Змістовий модуль 2. Механічні, електричні та оптичні методи дослідження

2.1. Віскозиметром визначають:
a) в’язкість; b) густину;
c) поверхневий натяг; d) відносний об’єм речовини.
2.2. Пікнометром визначають:
a) густину; b) в’язкість;
c) поверхневий натяг; d) відносний об’єм речовини.
2.3. Аерометром визначають:
a) густину; b) в’язкість;
c) поверхневий натяг; d) відносний об’єм речовини.
2.4. Методом Стокса визначають:
a) в’язкість; b) густину;
c) поверхневий натяг; d) відносний об’єм речовини.
2.5. Ротаційним методом визначають:
a) в’язкість; b) густину;
c) поверхневий натяг; d) відносний об’єм речовини.
2.6. В’язкість неньютонівських рідин визначають:
a) ротаційним методом; b) методом Стокса;
c) капілярним методом; d) комбінованим методом.
2.7. Методом падаючої кульки визначають:
a) динамічну в’язкість; b) кінематичну в’язкість;
c) відносну в’язкість; d) густину.
2.8. Ротаційним методом визначають:
a) відносну в’язкість; b) кінематичну в’язкість;
c) динамічну в’язкість; d) густину.
2.9. Використовуючи формулу віскозиметром визначають:
a) динамічну в’язкість; b) кінематичну в’язкість;
c) відносну в’язкість; d) густину.
2.10. Використовуючи формулу віскозиметром визначають:
a) відносну в’язкість; b) кінематичну в’язкість;
c) динамічну в’язкість; d) густину.
2.11. Використовуючи формулу методом Стокса визначають:
a) відносну в’язкість; b) кінематичну в’язкість;
c) динамічну в’язкість; d) густину.
2.12. Густину порошків визначають:
a) пікнометром; b) віскозиметром;
c) аерометром; d) ротаційним віскозиметром.
2.13. У фармацевтичних дослідженнях для визначення густини рідин за допомогою пікнометра застосовують формулу:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.14. У фармацевтичних дослідженнях для визначення густини твердих речовин допомогою пікнометра застосовують формулу:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.15. Питома електропровідність розчинів описується формулою:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.16. Еквівалентна електропровідність розчинів описується формулою
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.17. Гранична електропровідність розчинів описується формулою:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.18. Кондуктометричний метод аналізу базується на вимірюванні:
a) eлектропровідності; b) величини струму;
c) різниці потенціалів; d) величини струму в залежності від прикладеної до електродів напруги.
2.19. Потенціометричний метод аналізу базується на вимірюванні:
a) різниці потенціалів; b) величини струму;
c) eлектропровідності; d) величини струму в залежності від прикладеної до електродів напруги.
2.20. Полярографічний метод аналізу базується на вимірюванні:
a) величини струму в залежності від прикладеної до електродів напруги; b) величини струму;
c) різниці потенціалів; d) eлектропровідності.
2.21. На малюнку показана крива кондуктометричного титрування. Яка провідність вихідного розчину?
a) 16,2·10-3 Ом-1; b) 15,8·10-3 Ом-1;
c) 16,0·10-3 Ом-1; d) 15,0·10-3 Ом-1.
2.22. На малюнку показана крива кондуктометричного титрування. Яка провідність розчину в точці еквівалентності?
a) 15,8·10-3 Ом-1; b) 16,0·10-3 Ом-1;
c) 16,2·10-3 Ом-1; d) 15,0·10-3 Ом-1.
2.23. На малюнку показана крива кондуктометричного титрування. Чому рівний об’єм титрату в точці еквівалентності?
a) 8,5·10-4 л; b) 6,5·10-4 л;
c) 9,5·10-4 л; d) 1,0·10-3 л.
2.24. Який кондуктометричний метод є безелектродним?
a) низькочастотна кондуктометрія; b) непряма кондуктометрія;
c) пряма кондуктометрія; d) кондуктометричне титрування.
2.25. Величина електродного потенціалу описується рівнянням:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.26. Величина окисно-відновного потенціалу описується рівнянням:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.27. Величина потенціалу хлор-срібного електроду порівняння описується формулою:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.28. Величина потенціалу робочого електроду для визначення рН водного розчину соляної кислоти описується формулою:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.29. Потенціал робочого електроду залежить від:
a) концентрації досліджуваного іону; b) концентрації розчинника;
c) потенціалу електроду порівняння; d) не залежить від властивостей досліджуваного розчину.
