БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 10 страница
Незважаючи на поразку Г.р. відчутно похитнув польське панування в Україні, послабив національне гноблення, відіграв велику роль у формуванні національно-визвольних традицій українського народу. Героїчна боротьба гайдамаків за національне визволення свого народу знайшла відображення у народних думах, піснях, художніх та історичних творах.
ГАЛАГАН ГРИГОРІЙ ПАВЛОВИЧ (3(15).8.1819-13(25 ).9.1888)- відомий український громадський діяч. Походив зі старовинного козацького роду на Чигиринщині. Володів великими маєтками на Полтавщині і Чернігівщині. Був особисто знайомий і листувався з Т.Шевченком, М.Максимовичем, П.Кулішем, В.Антоновичем. В 1857 видав збірник “Южноруські пісні з голосами”. Відкрив в с. Сокиринцях першу в Україні селянсько-позикову ощадну касу, створив музей українського народного побуту. 31882 Г. член Державної Ради. де вистоював інтереси українських селян. У 1871 заснував у Києві приватний навчальний заклад -Колелю Павла Галагана. За ініціативою і при матеріальній допомозі Г.Г. було відкрито гімназію в Прилуках (1874), ремісничі училища в Ічнянському і Прилуцькому повітах, цілий ряд народних шкіл. В 1873-75 Г.Г. очолював Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства. Матеріально підтримував журнал “Кевская Старина” та інші українські видання, дбав про розвиток української архітектури, хорового мистецтва і театру. Автор цінних наукових фольклорних і етнографічних праць: “Описание малорусских вертепных драмм с приложением нот” (1862), “Южнорусские песни с голосами” (1785).
ГАЛАГАН МИКОЛА (1882 - після 1945) -український громадсько-політичний діяч, публіцист. Родом з Чернігівщини. За фахом фізик. В 1903-04 належав до Революційної Української Партії, з 1917 - член Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. В 1917-18 - представник Української Центральної Ради на Кубані. В період існування Української Держави - очолював Департамент Міністерства народного здоров'я. В листопаді 1918 входив до складу Військового Революційного Комітету, створеного Директорією УНР для керівництва збройним повстанням проти режиму гетьмана П. Скоропадського. За часів Директорії УНР - голова дипломатичної місії у Будапешті. В еміграції жив у Відні та Празі. Керував діяльністю українських закордонних громадських організацій, зокрема Українською Громадою (1927-39). Г. автор чотиритомного видання мемуарів “З моїх спогадів”. Після 1945 даних про Г. немає.
ГАЛАГАНИ - український козацько-шляхетський рід у Лівобережній Україні в 18- поч. 20 ст. Засновниками роду були брати Гнат і Семен Г. Гнат Г. (р.н. невід.- п. 1748) - козацький полк., з 1706 - командував компанійським полком у військах гетьмана І.Мазепи. В 1708 зрадив гетьмана і перейшов на сторону московської армії. В травні 1709 допоміг царським військам полк. П.Яковлева зруйнувати Стару Січ (див. Чортомлицька Січ). За це був призначений полковником чигиринським (1709-14) і прилуцьким (1714-39) та одержав великі земельні маєтності. Визначався жорстокою експлуатацією місцевого населення. Семен Г.(р,р.н. і см. невід.) - миргородський наказний полковник, брат Гната Г. В 1736 брав участь у спільному поході російської армії і козацьких полив у Крим. Григорій Г. (1716-1777) - прилуцький полковник (1739-63), учасник походів проти турків. Григорій Г. (1819-1888) -визначний український громадський діяч (див. Галаган Григорій Павлович).
ГАЛЄЧКО (Галечко) СОФІЯ (3.5.1891, за ін. даними 8.9.1894- серпень 1918, за ін. даними -207.1918) - українська війьскова діячка, хорунжий Легіону Українських Січових Стрільців. Н. в м. Новий Сонч (тепер Польща). Закінчила філософський ф-т в ун-ті м.Граца (Австрія). Активна учасниця січово-стрілецького руху в Галичині. На поч. першої світової війни 1914-18 разом з О.Степанів, Г. Дмитерко та ін. галичанками добровільно вступила (2.9.1914) до Легіону УСС. 31914 Г. була санітаркою, розвідницею, стрільцем, четарем сотні поручника З.Носковського, згодом -хорунжий УСС. В 1914-15 визначилася у боях в Карпатах, за що була нагороджена медаллю за хоробрість (10.11. 1914) та присвоєно ступінь підхорунжого. У 1917-18 Г. служила в запасній частині Легіону УСС Коші Українських Січових Стрільців. Трагічно загинула у с. Пасічній на Станіславщині (тепер Івано-Франківська обл.).
