Конституційно – правове регулювання інституту громадянства в Україні
Принципи конституційно – правового статусу людини і громадянина.
Поняття громадянства та належність до громадянства України.
Принципи громадянства України.
Порядок набуття і припинення громадянства України. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.
Конституційно – правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців, осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту, закордонних українців та іммігрантів в Україну. Право притулку в Україні.
1)До принципів конституційно – правового статусу людини і громадянина в Україні відносять:
1. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека – є найвищою соціальною цінністю – Ст. 3 КУ
2. Конституційний принцип рівноправ’я:
· Рівність громадян перед законом, полягає у тому, що стосовно кожної особи закон повинен мати однакову силу впливу. Закріплений цей принцип в ч. 1, 2 Ст. 24 КУ.
· Рівність прав жінки і чоловіка(гендерна рівність) – закріплений у ч. 3 Ст. 24 КУ. У розвиток цього принципу прийнятий Закон України про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків від 8. 09. 2005 р.
· Рівний доступ громадян до публічних посад – Ч. 2 Ст. 38 КУ.
· Рівність у галузі політичних прав – Ч. 1 ст.. 38, ст. 71 КУ
· Рівність у виборі професії та роду трудової діяльності – ч.2 ст. 43 КУ.
· Рівність прав і обов’язків у шлюбі та сім’ї кожного з подружжя – ч. 1 ст. 51, та рівність дітей, незалежно від походження, а також незалежно від того, чи народжені вони у шлюбі, чи поза ним – ч. 1 ст. 52 КУ.
· Рівність перед судом – п. 2 ч. 3 ст. 129 КУ
3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав та свобод людини і громадянина – Ст. 21, 22 КУ, однак у випадках, передбачених конституцією, деякі права та свободи можуть бути обмежені. Такі обмеження можуть мати постійний характер, наприклад ч.3 Ст. 34 КУ ,або тимчасовий характер, обумовлений надзвичайним, чи воєнним станом. Ст. 64 КУ встановлює перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені ні за яких умов. Переважно це особисті права і свободи людини і громадянина. Виписати права і свободи людини і громадянина, які не підлягають обмеженню.
4. Принцип єдності конституційних прав та обов’язків – ст.. 23 КУ
5. Принцип безпосередньої дії прав та свобод людини і громадянина – ч. 3 ст. 8 КУ.
6. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина – ч.1 ст. 22 КУ.
7. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина
Не можуть бути обмежені права:
1. право на рівність конституційних прав і свобод та на рівність перед законом.
2. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
3. право на життя, право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
4. право на повагу до гідності.
5. право на свободу та особисту недоторканність.
6. право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
7. право на житло.
8. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка
9. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
10. право на захист своїх прав та свобод, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
11. право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
12. право знати свої права і обов'язки.
13. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
14. право на правову допомогу.
15. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
16. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
17. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
18. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина;
Формами дискримінації є:
1. пряма дискримінація;
2. непряма дискримінація;
3. підбурювання до дискримінації;
4. утиск.
пряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, що призводять до випадку, коли до особи та/або групи осіб за їх певними ознаками ставляться менш прихильно, ніж до інших осіб в аналогічній ситуації;
непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об’єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України;
підбурювання до дискримінації- вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками
утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.
Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:
1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;
2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;
3) повагу до гідності кожної людини;
4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Суб’єктами, наділеними повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є:
1. Верховна Рада України;
2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
3. Кабінет Міністрів України;
4. інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;
5. громадські організації, фізичні та юридичні особи.
Особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію, має право звернутися із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
Особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації.
2)Громадянство України відповідно до закону України про громадянство України від 18. 01. 2001 р. зі змінами(напам’ять) громадянство України – це правовий зв'язок між фізичною особою та Україною, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.
До громадянства України належать:
· Усі громадяни колишнього СРСР ,які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України;
· Особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на 13. 11. 1991 року проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
· Особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13. 11. 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР органами внутрішніх справ України внесено запис «Громадянин України», а також їх неповнолітні діти, які прибули в Україну разом з батьками, якщо ці особи подали заяву про оформлення належності до громадянства України.
· Особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України
Документами, які підтверджують належність до громадянства України є:
· Паспорт громадянина України;
· Свідоцтво про належність до громадянства України;(ЗУ «про єдиний державний демократичний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України чи її спец статус.)
· Паспорт громадянина України для виїзду закордон;
· Тимчасове посвідчення громадянина України;
· Проїзний документ дитини;
· Дипломатичний паспорт;
· Службовий паспорт ;
· Посвідчення особи моряка;
· Посвідчення члена екіпажу;
· Освідчення особи на повернення в Україну.
3)Принципи громадянства – це основоположні засади. Виходячи з яких регулюються відносини між громадянами та Україною. Спеціальні принципи – більшість. До спеціальних принципів громадянства належать:
I. Принцип єдиного громадянства – конституційний, закріплений в ст.. 4 КУ включає два аспекти:1 – передбачає неможливість існування в Україні громадянства адміністративно – територіальних одиниць, у зв’язку із тим ,що Україна є унітарною державою;
II. Заборона існування подвійного громадянства(біпатризму) в Україні означає, що, якщо громадянин України набув громадянство, або підданство іншої держави(держав), то у відносинах із Україною він визнається лише громадянином України, так само, якщо іноземець набув громадянство України, але при цьому не припинив попереднє громадянство, то у відносинах з Україною він є лише громадянином України.
III. Принцип запобігання виникненню випадків без громадянства – спрямований на те, щоб особа, яка набуває громадянство України, або виходить з громадянства України, не втратила громадянства у випадку відповідно не набуття громадянства України, або громадянства іноземної держави. Закон України про громадянство України ст.. 2
IV. Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України – ч.1 ст. 25 КУ.На відміну від втрати громадянства, позбавлення громадянства здійснюється лише в недемократичних державах за політичними мотивами і за відсутності чітко визначених та вичерпних підстав позбавлення громадянства. Принцип неможливості позбавлення громадянства закріплений ч. 1 ст. 25 КУ та міжнародними правовими актами(загальна декларація прав людини та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод).
V. Принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства України.
VI. Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем, або особою без громадянства в наслідок укладення шлюбу з громадянином України, або набуття громадянства України його дружиною(чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу, або припинення громадянства України другим із подружжя.
VII. Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України.
VIII. Принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.(принцип екстериторіальності громадянства) Існування цього принципу обумовлено закріпленою у ст.. 33 КУ свободи громадян України на пересування ,вільний вибір місця проживання ,право вільно залишати територію України.
IX. Принцип гарантування Україною піклування та захисту своїм громадянам ,які перебувають за її межами. Ч. 3 ст. 25 КУ
X. Принцип неможливості вигнання, або видачі громадян України іншій державі. – ч. 2 ст. 25 КУ
Видача(екстрадиція) – передача громадянина державою, на території якої він знаходиться іншій державі для притягнення його в цій державі до кримінальної відповідальності, або для застосування інших санкцій. Питання про видачу виникає у разі, коли громадянин, вчинивши злочин за кордоном, повертається в державу своєї громадянської належності. Цей принцип закріплений також у ч. 1 Ст. 10 кримінального кодексу України, відповідно до якої громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
Від видачі потрібно відмежовувати вигнання(експатріацію). Громадяни України не можуть бути вигнані за межі України, однак іноземці та особи без громадянства можуть бути видворені за межі України.
4)Ці питання регулюються Законом України про громадянство України та порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом президента в ред.. від 27. 06. 2006 р. № 588.