2.30. Потенціал електроду порівняння залежить від:
a) не залежить від властивостей досліджуваного розчину; b) концентрації досліджуваного іону;
c) потенціалу електроду порівняння; d) концентрації розчинника.
2.31. Для визначення рН використовують електроди:
a) скляні; b) срібні;
c) платинові; d) ртутні.
2.32. Для визначення окисно-відновного потенціалу використовують електроди:
a) платинові; b) срібні;
c) скляні; d) ртутні.
2.33. У полярографічних дослідженнях визначальне значення має:
a) дифузійний струм; b) міграційний струм;
c) ємнісний струм; d) величина струму значення не має.
2.34. Полярограма як вольт-амперна крива описується рівнянням:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.35. На малюнку показана крива окисно-відновного потенціометричного титрування. Чому дорівнює окисно-відновний потенціал вихідного розчину?
a) 73 мВ; b) 70 мВ;
c) 39 мВ; d) 37 мВ.
2.36. На малюнку показана крива окисно-відновного потенціометричного титрування. Чому дорівнює окисно-відновний потенціал вихідного розчину
a) 37 мВ; b) 72 мВ;
c) 42 мВ; d) 74 мВ.
2.37. На малюнку показана крива окисно-відновного потенціометричного титрування. Чому дорівнює окисно-відновний потенціал відтитрованого розчину?
a) 36 мВ; b) 73 мВ;
c) 39 мВ; d) 70 мВ.
2.38. На малюнку показана крива окисно-відновного потенціометричного титрування. Чому дорівнює окисно-відновний потенціал відтитрованого розчину?
a) 73 мВ; b) 74 мВ;
c) 42 мВ; d) 37 мВ.
2.39. На малюнку показана крива окисно-відновного потенціометричного титрування. Який об’єм титрату в точці еквівалентності?
a) 0,42 мл; b) 0,39 мл;
c) 0,36 мл; d) 0,45 мл.
2.40. На малюнку показана крива окисно-відновного потенціометричного титрування. Який об’єм титрату в точці еквівалентності?
a) 0,42 мл; b) 0,39 мл;
c) 0,44 мл; d) 0,45 мл.
2.41. Величина потенціалу півхвилі речовини залежить:
a) від фізико-хімічних властивостей речовини; b) від прикладеної до електродів напруги;
c) від концентрації речовини в розчині; d) від фізико-хімічних властивостей розчину.
2.42. На малюнку показана вольт-амперна крива електроактивної речовини. Величина ємнісного струму рівна:
a) 10 мкА; b) 89 мкА;
c) 93 мкА; d) 112 мкА.
2.43. На малюнку показана вольт-амперна крива електроактивної речовини. Величина граничного дифузійного струму рівна:
a) 89 мкА; b) 10 мкА;
c) 93 мкА; d) 112 мкА.
2.44. На малюнку показана вольт-амперна крива електроактивної речовини. Яка величина потенціалу півхвилі?
a) 0,56 мВ; b) 0,29 мВ;
c) 0,90 мВ; d) 0,132 мВ.
2.45. Закон Бугера-Ламберта-Бера описується рівнянням:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.46. Закон Бугера-Ламберта описується рівнянням:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.47. Інтенствність світлового потоку, що розсіюється дисперсними частинками може бути визначена з рівняння:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.48. При турбідиметричних вимірюваннях інтенсивність світлового потоку, що пройшов через розчин, може бути визначена з рівняння:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.49. Інтенсивність світлового потоку люмінесценції описується рівнянням:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.50. Розміри дисперсних частинок можна визначити:
a) нефелометричним методом; b) фотометричним методом;
c) колориметричним методом; d) люмінесцентним методом.
2.51. Концентрацію сполук, що визначають забарвлення розчину можна визначити:
a) колориметричним методом; b) фотометричним методом;
c) нефелометричним методом; d) люмінесцентним методом.
2.52. Концентрацію сполук, що мають здатність до флюоресценції можна визначити:
a) люмінесцентним методом; b) фотометричним методом;
c) нефелометричним методом; d) колориметричним методом.
2.53. Концентрацію дисперсних частинок можна визначити:
a) нефелометричним методом; b) фотометричним методом;
c) колориметричним методом; d) люмінесцентним методом.
2.54. Молярний коефіцієнт поглинання ε даної сполуки залежить:
a) від хімічної природи та фізичного стану речовини; b) від товщини шару розчину через який проходить світло;
c) від концентрації даної сполуки в розчині; d) від інтенсивності падаючого світла.
