Вираження чужого мовлення. Пряма
і непряма мова, її призначення й
граматично-смислові особливості
Способи передачі чужого мовлення:
А) пряма мова;
Б) непряма мова;
в) діалог;
Г) цитата.
Пряма мова — чуже мовлення, передане дослівно. Сприймаю-
чи пряму мову, читач (слухач) уявляє собі мовця, оскільки манера
говорити, будувати висловлювання свідчить про рівень культури
людини, нахили, риси характеру, настрій тощо. Важливими в емо-
ційному сприйманні є слова автора. У середині прямої мови чи піс-
ля неї слова автора мають пояснювальний характер
Непряма мова — чуже мовлення, передане приблизно, не до-
слівно. Її використовують, якщо треба передати зміст висловлюван-
ня, а форма не має суттєвого значення. Вона є ознакою книжного
і насамперед офіційно-ділового мовлення. При заміні прямої мови
непрямою. Такий спосіб передачі чужого мовлення властивий і пу-
бліцистичному стилю.
Основні правила заміни прямої мови на непряму:
а) опускаємо всі емоційно-експресивні елементи, фразеологізми
заміняють нейтральними словами;
б) якщо пряма мова містилазвертання, то при заміні на непряму
це слово набуває форми додатка;
в) якщо пряма мова виражала розповідь, то при заміні на не-
пряму мову вживаємо сполучник що;
г) якщо пряма мова виражала питання, то при заміні на непря-
му мову вживаємо сполучник чи;
ґ) якщо пряма мова виражала спонукання, то при заміні на не-
пряму мову вживаємо сполучник щоб;
Д) слова автора, перетворюючись на головне речення, завжди сто-
ять перед підрядним, а підмет у головному реченні звичайно зна-
Ходиться перед присудком.
При заміні прямої мови непрямоючитач (слухач) втрачає мож-
ливість безпосередньо сприймати особу, якій належить висловлю-
вання. Втрачається безпосередність, властива прямій мові.
Діалог як різновид прямої мови є ознакою розмовного стилю,
проте його широко використовують і в публіцистичному, і в худож-
ньому стилях (інтерв’ю, полемічні статті й усі жанри художньої
літератури).
Цитата — це такий вид прямої мови, який використовують
для підтвердження, спростування чи ілюстрування висловленої
Думки
Оформлення цитат:
А) як пряма мова;
Б) як частина речення.
1. Цитату на письмі беремо в лапки (епіграф — ні). Якщо
поряд є слова автора, то ставимо ті ж розділові знаки, що й при
прямій мові.
Як гарно пише про річку свого дитинства Олександр Довжен-
ко: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи
тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно
багатим і щедрим».
2. Якщо цитата доповнює авторське речення, є його скла-
довою частиною, то записуємо цитовану частину з малої літери
і беремо в лапки.
Про українську пісню Олександр Довженко писав, що «це
геніальна поетична біографія українського народу».
3. Якщо цитата наведена не повністю, то на місці пропущених слів ставимо три крапки
4. Якщо після цитати (у тому ж рядку) вказано її автора (або
джерело), то необхідно знати наступні правила.
Вказівку на автора слід узяти в дужки. «Лиш праця світ таким, як є, зробила»
(І. Франко)
5. Коли вказівка на автора або джерело висловлювання стоїть
На рядок нижче цитати, то цитату не беремо в лапки.
Міст від серця людини до серця людини — щось значніше,
ніж споруда з бетону і сталі, яка єднає два береги.
(Натан Рибак)
6. Епіграф (різновид цитати) в лапки не беремо, а вказівку на
його джерело пишемо під епіграфом справа, без дужок і крапки в кінці.
Земле, моя всеплодющая мати....
Іван Франко
Складне речення.
Складне речення складається з двох або кількох простих,
об’єднаних за змістом та інтонацією.
Складне речення:
• сполучникове;
• безсполучникове;
• складна синтаксична конструкція (з різними видами зв’язку).
Сполучникове може бути:
• складносурядне:
• з розділовими сполучниками сурядності;
• єднальними сполучниками сурядності;
• протиставними сполучниками сурядності;
• складнопідрядне:
• підрядне означальне;
• підрядне з’ясувальне;
• підрядне обставинне:
підрядне місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, до-
пустові, наслідкові
• складнопідрядне з кількома підрядними:
з послідовною підрядністю;
з паралельною підрядністю;
з однорідною підрядністю;
з комбінованою підрядністю.
Безсполучникове може бути:
• з однорідними членами речення;
• з неоднорідними членами речення.
Складна синтаксична конструкція може бути:
• з сурядним і безсполучниковим зв’язком;
• з підрядним і безсполучниковим зв’язком;
• з сурядним, підрядним і безсполучниковим зв’язком.
Текст, його будова
Текст — група речень, об’єднаних спільним змістом (темою)
та основною думкою. Тема — це те, про що розповідається в тек-
сті. Основна думка — те, до чого він закликає, чого навчає, що
стверджує.
Якщо речення тільки висловлює якусь думку, то текст забез-
печує розвиток цієї думки: кожне наступне речення до вже відо-
мого додає щось нове. Заголовок тексту виражає його тему або осно-
вну думку. Розвиваючи тему тексту, автор переходить від однієї
частини думки д іншої. Частина однієї загальної теми називається
мікротемою (підтемою). Мікротема розвивається кількома речення-
ми. Частина тексту, об’єднана мікротемою, називається абзацом.
Чітко сформульовані, пронумеровані й належним чином записані
мікротеми тексту становлять його план. Відомо, що речення може
утворюватись з одного слова або групи граматично пов’язаних між
собою слів, так текст утворюється з одного речення або з більшої
чи меншої кількості пов’язаних між собою речень. Прикладом
текстів що складаються з одного речення, можуть бути заклики,
лозунги, прислів’я, крилаті вислови — афоризми. Становити текст
з одного речення можуть коломийки, загадки, вірші-мініатюри.
Переважно текст складається з певної кількості узгоджених між
собою речень. Проте речення в тексті не є рівноцінними ланками
одного ланцюжка. Серед них є такі, що відрізняються відносною
самостійністю і несуть у собі найважливішу інформацію даного
уривка. Такі речення називаються самозначними, тематичними (авто-
семантичними). Переважна більшість невеликих за обсягом повідо-
млень, що висвітлюють нескладну тему, мають саме таку будову.
Подібні групи речень входять і до текстів, що висвітлюють склад-
ніший зміст. Вони є синтаксичною одиницею текстового рівня. Їх
називають складним синтаксичним цілим. Отже, складне синтаксич-
не ціле (ССЦ) — це група речень, які об’єднані тісним логічним
і синтаксичним зв’язком і характеризуються повнішим, порівняно