Принципи валютних обмежень

Модель кругопотоку

Визначення типу макроекономічної моделі кругових потоків ресурсів, продуктів, витрат і доходів може ґрунтуватися на основі різних критеріїв:

- за способом поданнядосліджуваного процесу або явища моделі поділяються на логічні, графічніта економіко-математичні;

- за тривалістюдосліджуваного процесу – на короткострокові і довгострокові;

- за кількістюзадіяних в аналізі економічних суб’єктів –на простіта повнімоделі.

Прості моделі кругообігу продуктів і доходівмістять лише два макроекономічних суб’єкти – сектор домашніх господарств та підприємницький сектор;

Повні моделівраховують вплив державного сектору на макроекономічні процеси.

- за ступенем охоплення сектору закордонмакроекономічні моделі поділяються на закритіта відкриті.

У закритій моделікругові потоки ресурсів, продуктів, витрат і доходів здійснюються лише у межах трьох макроекономічних суб’єктів – між сектором домашніх господарств (ДГ), підприємницьким сектором (ПС) та державним сектор (ДС), і не враховують впливу закордону на національну економіку (НЕ).

У відкритій моделівраховують вплив сектору закордон (СЗ) на національну економіку (НЕ) і зображають взаємозв’язок чотирьох макроекономічних суб’єктів – домашніх господарств (ДГ), підприємницького сектору (ПС), державного сектору (ДС) і сектору закордон (СЗ).

- за характером відображення фактора часумакроекономічні моделі поділяються на статичніі динамічні.

Статичні макроекономічні моделіфіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого.

Динамічні макроекономічні моделізображають економічні процеси з урахуванням фактора часу.

Проста закрита макроекономічна модель кругових потоків (модель

кругообігу продуктів і доходів)описує потік ресурсів, товарів і послуг, якими обмінюються домогосподарства і фірми, урівноважений з потоком грошових платежів, що обслуговує обмін між цими двома суб’єктами.

Потік– це безперервний економічний процес, що вимірюється у грошах і матеріальних цінностях за певний період. У простий закритій моделі господарського кругообігу чітко прослідковуються два протилежних потоки: матеріальний і грошовий.

Матеріальний потік– рух матеріальних цінностей, обмін за допомогою купівлі-продажу.

Грошовий потік– безперервний рух грошей в ході їх використання як засобу оплати праці, послуг, придбання товарів, здійснення розрахунків і платежів, видачі допомог, повернення боргів.

 

громадських та приватних організацій; сектор домашніх господарств; сектор зовнішньоекономічних зносин – решта світу.

9. Базовим поняттям є економічна операція як сукупність елементарних потоків.Розрізняють такі операції: операції з товарами та послугами; розподільчі операції (розподіл та перерозподіл доходів); фінансові операції.

Система національного рахівництва побудована на кшталт бухгалтерського обліку і становить собою систему взаємопов’язаних рахунків і балансових таблиць. Це означає, що використовується форма подвійного запису.

Процес суспільного відтворення, матеріально-речові та грошові потоки, формування запасів на макрорівні знаходять своє відображення в наступних рахунках: товарів і послуг; виробництва; утворення , розподілу і використання доходів; нагромадження; капітальних витрат для внутрішньої економіки; фінансовий рахунок для внутрішньої економіки; капітальні витрати для зовнішньої економіки; фінансовий рахунок для зовнішньої торгівлі. Цим самим в системі національних рахунків охоплено всі стадії відтворення сукупного продукту нації.

6. Показники обсягу національного виробництва

Необхідність напрацювання єдиних методологічних принципів і підходів до вимірювання макроекономічних показників діяльності національних господарств стала причиною появи системи національного рахівництва – системи взаємопов’язаних макроекономічних показників, що відображають виробництво та споживання товарів і послуг, розподіл та перерозподіл доходів, формування національного багатства. Принципами на яких базується СНР є:

1. Концепція господарського кругообороту.Виробництво, обмін, розподіл і перерозподіл продукції та доходів, формування національного багатства є як самостійними так і взаємопов’язаними стадіями процесу суспільного відтворення.

2. Розширене трактування продуктивної праці.Такою визнається праця з виробництва як матеріальних так і нематеріальних благ та надання послуг. Продуктивної є будь-яка діяльність, яка є корисною для суспільства та приносить доходи особам що її здійснюють.

3. Рівність доходів і витрат в цілому в економіці.Вартість продукту складається з витрат на оплату залучених факторів виробництва (економічних ресурсів) – праці, капіталу, землі та природних ресурсів, підприємницьких здібностей, інформації та знань, а отже і доходів їх власників. Тому, з одного боку, вартість продукту – це сума витрат, а з іншого – сума доходів. Таке положення речей засвідчує про стан рівноваги в економічній системі в цілому та прагненні останньої відновлювати рівновагу у випадку, коли ця рівновага порушується

4. Розгляд макроекономічних процесів як поєднання потоків та запасів. Потік – це сукупність благ, коштів, що вироблені та використані впродовж певного періоду часу. Запас – це кількість благ, коштів накопичених та наявних на певний момент часу.

5. Ключовими поняттями у структурі показників виробництва є додана вартість та кінцевий продукт. Додана вартість – це вартість, створена в процесі виробництва на конкретному підприємстві (фірмі). Вона віддзеркалює реальний вклад підприємства в формування вартості продукту. Вартість спожитої сировини та матеріалів, палива та енергії, що були придбані у постачальників , в створенні яких дане підприємство не приймало участі, в додану вартість не включається. Проте в додану вартість крім заробітної плати, прибутку, рентних та процентних виплат включаються відрахування на амортизацію, оскільки основні засоби (елементи основного капіталу) приймають безпосередню участь у продукуванні нової вартості створюваної продукції. Прийнято розрізняти валову і чисту додану вартість. Валова додана вартість включає вартість спожитих основних засобів, а чиста ні, тобто це валова додана вартість за мінусом амортизаційних відрахувань.

