Неокласицизм:теорія лібералізму Хаека
Особливості методології дослідження Методологія Хайєка має кілька своєрідних рис. Насамперед для автора характерний свого роду соціологічний підхід до суспільних, у тому числі економічних, явищ. У коло проблем, які розглядаються ним, включаються не лише власне економічні питання, але і в тісному зв´язку з ними соціальні, політичні та етичні аспекти життя суспільства. Економічні явища розглядаються як невід´ємна частина соціально-економічної системи, передусім підкреслюються ті із соціальних рис і властивостей, які характерні для ринкової системи в цілому в умовах вільної конкуренції, зокрема, індивідуалізм господарюючих суб´єктів, їх суб´єктивні оцінки, їх уявлення про економічну свободу, їх конкурентна природа і т.п. При цьому власне економічний зміст зазначених явищ, як правило, залишається у тіні. Основою такого підходу є значно більша, ніж у ранній австрійській школі, суб´єктивізація економічної теорії. На думку Хайєка, економічні явища у принципі не можуть бути відбиті в "об´єктивних" термінах, оскільки вони відображують лише суб´єктивні уявлення людей і нічого більше.
Концепція спонтанного ринкового порядку Важливе місце в теорії економічного лібералізму Хайєка посідає його вчення про спонтанний характер ринкового порядку. Воно відіграє двояку роль: по-перше, виступає як один із основних методологічних принципів, по-друге – як центральний ланцюг концепції.
На думку Хайєка, ринкова економіка виникає та еволюціонує у результаті взаємодії людей. Однак звідси не випливає висновок про те, що такий характер її формування і розвитку створює для людей можливість цілеспрямованого впливу на ці процеси. Справа в тому, що ринкова економіка розвивається відповідно до своєї власної внутрішньої логіки, зумовленої тією обставиною, що в її формуванні люди керуються своїми практичними знаннями, втіленими у звичаях. Практичні знання, що використовуються господарськими суб´єктами, являють собою свого роду інформацію, яка «розсіяна» і «швидко псується». Ця інформація величезна за обсягом, вона стосується конкретних умов і параметрів поточної діяльності у галузі економіки.
Хайєк вважає, що провідна роль у формуванні і поширенні практичних поточних знань про господарство належить механізму ринку, який через систему цін, зміну співвідношення попиту і пропозиції, рекламу тощо систематично передає інформацію про те, що, де, як, коли виробляти, купувати і продавати, і тим самим забезпечує координацію дії учасників ринку. Ринок, таким чином, розглядається як своєрідний інформаційний механізм, який забезпечує отримання не фрагментарних, а системних знань про економіку, без яких неможлива скільки-небудь ефективна господарська діяльність. З цих позицій Хайєк вступає у полеміку з іншими представниками неокласичної школи, які вважають, що ринок – соціальний механізм, що розподіляє обмежений і до того ж відомий обсяг ресурсів відповідно до обсягів і згідно зі структурою потреб покупців. З точки зору Хайека, якби проблема полягала у такого роду розподілі, то ринок із властивою йому конкуренцією був би не потрібен. З таким завданням цілком справилася б система планового розподілу виробничих факторів із єдиного центру. Ринок же сам здатний ефективно розподіляти ті ресурси, що раніше не були і не могли бути враховані, на господарські цілі, які раніше не були і не могли бути виявленими. Конкуренція, писав Хайєк, це ефективний спосіб направлення невідомих ресурсів на невідомі цілі. Ці завдання ринок може виконувати, відмічає Хайєк, в силу того, що він спроможний виявити, розповсюдити й ефективно використати раніше невідомі дані про потреби, ресурси і технології, тобто виступити у ролі специфічної інформаційної системи.
Як пояснює Хайєк, спонтанний характер ринкового порядку означає, що будь-яке втручання в нього може лише підірвати механізм ринку і паралізувати господарську систему в цілому. Більше того, всякий свідомий контроль над господарським життям, будь-яка економічна політика, націлена на отримання певних результатів – чи то буде політика повної зайнятості, чи економічного росту, чи боротьби з інфляцією або економічним спадом, чи балансування попиту і пропозиції грошової маси, – на думку Хайєка, у принципі неможлива, оскільки вона не в змозі врахувати і використати той масив знань, який необхідний для її успішної реалізації. І таке втручання у ринковий порядок з метою його реформування або удосконалення, незалежно від того, якими намірами керувалися особи, посягаючи на цей порядок, може мати лише руйнівні наслідки. Ринковий порядок, відмічає Хайєк, розвивається на основі власної внутрішньої логіки, не маючи нічого спільного з морально-етичними нормами, які відстоюють представники тих чи інших соціальних верств і класів, вимагаючи "великої справедливості", тобто більшої рівності у розподілі доходів і майна.