Тема 7. Політика та етнонаціональні відносини
1. Поняття, сутність та особливості національних відносин.
2. Нація як об’єкт і суб’єкт політичних відносин.
3. Націоналізм та національний патріотизм як явища соціально-політичного життя.
4. Національна політика сучасної України.
Семінарське заняття до теми 7 “Основні закономірності розвитку політичної системи суспільства”
Методичні рекомендації:
Аналізуючи перше питання потрібно загострити увагу на тому, що національна проблема існувала завжди. А гноблення та експлуатація одних народів іншими і визвольна боротьба властиві були ще рабовласницькому ладові й тривали в епоху феодалізму. Проте гостро національне питання постало в період розпаду феодалізму та утвердження капіталізму, коли відбулося становлення націй. Донині проблема етнонаціональних відносин є однією з провідних у складній гамі соціально-політичних відносин.
Слід підкреслити, що нерідко поняття „народ”, „нація”, „етнос” трактують як синоніми, хоч вони мають істотні відмінності. Так етнологічно „народ” і „нація” – ідентичні поняття, що визначають біологічне походження групи людей, але в соціально-політичному аспекті вони не є тотожними. Нація – це найбільш розвинута етнічна спільність, в порівнянні з родом, племенем, народністю. Вона формується протягом тривалого історичного періоду в результаті поєднання, „змішування” представників різних племен та народностей, і як правило, появи у них спільних економічних зв’язків, території, мови, культури.
Відповідаючи на друге та третє питання необхідно показати відмінні риси „національного” та „націоналізму”, у чому суть національної політики, які суб’єкти та об’єкти цієї політики.
Слід підкреслити, що проблема етнонаціональних відносин посідає одне з перших місць серед проблем сучасності. Під її натиском розпалося багато імперій, а наприкінці ХХ ст. – СРСР і Югославія. Національне питання залишається складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Ольстер), Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), Канаді (англо-канадський і франко-канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) та ін.
Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спільностей свідчить про наявність особливого типу соціальних відносин, що характеризуються як відносини національні (міжнаціональні).
Необхідно відмітити, що відносини бувають трьох типів: 1) рівноправні; 2) відносини панування й підлеглості; 3) відносини, що передбачають знищення інших суб’єктів.
Нація – вічно живий суб’єкт історичного процесу. Державність, на думку М. Бердяєва, не є ознакою нації, але будь-яка нація прагне утворити свою державу, зміцнити її. Це – здоровий інстинкт нації.
Слід підкреслити, що важливою і неодмінною ознакою нації необхідно вважати національну самосвідомість, національну ідею, національний інтерес, які формуються на рівні державної політики. Необхідно з’ясувати, у чому зміст і сутність національної політики, підкреслити, що вона повинна враховувати:
- географічні фактори, демографічні процеси, історичні особливості формування певної нації або народності, її національної державності;
- національний склад населення;
- співвідношення корінного і некорінного населення, релігійність, особливості національної психології, національні традиції, звичаї, взаємовідносини певної нації з іншими етносами.
У національній політиці будь-якої багатонаціональної держави важливо чітко відокремлювати вияв націоналізму:
1. Націоналізм агресивний, руйнівний, зоологічний (антилюдські доктрини – фашизм, нацизм, расизм.);
2. Націоналізм творчий, прогресивний, який здатний створити сприятливі умови для суспільного поступу.
При вивченні четвертого питання слід звернути увагу, на те, що основні напрями державної національної політики є:
- забезпечення рівних конституційних прав і свобод усім громадянам незалежно від раси, національності, етнічного походження;
- перетворення поліетнічності суспільства, його багатокультурності в консолідуючий фактор утворення громадянського суспільства;
- розвиток культурної самобутності українського етносу, всебічний розвиток української культури та мови;
- створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин;
- інтеграція в українське суспільство етнічних груп, що були незаконно депортовані; здійснення заходів щодо їх політичної, правової, соціальної і культурної реабілітації;
- розширення співробітництва із зарубіжними українцями, піклування про їх національно-культурні потреби;
- утвердження у міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мови, культури, традицій, звичаїв і релігій, етнічних груп;
- зміцнення гарантій, які виключали б прояви екстремізму, дискримінації громадян за національною, релігійною або мовною ознаками;
- удосконалення правових основ регулювання міжнаціональних відносин.
Завдання:
1. Соціально-етнічні спільності: „народ”, „етнос”, „нація” як суб’єкти політики.
2. Поняття „національне” та „націоналізм”.
3. Національні відносини та національна політика.
4. Національна політика України.
Питання до самостійної роботи з теми 7:
1. Що Ви розумієте під поняттям ,,нація’’, ,,національні відносини’’, ,,національна політика’’?
2. Які завдання покладені на національну політику?
3. Які риси характеризують національну політику?
Питання для самоконтролю:
1. Яка роль націй, етнонаціональних відносин у політичному житті?
2. Від яких чинників залежить національна політика?
3. Хто виступає обєктами та субєктами національної політики?
4. Які основні напрями державної національної політики?