Виявлення експертних оцінок
Експертом визнається респондент, компетентний у проблемах, безпосередньо
пов’язаних із предметом дослідження. Опитування таких осіб називається експертним,
а встановлені в його ході судження респондентів про властивості досліджуваного
явища – експертними оцінками.
Виявлення експертних оцінок потрібно при аналізі найбільш істотних аспектів
досліджуваної проблеми, особливо в ситуаціях дискусійності їх трактувань чи фактично
ї відсутності визначеності в їх осмисленні наукою. У таких випадках він виступа
є в ролі основного методу дослідження, програма його проведення відбивається в
загальній програмі дослідження. Якщо ж даний метод відіграє допоміжну роль, додаючи
інформацію до отриманого іншими методами, то дослідники зобов’язані скласти
особливу (самостійну) програму його реалізації. Головними її компонентами будуть
формулювання, що чітко фіксують: а) проблемну (дискусійну, невирішену наукою)
ситуацію, б) термінологію експертних оцінок (шляхом операціоналізації загальних
понять), в) гіпотези, що виносяться на експертизу, г) комплекс вимог, на основі яких
буде вироблятися підбір експертів (критерії їх компетентності), д) індикатори, що дозволяють
вимірювати судження експертів, е) інструментарій цих вимірів і первинної
обробки даних, ж) правила проведення і сценарій експертизи, тобто процедури узгодження
й інтегрування оцінок експертів.
Останній компонент має потребу в поясненні. Мова йде не про ті загальні правила,
які використовуються соціологами при кількісному аналізі даних дослідження,
не про прийоми математичного і статистичного аналізу інформації, а про спеціальні
процедури, що будуть охарактеризовані нижче.
При визначенні конкретного складу експертів слід керуватися не тільки і не
стільки компетентністю експертів, скільки валідністю їх висновків. Як свідчить досвід,
нерідкі випадки, коли компетентність експерта не дає адекватної валідності. Це поясню
ється багатьма обставинами, різною мірою залежними від монітора, тобто досл
ідника, що організує експертне опитування і проводить експертизу.
Ряд цих обставин має психологічну властивість. Експерт із задатками лідера прагне
до домінування своїх оцінок, наполягаючи на них навіть тоді, коли внутрішньо
сумнівається в їх істинності. Людина конформістського складу поводиться прямо
протилежним чином, а конфліктогенний – схильний до заперечування навіть тих
думок інших людей, з якими власне кажучи згодний. Більшості людей притаманно
Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації
зміщати свої оцінки в сторону нейтральної середини, а частина експертів зацікавлена
в навмисному перекручуванні інформації. Усе це, звичайно, повинно враховуватися
монітором.
Але ще важливіше мати на увазі те, що розбіжність між компетентністю і валідн
істю експертних оцінок – неминучий наслідок порушення таких правил організації
і проведення експертизи:
1. Понятійна строгість, однозначність використовуваних категорій, підготовка в
складних випадках спеціальних словників, що розтлумачують значення деяких понять.
2. Чітке визначення мети всіх аспектів експертизи і кожного з них окремо, їх
відповідність дослідницьким завданням і гіпотезам.
3. Ретельний підбор експертів на основі продумано сконструйованої моделі ідеального
експерта і критеріїв, що випливають з цієї моделі.
4. Дотримання правила оптимуму чисельності експертів, тобто облік того, що
обмеження складу експертів призводить до росту ваги оцінки кожного експерта, і
розширення їх складу утруднює інтегрування експертних оцінок (те й інше збільшує
ризик прийняття монітором помилкових висновків).
5. Апробація всього інструментарію як експертного опитування, так і наступних
процедур зіставлення й узгодження оцінок експертів.
6. Інформаційна ізоляція експертів один від одного на першому етапі (турі) експертного
опитування.
7. Налагодження найтіснішої творчої взаємодії експертів на наступних етапах
експертизи (після встановлення ступеня валідності отриманих оцінок).
8. Бездоганне знання монітором і практичне застосування ним конкретних методик
інтенсивної групової взаємодії експертів на завершальному етапі експертизи.
Соціометричні методики
Термін «соціометрія» має три основних змісти. Ним позначають:
1. теорію малих (безпосередньо контактних) груп, створену Дж. Морено;
2. будь-які математизовані процедури виміру соціальних процесів і явищ (виходячи
з етимології цього слова, що походить від латинського societas – суспільство і
грецького metreo – вимірюю;
3. сукупність методик дослідження психоемоційних відносин один до одного
членів соціальних груп, що характеризуються невеликою чисельністю і досвідом
спільної життєдіяльності.
