Тема 7. Управлінське рішення: сутність та процес прийняття
97. Ситуаційний підхід до управління ґрунтується на припущенні, що придатність та ефективність різних методів управління визначається…
– системою стосунків, що склалася в колективі;
+ ситуацією, в якій опинилась організація;
– досконалістю володіння менеджером прийомами управління;
– досконалістю володіння менеджером методами управління.
98. Системний підхід до управління ґрунтується на уявленні про організацію як:
– закриту систему, зорієнтовану на довготривале існування завдяки бездоганній роботі кожного з її елементів;
+ відкриту систему, що є сукупністю взаємопов'язаних елементів, зорієнтованих на досягнення цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища;
– систему взаємопов'язаних елементів, кожен із яких виконує одну, притаманну лише йому функцію, що забезпечує існування організації в довготривалій перспективі;
– закриту систему, зорієнтовану на короткострокове існування завдяки бездоганній роботі кожного з її елементів.
99. Школа, одним з основних положень якої є створення наукового фундаменту, що замінює собою старі традиційні методи виконання роботи на ретельне наукове дослідження кожного її елемента, – це:
– науки управління;
– адміністративної;
+ наукового управління;
– поведінкової.
100. Функція підприємництва, що означає діяльність, пов'язану із сприянням процесу створення нових технічних, організаційних та управлінських ідей, проведення науково-дослідних робіт та розробок, впровадження інновацій, – це:
+ новаторська;
– господарська;
– соціальна;
– організаційна.
101. Школа управління, що прагне використовувати у науці управління методи й інструментарій точних наук, – це:
– адміністративна школа;
+ школа кількісного підходу до управління;
– раціоналістична школа;
– школа наукового управління.
102. Коли було прийнято підхід до науки управління з точки зору кількісних методів:
+ в 50-ті роки XX століття;
– в 20-ті роки XX століття;
– у 70-ті роки XX століття;
– у 80-ті роки XX століття.
103. Учений, якому належить визначення «менеджмент – це забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб»:
–Е. Мейо;
+ М.П. Фоллет;
– Ф. Тейлор;
– Г. Форд.
104. Науковця, якого вважають основоположником процесуального підходу в управлінні – це:
– А. Маслоу;
– Ф. Тейлор;
+ А. Файоль;
– Е. Мейо.
105. Школа, що вирішує управлінські задачі за допомогою економіко-математичних методів і моделей, – це:
– школа наукового управління;
– адміністративна школа управління;
+ школа науки управління;
– школа системного управління, школа емпіричного управління.
106. Учений, який дотримувався таких принципів управління індивідуальною працею робітників як: науковий підхід до виконання кожного елемента роботи; науковий підхід до підбору, навчання і тренінгу робітника, – це:
+ Ф. Тейлор;
– А. Сміт;
– А. Файоль;
– Е. Мейо.
107. Теоретик управління, хто першим звернув увагу на те, що кожен вищий рівень управління створюється не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче:
– А. Сміт;
– М. Туган-Барановський;
+ Г. Емерсон;
– А. Файоль.
108. Принцип, за якого працівник отримує розпорядження і звітує тільки перед одним безпосереднім керівником, – це:
+ єдиновладдя;
– єдності дій;
– підпорядкованості інтересів;
– скалярного ланцюга.
109. Концентрація прав прийняття рішень і зосередження владних повноважень на верхньому рівні управління підприємством – це принцип:
– справедливості;
+ централізації;
– підпорядкованості інтересів;
– корпоративного духу.
110. Принцип встановлених правил, яких слід дотримуватися на всіх рівнях скалярного ланцюга, – це:
– принцип підпорядкованості інтересів;
+ принцип скалярного ланцюга;
– принцип справедливості;
– принцип централізації.
111. Способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи загалом, необхідні для досягнення цілей підприємства, – це:
+ методи управління;
– принципи управління;
– функції управління;
– стилі управління.
112. До економічних методів управління не належить:
– преміювання;
– система податків;
– підвищення по службі;
+ штрафні санкції.
113. До адміністративних методів управління не належить:
– посадові інструкції;
– розпорядження;
– накази;
+ присвоєння почесного звання.
114. До сфери управління з наведених наукових підходів належить:
+ системний;
– аналітичний;
– математичний;
– процесний.
