ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Одним із найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва є забезпеченість їх основними фондами в необхідній кількості та асортименті та більш повне їх використання. Формування ринкових відносин передбачає конкурентну боротьбу між різними товаровиробниками, перемогти в якій зможуть ті із них, хто найбільш ефективно використовує всі види наявних ресурсів.
Становлення та формування ринкових відносин передбачає подальше удосконалення організації обліку основних засобів на підприємствах. Основні засоби - це сукупність засобів праці, які функціонують у виробничому процесі в натуральному вигляді на протязі довгого періоду, на протязі якого їх вартість по частинам передається на випущену продукцію.
Основні засоби – економічна форма засобів праці у системі виробничих відносин. Це складова частина виробничого потенціалу підприємств та об’єднань. Підвищення ефективності використання основних засобів має велике значення. Зростання віддачі основних засобів дає змогу збільшити обсяг випущеної продукції без додаткових капітальних вкладень. За умов прискорення темпів технічного прогресу підвищення ефективності виробництва все більше залежить від того, як використовуються наявні основні фонди.
Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Організація обліку основних засобів сприяє ефективному використанню машин, обладнання, виробничих площин та інших засобів праці.
Вагомий внесок у розвиток теоретичних засад і методичних підходів до вирішення проблем оцінки, обліку, аналізу і аудиту основних засобів внесли вчені-економісти М.Я. Дем’яненко, Г.Г. Кірейцев, М.Т. Білуха, О.М. Голованов, Л.І. Гомберг, М.В. Кужельний, Л.К. Сук, В.П. Завгородній, В.Ф. Палій, В.В. Сопко, В.Г. Лінник та інші.
Забезпечити раціональну і ефективну організацію обліку і контролю на підприємствах України покликані нормативні і законодавчі акти, зокрема, Закони України, Постанови Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку та інші.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначені в Положенні бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”.
Облік основних засобів ведеться на рахунку 10 „Основні засоби”. Рахунок 10 „Основні засоби” призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансового лізингу об’єктів і орендованих майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів.
Джерелами інформації для аудиту основних засобів є: баланс (форма №1); звіт про фінансові результати та їх використання (форма №2); звіт про фінансово-матеріальний стан підприємства (форма №3); синтетичні регістри обліку основних засобів (головна книга, журнал-ордер №13); первинні документи з обліку основних засобів (інвентарні картки, акти приймання-передачі, введення в експлуатацію, ліквідації, відомості індексації балансової вартості основних засобів).
У міжнародній практиці порядок оцінки основних засобів, нарахування їх амортизації, списання з балансу та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначається МСБО 16 „Основні засоби”.
Вся сукупність основних засобів та інших необоротних активів для цілей оподаткування згідно ст. 145 Податкового кодексу поділена на 16 груп. Ця класифікація має враховуватись платником податку при застосуванні методів амортизації та розрахунку норм амортизації.
Наведена класифікація має певні відмінності, зокрема відсутня окрема група під назвою «Інші необоротні матеріальні активи», яка б відповідала даним субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи». Ці активи мають відноситися до групи 9 «Інші основні засоби». Одночасно до класифікації введена група 16 «Довгострокові біологічні активи», яка відповідає даним синтетичного рахунку 16 «Довгострокові біологічні активи» в бухгалтерському обліку.
Таким чином, Податковий кодекс України певним чином змінив підхід до поділу основних засобів на групи і визначив терміни їх корисного використання.
Отже, нами розглянуті теоретичні аспекти організації обліку і аудиту основних засобів та визначені проблемні питання стосовно обраної теми дослідження.
УДК 657
Мядюта О.А., ст. гр. ОА-41
Науковий керівник: Ткачук І.М., к.е.н., доцент
Луцький національний технічний університет
ІСТОРИЧНИЙ ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ «НЕОБОРОТНІ АКТИВИ»
Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва, які складаються із засобів праці та предметів праці. Разом у сукупності вони становлять виробничі засоби підприємства, які поділяються на оборотні та необоротні.
В економічній теорії замість терміну “необоротні активи” використовується категорія “основний капітал”, оскільки поняття активу тут взагалі не використовується. Під основним капіталом розуміється частина продуктивного капіталу у формі засобів праці, що функціонує у виробничому процесі протягом багатьох кругооборотів, які частково, в міру зношування, переносять свою вартість на новостворений продукт, відтворюючись через кілька виробничих циклів [3, с. 10].
Це визначення не є коректним, оскільки не відповідає сучасним економічним реаліям через те, що тут враховані тільки матеріальні економічні ресурси у формі основних засобів. Натомість у цю категорію треба також враховувати і нематеріальні ресурси, а також довгострокові фінансові інвестиції.
Однак варто наголосити на тому, що в економіці та юриспруденції те, що визначається капіталом, у бухгалтерському обліку називається активами. Згідно П(С)БО №1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” під активами розуміються ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Тобто будь-який необоротний актив, який не приносить вигод, не можна вважати активом. Такого уточнення немає у визначенні основного капіталу. Крім того, варто зазначити, що іноземні вчені-бухгалтери, зокрема М.Р. Метьюз та М. Перера, зазначають, що поділ активів на оборотні та необоротні у бухгалтерському обліку був запозичений у судовій сфері ще у кінці XIX ст. [1, с. 162].
Першим, хто ввів поняття поділу капіталу на основний та оборотний незалежно від сфери його галузевого використання, а також показав різницю у співвідношенні між цими частинами залежно від галузі економіки, був Адам Сміт. Він розглядав основний капітал як частину капіталу, яка не вступає в оборот і приносить прибуток у сфері виробництва. Оборотний капітал розглядався як частина, що приймає участь в обороті й приносить прибуток у сфері обігу. Так, на його думку, до основного капіталу входили машини та знаряддя праці, які не змінювали власника, будівлі, земля і витрати на її поліпшення тощо [2, с. 162].
Інший видатний представник класичної школи економіки, Д. Рікардо, зазначав, що залежно від того, як швидко зношується капітал і як часто він вимагає відтворення, його варто відносити або до оборотного, або до основного [2, с. 163].
Завдяки послідовникам класичної школи економіки, особливо Карлу Марксу, які були прихильниками трудової теорії вартості, концепцію теорії капіталу було поглиблено новою класифікацією на постійний та змінний, де визначив, що постійний капітал переносить свою вартість на створюваний продукт частинами, а змінний – цілком, тобто підлягає відшкодуванню після кожного виробничого циклу.
Подальша еволюція наукових досліджень в економічній науці призвела до виникнення економічної категорії “необоротні активи”.
1. Мэтьюс М.Р. Теория бухгалтерского учета: учеб. / М.Р. Мэтьюс, М.Х.Б. Перера; пер. с англ. под ред. Я.В. Соколова, И.А. Смирновой. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. – 663 с.
2. Семйон В.С. Поняття необоротних активів, їх класифікація та склад / В.С. Семйон // Вісник Житомирського державного технологічного університету: Економічні науки. – 2009. – №3. – С. 161–167.
3. Урбан Н.М. Економічна суть та особливості функціонування активів / Н.М. Урбан // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. – №3. – С. 10–13
УДК 657
М’ялик В.М., ст. гр. ОАз-52
Науковий керівник: Зеленко С.В., к.е.н., доцент
Луцький національний технічний університет