Кріпильні різьбові деталі, їхні конструкції та матеріали

Для з'єднання деталей використовують болти (гвинти з гайками), гвинти або шпильки (рисунок 42а–в).

Рисунок 43. З’єднання за допомогою болта, гвинта та шпильки

Використання болтів для з'єднання деталей не вимагає нарізування в цих деталях різьби. Це особливо важливо в тих випадках, коли матеріал деталі не може забезпечити достатню міцність різьби. Однак у з'єднанні болтом повинен бути передбачений простір для головки гвинта та гайки, а також має місце деяка незручність виконання складальних операцій, бо при загвинчуванні або відгвинчуванні гайки треба утримувати головку гвинта від прокручування. Болтове з'єднання дещо збільшує масу виробу і в деякій мірі спотворює його зовнішній вигляд.

Гвинти та шпильки треба використовувати в тих випадках, коли за конструкцією з'єднання застосування болтів неможливе або нераціональне. Гвинти та шпильки вимагають певної глибини загвинчування в одну із деталей з'єднання. Якщо при експлуатації з'єднання виникає потреба у багатократному з'єднуванні та роз'єднуванні деталей, то для запобігання можливому руйнуванню різьби деталі перевага надається з'єднанню шпилькою або болтовому з'єднанню.

Для виготовлення кріпильних різьбових деталей використовують сталі: вуглецеві звичайної якості, якісні конструкційні та леговані конструкційні. Механічні властивості сталевих кріпильних деталей нормуються за ГОСТ 1759.4–87, згідно з яким болти, гвинти та шпильки поділяють на 12 класів міцності, а гайки – на 7 класів.

Клас міцності болтів, гвинтів та шпильок позначається двома числами, розділеними крапкою. Перше число, помножене на 100, визначає мінімальне значення границі міцності σ_Β, МПа, матеріалу болта, а друге число, поділене на 10 і помножене на σ_Β, дає границю текучості матеріалу болта. Наприклад, для болта класу міцності 5.6 маємо: σ_Β _m_і_n = 5 · 100 = 500 МПа; σ_T = 6 · 500/10 = 300 МПа.

Механічні характеристики матеріалів різьбових деталей (деякі витяги із ГОСТ 1759.4 – 87) наведені в таблицях 4 і 5.

Таблиця 4. – Рекомендації для вибору матеріалу болтів та гайок

	σ_Β, МПа		Марка сталі
Клас міцності болтів	min	max	σ_т, МПа	Болт	Гайка
З.6				СтЗ; 10	СтЗ
4.6					СтЗ
5.6				3О; 35
6.6				35; 45; 40Г
8.8				ЗОХ; 38ХА	20; 35; 45
10.9				40Г2; 40Х	35Х; 38ХА

Таблиця 5. – Рекомендації для вибору матеріалу гайок

Клас міцності гайок	Напруження від навантаження випробування σ_F,МПа	Марка сталі
		СтЗ 20; 35; 45 35Х; 38ХА

Вибір матеріалів кріпильних деталей пов'язаний з особливостями умов роботи з'єднань, вимогами до габаритів та маси з'єднання.

Під час вибору матеріалу гайки рекомендують брати до уваги таку вказівку: напруження від навантаження випробування повинно відповідати мінімальній границі міцності матеріалу болта, з яким комплектується гайка.

Умовне позначення болта, наприклад, із номінальним діаметром різьби d = 12 мм, малим кроком Ρ = 1,25мм, довжиною l = 60мм та класом міцності 4.6 записують: Болт М12 x 1,25 x 60.46 ГОСТ 7805 – 70. Більш детальні відомості про умовні позначення кріпильних деталей наведені в ГОСТ 1759.0 – 87. Найнижчим класом міцності болтів, гвинтів та шпильок буде 3.6, а найвищим – 14.9.

Клас міцності гайок позначається одним числом. Якщо це число помножити на 100, то будемо мати напруження σ_F, МПа, від навантаження випробувань. Наприклад, для гайки нижчого класу міцності 4 маємо σ_F = 4 · 100 = 400 МПа (сталі марок СтЗ, СтЗкп), а для гайки вищого класу міцності 14 – σ_F = 14 · 100 = 1400 МПа (леговані сталі 35ХГСА, 40ХНМА).

Умовне позначення, гайки, наприклад, із номінальним діаметром різьби d = 12 мм, малим кроком Ρ = 1,25 мм та класом міцності 8 записують: Гайка М12 x 1,25.8 ГОСТ 5927 – 70.