ГАЛИЧ - місто в Івано-Франківській обл. України на р. Дністрі. Давній Г. знаходився на 5 км. на південь від теперішнього, на березі р. Лукви (притока Дністра) на місці суч. с. Крилоса. Вперше Г. згадується в Іпатіївському літописі від 1140. В 1141, (за ін. даними - 1144) Г. став столицею Галицького князівства, з 1199 - Галицько-Волинської держави. Г. був одним з найбільших центрів Київської Русі. В 1241 жорстоко зруйнований монголо-татарами. У 1349 Г. був захоплений Польщею, а з 1772 - перебував у складі Австрії. Під час першої світової війни Г. в 1914 був захоплений 8-ою російською армією 28.6.1915 після кровопролитних боїв з російськими військами Г. зайняли підрозділи Українських Січових стрільців. Деякий час комендантом міста був Д. Вітовський. На поч. літа 1919 поблизу Г. відбувались бої Третього Корпусу Української Галицької Армії з польськими частинами. Сьогодні Г. - районний центр Івано-Франківської обл.
ГАЛИЧИНА - історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністра (верхня і середня течії), Західного Бугу (верхня течія), Сяну (верхня течія). Це територія Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини) областей України, а також ряду воєводств Польщі (Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське та ін.) Впродовж 1786-1849 до складу Г. входила і Буковина.
Землі Г. були зоною розселення людини вже в епоху палеоліту. Особливо активною була колонізація регіону в наступні епохи. Археологічна карта Г. надзвичайно багата і барвиста, що свідчить про сприятливі умови для проживання тут людини. Споконвічними жителями Г. були слов'янські племена, предки українського народу. У ІІ половині 9 ст. це були племена білих хорватів, дулібів (бужан, волинян) та тиверців, які вже вигод утримували тісні зв'язки з київськими князями. Внаслідок походу князя Володимира галицькі землі у 981 були включені до складу Київської держави. Після її розпаду тут утворилось Галицьке князівство, а згодом Галицько-Волинська держава.
В середині 14 ст. Г. стала об'єктом суперечки між Польщею, Угорщиною та Литвою. У 1349 тут встановив свою владу польський король Казимир III Великий, який включив галицькі землі до Польського королівства., як окреме “Королівство Русі”. У 1434 відбулася інкорпорація його до складу Польщі, чим було скасовано автономне становище Г, відмінено давньоукраїнське право та судочинство, а галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут було утворене Руське воєводство (з центром у Львові), що складалося з п'яти земель (повітів) - Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Дещо пізніше, у 1462 було утворене Волзьке воєводство.
Соціально-економічне життя краю характеризувалося розвитком сільського господарства, міст та ремесел, внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Відбувався процес закріпачення селянства, який завершився у 1505. Це викликало незадоволення селян і знайшло свій вияв у ряді повстань, найбільше серед яких відбулося у 1490-1492 під керівництвом Мухи та Борулі. У першій половині 16 ст. на Підкарпаггі розгорнувся опришківський рух, який свого апогею досяг у 18 ст.(Довбуш Олекса).
З метою збереження національної самобутності українського народу Г. з 16 ст. тут починають виникати братства, які мали не тільки релігійний характер, а й були культурно-просвітницькими установами. Найвідомішим з них було Львівське Успенське Ставропігійське братство (1586). На рубежі 16-17 ст. в Г. відбувається процес національно-культурного відродження. Розквітає українське шкільництво, книгодрукування, література та мистецтво. Вихідцями з Г. були гетьман П.Сагайдачний, І.Борецький, Є.Плетенецький, 3.Копистенський. К.Сакович, П.Беринда, Л., С.Зизанії та інші діячі того часу.
У Г. було започатковано справу унії між католицькою і православними церквами. Однак перемишльський та львівський єпископи, вже на завершальному етапі її укладення, відмовились її прийняти. Перемишльська єпархія прийняла унію лише у 1692, Львівська - у 1700, а Львівське братство аж у 1708.
