Хлопчик на звалищі будинку. Варшава, 1940 р
Вiдповiдно з домовленостями, досягнутими на переговорах 23 серпня 1939 р. i зафiксованими у таємному протоколi, нiмецьке командування вiдвело свої вiйська за демаркацiйну лiнiю (лінія, що розмежовує) вiд Львова й Бреста. Перед тим у Брестi, Гродно, Ковелi й Пiнську вiдбулися спiльнi паради вiйськ-переможцiв (німецьких і радянських).
Підсумком агресії Німеччини та СРСР стало укладення між нами 28 вересня у Москвi Договору про дружбу і кордон та таємні протоколи про поділ сфер впливу i співпрацю мiж двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі і уточнив лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю вона була пересунута на схід порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня 1939 р. і проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, українців, білорусів з іншого («Лінія Керзона»). Землі з чисто польським населенням залишились в складі Німеччини, а взамін СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі і 69,9% її населення, а до СРСР 51,4% території і 30,1% населення.
Попри усю злочинність i негативнi сторони цього поділу незалежної держави мiж двома тоталітарними режимами, цей факт мав i одну позитивну рису — нарешті дві частини братніх народів, українського i білоруського, — об’єдналися в єдині республіки, хоча i в рамках антинародного сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву називати агресію і поділ Польщі як ”визвольний похід” заради возз’єднання Західної України і Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР. Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати привід Англії і Франції до оголошення війни СРСР, тому що Червона армія так і не перетнула ”Лінію Керзона”, яку самі англійці визначили як оптимальний радянсько-польський кордон, ще у 1919 р.
З новим поділом Польщі пов`язаний ще один злочин сталінізму. Під час наступу Червоної армії було взято у полон близько 250 тис. польських військовослужбовців, з яких значна частина солдатів та сержантів була відпущена, інша – депортована у віддалені райони СРСР. Офіцери, близько 20 тис., були ув`язнені в таборах поблизу Козельська, в Старобельську, Осташкові. Дві третини ув`язнених були офіцери запаса – лікарі, інженери, вчителя, письменники, громадські діячі, які наділи воєнну форму після нападу Німеччини. Це була інтелектуальна еліта польського суспільства. У квітні 1940 р. 15 тис. було знищено НКВД під Смоленськом (Катинь) і Харковом.
4. “Дивна війна”
3 вересня Англія, а згодом за нею й Франція, пiсля марних спроб схилити Гiтлера стати на шлях переговорів i вивести вiйська з територiї Польщі й окупованої частини Чехословаччини оголосили Нiмеччинi вiйну. Проте переходити в наступ союзники не поспiшали. Перiод вiйни мiж 3 вересня 1939 р. та 10 травня 1940 р. дiстав назву “дивної вiйни”, оскiльки, формально оголосивши вiйну, жодна сторона її фактично не вела.
Французькi вiйська вiдсиджувалися за “Лiнiєю Мажино” (110 дивізій), до яких стали прибувати ще і англійські дтвізії, німецькі – за «лінією Зікфріда» (23 дивізії). На захiд вiд бельгiйського кордону союзники споруджували нову лiнiю укрiплень аж до самого Пiвнiчного моря. Не бажаючи втягуватися у затяжнi кривавi бої, як це було в роки Першої свiтової вiйни, союзники приступили до блокади Нiмеччини й СРСР та здійснення рейдів бомбардувальників на промислові центри Німеччини.
«Лінія Мажино»
Один з фортів «Лінії Мажино» (сучасний вигляд)
Вiдразу пiсля розгрому Польщi Гiтлер наказав генералам вермахту готуватися до негайного наступу на Заходi. Проте, навіть зібравши всі свої війська німецька армія поступалася союзникам. Для перемоги потрібно було нестандартне рішення. І такий план було розроблено. В його основу знову було покладено стратегію «блікрігу». На зміну модернізованому плану Шліффена штаб розробив план наступу через Арденнську ущелину на стиці кордонів Бельгії-люксембурга – Франції в обхiд “Лiнiї Мажiно” з півночі і виходом ударних танкових груп в район Кале — Дюнкерк. Цей план («Грюн») отримав образну назву «удар серпом» – він мав відрізати, оточити і зничити угруповання союзників на північному фланзі. Далі ударні групи мали повернути на південь, вийшовши в тил частинам, що обороняли «лінію Мажино». Реалізацію цього плану було відкладено на весну 1940 р.
