Податків як фінансової категорії
Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави- управлінської, оборонної, соціальної та економічної.Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення.
Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.
Сутність податків слід розглядати в наступних аспектах:
àхарактеристика податку як економічної категорії
àза формою прояву податкових відносин
àхарактеристика податків з організаційно-правової сторони
За економічною сутністю податки характеризуються економ. відносинами, які склалися у державі з юр. і фіз.ос. з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави.
За формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.
З організаційно-правової сторони податок - це обов'язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.
Функції:
1)фіскальна – характеризує суспільне призначенння податків, тобто визначає роль податків у формуванні бюджетного фонду держави
У контексті даної функції можна визначити наступні вимоги до податків:достатність, регулярність, стабільність, рівномірність розподілу по території
2)стимулююча – через дану функцію держава впливає на процес розширеного відтворення, стимулюючи його розвиток, впливає на нагромадження капіталу, держава через цю функцію може розширювати платоспроможний попит населення, може стимулювати інвестиційну активність і може створювати додаткові стимули до праці та ін.
Стимулююча роль податків може бути реалізована наступним чином:
1.шляхом звільнення, повного або часткового, від сплати податку окремих осіб або окремих категорій платників.
2.шляхом повного або часткового звільнення об’єкта від оподаткування
3.шляхом встановлення неоподаткованого мінімуму
4.шляхом використання податкового кредиту
5.шляхом зниження ставки податку
6.шляхом встановлення податкових преференцій (у вигляді інвестиційного податкового кредиту і цільвої податкової пільги)
3)регулююча (іноді її обєднують зі стимулюючою функцією) – через податки держава може впливати на різні сторони діяльності платника.
Також виділяють ще розподілну (здійснюється формування дохідної частини бюджету з подальшим направленням цих доходів на фінансування різноманітних заходів, пов'язаних з реалізацією державою своїх функцій) та контрольну функції (оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому)
Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується. Ще називають податковою базою.
Суб'єкти оподаткування - це особи (юридичні або фізичні),податковий агент на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету.
Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Одиниця оподаткування (або масштаб вимірювання) є одиниця вимір (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування.
Ставка податку - це законодавче встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого – кілька.
За способом побудови ставки податку поділяютьна тверді та процентні.
Тверді – встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.
Процентні ставки – встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір.
Процентні ставки можуть бути:
-пропорційні – єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування
-прогресивні – такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування
-регресивні ставки – зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування.
16. Поняття і функції фінансового ринку. Передумови виникнення фінансового ринку. Роль фінансового ринку у забезпеченні макрофінансової стабільності
Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.
За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.
Основне призначення фінансового ринку можна проаналізувати розглянувши функції, які ринок має виконувати: Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них; Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів; Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.
Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:
1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;
2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);
3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;
4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;
5) вплив на грошовий обіг та прискорення оборогу капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;
6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;
7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;
8) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;
9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;
10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.