Кінцевий продукт –це товари і послуги, що вироблені і придбані для кінцевого споживання. Вони не використовуються з метою проміжного споживання і не беруть участі у виробництві інших товарів і послуг в якості їх основи. Цим кінцевий продукт відрізняється від проміжного продукту– товарів і послуг, що проходять подальшу переробку, а отже, використовуються для виробництва інших товарів і послуг (сировина, матеріали, комплектуючі, паливо та електроенергія і т.д.). Кінцевий продукт втілюється в споживчих товарах і послугах та капітальних благах. Останні є матеріальною основою інвестицій – нових капіталовкладень (обладнання, устаткування, будівлі, споруди, інструменти, що служать тривалий період часу та ін). Кінцевий продукт також є основою діяльності державних органів різних рівнів. Використання для обрахунку макроекономічних показників саме вартості кінцевого продукту дає можливість уникнути повторний рахунок (багаторазове включення у вартість суспільного продукту однієї і тої самої вартості).

6. Концепція первинних доходів. До первинних доходів, що отримують економічні суб’єкти зараховують не лише доходи власників факторів виробництва, але і доходи держави, оскільки державні органи надаючи відповідні послуги громадянам (домашнім господарствам), фірмам, підприємствам теж приймають участь у створенні суспільних благ, а отже і суспільного продукту.

7. Національна економіка становить сукупність інституційних одиниць, що характеризуються єдністю поведінки, самостійністю прийняття рішень, веденням бухгалтерського обліку. Серед інституційних одиниць розрізняють резидентів та нерезидентів. Резидентами є інституційні одиниці центр економічних інтересів яких пов’язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства, національності.

Резидентами можуть бути як національні так і змішані та спільні підприємства, а також філіали зарубіжних фірм, підприємства, що повністю належать іноземним громадянам. Фізичні особи вважаються резидентами, якщо вони проживають і працюють на території країни протягом одного року та більше не залежно від громадянства та національності.

8. Інституційні одиниці об’єднуються у сектори.Прийнято виділяти п’ять секторів: сектор підприємств, що виробляють товари та надають послуги (нефінансовий сектор); сектор фінансових та державних установ; сектор

 

7. Валовий внутрішній продукт ВВП

валовий внутрішній продукт(gross domestic product), валовий національний продукт(gross national product) та валовий національний доход(gross national income). Валовий внутрішній продукт (ВВП)визначається як сукупна ринкова вартість повного обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, створених в даній країні за певний період часу (як правило рік). ВВП є кінцевим результатом економічної діяльності власників факторів виробництва на економічній території даної країни безвідносно до їх національної приналежності.

8. Методологія обчислення ВВП

Обчислення валового внутрішнього продукту може бути здійснено трьома рівноцінними способами:

А) за доданою вартістю (виробничий метод);

Б) за витратами (метод кінцевого використання);

В) за доходами (розподільчий метод).

Застосування цих методів забезпечує не лише контроль за надійністю оцінок суспільного продукту, але також дає змогу проаналізувати різні аспекти економічних процесів (галузеву структуру економіки, використання виробленого продукту на споживання та нагромадження, частку первинних доходів в ВВП і т.д.).

Використання виробничого методупередбачає визначення ВВП шляхом додавання всієї доданої вартості, створеної в даній країні. Цей метод дає можливість позбавитися подвійного рахунку і не включати у вартість ВВП вартість проміжного продукту. Також за цим методом у вартість ВВП включаються непрямі податки (податки на продукти та імпорт – податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори) та віднімаються субсидії на продукти та імпорт.

Валова додана вартість може бути отримана або додаванням доданої вартості окремих галузей чи секторів економіки, або ж як різниця між сукупною реалізованою продукцією нації (валовий продукт) та сукупним проміжним продуктом.

Податки Субсидії

ВВП =Σ ( РП – ПП) + на продукти – на продукти ;

та імпорт та імпорт

Де, ВВП – валовий внутрішній продукт, ВДВ – валова додана вартість, як сума всієї доданої вартості, РП – реалізований продукт окремих галузей, виробництв, ПП – проміжний продукт.

Система національних рахунків передбачає розрахунок доданої вартості як по країні в цілому, так і по окремих галузях та секторах. Це дає змогу виявити внесок останніх у створення валового національного продукту.

При розрахунку ВВП за витратами (метод кінцевого використання)– додають витрати усіх економічних суб’єктів, що використовують ВВП для кінцевого споживання – домашніх господарств, фірм, держави, закордону.

ВВП = С + І + G + Xn,

де С –особисті споживчі витрати; І– валові інвестиції фірм, підприємств; G– витрати держави на закупівлю товарів і послуг; Xn– чистий експорт.

Чисті податки

ВВП = ВДВ + на продукти та імпорт

Особисті споживчі витрати (С)включають витрати домашніх господарств на придбання товарів тривалого користування, товари поточного споживання. Проте сюди не включаються витрати на придбання житла. Останні в системі національного рахівництва розглядаються як інвестиційні витрати.

Валові інвестиції (І) включають витрати фірм, підприємств на формування та збільшення основного капіталу, збільшення оборотного капіталу, відновлення вибулих з процесу виробництва елементів основного капіталу (амортизація). Прийнято розрізняти валові, чисті інвестиції та інвестиції на заміщення. Валові інвестиції це сума чистих інвестицій та інвестицій на заміщення. Чисті інвестиції забезпечують приріст суспільного капіталу, а інвестиції на заміщення забезпечують лише відновлення його зношеної частини. До валових суспільних інвестицій, що формують ВВП, за методологією СНР включаються витрати домашніх господарств на придбання нового житла. Проте, не включаються інвестиції на придбання цінних паперів на вторинному ринку цінних паперів, депозитні вкладення в банківські установи, операції на ринку старого житла, оскільки ці витрати безпосередньо не пов’язані із збільшенням виробництва суспільного продукту.

Державні закупівлі товарів і послуг (G) забезпечують задоволення індивідуальних і колективних потреб суспільства. Це витрати держави на будівництво і утримання шкіл, закладів охорони здоров’я, культури, спорту, комунального господарства, доріг, армії, державного апарату управління та ін.

Чистий експорт товарів та послуг за кордон розраховується як різниця між експортом та імпортом. Якщо експорт перевищує імпорт то цей показник має знак „+”, якщо навпаки – „–” . Рівняння ВВП = С + І + G + Xn іще називають базовим макроекономічним рівнянням.

Розрахунок ВВП продукту за витратами дає змогу дослідити структуру кінцевого продукту суспільства за його призначенням.