115. Науковий підхід до управління, який є сукупністю безперервних, послідовних і взаємопов’язаних дій, – це:
+ процесний;
– системний;
– економічний;
– прогностичний.
116. Послідовність, за якою виконуються основні функції менеджменту – така:
+ планування, організація, мотивація і контроль;
– організація, планування, мотивація і контроль;
– планування, мотивація, контроль і організація;
– організація, планування, мотивація і контроль.
117. Послідовність етапів процесу управління така:
+ ціль, проблема, ситуація, рішення;
– проблема, ціль ситуація, рішення;
– проблема, ситуація, ціль рішення;
– проблема, ситуація, рішення, ціль.
118. До соціально-психологічних методів управління не належить:
+ усні розпорядження;
– нагородження похвальною грамотою;
– почин і новаторство;
– обмін досвідом.
119. Керівник ставить задачу, віддає розпорядження, розподіляє обов’язки, призначає виконавців, метод менеджменту, який при цьому слід використовувати:
+ організаційного впливу;
– адміністративного впливу;
– економічного впливу;
– цивільно-процесуального впливу.
120. Функція підприємництва, до якої відносять діяльність, пов'язану з ефективним використанням трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів:
– новаторська;
+ господарська;
– соціальна;
– організаційна.
121. Метод соціального регулювання передбачає:
+ контроль за діяльністю адміністрації організації;
– контроль за діяльністю соціальних виплат;
– контроль за розподілом грошових коштів;
– контроль за діяльністю робітників в організації.
122. Укладання договорів, контрактів з іншими підприємствами на поставку товарів, виконання робіт і надання послуг − це:
– правові акти;
– правові норми;
+ правові відносини;
– договірні відносини.
123. Нормування витрат часу, виробітку, чисельності робітників − це:
+ організаційні методи управління;
– оперативно-розпорядчі методи управління;
– економічні методи управління;
– адміністративні методи управління.
124. Методи, націлені на деталізацію планів, регулювання виробничого процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату управління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства, − це:
– організаційні методи управління;
+ оперативно-розпорядчі методи управління;
– економічні методи управління;
– адміністративні методи управління.
125. Управлінські завдання концептуального характеру вирішуються на:
+ інституційному рівні управління;
– середньому рівні управління;
– нижчому рівні управління;
– із залученням усіх працівників організації.
126. Завдання, що пов'язані з техніко-технологічною стороною функціонування виробництва, не включають:
– освоєння нової техніки;
– реконструкцію виробничих цехів;
+ реорганізацію структури управління;
– модернізацію існуючого обладнання.
127. До функцій управлінського рівня управління входять:
– щоденні операції й дії;
+ координація роботи структурних підрозділів організації;
– довгострокове планування;
– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.
128. Рішення, що характеризуються значним ступенем новизни, неповнотою інформації щодо суті проблеми, неможливістю виділення із них стандартних елементів і для прийняття яких найбільш придатні евристичні методи, відносять до класу:
+ неструктурованих;
– структурованих;
– запрограмованих;
– слабо структурованих.
129. Раціональна технологія прийняття управлінського рішення не включає наступні етапи:
– діагностика проблеми;
– визначення критеріїв та обмежень;
– вибір рішення;
+ реалізація рішення.
130. Спосіб упорядковування управлінських проблем, завдяки якому здійснюється їх структурування, визначаються цілі, встановлюються взаємозв'язки і залежності елементів проблем, а також чинники та умови, що впливають на їхнє вирішення, – це:
+ системний аналіз;
– метод сценаріїв;
– морфологічний аналіз;
– платіжна матриця.
131. До методів генерації ідей не належить:
– метод інверсії;
– метод аналогії;
+ метод елімінування;
– морфологічний аналіз.
132. До методів оцінювання варіантів і вибору найкращого рішення не належить:
+ метод контрольних запитань;
– дерево рішень;
– методи оптимізації;
– платіжна матриця.
133. До методів реалізації рішення належить:
– дерево рішень;
– факторний аналіз;
+ мережний графік;
– метод сценаріїв.
134. Методи прогнозування не застосовують для:
– оцінювання рівня майбутнього попиту на продукцію;
– оцінювання рівня інфляції;
+ оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства;
– оцінювання потреб у запасах.
135. До методів економічного аналізу не відносять:
– метод порівняння;
– метод групування;
– індексний метод;
+ метод інверсії.