Нас цікавить останнє значення даного поняття.
Соціометричні методики використовуються соціологами для виявлення:
•неофіційних лідерів малих груп, тобто таких їх членів, що впливають на інших;
•«ізгоїв» колективу, тобто людей групи, що не приймаються більшістю;
•кандидатів, які заслуговують рекомендації до висування на посади офіційних
керівників колективів;
•характеру соціально-психологічного клімату колективу і тенденцій його трансформування;
•диференціації первинних (тобто таких, що офіційно не розділяються на більш
дрібні складові) колективів на реально сформовані в ньому соціально-психологічні
угруповання;
Юрій М.Ф. Соціологія
•причин і рушійних сил внутрішньоколективних конфліктів (міжособистісних,
індивідуально-групових і міжгрупових);
•багатьох інших проблем, рішення яких здатне оптимізувати діяльність первинних
трудових колективів і інших малих соціальних груп.
Потрібно зазначити, що при вирішенні згаданих завдань соціометричні методики
можуть відігравати роль як головних, так і додаткових методів. Але в будь-якому
випадку вони обов’язково сполучаються з іншими методами – аналізом відповідної
документації, спостереженням, інтерв’юванням, експертним опитуванням, тестуванням
тощо.
Соціометричні методики містять у собі спеціальні техніки опитування, обробки
й інтерпретації даних. Розвиток соціометрії призвів до розширення її методів за рахунок
включення в них двох форм групового тренінгу: соціодрами, суть якої полягає в
програванні різних соціальних ситуацій, і психодрами – програванні можливих моделей
міжособистісного спілкування з метою профілактування неадекватних емоційних
реакцій. Оскільки груповий тренінг відноситься до якісних методів соціогумані-
тарних досліджень, то в даному розділі про них говорити не будемо. Зосередимо увагу
на методиках отримання, обробки й інтерпретації соціометричних даних.
Будь-яке соціометричне дослідження починається з отримання попередньої інформац
ії про обстежуваний об’єкт шляхом вивчення наявної документації про нього, зокрема,
списку членів групи, оцінок даної групи і її членів експертами, спостереження
за умовами життєдіяльності колективу і поведінкою його членів. На цьому етапі досл
ідник зобов’язаний завоювати довіру групи, розбудити інтерес її членів до дослі-
дження, їх бажання дати щирі відповіді на запитання соціометричної анкети, визначити
такий час (і місце) для проведення соціометричного опитування, що забезпечить
участь у ньому всіх членів групи.
Соціометричне опитування – друга фаза дослідження, що характеризується, і головний
засіб отримання соціометричної інформації. Він принципово відрізняється
від всіх інших соціологічних опитувань. Результатом інтерв’ювання, анкетування,
пресових, телефонних і інших охарактеризованих раніше опитувань виступає інформац
ія, що дозволяє розподілити респондентів на статистичні групи за ознакою, яка
відповідає змісту кожного запитання. У соціометричному опитуванні досягається інша
мета. Кожному члену колективу пропонується вибрати тих його членів, які відпові-
дають, на його думку, певному соціометричному критерію. Ці критерії формулюються
в самих запитаннях, наприклад, так: «З ким із членів вашої бригади ви б хотіли разом
працювати, а з ким ні? Кого з членів вашої бригади ви б залишили в ній, якби бригада
формувалася заново? Якщо виникне необхідність скоротити чисельність вашої бригади,
то кого, на ваш погляд, варто було б звільнити в першу чергу?» Відповіді на такі
запитання всіх членів групи дозволяють виявити контури сформованої в ній структури
соціально-психологічних відносин, насамперед, за вектором взаємних симпатій і
антипатій.
Соціометричні опитування не можуть бути повною мірою анонімними – за
прізвищами, які фігурує у відповідях, дослідник визначає, хто ці відповіді дав. Ця обставина
може призвести до зниження щирості відповідей. Щоб зменшити цю небезпеку,
застосовуються спеціальні процедури. При інструктуванні респондентів дослідник
ретельно роз’яснює науковий характер опитування, гарантує збереження таємниці
відповідей кожного. Після інструктажу на час іде з того приміщення, де опитувані заповнюють
анкету. Отримавши заповнену анкету, соціолог відразу ховає її, аби ви229
Розділ V. Кількісні методи збору соціологічної інформації
ключити можливість ознайомлення з нею як членів колективу, їх керівників, так і сторонн
іх осіб.
Третя фаза – особлива обробка отриманої інформації, її перетворення або в соц
іограму, або в соціоматрицю, або в те й інше.