Обсяг ВВП за доходами (розподільчий метод) визначається як сума первинних доходів, отриманих резидентами в даній країні. Вони включають:

1) оплату праці найманих працівників – заробітна плата робітників та платня службовців(Z);

2) доходи, що отримують власники землі, будинків і споруд – рентні доходи (R);

3) доходи власників грошового капіталу – процент (%);

4) прибуток корпорацій і доходи на власність некорпоративного підприємницького сектору (прибуток та доходи, що є винагородою праці підприємця на власному підприємстві) (P);

5) амортизаційні відрахування (А);

6) непрямі податки на бізнес (N).

Оплата праці найманих працівників включає усі грошові або натуральні виплати а також відрахування на соціальне страхування, податки на доходи та інші виплати. Прибуток корпорацій складається з податків на прибуток корпорацій, розподіленого прибутку корпорацій, нерозподіленого прибутку корпорацій.

Прибуток некорпоративного підприємницького сектору ще називають валовим змішаним доходом, оскільки крім прибутків він включає і винагороду за працю власника, яка важко відокремити від безпосередньо чистого доходу. Амортизаційні відрахування хоча і не є додатком до чийогось доходу, проте вони означають, що певна частина ВВП повинна бути відкладена і використана для заміщення вибулого основного капіталу.

Валова додана вартість може бути отримана або додаванням доданої вартості окремих галузей чи секторів економіки, або ж як різниця між сукупною реалізованою продукцією нації (валовий продукт) та сукупним проміжним продуктом.

Податки Субсидії

ВВП =Σ ( РП – ПП) + на продукти – на продукти ;

та імпорт та імпорт

Де, ВВП – валовий внутрішній продукт, ВДВ – валова додана вартість, як сума всієї доданої вартості, РП – реалізований продукт окремих галузей, виробництв, ПП – проміжний продукт.

Система національних рахунків передбачає розрахунок доданої вартості як по країні в цілому, так і по окремих галузях та секторах. Це дає змогу виявити внесок останніх у створення валового національного продукту.

 

9. Інші показники національного обсягу виробництва

Близьким за економічним змістом до показника валового внутрішнього продукту є показник валового національного продукту (ВНП). Останній розраховується за тими ж самими методами – за доданою вартістю, за доходами та за витратами. Проте, відмінність полягає в тому, що валовий національний продукт являє собою ринкову вартість кінцевого продукту, створеного національними факторами виробництва як на території даної країни так і за її межами.

За обсягами валовий національний продукт відрізняється від валового внутрішнього продукту на величину чистих первинних доходів, отриманих країною від решти світу. Іншими словами, до валового внутрішнього продукту слід додати первинні доходи власників національних економічних ресурсів, що використовуються за кордоном, отримані від решти світу і відняти первинні доходи, сплачені іноземним громадянам.

Первинні доходи, Первинні доходи,

ВНП = ВВП + отримані від решти – сплачені решті =

світу світу

Чисті первинні доходи,

ВВП + отримані від решти

світу

В цілому ж різниця показників ВВП та ВНП залежить від участі країни в міжнародних економічних процесах, активності національних власників факторів виробництва за кордоном та іноземних в середині країни. За даними Бюро економічного аналізу Департаменту торгівлі США в 2006 ВВП США

становив $13194,7 млрд., а ВНП – $13252,7 млрд.

 

10. Зайняті та безробітні

Ефективне функціонування економіки країни пов’язане із залученням до економічного обороту всіх економічних ресурсів, придатних для виробництва товарів і послуг, включаючи і такий ресурс, як робоча сила. При повній зайнятості і раціональному використанні ресурсів, обсяг виробництва є

максимально можливим. За наявності неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва буде меншим від потенційного. Тобто при наявності безробіття втрачаються певні можливості з виробництва продукту. Одночасно воно є і причиною зниження купівельної спроможності населення, що веде до падіння сукупного попиту, сукупних заощаджень і, в кінцевому

результаті, зменшення сукупних інвестицій в економіку і обсягів виробництва.

Безробіття в широких масштабах спричиняє соціальну і політичну нестабільність, для подолання якої витрачаються значні кошти держави на допомогу по безробіттю, утримання малозабезпечених сімей. Існують різні погляди щодо причин виникнення та методів подолання неповної зайнятості.

В умовах ринкової економіки загальною причиноювиникнення безробіття є порушення рівноваги на ринку праці: пропозиція праці перевищує попит на неї і частина працівників не може продати свою робочу силу. Що ж до причин порушення даної рівноваги існують різні погляди серед представників певних напрямків економічної теорії. Так, зокрема, неокласикивважають, що виникнення неповної зайнятості можливе лише в короткостроковому періоді (до 3-х років). Ринковий механізм саморегулювання здатний встановити рівновагу між попитом і пропозицією праці. Але втручання держави, профспілок і союзів підприємців не дозволяє йому це зробити. Більше того, саме їх діяльність і є причиною заміни вільної конкуренції на ринку праці на монопсонічну або монополістичну моделі, для яких характерними є довгі фази неповної зайнятості.

На думку Дж. М. Кейнсаі його послідовників, виникнення безробіття породжене недостатнім рівнем попиту на товари і послуги. А сам рівень зайнятості визначається безпосередньо не на ринку праці, а на товарному і грошовому ринках. Ліквідація безробіття можливе при спів паданні запланованої пропозиції товарів і запланованому попиті на них.

 

11. Показники рівня зайнятості

В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили. Рівень зайнятості в економіці країни визначається через показник рівня безробіття. Даний показник розраховується на основі економічно активного населення(робочої сили) країни, до числа якого входять зайнятіі безробітні. До зайнятих відносяться особи, що виконують певні види робіт, а до безробітних – особи працездатного віку, які не мають роботи і здійснюють пошуки для працевлаштування.

Відношення чисельності безробітних (Б) до загальної кількості економічно активного населення (З+Б) називають рівнем безробіття:

В економіці країни розрізняють такі види безробіття:

Фрикційне– пов’язане з постійним рухом населення між регіонами і видами праці, а також із певними стадіями життя людини (зміна місця проживання, звільнення і пошук нової роботи, працевлаштування після закінчення навчального закладу тощо).

Структурне– пов’язане із структурними змінами в економіці, що призводять до диспропорцій на ринку праці внаслідок появи нових професій або їх зміни.

 

12. Повна зайнятість і природна норма безробіття

В економіці країни завжди існує фрикційне і структурне безробіття, які разом складають природний рівень безробіття.

