наказом керів­ництва для виконання конкретних виробничих або управлінських функцій. В основу формування таких груп покладено розподіл праці по вертикалі (рівні менеджменту) та по горизонталі (підрозділи, відділи, служби на одному управ­лінському рівні). Прикладом формальної групи є виробнича бригада, будь-який відділ апарату управління, обслуговуючі та допоміжні служби підприємства.

2. Неформальні групи — це такі групи, створення та функціонування яких не передбачалося. Вони виникають спонтанно.

Відмінності механізмів утворення формальних та неформальних груп подано на рис. 12.1 .


 

Тема 12

УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

Деякі суттєві відмінності формальних і неформальних груп подані в табл. 12.1.

Таблиця 12.1 Основні відмінності формальних і неформальних груп

 

 

Класифікаційна ознака Характеристики
Формальні групи Неформальні групи
/. Мета Ефективність, прибуток Задоволення соціальних потреб і потреб у безпеці
2. Створення Планується організацією Створюється спонтанно
3. Комунікації Формальні канали Формальні та неформальні канали
4. Лідер Призначається організацією Висуванець із групи
5. Мїжособистісні стосунки Встановлюються на основі виробничих завдань Розвиваються спонтанно
6. Вплив на членів групи Грошові винагороди, влада Персональний вплив
7. Контроль Спирається на покарання, грошові винагороди Діють громадські санкції

Відомий американський фахівець з питань управління якістю продукції Джеймс X. Харрінгтон, вказуючи на сутність групової діяльності як спільних зусиль двох або більше осіб для виконання конкретного завдання, виділяє чотири типи груп1:

S групи вдосконалення діяльності підрозділів;

•Ґ гуртки якості;

S групи вдосконалення процесів;

•/ цільові групи.

У табл. 12.2 порівнюються основні характеристики поданих чотирьох типів груп. З таблиці видно, що в усіх чотирьох типах груп присутній лише один постійний елемент, а саме: вирішення проблем.

Групи вдосконалення діяльності підрозділів. їх діяльність полягає у визначенні напрямків та виробленні засобів, за допомогою яких усі працівники можуть сприяти підвищенню якісного рівня та ефективності роботи даного підрозділу. Керівник підрозділу є, як правило, головою групи, але з часом ним може стати підготовлений працівник, який не належить до керівного персо­налу. Група виявляє проблеми, а також чинники, що зменшують ефективність роботи підрозділу. Надалі вона розробляє і здійснює заходи для усунення пе­решкод, що заважають бездефектній роботі підрозділу. Група визначає пробле­ми і черговість їх вирішення. Вона несе відповідальність за визначення мети


 


Мескон MX., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента/ Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — С. 442.

278


Харрингтон Дж. X. Управление качеством в американских корпорациях:Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1990. — С. 126-143.

279


Розділ IV


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧШ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА


Тема 12


УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ


 


вдосконалення в межах підрозділу та визначення заходів, які дозволяють групі виконувати поставлені завдання. Керівник підрозділу відповідає за форму­вання групи вдосконалення діяльності підрозділу. Від усіх працівників під­розділу вимагається активна участь у роботі групи.

Таблиця 12.2

Характеристики груп

 

Характеристики Групи вдосконалення діяльності підрозділів Гуртки якості Групи вдоскона­лення процесів Цільові Групи
1 Членство Працівники підрозділу Працівники підрозділу Відібрані працівники суміжних підрозділів Працівники, відібрані на основі досвіду роботи
2 Участь Обов'язкова Добровільна Обов'язкова Обов'язкова
3. Директивний вплив керівництва Середній Мінімальний Середній Сильний
4. Вибір проблем Груповий Груповий Груповий Здійснюється керівництвом
5. Терміновість вирішення проблем Середня Мала Середня Велика
6. Сфера діяльності У межах підрозділу У межах підрозділу Між підрозділами Між підрозділами
7 Знаходження рішення Членами групи Членами групи Членами групи Членами групи
8 Тиск термінів Середній Мінімальний Середній Високий
9. Порядок роботи, терміни Короткі засідання, великі терміни Короткі засідання, великі строки Короткі засідання, великі строки Тривалі засідання, короткі строки
10. Сприяння у роботі з боку організатора Як один з можливих варіантів Бажане Ніякого Ніякого
11. Впровадження результатів Членами групи Членами групи Членами групи Членами групи

Гуртки якості. Це невелика група працівників фірми (від 6 до 12), які добровільно і регулярно зустрічаються для вирішення проблем, пов'язаних з умовами їх роботи. У більшості випадків керівник підрозділу не є керівником групи. Гуртки якості працюють над проблемами, які безпосередньо впливають на результати діяльності працівників фірми. Гурток формується за згодою ке­рівництва для "розшивки" конкретного вузького місця або вирішення конкрет­ної проблеми, виявленої працівниками фірми. Гурток якості припиняє діяльність після остаточного вирішення даної проблеми.

