Наукові основи, цілі, об’єкти і методи моніторингу грунтів
Грунтовий моніторинг- це система спостережень, кількісної оцінки та контролю за використанням грунтів і земель з метою організації управління їх продуктивністю. Він є, як уже відмічалось, складовою частиною екологічного моніторингу і входить до системи моніторингу суміжних середовищ і біосфери в цілому. Необхідно відмітити, що забруднення ґрунтів, як об'єкт спостережень, має цілий ряд важливих специфічних особливостей. По-перше, грунт це найбільш малорухоме природне середовище порівняно, наприклад, з атмосферою або поверхневими водами. Міграція забруднюючих речовин в грунт протікає відносно повільно. Як наслідок цього, високі рівні забруднення грунтів деякими речовинами локалізуються в місцях їх викиду в зовнішнє середовище. Окрім того, можлива поступова зміна хімічного складу грунтів, порушення єдності геохімічного середовища та живих організмів. Найбільш інтенсивним шляхом переносу забруднень, які попадають на грунт, може бути перенос з атмосферним повітрям у випадку попадання забруднень з грунту в атмосферу через випарювання або разом з пилом. Іншим відносно швидким шляхом розповсюдження забруднювачів є змив їх уточними водами. Але далеко не всі ці механізми переносу грають суттєву роль у забрудненні грунтів. Під впливом фізико-хімічних факторів і, головним чином, в результаті діяльності мікроорганізмів, здійснюється розпад забруднюючих речовин органічного складу. У ряді випадків, (забруднення грунтів бенз(а)пиреном, пестицидами та іншими речовинами) можливе навіть встановлення рівноваги між попаданням на грунт та їх розпадом у грунті.
В Харківському інституті грунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського (УНДІГА) під керівництвом академіка УААН В.В.Медведєва розроблена концепція та техніко-економічне обгрунтування грунтового моніторингу в Україні. Його необхідність визначається чотирма основними факторами:
1. Виключною важливістю підтримання грунтів у стані, за яким вони зберігають здатність до регуляції циклів біофільних елементів як основи життєдіяльності людини і біосфери.
2. Важливістю контролю і запобігання негативного розвитку процесів грунтоутворення, які мають місце практично на всій сільськогосподарській території внаслідок безгосподарської діяльності людини і проявляється в дегуміфікації, ерозії, переущільненні, забрудненні, підкисленні, підтопленні, засоленні, надмірному спрацюванні торфу тощо.
3. Необхідністю істотного підвищення родючості грунтів, віддачі від меліорації і хімізації, подолання застійних явищ в урожайності та поліпшення якості сільськогосподарської продукції.
4. Неможливістю вироблення адекватної оцінки сучасного стану грунтового покриву на основі наявної інформації (через застарілі данні грунтового обстеження, "усіченість", орієнтованість лише на вузького споживача, неузгодженість матеріалів і різноманітність методик у роботі гідрогеологомеліоративних експедицій, гідромеліоративної, санітарно-епідеміологічної служби та ін. ) і раціонального використання з цієї причини інвестиції для усування деформаційних явищ.
Моніторинг -це діагностика, прогноз і управління станом грунтів або контроль заради управління розширеним відтворенням їх родючості. Завдання моніторингу є періодичний контроль динаміки основних грунтотворних процесів - фізичних, хімічних, біологічних, та інших - у природних умовах і при антропогенних навантаженнях. Об’єктами моніторингу виступають основні типи, підтипи, роди, види і різновиди грунтів, які обираються в межах грунтової провінції і максимальною мірою відображають мозаїчність грунтового покриву, всі види і рівні антропогенних навантажень. Постійними пунктами контролю є природні об?єкти (ліси, заповідники), еталонні об’єкти високого рівня сільськогосподарського використання грунтів (держсортодільниці, варіанти стаціонарних дослідів, поля господарств, де впроваджено контурно - меліоративну систему землеробства), звичайні господарства. Враховуючи, що для достовірної оцінки грунтів, і особливо прогнозу їх родючості, необхідна інформація про клімат, грунтотворні породи, води (поверхневі або в крайньому разі першого горизонту підгрунтових вод), кількість і якість рослинницької продукції, перераховані компоненти також включають до об’єктів моніторингу. Такий підхід дає змогу суміщати грунти з іншими елементами середовищ і при аналогічній розробці моніторингу фауни, флори і людини одержати цілісне уявлення про стан біосфери.