Природне безробіття

(фрикційне і структурне)

Природний рівень безробіття =------------------------------------------------- Х 100

Економічно активне населення

При природному рівні безробіття кількість безробітних не перевищує числа вільних робочих місць. Такий стан в економіці вважають повною зайнятістю.

В економіці країни часто виникають ситуації, коли існує надлишкове безробіття, тобто коли кількість безробітних перевищує число вільних робочих місць. Дане безробіття утворює такі його форми, як циклічне, технологічне, сезонне безробіття.

Циклічне– виникає на етапі спаду і застою і пов’язане, таким чином, із циклічністю розвитку ринкової економіки.

Технологічне– виникає внаслідок ліквідації частини робочих місць у зв’язку із механізацією і автоматизацією виробництва, впровадженням “безлюдних” технологій.

Сезонне– характерне для галузей економіки із сезонним характером виробництва: сільського господарства, океанського риболовства, туристичного обслуговування, готельного господарства та деяких інших.

Рівень безробіття є важливим економічним показником, який використовується при аналізі ефективності функціонування національної економіки. Безробіття зумовлює значні матеріальні втрати, так як впливає на зменшення виробництва ВВП.

Для вимірювання втрат національної економіки від безробіття використовують закон Оукена, суть якого зводиться до наступного:

перевищення фактичного безробіття над природним(надлишкове безробіття) на кожен відсоток призводить до відставання ВНП на 2,5 %.

Марксистська концепціявважає, що безробіття неможливо подолати в умовах ринкового господарства, більше того, що воно буде прогресивно зростати. На думку представників неокласичної концепції, воно долається шляхом саморегулювання ринку праці, головними чинниками якого є зниження рівня заробітної плати і збільшення вартості граничного продукту праці. Тому впровадження досягнень НТП, які сприятимуть створенню додаткових робочих місць, цю проблему може вирішувати. З погляду Дж. М. Кейнса, вирішення проблеми безробіття або регулювання його рівня можливе через зміну величини сукупного попиту. Ефективний попит досягається за рахунок державного втручання в економіку, а саме через податкову систему і систему державних видатків. Особлива роль ним відводиться інвестиціям, які, по-перше, створюють “первинну” зайнятість робочої сили, і, по-друге, ці додаткові робітники, пред’являючи додатковий попит на предмети споживання, необхідність і можливість виробництва яких створюють “вторинну” зайнятість. В результаті подальшої ланцюгової реакції з’являється ефект мультиплікатора зайнятості:

Приріст зайнятості = Коефіцієнт мультиплікатора × Приріст інвестицій

Величина коефіцієнта мультиплікації вказує на кількість додаткових робочих місць, які можуть утворитися на одиницю приросту інвестицій. Звідси можна визначити, яку кількість додаткових інвестицій необхідно залучити в економіку, щоб отримати необхідну кількість додаткових робочих місць.

 

13. Показники рівня цін

Загальний рівень цін – показник, що визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за індексом цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яка є масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період і визначається за формулою:


Індекс цін, що використовується для усунення впливу інфляції на величину ВВП називають ВВП-дефлятором.

Процентна ставка – ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період (квартал, рік). На рівень процентної ставки впливає ринковий механізм. Якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.

Розрізняють реальні і номінальні процентні ставки:

Реальна процентна ставка = Номінальна процентна ставка – Рівень інфляції.

Зайнятість – показник, який відображає співвідношення між кількістю населення працездатного віку і кількістю безробітних у країні. Для обчислення кількості безробітних і оцінки зайнятості використовують показник норми безробіття:

14. Зведення номінального ВВП до реального ВВП. Інфлювання і дефлюваня.

Макроекономічні показники є агрегованими вартісними показниками. Це означає, що окрім фізичного обсягу виробленого та реалізованого кінцевого суспільного продукту на загальний рівень даних показників суттєвий вплив можуть мати і цінові чинники – інфляція або дефляція. З метою нівелювання впливу цінових чинників та забезпечення співмірності показників ВВП за певний період часу розраховують два види показників номінальний та реальний ВВП.

Номінальний ВВП– це ВВП, що виражений в поточних цінах, тобто фактичний цінах, які мали місце в даному році.

Реальний ВВП– це ВВП даного року, але обчислений в постійних (базових) цінах, тобто цінах відвідного року, який береться за базу – основу відліку.

Співставлення реальних ВВП за декілька років дозволяє простежити динаміку та розраховувати темпи приросту та темпи зростання загального фізичного обсягу виробництва.

Сфера цін є третьою сферою макроекономіки. Будь-якійнаціональній економіці необхідні стабільні ціни на вільних ринках. Як відомо, ціни на вільному ринку визначаються під впливом взаємодії попиту й пропозиції.

Зростання загального рівня цін означає наявність у країні інфляції. Що розуміють під загальним рівнем цін? Ми як покупці маємо справу з індивідуальними цінами на товари і послуги і ніколи не купуємо товарів за загальним рівнем цін. Індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо.

Для виявлення динаміки загального рівня цін обчислюють також індекс Пааше. У цьому разі змінними вагами є структура виробництва розрахункового року.

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Леспейреса і Пааше, згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними і постійними вагами.

Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних — номінального ВВПдо реального,номінальної зарплати до реальної тощо.

Як нам уже відомо, на величину номінального ВВПвпливають два чинники: 1) фізичний обсяг виробництва і 2) рівень цін, а на величину реального ВВП— лише обсяг виробництва.

Звідси випливає, що дефлятор ВВП— це відношення номінального ВВПдо реального. Темп зростання реального ВВПдорівнює темпові зростання номінального ВВПмінус значення дефлятора ВВП:Темп зростання реального ВВП = Темп зростання номінального ВВП - дефлятор ВВП.

Зведення номінального ВВПдо реального відбувається шляхом інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВПбільший за одиницю, то зведення номінального ВВПдо реального називають дефлюванням. Дефлювання — це зменшення номінального ВВПдо розмірів реального. Якщо дефлятор ВВПменший за одиницю, то зведення номінального ВВПдо реального називають інфлюванням. Інфлювання — це збільшення номінального ВВПдо розмірів реального.

У базовому році номінальний і реальний ВВПдорівнюють один одному, бо дефлятор ВВПрівний одиниці. Динаміка ІСЦ та дефлятора ВВПє основним показником стану сфери цін. Існує закон Оукена: перевищення фактичного рівня безробіття , порівняно з його природним рівнем, на 1% призводить до зменшення потенційного ВВП ( при повній зайнятості) на 2.5 -3 %.