В роки національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького. 1648-1657 гетьман Б. Хмельницький здійснив 2 походи у Г (1648,1655) підчас яких двічі облягав м. Львів. Багато жителів Г. приєдналось тоді до козацько-селянських військ.
Друга половина 17 - перша половина 18 ст. - це період економічного та культурного занепаду галицьких земель, спричиненого постійними війнами, шляхетським сваволям, слабкістю центральної влади Речі Посполитої.
Внаслідок першого поділу Польщі (1772) Г. була включена до складу Австрійської імперії. Тут було створено окрему провінцію - “Королівство Галичини і Лодомерії”, до складу якої увійшли українські етнічні землі Г.(східна Галичина) та південна частина Польщі з м. Краковом (Західна Г.). У 1786-1849 до складу Г. входила також Буковина. Після встановлення тут австрійського панування з метою господарського та культурного піднесення краю, уряд провів ряд реформ: спроба ліквідації кріпацтва і пом'якшення панщини, запровадження нового судочинства, утворення ряду навчальних закладів для українського населення, відновлення Львівського університету (1784) та Галицької греко-католицької митрополії (1808).
У першій половині 19 ст. в Г. розпочалося українське національне відродження, очолене представниками свідомого греко-католицького духовенства. Вагомими явищами у цьому процесі стали утворення у Перемишлі Іваном Могильницьким “Клерикального товариства”, діяльність митрополита М.Левицького і, особливо, утворення “Руської трійці” (1837) та видання альманаху “Русалка Дністровая”. Революційні події 1848-1849 сприяли пробудженню національної самосвідомості українського населення Г. Головна Руська Рада, що виникла у Львові (1848), проголосила ідею єдності всіх українських земель, а також пропонувала утворити з українських земель Східної Галичини, Буковини та Закарпаття окремий коронний край у складі Австрійської імперії. Важливою подією було скасування панщини в Г. у 1848, яке викрило нові можливості для розвитку економіки краю, сприяло відродженню національно-культурного життя.
Після утворення Австро-Угорщини Г. увійшла до складу австрійської її частини. Влада тут повністю належала польським аристократам.
Аж до першої світової війни постійно вибувалося українсько-польське протистояння.
Проте, незважаючи на всі утиски і обмеження, Г. у другій половині 19 ст. була регіоном, де активно розвивалися українські національно-культурні установи-товариство “Просвіта”(1868), “Літературне товариство ім. Т. Шевченка” (1873), виникали українські кооперативні організації, спортивні товариства “Січ”, “Сокіл” та ін.
Тут працювали видатні українські діячі того часу. І. Франко, М. Павлик, А. Вахнянин, Ю. Романчук та ін. З 1894 у Львові працював проф. М. Грушевський який відіграв важливу роль у розвитку українського культурного, наукового та громадсько-політичного життя в Г.
В роки першої світової війни в Г. було сформовано Легіон Українських Січових Стрільців, який в майбутньому став першим військовим формуванням молодих українських збройних сил.
В період розпаду Австро-Угорської імперії на землях Г. і Буковини було створено Західноукраїнську Народну Республіку, яка 3.1.1919 ухвалила закон про злуку з Українською Народною Республікою. Урочисто Акт Злуки УНР та ЗУНР було проголошено 22. 1. 1919. Однак, в липні 1919 територія Г. була окупована польськими військами. Офіційне рішення про приєднання Г. до Польщі було прийнято Радою Послів Антанти 14.3. 1923. Одночасно польському уряду пропонувалось надати Г. права автономії, чого, однак, ніколи не було здійснено.
Період польської окупації Г. (1919-1939) характеризується активною полонізацією краю, важким соціально-економічним становищем населення, утисками українського громадсько-політичного життя. Колонізація Г. проводилась за рахунок вихідців з корінних польських земель. В цих умовах розгорнулась активна нелегальна боротьба УВО-ОУН, відповіддю на яку було проведення польським урядом пацифікації (див. Пацифікація) та інших репресивних заходів. Однак, навіть в цих умовах українцям Г. вдалося розвивати діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій (“Просвіта”,“Рідна школа”,“Сільський господар” та ін.
Під час другої світової війни, 17.9.1939 на підставі Пакту Молотова-Ріббентропа радянські війська вступили на територію Г., де було встановлено тоталітарний режим, розпочалися масові репресії проти місцевого населення. В таких умовах 26.10 1939 Народні Збори Західної України прийняли рішення про включення Західної України до складу Радянської України. На землях Г. було утворено 4 області УРСР -Львівську, Станіславівську (1962 - Івано-Франківська), Тернопільську та Дрогобицьку (у 1959 - об'єднана з Львівською).
