Римське право в незалежній Україні
Римське право та юриспруденція незалежної України пере6увають, так би мовити, у нестійкому динамічному зв'язку, який почав формуватися ще в СРСР у період так званої перебудови» 80-х років.
Сутність змін, що намітилися в той час, полягає у визнанні існування і навіть пріоритету так званих загальнолюдських цінностей, в тому числі суверенітету особи, можливості мати приватну власність, вільно укладати угоди, що не суперечать моральності та не порушують права інших суб'єктів, права вимагати від держави виконання нею забов'язань перед громадянами тощо.
Перші ознаки такого підходу намітилися вже у зміні радянської правової доктрини наприкінці 80-х років i знайшли відо6раження в проекті Основ цивільного законодавства 1991 р. Однак повною мірою вони проявилися в Україні вже після проголошення незалежності.
Непростий процес правотворення робить особливо актуальною про6лему визначення місця римського права н Україні ХХІ ст. Адже, як згадувалося вище, римське право є однією з підвалин сучасної європейської цивілізації. Отже, від того, наскільки великим буде вплив його ідей в Україні, значною мірою залежить готовність нашої держави до інтеграції в європейську спільноту.
Враховуючи ці обставини, спробуємо визначити місце римського права в концепції права України взагалі та приватного права зокрема.
Вплив римського права може проявлятися нині в національних системах права, головним чином, у таких напрямах:
— впливна філософію права;
— вплив на правотворення;
— вплив на формування правосвідомості;
— вплив на формування загальної правової культури правника (осо6ливо у галузі приватного права).
Можна стверджувати, що на межі тисячоліть українське право відображає всі ці тенденції.
По-neршe, як зазначалося, наприкінці ХХ ст. було визнано вплив римського права на філософію права, що намітився в останні роки століття. Римське право починає все більше привертати увагу дослідників, захищається кілька кандидатських та докторських дисертацій з питань рецепції римського права в Україні, здійснюються спроби усвідомити особливості цього процесу.
По-друге, в результаті розширення методологічної бази міняються підходи до правотворення у галузі приватного (цивільного) права. Створюється Цивільний кодекс України, який справедливо оцінюють як Кодекс приватного права.
По-третє, хоч i повільно, але відбуваються зрушення у правосвідомості громадян. Було б невиправданим оптимізмом стверджувати, що повага до закону з моральним імперативом сьогодення, однак принаймні з'являється впевненість, що захист прав через суд з ефективнішим, ніж адміністративні шляхи до справедливості.
По-четверте, певні зрушення намітилися в усвідомленні значення римського права для формування загальної культури правника. Римське приватне право є обов'язковою дисципліною практично в усіх солідних вищих навчальних закладах України, а в деяких з них є до того ж спецкурси, присвячені окремим аспектам римського права, його рецепції, впливу на окремі галузі законодавства.
Висновок:
Аналіз положень сучасного цивільного права України, які стосуються представництва, дозволяє зробити висновок, що в регулюванні цього інституту є відчутною рецепція римського приватного права. Вплив цієї правової системи відбувався як безпосередньо, так і через право (законодавство) таких країн як Німеччина та Франція. Зокрема, це знайшло відображення у формуванні самої концепції представництва в цивільному праві України спочатку у загальному контексті розвитку радянської цивілістики, а потім у процесі формування власної цивілістичної доктрини. Вплив римського приватного права є помітним не лише у самому трактуванні представництва, визначенні його видів, змісту тощо, але й у положеннях стосовно окремих підстав виникнення представницьких правовідносин. Особливо помітним тут є рецепування сучасним українським цивільним правом положень римського права щодо договору доручення як договору про представництво, а також запровадження у новий ЦК України легального визначення законного представництва, що охоплює, як це було у римському приватному праві, насамперед, представництво батьками їх малолітніх дітей, а також представництво опікунами осіб, які перебувають під їх опікою.