 

15. Споживання та його функція

Однією з найважливіших складових як сукупного попиту, так і валового внутрішнього продукту є споживання.Обсяг споживання визначається багатьма факторами, найважливішим серед яких є дохід домогосподарства. Саме залежно від величини доходу, тобто тієї грошової суми, яка є в розпорядженні домогосподарства і може бути використана ним на свій розсуд, залежить розмір споживання. Споживання -сума грошей, яку витрачають домогосподарства на придбання споживчих товарів та послуг, що задовольняють особисті потреби людей.

Структура споживання неоднакова у різних груп домогосподарств. Вона залежить від багатьох факторів, серед яких одним із визначальних є рівень доходу. Залежність між ними проявляється через так звані якісні моделі поведінки, або закони Енгеля. Структура споживання включає такі групи витрат: на харчування, одяг, житло, транспорт, медицину, освіту та заощадження. Їх співвідношення різне для груп домогосподарств з різним рівнем доходу. Загальна тенденція, згідно із законами Енгеля, полягає у тому, що з підвищенням доходів у структурі споживання відбуваються певні зміни. По-перше, збільшується загальний розмір витрат на харчування, що приводить до поліпшення його якості, бо купуються якісніші продукти харчування. Водночас частка витрат на харчування в міру зростання доходів має яскраво виражену тенденцію до скорочення. По-друге, суттєво зростає як абсолютний розмір, так і частка витрат на придбання товарів та послуг для задоволення соціально-культурних потреб (медичне обслуговування, освіта, відпочинок, розваги). По-третє, з підвищенням доходів зростає як абсолютна, так і відносна частина доходів, що заощаджується, нагромаджується.

Таким чином, дохід домогосподарства складається з двох частин - споживання та заощадження. Заощадження - це та частина доходу, що не споживається. Його можна визначити за такою формулою:

Заощадження = дохід - споживання.

Споживання і заощадження домогосподарств безпосередньо впливає на обсяг національного виробництва, рівень цін та зайнятість населення. Це, насамперед, проявляється через функції споживання і заощадження.

Отже, схильність до споживання виражає бажання купувати споживчі товари та послуги. Найважливішим її фактором є величина доходу, складовою якого є споживчі витрати. Між останніми та доходом в їх динаміці існує певна залежність, яка називається функцією споживання. Суть її полягає у тому, що при зростанні доходу збільшуються і споживчі витрати в абсолютному розмірі, але повільніше, ніж зростає дохід. Тому частка споживання у доході має тенденцію до скорочення. Цю залежність можна зобразити графічно.

У цьому графіку на горизонтальній осі відкладаються доходи домогосподарств, а на вертикальній - їх споживчі витрати. Якби весь дохід використовувався на споживання, то залежність між ним і доходом виражалася б бісектрисою, бо в будь-якій її точці споживчі витрати дорівнювали б доходу.

Функція споживання

 

 

16. Заощадження та його функція

Таким чином, дохід домогосподарства складається з двох частин - споживання та заощадження. Заощадження - це та частина доходу, що не споживається. Його можна визначити за такою формулою:

Заощадження = дохід - споживання.

Споживання і заощадження домогосподарств безпосередньо впливає на обсяг національного виробництва, рівень цін та зайнятість населення. Це, насамперед, проявляється через функції споживання і заощадження.

Отже, вирішальним фактором, що впливає на споживання та заощадження, є дохід. Загальна тенденція така, що із зростанням доходу збільшується як споживання, так і заощадження. Але частка споживчих витрат має чітко виражену тенденцію до зниження. Оскільки споживання є складовою частиною сукупного попиту, то така тенденція позначається на його величині, а зрештою впливає і на обсяг національного виробництва. Знаючи ці тенденції, можна впливати на обсяг споживання, а через нього і на сукупний попит та обсяг національного виробництва.

 

18. Кейнсіанська функція споживання.

Ця функція виступає як деяка константа. Ціна попиту відображає бажання покупців придбати певну кількість товарів і послуг. В свою чергу, підприємці, орієнтуючись на таку ціну мають намір отримати бажану виручку від реалізації своєї продукції. Залежність між очікуваною виручкою і обсягом продукції (або праці) називається функцією сукупного попиту. В макроекономічній теорії Кейнса ціна і обсяг попиту визначають обсяг виробництва нації: чим більші факторіальні доходи, тим більший національний дохід. Тому крива функції сукупного попиту має позитивний нахил.

Таким чином, оптимальний рівень виробництва національного доходу і зайнятості в кейнсіанській теорії визначаються точкою перетину функції сукупного попиту і сукупної пропозиції. Значення функції сукупного попиту в цій точці і буде ефективним попитом.

17. Чинники споживання, що не пов’язані з доходом.

Спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний використовуваний дохід, а й інші чинники. Ці чинники заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження. До таких чинників передовсім належить дохід у тривалій перспективі, або майбутній сподіваний дохід. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові, то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектам багатства. Збільшення багатства перемішує функцію споживання вгору.
Зменшення багатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. На обсяг споживання впливають сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки тощо. Неможливість для споживача перемістити свій майбутній дохід для розширення поточного споживання називають позичковим, або ліквідним обмеженням. У перехідній економіці позичкове обмеження існує для більшості громадян, і можливість переміщення доходів незначна.
Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Отже, підвищення податків зменшуватиме і споживання, і заощадження, а функції споживання і заощадження перемішуватимуться донизу. І навпаки, дохід, отриманий від зменшення податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами. Тому зниження податків перемішуватиме вгору і функцію споживання, і функцію заощадження. Якщо зміна у споживанні спричинена змінами у використовуваному доході, її називають зміною величини споживання. Цю зміну показують як переміщення від однієї точки до іншої по стабільній функції споживання, наприклад, із точки а у точку Ь на функції споживання С.
Якщо обсяг споживання змінився внаслідок дії чинників, не пов'язаних із використовуваним доходом, то маємо справу зі зміною споживання. її показують як переміщення вгору або вниз функції споживання (наприклад, із положення С1 у С2 або С3 на рис. 4.4).) Зміни в одному або кількох чинниках, що не пов'язані з доходом. перемішують і функцію заощадження. При цьому функції споживання і заощадження перемішуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більше за даного використовуваного доходу, то вони заощаджують менше. Графічно це виражається у тому, що переміщення функції споживання вгору тягне за собою переміщення функції заощадження до низу. Лише підвищення податків переміщує вниз як функцію споживання, так і функцію заощадження.