Під час радянсько-німецької війни 1941-1945, Г. була окупована німецькими військами і 1:8.1941 її включено до складу Генеральної Губернії, як окремий дистрикт.
В воєнні роки було змінено західний кордон Г. Уклавши договори з Польщею у 1945, 1951 радянський уряд віддав західну частину Г. (Лемківщинута Надсяння) Польщі.
Після завершення другої світової війни на галицьких землях було відновлено тоталітарний режим, який супроводжувався масовими репресіями, виселенням мирного населення у глибинні райони СРСР. Проведено насильницьку колективізацію сільського господарства. Відповіддю на злочини сталінського режиму став широкомасштабний рух Опору, який вела Українська Повстанська Армія та українське націоналістичне збройне підпілля, що тривав до середини 1950-х рр. На т.-зв. Львівському церковному соборі 1946 було насильно ліквідовано Українську Греко-Католицьку Церкву (вийшла з підпілля у 1989).
У 60-70-х рр. Г. була центром правозахисного руху, що в середині 80-х рр. переріс у хвилю українського національного виродження новітнього часу.
Сучасна Г. (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області України) займає 8.2 % площі республіки, тут проживає 10,4% її населення.
ГАЛИЦЬКА АРМІЯ - назва Збройних Сил Західно-Української Народної Республіки до 6. 11. 1919 (див. Українська Галицька Армія).
ГАЛИЦЬКА МИТРОПОЛІЯ - церковна провінція утворена на землях Галицько-Волинської держави старанням князів Лева Даниловича та Юрія І (1301-1308) у 1303. Грамоту про піднесення галицького єпископства до рангу митрополії та вилучення його з-під юрисдикції київського митрополита підписали Константинопольський патріарх Атаназій та візантійський імператор Андроник. До складу Г. м. входило 6 єпархій: Галицька, Перемишльська, Володимирська, Холмська, Луцька та Турівська. Першим галицьким митрополитом був грек Ніфонт(1303-1305). Після нього митрополитом було обрано ченця, що походив з Галичини - Петра, який згодом виїхав до Владимира на Клязьмі. Відомими є митрополити галицькі Гавриїл (1326-1329) та Теодор (1331-1347). Вперше скасовано Г. м. за наполяганням Москви у 1347. Відновлено Г. м. завдяки старанням польського короля Казимира III Великого. У 1370 митрополитом було висвячено єпископа Антонія (помер у 1391). Після нього митрополією управляв Луцький єпископ Іван. У 1401 Г.м. була підпорядкована Київській митрополії. Резиденція київського митрополита по той час знаходилася в Москві.
Після захоплення Галичини Австрією уряд звернувся до Риму з проханням відновити Г.м. У 1807 Римський Папа підписав буллу про відновлення Г.м. на землях Галичини та Холмщини. Першим митрополитом було призначено єпископа Антонія Ангеловича (1808-1814). Згодом галицькими митрополитами були: Михайло Левицький (1816-1858), Григорій Яхимович (1860-1863), Сильвестр Сембратович (1885-1898), Юліан Саскуїловський (1899-1900), А.Шептицький (1900-1944); Й.Сліпий (1944-1984). Зараз Г. м. очолює Блаженійший Патріарх Іван Мирослав кардинал Любачівський.
ГАЛИЦЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА - маріонеткове територіальне утворення, проголошене 15.7.1920 Галицьким революційним комітетом (Галревком) на частині західноукраїнських земель під час польсько-радянської війни 1920. Створення ГРСР відбулося за директивами з Москви і під безпосереднім керівництвом В.Леніна. До складу ГРСР увійшли Бережанський, Борщагівський, Бродівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Золочівський, Підгаєцький, Рогатинський, Скальський, Теребовлянський, Сокальський, Тернопільський, Чортківський і, частково, Бібрський, Кам'янко-Струмилівський, Перемишлянський, Радехівський повіти (терит. сучасн. Тернопільської і част. Львівської обл.). Найвищим органом республіки став Галревком. На місцях створювалися сільські, містечкові і повітові ревкоми. Місцем перебування Гаревкому став Тернопіль. До складу Галревкому входили В.Затонський (голова ), М.Баран (заст.голови), М.Левицький, К. Литвинович, І.Немоловський та ін. Офіційними мовами було визнано польську, українську і єврейську. Після відступу Червоної армії з території Галичини 23.9.1920 ГРСР припинила своє існування.
ГАЛИЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1144 повстання городян міста Галича проти князя Володимирка. Об'єднавши в 1141 ряд удільних князівств в Галицьке князівство, Володимирко намагався приєднати до своїх володінь і Волинську землю. Проте в боротьбі за Волинь з київським князем Всеволодом II Ольговичем зазнав невдачі і був змушений сплатити йому 1400 гривень срібла та визнати залежність від Києва. Умови договору викликали незадоволення городян і стали приводом до повстання. Скориставшись з виїзду Володимирка на полювання у Теребовлю, галичани закликали князювати з Звенигорода Берладника Івана. Володимирко зібравши свої війська, протягом трьох тижнів тримав Галич в облозі. Під час битви Іван Берладник утік на Дунай у місто Берладь (звідси і прізвисько), а звати у Київ. Городяни ж мусили здатися і були жорстоко покарані за участь у повстанні.
ГАЛИЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1189 - повстання у Галицькій землі проти угорських загарбників у 1189. Після смерті Ярослава Осьмомисла (1187) боярська опозиція розпочала відкриту боротьбу проти його синів Олега і Володимира. Володимир Ярославич, який став князем після Олега, не визначався ні великими здібностями, ні політичним хистом. Через деякий час він був позбавлений боярами влади і залишив Галич. З цього скористався угорський король Бела III (див.Бела) В 1188, захопивши Галич, він проголосив себе королем Галичини і призначив свого сина Андрія галицьким намісником. Опинившись під іноземною владою, галицькі бояри самі почали звертатися за допомогою до різних князів -Романа, Рюрика, Святополка. На заклик галичан прийшов з військом Ростислав Берладник, син Івана Берладника. В бою з угорцями Ростислав зазнав поразки і був убитий. Влітку 1189 галичани підняли повстання проти загарбників. На допомогу прийшов Володимир Ярославич, якого підтримував за наказом свого сюзерена німецького імператора Фрідріха І Барбароси польський князь Казимир ІІ Справедливий. Угорські війська залишили Галич і Володимир міцно закріпився на галицькому просторі.
ГАЛИЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1219-1221 - народне повстання у Галицько-Волинській державі проти угорських загарбників. Після смерті Романа Мстиславича (1205) галицькі бояри, скориставшись з малолітства його синів Данила і Василька, повели боротьбу проти зміцнення великокнязівської влади. В усобиці почали втручатися чернігово-сіверські князі, а також Угорщина і Польща, які намагалися підкорити галицько-волинські землі. В 1214 в Спиші краківський князь Лешко Білий і угорський король Андрій II вирішили захопити і поділити між собою землі Галицько-Волинського князівства. Через деякий час Галичину окупувало угорське військо, а Польща загарбала Перемишль, Берестейщину і пн.-зах. частину Волині. Галицький престол захопив Коломан, син Андрія II. У 1219 галичани підняли повстання проти загарбників, закликавши на допомогу новгородського князя Мстислава Удатного. 25.3. 1221 об'єднані сили волинського князя Данила Романовича Галицького, Мстислава Удатного і повсталих городян розбили під Галичем угорські війська, очолювані королевичем Коломаном, який потрапив у полон і був висланий у Торчевськ.
ГАЛИЦЬКИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ КОМІТЕТ(Галревком) - орган радянської влади в Сх. Галичині, захопленій Червоною армією під час польсько-радянської війни 1920, з 15.7.1920 тимчасовий робітничо-селянський уряд Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Сформований 8.7.1920 у Харкові за директивами московського більшовицького керівництва на спільному засіданні Галицького організаційного комітету КП(б)У і Політбюро ЦК КП(б)У. До складу Грк входили В. Затонський (голова) М.Баран (заст.голови), А.Бараль, М.Левицький, К.Литвинович, І.Немоловський, Ф.Конар, М.Козоріз, І.Сіяк та ін. Місце перебування -Тернопіль. 15.7.1920 декларацією Грк було проголошено утворення ГРСР. Для управління на місцях Галревком формував повітові революційні комітети. Проте всі найважливіші справи вирішувало військове командування. Припинив свою діяльність 21.9.1920 у зв'язку з відступом Червоної армії з території Західної України.
