Економіка США у 20х р і криза 1929-1933рр
Криза почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Це був крах ринку цінних паперів. Так неодмінно мав завершитись спекулятивний бум і штучне завищення їх курсу. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38%.
Ця криза завершила історичну еволюцію типу господарюван ня, притаманного кінцю XIX - початку XX ст.
Однією з головних причин економічної кризи, яка є неминучою і необхідною умовою економічного циклу, вважають невідповідність між виробництвом (пропозицією) і попитом, тобто на ринку вироблених товарів було більше, ніж попиту на них. Це криза відносного перевиробництва і перенакопичення капіталу. Щоб звільнитися від затоварювання, виробники під час кризи занижують ціну, скорочують виробництво, звільняють робітників, припиняють капіталовкладення. Коли виробництво товарів і попит на них вирівнюються, починається вихід з кризи в новий економічний цикл. Це була типова картина другої половини XIX - початку XX ст. Але економічна криза 1929-1933 pp. була не звичайною. Циклічна криза перевиробництва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 pp. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. В ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і розширення її на всі галузі господарства. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання.
Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотен тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави.
Криза 30-х років, на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали країни, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Зрештою, це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів забезпечення економічної незалежності.
Єдина країна, якій вдалось уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація.
Глибина і тривалість кризи визначались значною мірою тим ударом, якого завдали світовому господарству світова війна і ді держав-переможців після неї. Традиційні господарські зв'язки були порушені. Світова економіка була перевантажена борговя ми зобов'язаннями. Війна породила безпрецедентне зростанм американської економіки і перетворила США у світового кредиі тора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати реї парації, які своєю чергою поверталися в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами. Вся світова економікЛ стала залежною від благополуччя американської економіки, але саме цього не було.
Криза відбилась і на міжнародних відносинах. Країни Заходи віддали перевагу діям, які перекладали труднощі кризи один на одного, а не пошуку спільного шляху виходу з кризи. Митні І торговельні війни загострили відносини між провідними країнаї ми і паралізували їх здібність підтримувати світовий порядоЛ Цим скористалися агресивні держави. Першою з них була Япо-| нія, яка кинула відкритий виклик Версальсько-Вашингтонськія системі, порушила Вашингтонські домовленості щодо Китаю* захопивши Маньчжурію.
Новий курс» Рузвельта
Вирішальне значення у виборах 1933 р. мав соціально-політичний чинник. Президентом США обрали Ф. Рузвельта (1882— 1945), який запропонував для виходу з кризи комплекс реформ — "новий курс".
У світовій історії "новий курс" — одна з найбільш відомих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт здійснив більше реформ, ніж обіцяв у передвиборній кампанії.
Радикально протилежним, порівняно з попередниками, був погляд Ф. Рузвельта і на соціальний чинник антикризової політики.
Потужним інструментом політики "нового курсу" і разом з тим його наслідком були формування й розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. На відміну від початку 20-х років XX ст., відновлення етатизації відбувалося хоча і в кризовий, але мирний період. Тому вона мала не воєнно-політичний, а соціально-економічний характер, відновлена система досить ефективно розвивалась аж до кінця 60-х років.
"Новий курс" — не попередньо продумана система нововведень, а реакція на кризу; він мав емпіричний характер. Про це свідчать два факти:
1) теоретичне обґрунтування подібних заходів здійснено у праці Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", опублікованій лише в 1936 р.;
2) тільки через два роки антикризова політика набула певного послідовного характеру.
Отже, в здійсненні "нового курсу" виокремлюють два етапи:
1) 1933 — перша половина 1935 рр.;
2) друга половина 1935—1938 рр.
Першим кроком реформ стали спроби оздоровлення банківської та фінансової систем. У березні 1933 р. у країні призупинили діяльність усіх банків, що дало змогу запобігти обміну банкнот на золото. У квітні 1933 р. ухвалили закон, згідно з яким заборонявся експорт золота, а також прийнято указ, за яким громадян країни зобов'язували здати банкам свої золоті запаси, якщо їх сума перевищувала 100 дол. США. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Внаслідок припливу в країну золота зменшилася його ціна на внутрішньому ринкові, що дало змогу урядові в січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41 %.
Стабілізація банківської та фінансової систем допомогла створити передумови для відновлення виробництва. Однак цих заходів було недостатньо.
За кодексами заборонялося використовувати працю дітей.
У другому і третьому розділах Закону про відновлення національної промисловості також були положення, які регламентували порядок стягнення та витрачання податків, спрямованих на організацію громадських робіт і виплату допомоги з безробіття. Створена конгресом США Адміністрація громадських робіт, котрій виділяли величезну суму — 3,3 млрд дол. США, розгорнула широкомасштабну діяльність для організації нових робочих місць у сфері муніципального господарства, дорожнього будівництва та інших галузях, трудових таборів для безробітної молоді віком від 18 до 25 років. На громадських роботах на початок 1934 р. працювало 5 млн осіб, допомогу з безробіття виплачували 20 млн, чисельність молоді, яка працювала у трудових таборах, становила 250 тис. осіб.
Не менш важливу роль відігравала антикризова аграрна політика Рузвельта, яку здійснювали на основі Закону "Про регулювання сільського господарства" (1933). Відповідно до цього документа з метою подолання кризи перевиробництва обрали систему заохочень у формі премій і компенсацій тим фермерам, які скорочували виробництво у своїх господарствах.
"Новий курс" Рузвельта, як уже зазначалося, започаткував перетворення США на соціально орієнтовану інституціональну модель розвитку. Соціальна спрямованість політики переважала вже на другому етапі реформ, коли під тиском народного руху в червні 1935 р. ухвалили Національний закон про трудові відносини — закон Вагнера (за прізвищем сенатора Р. Вагнера). За Законом про соціальне забезпечення (серпень 1935 р.), було введено систему пенсій за віком (із 65 років), виплати допомоги з безробіття у разі хвороби та за інвалідністю. Норми пенсійного забезпечення були єдиними для всієї країни. Однак чинність закону не поширювалася на осіб, які працювали у сфері торгівлі, обслуговування.
Досвід реалізації "нового курсу" мав важливе історичне значення: вперше в історії країни з розвинутою ринковою економікою спостерігалася підвищена роль державного регулювання в період кризового стану національного господарства; провідні країни