19. Теорія міжчасового вибору споживача

Для максимального спрощення аналізу розгляньмо можливості міжчасового вибору індивіда, який живе у двох періодах. У першому з них його дохід становить Y1, а споживання – С1, у другому, відповідно – Y2 і С2 . Якщо у першому періоді індивід заощаджує

S = Y1 - С1,

то у другому періоді він матиме змогу збільшити споживання на суму заощаджень з урахуванням заробленого процента

С2 = (1 + r) * S + Y2,

де r - процентна ставка. Ці рівняння правильні і у разі, якщо споживання у першому періоді перевищує дохід, тоді S( 0, що означає одержання позики. Підставивши (S = Y1 - С1) у (С2 = (1 + r) * S + Y2), отримаємо рівняння міжчасового бюджетного обмеження споживача:

Права частина даного рівняння визначає сумарні ресурси, які є для споживання в обох періодах. За додатних значень r майбутній дохід має меншу цінність ніж поточний, оскільки заощаджений дохід приносить процент, а майбутнє споживання коштує менше, ніж споживання сьогодні. Множник це ціна споживання у другому періоді, виміряна через споживання у першому періоді: він показує, від якого обсягу С1 треба відмовитися, щоб отримати додаткову одиницю С2. Саме вибір споживачем обсягів С1 і С2 визначає обсяг його заощаджень у першому періоді.

Точки бюджетної прямої АВ на відображають усі можливі комбінації споживання у першому та другому періодах, які може обрати індивід. Остаточний вибір він робитиме, узгоджуючи свої бажання та можливості. Уподобання споживача щодо розподілу споживання між двома періодами можна зобразити за допомогою набору кривих байдужості.

Кожна крива байдужості показує такі комбінації С1 і С2, які забезпечують індивідові однакове задоволення. Що далі від початку координат лежить крива байдужості, то вищому рівневі добробуту споживача вона відповідає. Найкращій комбінації споживання у двох періодах відповідає точка дотику бюджетної прямої з найвищою із досяжних кривою байдужості.

20. Інвестиції та їх функція

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні та оборотні фонди, у нематеріальні ресурси й активи.

Інвестиції – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас. Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва.

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції [4, Стор. №743].

Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно – матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється.

За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи.

Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.

Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами.

Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній. Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п’яти років; г) понад п’ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

21. Показники ефективності інвестицій

Основними показниками розрахунку ефективності інвестицій з погляду теорії часової вартості грошей є: чиста теперішня вартість (NPV)> внутрішня норма дохідності (IRR), дисконтовані показники рентабельності (RI) та періоду окупності (Pod).

Через те, що надходження грошових коштів розподілене в часі, їх дисконтування здійснюється при відсотковій ставці d.

Важливим моментом є вибір рівня відсоткової ставки або ставки порівняння, яка повинна відображати очікуваний рівень позичкового відсотка. В якості загальної рекомендації з урахування можливих втрат від скорочення надходжень пропонується вводити ризикову поправку до рівня відсоткової ставки. Вона повинна характеризувати дохідність з безризикових вкладень, тобто додавати деяку ризикову премію. Ця премія повинна враховувати як специфічний ризик, пов'язаний з невизначеністю одержання доходу від конкретного капіталовкладення, так і ринковий ризик, пов'язаний з кон'юнктурою ринку.

При разовій інвестиції чиста теперішня вартість розраховується за формулою:

При прогнозуванні надходжень А/* за роками враховуються надходження виробничого та невиробничого характеру. Якщо інвестиція носить не разовий характер, а передбачає інвестування протягом кількох т років, це знаходить своє відображення в розрахунку МРУ таким чином:

Особливості показника чистої теперішньої вартості.

Показник МРУ різних проектів можна сумувати, що дозволяє використовувати його в якості основного при формуванні інвестиційного портфеля.

Вибір ставки порівняння сі є суб'єктивним моментом. Тому при аналізі інвестиційних проектів рекомендується визначити МРУ не для однієї ставки, а для деякого діапазону ставок.

Чистий приведений дохід на момент і визначається таким чином:

Термін "чистий" має таке значення: кожна сума грошей визначається як алгебраїчна сума вхідних (позитивних) і вихідних (негативних) потоків. Наприклад, якщо у другий рік реалізації інвестиційного проекту об'єм капітальних вкладень становить 15 000 дол., а грошовий прибуток у той же рік — 12 000 дол., то чиста сума грошових коштів у другий рік становить 3 000 дол. Відповідно до суті методу сучасне значення всіх вхідних грошових потоків порівнюється з сучасним значенням вихідних потоків, зумовлених капітальними вкладеннями для реалізації проекту. Різниця між першим і другим є чисте сучасне значення вартості, яке визначає правило прийняття рішення.

22. Сукупні видатки та рівноважний ВВП. Підхід «видатки – обсяг виробництва».

Підхід «видатки — обсяг виробництва» ґрунтується на зіставленні сукупних видатків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Y e) дорівнює С + I. Незаплановані зміни інвестицій у запаси визначаються відніманням від заощаджень запланованих інвестицій. Коли ж сукупні видатки більші, ніж реальний ВВП (С + І > Y), відбувається вилучення інвестицій із запасів. Інакше кажучи,коли запаси зменшуються, підприємства у короткостроковому періоді пристосовуються до відсутності рівноваги між сукупними видатками і обсягом виробництва шляхом збільшення виробництва й зайнятості. Коли сукупні видатки менші, ніж реальний ВВП (С + І < Y), інвестиції у запаси зростають. Підприємства пристосовуються до зростання запасів зменшенням виробництва й зайнятості. Лише тоді, коли сукупні видатки та реальний ВВП рівні між собою(C + I = Y), незаплановані зміни інвестицій у запаси дорівнюють нулю. Це простежується тоді, коли національна економіка досягає рівноважного ВВП, тобто досягається економічна рівновага. Національна економіка перебуватиме у стані рівноваги,коли фактичні видатки дорівнюють запланованим. ВВП дорівнює не лише сумі доходів, а й фактичним видаткам на товари і послуги. Тому умову економічної рівноваги можна записати у такому вигляді: фактичні видатки = заплановані видатки, або Y = C + I.