ГАЛИЦЬКО-БУКОВИНСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО - тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, створена царським урядом наприкінці 1914 на окупованих російськими військами землях Галичини, Буковини і Посяння з центром у Чернівцях. Існувала в 1914-17. Поділялася на Львівську, Перемиську, Тернопільську і Чернівецьку губернію. Очолювали Г.-Б. г.-г. російські військові генерал-губернатори Г.Бобринський (1914-15) і Ф.Трепов (1916). Одним з основних завдань російської окупаційної адміністрації стало нищення українства в усіх його проявах - політичному, релігійному і культурному. Проводячи цілеспрямовану антиукраїнську політику, російські окупаційні власті закривали українські школи, періодичні видання, друкарні. Було заборонено продавати і позичати в бібліотеках книжки українською мовою, вводилися обмеження на вживання української мови й робилися спроби запроваджувати в школах викладання російською мовою. За постановою російського генерал-губернатора відбувалися масові депортації української інтелігенції в глиб Росії. В перші місяці окупації було заарештовано 1200 і вислано 578 чол. Особливо сильних репресій зазнала Українська Греко-Католицька Церква, сотні священиків якої було депортовано до Росії. 2.9.1914 було заарештовано і вивезено спочатку до Курська, а пізніше до суздальської тюрми митрополита А.Шептицького. В червні 1915, виступаючи, російські війська взяли заложниками бл. 700 провідних українських, єврейських і польських діячів. Російський політик П.Мілюков, виступаючи у Державній Думі, розцінив політику російської адміністрації у Г.-Б. г.-г. як “європейський скандал”. Наприкінці літа 1916 Г.-Б. г.-г. очолив ген. Ф.Трепов. Край було поділено на дві губернії -Чернівецьку (губ. Лігін) і Тернопільську (губ. І.Чарторижський). 22.4.1917 крайовим комісаром Г.-Б. г.-г. з правами генерал-губернатора Тимчасовий уряд призначив Д. Дорошенка. В серпні 1917 внаслідок виступу російських віськ з західноукраїнських земель Г.-Б. г.-г. було ліквідовано.
ГАЛИЦЬКО-БУКОВИНСЬКИЙ КОМІТЕТ(“Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни”) - організація, заснована влітку 1917у Києві. Створена для допомоги українцям з Галичини і Буковини, що потрапили у полон під час першої світової війни або були депортовані російською окупаційною владою вглиб Російської імперії. Керівники Г.-Б.к. серед яких були Є. Коновалець, Р. Дашкевич, І. Чмола, Ф. Черник, І. Лизанківський, Н. Низкоклон, Г. Лисенко та ін. Очолював Г.-Б.к. І. Лизанівський.
ГАЛИЦЬКО-БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ - українська військова Частина, сформована наприкінці 1917 у Києві. Влітку 1917 у Києві утворився Галицько-Буковинський Комітет, який незабаром прийняв рішення сформувати галицьку військову частину. 12.11.1917 до комітету надійшла письмова згода Генерального Секретаріату Військових Справ на створення такої частини. 13.11.1917 з'явилася відозва “Тимчасової головної ради галицьких, буковинських і закарпатських українців”, яка закликала вступати у ряди Січових Стрільців. Відозву підписали І.Лизанківський, Є.Коновалець, Р.Дашкевич, Ф.Черник, І.Чмола, Г.Лисенко, М.Низкоклон. 18-19.11.1917 полк. Р.Дашкевич відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровільців-галичан, які поклали початок Г.-Б.к.С.С. Поступово, поповнюючись за рахунок полонених українців, втікачів з різних концентраційних таборів біля Царицина, у Туркестані і Сибіру, особовий склад куреня досяг 500 чол. Командантом куреня було обрано сотн. Г.Лисенка. Проте відсутність достатньої кількості кадрових старшин, деморалізуючий вплив збільшовичених частин, які самочинно залишили фронт, займались грабунками і мародерством та прорахунки команданта куреня у веденні організаційної роботи значно послаблювали військову дисципліну серед особового складу частини. Стрільці постійно мітингували, створювали різноманітні революційні комітети, що приводило до наростання анархістських настроїв серед стрілецтва. За таких умов перетворення куреня у боєздатну військову частину стало неможливим. Однак, становище докорінно змінилося з прибуттям до куреня групи колишніх полонених старшин УСС з концтабору під Царицином - А.Мельника, Р.Сушка, В.Кучабського, І. Андруха та загону, сформованого О.Думним і Є.Скалієм з полонених галичан, які працювали в копальнях на Криворіжжі 6(19).1.1918 на нараді старшин і січовому вічі було проголошено про повну підтримку стрілецтвом діяльності Української Центральної Ради та вирішено, ліквідувавши реболюційні комітети, приформуванні куреня прийняти за основу організаційну структуру Легіону Українських Січових Стрільців. Г.-Б. К.СС було перейменовано у Курінь Січових Стрільців, який незабаром став однією з кращих частин Армії Української Народної Республіки.