Стан грунтів достовірно діагностується при наявності такої інформації: зміна структури грунтового покриву, трансформації земельних угідь, оцінка темпів зміни основних властивостей грунтів (гумусу, pH,ємності вбирання, фізичного, водного, повітряного і поживного режимів, біологічної активності грунтів, забруднення); оцінка інтенсивності прояву ерозії, показників меліоративного стану (якість зрошувальних вод, рівень і мінералізація підгрунтових вод, засоленість грунтів у цілому і зони аерації; вторинне осолонцювання, темпи спрацьовування осушених торфовищ, трансформація органічних речовин, вторинне озалізнення ) і нарешті, оцінка ефективної родючості земель.
Перелік польових і лабораторних аналітичних робіт залежить від мінімально достатньої кількості показників, що грунтовно характеризують вище згадані процеси. Періодичність досліджень залежить від динаміки показників у природних і антропогенних умовах. Загальна кількість показників, що контролюються, дорівнює 115. Один повний тур моніторингу триває 5 років. Для показників, що характеризують кризові екологічні ситуації (ерозія, забруднення, якість продукції), повинні передбачатися спеціальні види оперативної звітності.
Спостереження ведуться наземними заспособами, переважно гостованими методами і дистанційними засобами. Відпрацювання кореляційних зв’язків між наземними і дистанційними методами здійснюється на спеціальних полігонах. У методиці слід передбачити сучасне математичне забезпечення, включаючи принципи створення банку даних, автоматизовані системи обробки і видачі інформації, способи поточного і довготривалого прогнозів.
Висновок
Моніторинг земель – це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. Завданням моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних гнунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. До завдань моніторингу земель відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць. Таким чином ,моніторинг ґрунтів на сьогоднішній день має важливе значення у господарсько-економічній діяльності людини .
Список використаної літератури:
1. Гапонова С.В. Екологія.- К.: Ленвіт, 2000.- 64с.
2. Дуднікова І.І. Екологія і безпека життєдіяльності.- К.: Вища школа, 2005.- 247с.
3. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища.- Суми: Університетська книга, 2005.-
4. Кучерявий В.П. Екологія: Підручн. для студ вузів.- Вид. 2-ге.- Львів: Світ, 2001.- 480с.
5. Мусійченко М.В. Мій рідний Ворзель.- К.: Либідь, 2004.- 376с.
6. Васильев С. А. Экологическая экспертиза: десять лет практики // Экологический вестник Москвы. - 1998. - № 9.
7. Юрченко Л.І. Екологія - Харьків: РВП “Оригінал”, 1997. – 224 с.
8. Закон України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 р
9. Колотило В. П. Екологія і економіка. - К: Лібра, 2007. - 658 с.
10. Кораблева А. И., Чесанов Л. Г., Долгова Г. И. Экологическая экспертиза и экологическая инспекция. - Дн-ск, Полиграфист, 2002. - 220 с.
11. Шэпаря А. Г Экологическая экспертиза и экологическая инспекция / - Дн-ск, Полиграфист, 2002. - 220с.
12. Екологічне право : Особлива частина: Повний академічний курс: Підручник для студ. юрид. вузів і фак./ За ред. В.І.Андрейцева,; Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка. Юридичний фак.. -К.: Істина, 2001. -543 с.
13. Екологічне право України : Академічний курс: Підручник для вищих навчальних закладів/ Галина Балюк, Наталія Барбашова та ін.; За заг. ред. Ю. С. Шемшученка; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, НАНУ, Київський ун-т права. -К.: Юридична думка , 2005. -847 с.
14. Екологічне право України : Навчальний посібник для вузів/ Ред. В. К. Попова, А. П. Гетьман; М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого . -Х.: Право, 2005. -381 с.
15. Малишко М. Екологічне право України : Навчальний посібник/ Микола Малишко,; Ред. В. З. Янчук. -К.: Юридична книга, 2001. -391 с.
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