Громадянство України набуваються за такими підставами:
· За народженням
· За територіальним походженням
· Внаслідок поновлення
· Внаслідок усиновлення
· Внаслідок встановлення над дитиною опіки або піклування влаштування її дитячий заклад,чи заклад охорони здоров’я дитячий будинок сімейного типу або передачі на виховання в сімю патронатного вихователя
· Внаслідок встановлення над особою визнаною судом недієздатною опіки
· У зв’язку із перебуванням у громадянстві України одного із батьків дитини
· Внаслідок визнання батьківства або материнства чи встановлення факту батьківства або материнства
· За іншими підставами передбаченими між договорами
Набуття громадянства України за народженням являє собою надання державою свого громадянства індивіду при його народженні незалежно від його волевиявлення не потребує вчинення будь яких дій що підтверджують бажання набути громадянство України філіація ґрунтується на таких принципах(принцип права крові)
Набуває громадянства своїх батьків незалежно від місця народження
Принцип права ґрунту - означає що нова народжена дитина незалежно від громадянства батьків набуває громадянства цієї держави на території якої вона народилась.
Громадянином України за народженням є:
1)особа батьки якої або один із них на момент її народження були громадянами україни
2)особа яка народилася на території україни від осіб без громадянства які постійно проживають в україні на законих підставах
3)особи які народилися за межами від осіб без громадянства які постійно проживають в укранїні і не набули за народженням громадянства іншої держави
4)особи які народилися на території украіни від іноземців які на законих підставах проживають в україні і не набули за народженням громадянства жодного із батьків
5)особа яка народилася на території україни від батьків один із яких є біженцем або якому надано притулок в україні якщо така особа не набула за народженням громадянства жодного із батьків.
6)особа яка народилася в україні від іноземця та особи без громадянства які постійні проживають в україні і не набула за народженням громадянство того із батьків яких є іноземцем
7)нова народжена дитина знайдена на території україни обої з батьків які не відомі.
Натуралізація-це надання органами держ влади за наявності певних умов громадянства особам які подали про це клопотання
До громадянства україни можуть бути прийняти дієздатні особи які досягли 18 років та відповідають таким умовам:
1. визнання і дотримання конституції та законів України;
2. подання декларацій про відсутності іноземного громадянства для осі без громадянства,або зобовяання припинити іноземне громадянства для іноземців;іноземці які прийняти до громадянства протягом 2 років забовязані припинити громадянство утримавши про це документ уповноваженого органу відповідної держави, якщо іноземці з незалежних від них причин не можуть утримати такий документ подають декларацію про відмову від іноземного громадянства
3. У разі безперервного проживання на території України(проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон не перевищував 90днів, а в сумі за рік -180 рік, не є порушення вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у відрядження у відпустку, на лікування або зміна особою проживання на території України). Ця вимога не поширюється на осіб, які проживають в шлюбі понад 2 роки, або якщо шлюб припинився внаслідок смерті.
Якщо особі надано статус біженця або притулок в Україні встановлюється термін безперервного проживання – 3 роки з моменту отримання такого статусу, а якщо особа – апатрид – 3 роки з моменту в’їзду.
4. У разі отримання дозволу на імміграцію, ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця а притулок, а також на іноземцям та осіб без громадянства, які прибули в Україну до набуття чинності ЗУ «Про імміграція» - 7 серпня 2001 та мають в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітку про прописку та отримали посвідку на постійне проживання
5. Особа має володіти державною мовою або розуміти її в обсязі необхідному для спілкування. Ця умова не поширюється на сліпих, німих, глухих осіб. Довідка про володіння видається керівником навчального закладу, або місцевим органом виконавчої влади або виконавчим органом місцевого самоврядування.
6. Наявність законних джерел існування(зарплата, прибуток від підприємницької діяльності, пенсія, стипендія, соціальні виплати на допомогу, власні фін. Заощадження, фін. Допомога від інших осіб, що мають законні джерела існування). Це не поширюється на біженців та особі, що отримали притулок.
До громадянства не приймаються особи:
1. Які вчинили злочин проти людства або геноцид
2. Засуджені в Україні до позбавлення волі за скоєння тяжкого, особливо тяжкого злочину, рівня загрози для безпеки держави до погашення або зняття судимості
3. Особи, які вчинили на території іншої держави злочин, який в Країні визнається тяжким або особливо тяжким.
Датою набуття через прийняття є дата видання відповідного указу ПУ.