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА назва князівства утвореного Романом Мстиславичем у 1199 внаслідок об'єднання Галицького та Волинського князівств. Г.В.д. була найбільшою і наймогутнішою серед удільних князівств, що виділилися на українських землях внаслідок розпаду Київської держави. В різні періоди до складу Г.В. д. входили Галицьке, Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир-Волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та інші удільні князівства. У 1203 Роман Мстиславович поширив свою владу на Київщину та Переяславщину. Після його смерті у 1205, єдність Г.В.д. була тимчасово порушена.
Розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких та волинських земель. Не допустити відновлення єдності Г.В.д. прагнули верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правлячі кола Угорщини і Польщі.
Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав та Роман Ігоровичі, сини оспіваного у “Слові о полку Ігоревім” новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Вони утримувались тут впродовж майже шести років (бл. 1206-1212). Однак, внаслідок боротьби з боярською верхівкою, зазнали поразки, і у 1213 на княжому престолі у Галичі засів боярин Володислав Кормильчич, а після його вигнання, у 1214 правителі Угорщини та Польщі домовилися про поділ галицьких земель.
В результаті довготривалої боротьби, яка закінчилась 1221, чужинців було вигнано і князем став Мстислав Удатний, який походив з дрібних київських князів, а до того князював у Новгород. На роки його князювання (1221-1228) припадає участь галицьких і волинських полків у битві на Калці (1223). У 1228 Мстислав Удатний покинув Галицьке князівство і передав його угорському королеві.
В цей час, укріпившись на Волині, боротьбу за другу свою “напівбатьківщину” розпочинає Данило Романович Галицький. Але тільки в 1238 він остаточно оволодів Галичем, відновивши єдність Г.В. д. Наприкінці 1239 кордони держави значно розширюються. Саме тоді Данило Романович поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою свого тисяцького Дмитра, який очолював оборону міста від орд хана Батия у 1240.
Після здобуття Києва монголо-татари продовжили свій похід на захід і зруйнували більшість міст Г.В.д., завдавши їй важких втрат. Послаблення внаслідок цього, княжої влади спричинилося до початку міжусобиць. У внутрішні справи держави знову втручаються іноземці. Край цьому поклала битва під Ярославом, в якій 17.08. 1245 Данило та Василько Романовичі розгромили війська угорських і польських загарбників та загони бунтівних галицьких бояр. Боярська опозиція була остаточно знищена, а Данило став повним володарем Г.В.д.
На цей час припадає період найвищого її піднесення. Зміцнюються кордони держави. Ще у 1238 Данило Романович розгромив німецьких рицарів під Дорогочином і тим надовго викинув їхні спроби завоювання руських земель. Перестали втручатися у справи князівства і польські князі. Було укладено мирний договір з Угорщиною. Внаслідок поїздки у Золоту Орду (1245-1246), хоча Данило Романович змушений був визнати зверхність хана, він добився підтвердження своїх справ на Г.В.д.
У 2-й пол. 40-х р.р. 13 ст. зовнішньополітична діяльність князя була спрямована на утворення антимонгольської коаліції держав, яка однак з ряду причин не склалася і Данило Романович змушений був у 1254-1255 та 1259 самостійно вести воєнні дії з військами Золотої - Орди. Одночасно він втрутився у боротьбу за Австрію та вів війни з литовськими князями. Вінцем політичної діяльності Данила Галицького було прийняття ним королівського титулу. Коронація відбулася у 1253 у м. Дорогочині. Помер цей найвидатніший галицько-волинський князь у 1264 і був похований у своїй новій столиці м. Холм.