Соціограма – малюнок, на якому члени групи зображуються у вигляді або крапок,
або геометричних фігур (квадратиків, ромбиків, трикутників, кружків тощо), які
символізують їх посаду, стать, вік, національність тощо. Ці фігури з’єднуються стрілками,
які відбивають характер їх відносин. Якщо, скажемо, Бондаренко вибрав Шевченка,
то від символа Бондаренка до символа Шевченка проводиться стрілка домовленого
кольору і/чи форми. Якщо Шевченко відкинув Бондаренка, то від символа
Шевченка до символа Бондаренка малюється стрілка іншої форми і/чи іншого кольору,
а якщо Шевченко ставиться до Бондаренка індиферентно (і не вибрав його, але не
відкинув), то стрілка повинна мати третю форму чи колір. Соціограма утвориться тоді,
коли за зазначеним принципом будуть зображені всі зв’язки симпатії, антипатії й індиферентност
і між усіма членами групи.
Існують різні різновиди соціограм. Мова йде, насамперед, про соціограму-мішень,
у якій символічні позначення членів групи розташовуються в межах концентричного
кола, причому їх відстань від центра даного кола визначається показником їх соц
іометричного статусу. Чим нижчий статус, тобто чим менше позитивних і більше
негативних виборів отримав член групи, тим далі від центра буде його символ.
Третій різновид соціограм називається локограмою, що представляє креслення,
на якому символи членів групи розташовуються адекватно їх реальному розміщенню
в приміщенні (на робочих місцях у цеху, за своїми столами в конторі, за партами в
шкільному класі тощо).
Четвертий різновид – соціограма-бутон, що дозволяє знайти і наочно уявити соц
іально-психологічні угруповання колективу. У малюнках даного типу величина
відстані між символами членів колективу визначається характером і інтенсивністю
міжособистісних зв’язків, у силу чого утворюються, як правило, два-три «бутони», що
символізують сформовані угруповання.
Названі види соціограм використовуються в наукових цілях представниками багатьох
соціогуманітарних дисциплін. Соціологи, соціальні психологи і конфліктологи
не обмежуються застосуванням тільки їх, використовують більш складні моделі-
малюнки внутрішньоколективних взаємозв’язків і відносин.
Важливо звернути увагу на те, що соціограми можуть робитися не тільки з одного
соціометричого критерія (питання), але й за двома, трьома й більшої їх кількості. У
таких випадках соціограми набувають дуже складного вигляду (тому що позначені
безліччю різнобарвних і різноформенних стрілок), що ускладнює їх осмислення і
відповідні підрахунки. Ці труднощі переборюються за допомогою комп’ютерної техн
іки.
Усі різновиди соціограм із математичної точки зору постають орієнтованими графами.
Тому вони можуть і повинні аналізуватися на основі тієї галузі дискретної математики,
що називається теорією графів.
Соціоматриця – інший спосіб узагальнення й обробки даних, отриманих соціометричним
опитуванням. За формою вона нагадує таблицю підсумків спортивного
змагання, наприклад, футбольного чи шахового чемпіонату. У лівій і верхній частині
соціоматриці позначаються прізвища членів групи, причому перше місце віддається
офіційному керівнику.
Юрій М.Ф. Соціологія
Заштрихованість ряду кліток таблиці пояснюється тим, що соціометричне опитування
виключає можливість самовибору. У вільних клітинках проставляється один із
трьох символів: знак + (плюс) означає позитивний вибір, знак - (мінус) – негативний
вибір, а знак 0 (нуль) – відсутність як позитивного, так і негативного вибору, тобто
індиферентне ставлення вибираючого до інших членів групи. З правої сторони матриці
міститься сумарне вираження позитивних, негативних, індиферентних виборів, зроблених
кожним членом групи. Унизу таблиці дається сума (У) виборів групою кожного
свого члена.
Соціоматриця, по суті, містить у собі ту ж інформацію, що несуть соціограми.
Порівняно з останніми вони програють у наочності, але виграють у тому відношенні,
що полегшують вирахування соціометриних індексів, тобто кількісних показників, що
характеризують структуру міжособистісних відносин у групі і положення (статус) кожно
ї особистості в цій структурі.
Розрізняють дві групи соціометричних індексів – персональні (індивідуальні) і групов
і (колективні). Серед персональних найчастіше використовуються індекси соціометричного
статусу особистості, емоційної експансивності особистості, взаємності
позитивних виборів, взаємності негативних виборів і взаємної індиферентності. Вирахування
кожного з цих індексів здійснюється за спеціальними математичними формулами,
що мають досить складний вигляд.