Історичні національні та міжнародні наукові центри, товариства, періодичні видання другої половини ХХ ст

Поворот до мовознавства став одним з найважливіших еле­ментів філософської думки у другій половині XX ст. Він дав змогу з'єднати світ речей і світ мислення (свідомості) та перевести їх у площину стосунків між об'єктом і суб'єктом: операції з констру­ювання світу тепер переходять зі сфери "трансцендентної суб'єк­тивності" у сферу граматичних структур (Ю. Габермас).

Лінгвістика як наукове дослідження мови бере свій початок від "Курсу загальної лінгвістики" (1916) швейцарського мовознав­ця Фердінанда де Соссюра (1857—1913). Він заснував "чисту" лінг­вістику, відокремивши її від філології і взявши за об'єкт вивчення не еволюцію мовних форм, а реальність мови самої по собі: ви­ступив прихильником вивчення "структур" мови як системи, в якій лінгвістичні знаки визначаються лише у своїх відношеннях один до одного. Його ідеї розвинула Празька школа (Р. Якобсон), Копенгаген­ський гурток (Л. Єльмслев), французький соціолог Р. Барт (семіо-логія - наука про знаки як частина лінгвістики). Представники цього напряму створили і розвинули "структурну лінгвістику". Американський лінгвіст і філософ Ноем Чомськип (Хомський) здійснив радикальний поворот у сучасному мовознавстві ("Синтак­сичні структури", 1957, "Картезіанська лінгвістика. Глава з історії раціоналістичної думки", 1966), відкинувши структурну лінгвістику як таксономічну і неадекватну і замінивши її "генеративною грама­тикою". Учений показав, що людина приховує в собі "природжені" механізми опанування мови, лінгвістичні схеми або структури, котрі віддзеркалюють універсальні - наявні в більшості мов — структури.

Повернення від мови до людини-суб'єкта пов'язане з ім'ям французького етнолога, творця структурної антропології Клода Леві-Строса ("Структурна антропологія", 1958). Досліджуючи т. зв. "примітивні" народи, або народи на ранніх стадіях розвитку, він дійшов висновку, що всі форми соціального життя мають одну природу - вони складаються з систем поведінки, котрі є проекцією універсальних законів функціонування підсвідомих структур розу­му на рівень свідомості й соціалізованої думки. Структурна антро­пологія довела, що в процесі пізнання навколишнього світу людина з допомогою органів чуття спотворює його образ, який згодом відображається в мові. Таким чином, мова як засіб комунікації несе в собі спотворений образ світу і його відносин. Історику, на думку К. Леві-Строса, треба пройти шлях "від явного до неявного", щоб зрозуміти, яким чином відбувається процес пізнання: структури мови відіграють у ньому першорядну роль, вони творять міфоло-гізовану картину - "метаоповідь" - знакову систему, наділену сенсом, що залежить від того, в який спосіб поєднані її елементи