2.55. Інтенсивність світлового потоку, який пройшов через кювету не залежить:
a) від інтенсивності падаючого світла; b) від товщини шару розчину, через який проходить світло;
c) від концентрації даної сполуки в розчині; d) від хімічної природи та фізичного стану речовини.
2.56. На малюнку показано калібрувальний графік залежності оптичної густини D від концентрації досліджуваної речовини в розчині. Оптичну густину розчину визначали в кюветі товщиною 1 см. В якому діапазоні концентрацій крива відповідає закону Бугера-Ламберта-Бера?
a) C2 < C < C3; b) C1 > C > C2;
c) C3 > C > C4; d) C2 > C > C4.
2.57. На малюнку показано калібрувальний графік залежності оптичної густини D від концентрації досліджуваної речовини в розчині. Оптичну густину розчину визначали в кюветі товщиною 1 см. В якому діапазоні концентрацій крива не відповідає закону Бугера-Ламберта-Бера?
a) C3 > C > C2; b) C2 < C < C3;
c) C3 > C > C4; d) C1 > C > C2.
2.58. На малюнку показано калібрувальний графік залежності оптичної густини D від концентрації досліджуваної речовини в калібрувальних розчинах. Оптичну густину визначали в кюветі товщиною 1 см. В робочих пробах концентрація досліджуваної речовини Сх виявилась меншою від концентрації С2. Який методичний підхід потрібно використати щоб визначення оптичної густини в робочих пробах опиралось на закон Бугера-Ламберта-Бера?
a) використати кювету товщиною 2 см; b) зменшити інтенсивність падаючого світла;
c) збільшити інтенсивність падаючого світла; d) використати кювету товщиною 0,5 см.
2.59. На малюнку показано калібрувальний графік залежності оптичної густини D від концентрації досліджуваної речовини в калібрувальних розчинах. Оптичну густину визначали в кюветі товщиною 1 см. В робочих пробах концентрація досліджуваної речовини Сх виявилась більшою від концентрації С3. Який методичний підхід потрібно використати щоб визначення оптичної густини в робочих пробах опиралось на закон Бугера-Ламберта-Бера?
a) використати кювету товщиною 0,5 см; b) зменшити інтенсивність падаючого світла;
c) використати кювету товщиною 2 см; d) збільшити інтенсивність падаючого світла.
2.60. Оптичну густину D обчислюють за формулою:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.61. Коефіцієнт пропускання τ розчином світлового потоку обчислюють за формулою:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.62. Для фотометричного визначення концентрації досліджуваної речовини Сх методом стандартних розчинів використовують формулу:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.63. Для фотометричного визначення концентрації досліджуваної речовини Сх методом стандартних добавок використовують формулу:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.64. Для нефелометричного визначення концентрації дисперсних частинок досліджуваної речовини Сх методом стандартних розчинів використовують формулу:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.65. Для нефелометричного визначення розміру дисперсних частинок досліджуваної речовини Vх методом стандартних розчинів використовують формулу:
a) ; b) ;
c) ; d) .
2.66. У спектрофлюориметрі визначення концентрації досліджуваної речовини базується на явищі:
a) фотолюмінесценції; b) хемілюмінесценції;
c) триболюмінесценції; d) катодолюмінесценції.
2.67. Правило Стокса стверджує:
a) люмінесцентне випромінювання має більшу довжину хвилі ніж світло, що його збуджує; b) люмінесцентне випромінювання має меншу довжину хвилі ніж світло, що його збуджує;
c) люмінесцентне випромінювання має таку ж довжину хвилі як і світло, що його збуджує; d) довжина хвилі люмінесцентного випромінювання залежить від інтенсивності світлового потоку, що його збуджує.
2.68. Спектр люмінесцентного випромінювання речовини залежить:
a) від фізико-хімічної природи речовини; b) від концентрації речовини в пробі;
c) від інтенсивності світлового потоку, що його збуджує; d) від квантового виходу люмінесценції.
2.69. У спектрофотометрах інтенсивність світлового потоку, який пройшов крізь розчин реєструють по відношенню до світлового потоку, що падає на кювету під кутом:
a) 180˚; b) 90˚;
c) 130˚; d) 45˚.
2.70. У нефелометрах інтенсивність розсіяного світла реєструють по відношенню до світлового потоку, що падає на кювету під кутом:
a) 90˚; b) 45˚;
c) 130˚; d) 180˚.
2.71. У флюриметрах інтенсивність люмінесцентного світіння реєструють по відношенню до світлового потоку, що падає на кювету під кутом:
a) 90˚; b) 45˚;
c) 130˚; d) 180˚.