136. Методи менеджменту, які спрямовані на зберігання і розвиток соціально-виробничих традицій у колективі:
+ методи соціальної спадковості;
– методи управління організованими групами;
– адміністративні методи;
– методи організаційного регламентування.
137. Акти одноособового управління, які формуються за принципом єдиноначальності і якими регулюється діяльність підприємств або закладів,– це:
+ накази;
– розпорядження;
– інструкції;
– статути.
138. Вираження вимог до підлеглих з вирішення окремих питань короткочасного характеру– це:
– інструкції;
– накази;
+ розпорядження;
– службова записка.
139. Тип управління, до якого не відносять управління, пов'язане з поведінкою окремих організацій, соціальних груп:
+ політичне;
– соціальне;
– економічне;
– державне.
140. Можливість кількісного вимірювання є основною відмінною рисою:
– технологічних методів;
– адміністративних методів;
+ економічних методів;
– управлінських методів.
141. Сукупність функцій, орієнтованих на ефективне використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів із метою досягнення цілей організації, – це:
– управління;
+ менеджмент;
– підприємництво;
– бізнес.
142. Організаційне регламентування оформлюється у вигляді:
+ положення, статуту, постанови;
– інструкції, постанови;
– статуту, інструкції, постанови;
– постанови, наказу.
143. Вид управлінського рішення, яке лише приблизно позначає схему дій підлеглих і дає їм широкий простір для вибору засобів і методів їх втілення:
+ контурне;
– структуроване;
– алгоритмічне;
– організаційне.
144. Рішення, які потребують певною мірою нових ситуацій, вони
в середині неструктуровані або пов'язані з невідомими чинниками:
– алгоритмічні;
– запрограмовані;
+ незапрограмовані;
– інтуїтивні.
145. Вибір, зумовлений знаннями та накопиченим досвідом,– це:
– організаційне рішення;
– запрограмоване рішення;
– раціональне рішення;
+ рішення, що ґрунтується на судженнях.
146. Завдання керівника на цьому етапі процесу прийняття рішення полягає в аналізі проблемної ситуації, вивченні справи та цілі, попередньому формуванні критеріїв рішення:
+ діагностика проблеми;
– реалізація рішення;
– контроль за виконанням рішення;
– виявлення обмежень та визначення альтернатив.
147. Вид управлінського рішення, яке гранично жорстко регламентує діяльність підлеглих і практично виключає їх ініціативу:
– контурне;
– структуроване;
+ алгоритмічне;
– організаційне.
148. Властивість притаманна організації, що означає переривність, виділеність складових та відображає поелементний, поетапний підхід до її проектування, формування та функціонування, – це:
+ дискретність;
– циклічність;
– оперативність;
– цілеспрямованість.
149. Єдиний на сьогодні систематизований спосіб побачити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що дає змогу їх ефективно порівнювати:
+моделювання;
– формулювання гіпотези;
– прогнозування;
– економічний аналіз.
150. У випадку, коли треба з'ясувати найважливіші чинники, що впливають на прийняття рішення в умовах конкурентної боротьби, застосовують:
– моделі управління запасами;
+ теорію ігор;
– модель лінійного програмування;
– імітаційне моделювання.
151. Ці моделі використовують для визначення оптимальної кількості каналів обслуговування відносно потреби в них, щоб збалансувати витрати у випадку їх занадто великої чи малої кількості:
+ моделі теорії черг;
– моделі управління запасами;
– теорія ігор;
– платіжна матриця.
152. Модель прийняття рішення, яка застосовується для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів за наявності конкуруючих потреб:
– моделі теорії черг;
– моделі управління запасами;
+ модель лінійного програмування;
– імітаційне моделювання.
153. Схематичне зображення проблеми прийняття рішення:
+ дерево рішень
– платіжна матриця
– графік беззбитковості
– модель лінійного програмування.
154. Один з методів статистичної теорії рішень, який корисний за умови, якщо керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей:
– моделі теорії черг;
+ платіжна матриця;
– графік беззбитковості;
– модель лінійного програмування.
155. Метод, у якому використовують накопичений у минулому досвід і поточні передбачення щодо майбутнього для визначення рішення:
+ прогнозування;
– платіжна матриця;
– імітаційне моделювання;
– економічний аналіз.