280


Основні положення концепції гуртків якості сформулював у 1962 р. Каору Ісікава, на той час професор Токійського університету. Соціально-психологічний аспект концепції гуртків якості заснований на деяких основоположних по­няттях. Одне з них — ефект соціальної фацилітації, що виявляється у полег­шенні взаємодії і підвищенні індивідуальної активності та працездатності людей при об'єднанні їх в групу, між членами якої встановлюються певні стосунки при виконанні спільного завдання. При дослідженні порівняльної ефективності індивідуальної та групової роботи в кінці 30-х років ХХ-го ст. був відкритий "ефект Рінгельмана", суть якого полягає в тому, що в міру збільшення кількості членів групи відбувається описане за досить строгою математичною залежністю скорочення середнього внеску кожного учасника в результат групової діяль­ності. У США на межі 50-60-х років з'явилися "групи бездефектної праці", однак масового поширення цей рух не набув. К.Ісікава взяв за основу най­важливіші елементи американських груп бездефектної праці, однак запропо­новані ним гуртки якості не стали аналогом американського варіанту, а роз­вивалися як оригінальна та безпрецедентна для інших країн форма організації праці для інтенсифікації творчих можливостей персоналу.

Члени гуртка якості уповноважені визначити проблему, що вимагає ви­рішення, обрати свого голову, скласти графік проведення засідань і отримати дозвіл керівництва на виконання роботи. Вони займаються збором необхідних даних, аналізом проблеми, оцінкою варіантів рішень, видають керівництву ре­комендації щодо вирішення проблеми і впроваджують їх за згодою керівництва, якщо це передбачено сферою їх компетенції.

Для гуртків якості характерні такі особливості:

1. Засідання гуртків проводяться регулярно.

2. Гуртки засновані за принципом добровільної участі.

3. Проблеми, що вирішуються в гуртках якості, пов'язані з трудовою діяль­ністю на даній дільниці.

4. Проблеми виявляють, досліджують і вирішують члени гуртка, після чого оцінюються отримані результати.

5. Гурток якості припиняє діяльність після вирішення даної проблеми.

В Японії рух з організації гуртків якості був рухом знизу вгору. Він почався з майстрів і звичайних робітників, а не з керівництва вищої ланки. Це означало повільне зростання, але повну підтримку з боку робочої сили, що є однією з причин, завдяки якій цей рух успішно витримав перевірку часом.

Групи вдосконалення процесів. Групу вдосконалення процесу створю­ють для підвищення якості його функціонування, скорочення відходів ви­робництва та підвищення ефективності процесу, який охоплює діяльність кіль­кох підрозділів. До групи вдосконалення процесу входять досвідчені. Квалі­фіковані фахівці з кожного підрозділу, що бере участь у даному процесі, та допоміжних служб. Членів групи та її голову призначає керівництво фірми.


Розділ IV


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА


Тема 1 2


УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ


 


Діяльність групи обмежується виконанням конкретного завдання, завчасно визначеного керівництвом фірми. Як правило, таке завдання розраховане на тривалий час.

В ідеальному випадку група створюється до розробки та освоєння процесу, щоб мати можливість спрямувати всі свої знання і досвід на попередження можливих проблем. В цілому група несе відповідальність за оптимізацію роз­міру очікуваного прибутку від процесу та підвищення його рентабельності, забезпечення виконання виробничих графіків та зведення до мінімуму де­фектів продукції. До переваг груп вдосконалення процесів належать:

1. Забезпечується проведення комплексного причинно-наслідкового аналізу.

2. Члени групи не потребують додаткового навчання та підготовки.

3. Рішення, що приймаються групою, можуть привести до значного підви­щення загальної економічної ефективності, оскільки група досконало во­лодіє всіма характеристиками та взаємозв'язками процесу.

4. Створюються зв'язки між функціональними підрозділами, об'єднаними спільною метою.

5. Забезпечується ефективне скорочення відходів виробництва та затрат.

6. Беручи участь у розробці процесу, група має можливість попереджувати виникнення проблем.

7. Члени групи знайомляться з загальними принципами економічної діяль­ності фірми.

До недоліків таких груп належать значні витрати часу досвідчених пра­цівників, що негативно впливає на виконання ними інших функцій, а також неефективне використання часу працівників при розгляді проблеми, яка не потребує участі всіх членів групи.

Цільові групи. Такі групи формує керівництво вищої ланки при виник­ненні серйозної проблеми, що потребує негайного вирішення, оскільки вона може призвести до зупинки всього підприємства або окремої виробничої лі­нії. До групи входять висококваліфіковані фахівці, які відбираються для вив­чення і вирішення конкретної проблеми. Як правило, їх тимчасово звільняють від основної роботи для виконання обов'язків членів цільової групи.

Після вирішення однієї конкретної проблеми фахівці повертаються на своє штатне робоче місце. Цільова група відповідає за оперативну реалізацію рішен­ня, а також за вироблення плану остаточного вирішення проблеми. Цільові гру­пи не вважаються ефективним засобом поліпшення роботи через короткостро-ковість своєї діяльності. Цільові групи вирішують першочергові завдання, які вимагають постійної уваги керівництва вищої ланки і надійної взаємодії всіх підрозділів. Як правило, керівництву вищої ланки подаються щоденні звіти про хід робіт, і можливі рішення відкрито обговорюються з керівництвом до моменту їх остаточної оцінки.