23. Сукупні видатки та рівноважний ВВП. Підхід «витікання - ін’єкції».

Підхід «витікання — ін'єкції» ґрунтується на зіставленні витікань із потоку «видатки — доходи» та ін'єкцій у цей потік. Витікання — це будь-яке витрачання доходу не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку «видатки — доходи» відбуваються через заощадження, податки та імпорт. Ін'єкція — це будь-яке доповнення до споживчих видатків на купівлю продукції, вироблену всередині країни. Ін'єкціями є інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг та експорт.

24. Ефект мультиплікатора ( за видатками ).

Мультиплікатор є тим коефіцієнтом або числом, на яке слід помножити приріст інвестицій, щоб дати прогнозні оцінки майбутньому зростанню національного доходу.Це можна виразити такою нормативною моделлю:

АД = МП * А.

Для визначення стану рівноваги економіки доцільніше використовувати іншу модель мультиплікатора, яка ґрунтується на повторюваності ефекту первинних інвестицій:

MnQ = 1 / 1 - ГССп.

Ефект мультиплікаційного процесу МПС прямо пропорційно залежить від величини граничної схильності до споживання ГССП: зі зменшенням ГССи зменшується МПС, зі збільшенням ГССП збільшується і МПе.

Оскільки1 - ГССП = ГСЗ, то ефект мультиплікатора можна подати через граничну схильність до заощадження.

МПС = 1 / ГСЗ.

Реагування обсягу виробництва на зміну планових інвестицій них видатків.

 

Графік реагування сукупного обсягу виробництва па зміну планових інвестицій.

25. Ефект мультиплікатора.

Відношення зміни сукупного обсягу виробництва до зміни запланованих інвестиційних видатків (ДУ/ДІ) називається мультиплікатором видатків, або видатковим мультиплікатором. Цей мультиплікатор не можна плутати з мультиплікатором пропозиції грошей. Грошовий мультиплікатор вимірюється як відношення зміни у пропозиції грошей до зміни у грошовій масі. Видатковий мультиплікатор більший за одиницю, бо збільшення планових інвестиційних видатків, яке збільшує обсяг виробництва, також веде до додаткового розширення споживчих видатків (тре X ДУ). Збільшення споживчих видатків, у свою чергу, розширює сукупний попит і далі збільшує обсяг виробництва, що реалізується у мультиплікованій зміні обсягу виробництва від даної зміни планових інвестиційних видатків. Цей висновок можна алгебраїчно вивести, знаходячи невідоме значення У за допомогою а, тре та /, що подаються у посиланні

Оскільки І мультиплікується на член 1/(1 - тре), то це рівняння говорить нам, що зміна в інвестиціях на 1 дол. веде до 1/(1 - тре)- доларової зміни в сукупному обсязі виробництва. Отже, 1/(1 - тре) є мультиплікатором видатків. Коли тре - 0,5, то зміна в обсязі виробництва у відповідь на зміну І на 1 долар становить 2 долари [= 1 / (1 - 0,5)]. Якщо тре = 0,8, то зміна в обсязі виробництва у відповідь на зміну І на 1 долар буде 5 доларів. Що більша гранична схильність до споживання, то вищий мультиплікатор видатків.

26. Економічне зростання та його чинники

Економічне зростання — це регулярне, стійке розширення масштабів діяльності певної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів використаної праці і виробленого продукту — товарів і послуг. При розгляді економічного зростання основною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.

Чинники, що визначають темпи та якість економічного зростання, доцільно поділити на такі групи:

•інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції, використання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу;

• інвестиційні, пов'язані з інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу, а також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на зміни в обсягах і структурі суспільних потреб у поточному і майбутніх періодах.

27. Типи економічного зростання

28. Економічний розвиток і його рівень

Економічний розвиток– це таке економічне зростання, що супроводжується значними структурними чи організаційними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Економічний розвиток конкретизують такі показники:

1) обсяги виробництва валового національного продукту та його похідних на душу населення;

2) структура суспільного виробництва — частка промисловості та сільського господарства в народному господарстві; частка, обсяг та темпи розвитку прогресивних галузей промисловості;

3) кількісні та якісні показники рівня зайнятості населення;

4) використання природних ресурсів — обсяги залучення до господарської діяльності земельних, паливно-енергетичних ресурсів, корисних копалин і т. ін.;

5) рівень організації та ефективності суспільного виробництва,що виявляється у величині продуктивності праці, спеціалізації та концентрації виробництва, якості продукції тощо. Детермінантами економічного розвитку є населення, технології, суспільні інститути, ресурси визначають верхню межу ек. досягнень сусва. Технологічні зміни дозволяють розширити межі Економічних досягнень суспільства.

29. Неокласична модель економічного зростання (модель Солоу )

Модель економічного зростання Р.Солоу –неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу. Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні передумови та позначення моделі Солоу:

- пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y = F(К,L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва.

Якщо припустити, що z = 1/L, то виробнича функція матиме вигляд:

або y = f(k), де у – продуктивність праці Y/L, а k – капіталооснащення праці К/L (тут застосовані малі букви для позначення кількісних показників у розрахунку на одного працюючого). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними (у та k), хоча третя змінна (L) і залишається залученою до аналізу;

- виробнича функція є нелінійною, у = f(k), і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу (МРК);

Рисунок Модель економічного зростання Р.Солоу

- сукупний попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (i) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=С/L, а і=І/L.

“Золоте правило” Р.Солоу полягає в тому, що при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С). (Золоте правило( виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації – s ): МРК = s.

Сукупний попит

Сукупний попит (СП) — це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує різні обсяги товарів і послуг, тобто реальний обсяг виробництва, який вітчизняні споживачі, фірми, уряд та зарубіжні покупці бажають купити за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин.

Сукупний попит містить чотири компоненти: видатки приватного сектора на споживання (С) та інвестиції (І), державні видатки на закупівлю товарів, оплату праці та послуг (Д)і чистий експорт (ЧК), який являє собою різницю між видатками іноземців на вітчизняні товари та послуги (експортом) та внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом):

СП = С + І+Д+ЧК

Отже, сукупний попит є сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Крива сукупного попиту, як показано нижче, як і крива попиту на окремий товар, похилилася вниз і вправо. Однак траєкторію кривої сукупного попиту не можна пояснити ні ефектом доходу, коли із зниженням ціни на окремий товар грошовий дохід дає можливість споживачеві придбати більшу кількість товару, ні ефектом заміщення, коли із зниженням ціни споживач може придбати більшу кількість цього товару, бо він стає порівняно дешевшим за інші товари.