156. Метод, що використовується для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є наслідком дії об'єктивних обставин, що невідомі або мають випадковий характер:
– метод платіжної матриці;
– метод "дерева рішень";
– метод теорії статистичних рішень;
+ метод теорії ігор.
157. Кількісні методи прогнозування можна використовувати, якщо:
– інформації недостатньо для вивчення тенденції або немає систематичної достовірної залежності між змінними;
+ є переконаність, що діяльність у минулому мала певну тенденцію, яку можна продовжувати в майбутньому;
– результати одного рішення впливають на наступні рішення;
– керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей.
158. Згідно з якою моделлю організація визначається як об'єктивний, самовдосконалюваний процес, у якому наявний суб'єктивний елемент:
– механістичною;
+ інституціональною;
– соціотехнічною;
– кібернетичною;
159. Організації, які являють собою об'єднання працівників з метою одержання прибутку, – це:
– холдинги;
+ кооперативи;
– товариства;
– асоціації або спілки.
160. За часом дії управлінські рішення класифікуються на:
+ стратегічні, тактичні, оперативні;
– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;
– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні;
– оптимальні, раціональні.
161. За напрямом впливу управлінські рішення класифікуються на:
– стратегічні, тактичні, оперативні;
+ внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування;
– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;
– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні.
162. До функцій технічного рівня управління відносять:
+ щоденні операції й дії;
– координація роботи структурних підрозділів організації;
– довгострокове планування;
– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.
163. До функцій управлінського рівня управління відносять:
– щоденні операції й дії;
+ координація роботи структурних підрозділів організації;
– довгострокове планування;
– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.
164. До функцій інституційного рівня управління відносять:
– щоденні операції й дії;
– координацію роботи структурних підрозділів організації;
+ довгострокове планування;
– безпосереднє використання матеріальних ресурсів.
165. Менеджери низової ланки управління відповідають за:
– керівництво функціональними підрозділами;
– визначення цілей і стратегій організацій;
+ безпосереднє використання матеріальних ресурсів;
– управління маркетингом.
166. Топ-менеджери відповідають за:
– керівництво функціональними підрозділами;
+ визначення цілей і стратегій організацій;
– безпосереднє використання матеріальних ресурсів;
– контроль за виконанням виробничих завдань.
Тема 8. Функція планування в менеджменті
167. Планування – це:
– вміння визначати завдання, вибирати виконавців для їх реалізації і методи досягнення поставлених цілей;
+ вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей;
– вміння передбачити майбутні результати;
– оцінювання можливості здійснення прогнозів за наявних ресурсів.
168. До принципів планування не відносять:
+ принцип синергізму;
– принцип участі;
– принцип гнучкості;
– принцип точності.
169. Головна відмінність стратегічного планування від інших методів планування полягає у:
+ планова робота націлена на майбутнє, а не описує поточну ситуацію;
– стратегічний план є детермінованим;
– у системі стратегічного планування є припущення про те, що майбутнє можна передбачити тільки за результатами минулого;
– стратегічний план описує поточну ситуацію.
170. Аналіз внутрішнього потенціалу підприємства не включає:
– оцінювання маркетингових зусиль;
– оцінювання фінансового становища;
+ оцінювання напрямів використання прибутку;
– оцінювання організаційної культури.
171. Великі масштаби виробництва є сильною стороною підприємства, що дозволяє скористатися такими зовнішніми можливостями:
+ поява прогресивної технології;
– зменшення ставок мита на експорт продукції, що випускається фірмою;
– підвищення рівня доходів населення;
– поява продукту-замінника.
172. До слабких сторін підприємства не можна віднести:
– застарілу технологію;
– відсутність управлінського таланту і глибокого бачення проблеми у вищого керівництва;
+ здатність фінансувати необхідні зміни у стратегії;
– відсутність ефективної системи контролю.
173. Вибір, зумовлений знаннями та накопиченим досвідом, – це:
– організаційне рішення;
– запрограмоване рішення;
– раціональне рішення;
+ рішення, що ґрунтується на судженнях.
174. До стратегій концентрованого зростання не відносять:
– стратегію розвитку продукту;
+ стратегію збору врожаю;
– стратегію розвитку ринку;
– стратегію зміцнення позицій на ринку через інтенсифікацію маркетингових зусиль.