Багато дослідників підкреслюють, що групи частково перекриваються одна одною. Леонард Р.Сейлс запропонував дещо відмінну класифікаційну систему для опису груп. Він виділив чотири типи груп :

1. Директивна група, як правило, описується формальною організацій­ною схемою та ланцюгом команд. Найяскравішим прикладом такої групи є армія. Багато закладів також є директивними групами, робота в яких вико­нується за вказівками керівництва. Директивність існує внаслідок рангових стосунків між членами групи.

2. Цільова група, як правило, існує заради певного проекту або завдання. У багатьох організаціях вважають, що невеликі, менш формальні цільові групи працюють продуктивніше і швидше, ніж традиційні директивні групи. Члени цільової групи мають можливість спілкуватися і співпрацювати.

Переваги таких груп:

1. Вивчення конкретної проблеми висококваліфікованими фахівцями.

2. Звільнення членів цільової групи від інших обов'язків.

3. Оперативне вирішення проблем.

4. Тісна співпраця членів цільової групи з працівниками фірми.

Недоліками згаданих груп вважаються досить напружений графік роботи і реалізація остаточного рішення, як правило, не членами цільової групи.

3. Група за інтересами, де акцент ставиться на саму групу. Група має ланцюг команд, спільне завдання, яке розуміють і поділяють всі члени групи. Прикладом груп за інтересами є групи старших за віком людей, групи меншин, ділові групи, які об'єднуються для захисту своїх прав, впливу на суспільну думку та законодавчі органи. Групи такого типу можуть існувати недовго в результаті швидкого досягнення мети або її спільного відторгнення.

4. Дружня група існує тому, що її члени хочуть бути разом. Вони можуть зустрічатися за роботою або в групах інших типів, але в їх діяльності відсутні всі мотивації, крім задоволення від спілкування. У дружніх групах може бути щось спільне, наприклад, інтереси, пов'язані з політикою, національністю, віком або хоббі. Крім того, дружні групи можуть утворюватися й на основі неподіб­ності, як це відбувається з дискусійними групами.

На доповнення до поданих підходів, групи можна класифікувати за рів­нем формалізованості, глибиною емоційного залучення, основною метою, величиною, складністю, рівнем добровільності.

Знання кожної з цих особливостей допомагає керівнику аналізувати ситуа­цію та керувати нею. Наведені підходи та характеристики дають ключі для планування процесу управління групою. Однак ці групування не є незапереч­ними. Вони частково перекриваються та переплітаються, але, поряд з тим, допомагають розпізнати особливості функціонуючих груп. Кожний тип груп


 


282


Research in Industrial Relations,New York, Harper and Row, 1957, p. 135-145.


M


Розділ IV


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА


Тема 12


УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ


 


має свої переваги та недоліки. Однак незалежно від типу групи не варто сподіватися на ефективне управління нею без розуміння мети створення та акцентів діяльності.

Причини виникнення груп розподіляються так:

1. Економічні причини. У ряді випадків люди вважають, що зможуть отримати вищий економічний результат, більшу вигоду, об'єднавшись у групу.

2. Фізичні (природні) причини. В організаціях, як правило, групи формуються за родом занять, спорідненістю та специфікою робіт.

3. Соціально-психологічні причини. До цієї категорії належать:

•S потреба в безпеці (група може захистити своїх членів від тиску адмі­ністрації, вимагати змін у плануванні робочих місць, поліпшенні умов праці тощо);

•/ потреба в належностідо певної групи людей (блокування або нездійснення адміністрацією цих потреб призводить до захисної реакції: працівник звільняється, стає агресивним відносно адміністрації тощо);

S потреба в повазі та самовираженні (приналежність до елітної групи може підвищувати престиж працівника, створює можливість реалізувати свої здібності з максимальною віддачею).

Для групи, яка функціонує нормально, характерною є здатність вивчати все, що відбувається в групі та поза нею з метою постійного самовдосконален­ня. Діяльність групи залежить від якості та обсягів взаємовпливу, стосунків між членами групи. Група — це єдине ціле, єдиний організм, від структури якого залежить поведінка його членів. Кожна група має свою динаміку. На діяльність групи впливають такі чинники1:

S мотивація членів групи (стосунки в групі, очікування членів групи, со­ціально-психологічний клімат);

S структура влади в групі (питання влади та авторитету членів групи та підгруп);

•/ труднощі в комунікаціях,

•/ рівень приналежності,

S достатня чіткість у формуванні мети,

S чіткість відповідальності за результати та свобода діяльностіяк умова успішної діяльності групи.

Управление по результатам:Пер. с финск. / Общ. ред. и предисл. ЯАЛейманна. — М.: Прогресе 1988. — С 271.

284