Характер кривої сукупного попиту визначається передусім трьома ціновими чинниками.

По-перше, ефектом відсоткової ставки, який передбачає, що траєкторія кривої сукупного попиту визначається впливом змінюваного рівня цін на відсоткову ставку, а отже, на споживчі видатки й інвестиції.

По-друге, ефектом багатства, який полягає в тому, що за вищого рівня цін реальна вартість, або купівельна спроможність, нагромаджених фінансових активів зменшиться. Населення реально стане біднішим і змушене буде скорочувати свої видатки.

По-третє, ефектом іноземних закупівель, який полягає в тому, що підвищення цін у певній країні веде до зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги і, навпаки, зниження рівня цін у певній країні сприяє скороченню її імпорту і збільшенню її експорту. Все це веде до збільшення чистого обсягу експорту і сукупного попиту конкретної країни.

31. Цінові фактори сукупного попиту

Основні компоненти сукупного попиту, або сукупних витрат, у відкритій економіці

AD = C + I + G + NX,

де С -споживчі витрати; I- інвестиційні витрати; G -державні витрати;

NX -чистий експорт країни.

На сукупний попит впливають цінові та нецінові чинники. Вплив їх може пояснити рівняння кількісної теорії грошей:

MV = PY,

де М- кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки;

V-швидкість обігу грошей; P– рівень цін; Y-номінальний обсяг доходу.

Звідси

Y = (MV) / P,

де P - рівень цін в економіці; Y— реальний обсяг доходу; M— кількість грошей в економіці; V— швидкість обігу грошей.

Від’ємний нахил кривої сукупного попиту визначається такими чинниками: - ефектом багатства; ефектом відсоткової ставки; ефектом обмінного курсу.

Ефект багатства, або реальних касових залишків (ефект Пігу), означає зменшення багатства (доходу). За зростання рівня цін (P) скорочуються реальні запаси грошових коштів (M/P). Отже, знижується попит на товари і послуги (AD) та зменшується дохід (Y). Цим пояснюється обернена залежність між величиною AD та рівнем цін (за умови, що пропозиція грошей і швидкість їх обертання є фіксованими).

Ефект відсоткової ставки (ефект Кейнса) полягає у тому, що із зростанням рівня цін скорочуються реальні запаси грошових коштів. За незмінної пропозиції грошей зростає відсоткова ставка. Як наслідок, скорочується обсяг інвестицій в економіку і далі знижується обсяг сукупного попиту.

Ефект обмінного курсу виявляється у тому, що зростання цін у країні за стабільних цін на імпорт призводить до скорочення експорту. Отже, знижується сукупний попит у національній економіці.

32. Нецінові фактори сукупного попиту

Ефект вирівнювання доходів. Агрегована схильність до споживання і сукупний попит зростають при зменшенні економічної нерівності за допомогою соціальних трансфертів. Внаслідок перерозподілу доходу на користь бідніших верств населення частка домогосподарств з більшою схильністю до споживання в національному доході зростає, а частка забезпеченого населення з меншою схильністю до споживання зменшується.

Інфляція боргу. Несподіване підвищення рівня цін зменшує реальну вартість грошей і боргових зобов'язань. Реальний доход і багатство перерозподіляються від “заощадливих” кредиторів до “розтратливих” боржників. Оскільки схильність до витрачання доходу у боржників вища, агрегована схильність до споживання і сукупний попит зростають, а крива АD пересувається праворуч.

Автономне збільшення інвестицій.

Незалежно від ставки процента, збільшенню інвестицій сприяють:

1) розвиток нових галузей виробництва та освоєння нових територій; 2) поява нових технологій і ефективніших зразків обладнання, які прискорюють моральне старіння капіталу і вимагають його модернізації; 3) зростання прибутковості капіталу; 4) зменшення товарних запасів і резервних потужностей виробництва; 5) зменшення традиційних джерел і подорожчання природних ресурсів; 6) оптимістичні сподівання та підприємницька ініціатива; 7) збільшення державних інвестицій або замовлень, які потребують додаткових приватних інвестицій.

Збільшення чистого експорту за незмінних внутрішніх цін.

Сукупний попит зростає:

1) при зниженні курсу національної валюти; 2) підвищенні цін на імпортні товари; 3) збільшенні національного доходу країн - імпортерів вітчизняних товарів; 4) зниженні схильності фірм та домогосподарств країни до імпорту; 5) збільшенні державних закупівель вітчизняних товарів за рахунок скорочення державних імпортних закупівель; 6) збільшенні внутрішнього попиту на вітчизняні товари при здешевленні товарів “критичного імпорту” – життєво важливих благ, що не мають вітчизняних замінників за кількістю, якістю або ціною; 7) зменшенні імпортної залежності від зовнішніх ринків постачання та збуту продукції; 8) збільшенні імпортної залежності інших країн світу від товарів, що є предметом експорту країни; 9) скороченні пропозиції товарів, що є предметом вітчизняного експорту, на світовому ринку; 10) збільшенні зовнішнього попиту на товари вітчизняного виробництва внаслідок появи нецінових конкурентних переваг – вищої якості, популярності вітчизняних товарів, унікальних властивостей або вищої продуктивності нових зразків вітчизняних технологічних товарів, отримання виключних прав на виробництво та продаж таких товарів.

 

 

33. Сукупна пропозиція.

Сукупна пропозиція (СПр) — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального внутрішнього обсягу продукції, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин. Вищий рівень цін створює для підприємств стимули виробляти і продавати більше товарів і послуг. При нижчому рівні цін обсяг виробництва зменшується.

Крива сукупної пропозиції.

В макроекономіці точиться полеміка з приводу форми сукупної пропозиції.

Однак на цьому рівні аналізу ми вважатимемо, що вона складається із трьох відрізків:

1) горизонтального;

2) проміжного (висхідного);

3) вертикального.

Форма цієї кривої відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. Витрати виробництва на одиницю продукції для конкретного обсягу продукції — це середні витрати на цей обсяг продукції (рис. 6.3):

 

На горизонтальному відрізку реальний внутрішній обсяг виробництва міняється, а рівень цін залишається постійним. На рис. 6.3 Об2 означає потенційн