175. Стратегія, що передбачає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції, яка вимагає нової технології, – це стратегія:
– розвитку продукту;
– відтинання зайвого;
– вертикальної інтеграції;
+ горизонтальної диверсифікації.
176. Стратегія виробництва, що дозволяє за рахунок нижчих цін на продукцію зайняти більшу частину ринку, – це:
+ стратегія досягнення лідерства у мінімізації витрат;
– стратегія фіксації певного сегмента ринку і концентрації на ньому зусиль фірми;
– стратегія інтегрованого зростання;
– стратегія диверсифікації.
177. До принципів управлінського планування не належить:
+ принцип ефективності;
– принцип повноти;
– принцип економічності;
– принцип безперервності.
178. Дж. Томпсон і Стрікланд запропонували спосіб вибору стратегії фірми залежно від:
+ ринкових позицій фірми і темпів економічного розвитку країни;
– конкурентних позицій фірми і рівня стабільності ринку;
– конкурентних позицій фірми і її фінансових можливостей;
– конкурентоспроможності фірми і конкурентоспроможності її продукції.
179. Укладання договорів, контрактів з іншими підприємствами на поставку товарів, виконання робіт і надання послуг – це:
–правові акти;
– правові норми;
+ правові відносини;
– юридичні відносини.
180. Нормування витрат часу, виробітку, чисельності робітників тощо – це:
+ організаційні методи управління;
– оперативно-розпорядчі методи управління;
– економічні методи управління;
– адміністративні методи управління.
181. Методи, націлені на деталізацію планів, регулювання виробничого процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату управління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства – це:
– організаційні методи управління;
+ оперативно-розпорядчі методи управління;
– економічні методи управління;
– адміністративні методи управління.
182. Етап життєвого циклу організації, для якого характерні великі масштаби, механічна вертикальна структура, посилення централізації, збільшення навантаження на топ-менеджерів, формалізація діяльності:
– середнього віку;
+ зрілості;
– юності;
– старіння.
183. До суб’єктів планування належить:
– розподіл ресурсів та резервів;
– розробка стандартів та нормативів;
+ планові відділи та організації;
– виробнича, фінансова, інноваційна та інша діяльність організації.
184. Види планів, які виокремлюють за класифікаційною ознакою предмет планування:
– загальне планування підприємства організації;
+ планування процесів;
– планування по галузях діяльності;
– планування проектів.
185. Генеральні плани, які містять установлення цілей організації, аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища, оцінку стратегічних альтернатив та вибір базової стратегії бізнесу, – це:
+ стратегічні плани;
– тактичні плани;
– оперативні плани;
– організаційні плани.
186. До методів організаційного планування не належить:
– метод послідовного опису операцій;
– графіки виконання;
– метод сітьового планування та управління;
+ постійний оперативний план.
187. До методів розробки планів не відносять:
+ психологічні методи;
– балансовий метод;
– нормативний метод;
– математичні методи.
188. Комплекс планів праці менеджерів, виконання яких забезпечує реалізацію економічних, виробничих, технічних, соціальних та інших планів діяльності, належить до:
– економічного планування;
+ організаційного планування;
– тактичного планування;
– операційного планування.
189. До принципів управлінського планування не належить:
+ принцип ефективності;
– принцип повноти;
– принцип економічності;
– принцип безперервності.
190. Плани робіт, які виконуються особисто менеджером,– це:
– регламентування службових обов'язків;
+ план праці менеджера;
– планування видів робіт і робочого часу;
– делегування окремих робіт.
191. Оперативне планування передбачає:
+ формування сіткового графіка;
– вибір стратегії бізнесу;
– визначення цілей організації;
– бюджетне планування.
192. Поточне планування передбачає:
– формування сіткового графіка;
– вибір стратегії бізнесу;
– визначення цілей організації;
+ бюджетне планування.
193. Стратегічне планування передбачає:
– формування сіткового графіка;
– формування поточного плану;
+ встановлення місії та цілей організації;
– бюджетне планування.
194. Тактичне планування включає такі різновиди:
– стратегічне планування;
+ поточне й оперативне планування;
– вибір стратегії бізнесу й бюджетування;
– вибір стратегії бізнесу й оперативне планування.
195. До адміністративних важелів досягнення планових показників належать:
+ оперативні плани;
– поточні плани;
– контроль;
– почасова форма оплати праці.