Розслідування та облік нещасних випадків. 2 страница

Після закінчення робіт, пов'язаних з протруєнням насіння, підлогу обробляють хлорним вапном ( 1 кг вапна на 4 л води ), а машини перед встановленням на зберігання також знешкоджують спеціальними розчинами на бетонному майданчику, обладнаному стічною бетонною ямою.

На поле протруєне насіння вивозять тільки у міцно зав'язаних або зашитих мішках спеціальним транспортом або зернонавантажувачем сівалок, зерновий бункер якого повинен бути обладнаний герметичною кришкою.


Обприскують посіви і різні насадження за допомогою авіаційної техніки, начіпних і причіпних тракторних обприскувачів, де не можна застосувати наведені технічні засоби, і на невеликих ділянках - за допомогою ранцевих обприскувачів.

Робочі розчини, суспензії, емульсії готують лише механізованим спо­собом, а резервуари обприскувачів заповнюють механізованим способом за допомогою насосів, ежекторів, шлангів та інших пристроїв.

Обприскування проводять вранці і ввечері за допомогою вентиляторних обприскувачів при швидкості вітру не більше 3 м/с ( дрібнокрапальне ) і 4 м/с (крупнокрапальне ) і штангових тракторних обприскувачів -

при швидкості 4 м/с і 5 м/с відповідно.

9. Концентровані азотну, сірчану і соляну кислоти можна зберігати в лабораторії в скляній товстостінній посудині місткістю не більше 2 л у витяжній шафі на скляних або фарфорових піддонах. Більшість кислот зберігають у спеціальних складах з природною вентиляцію в скляних бутлях з гумовими пробками, заповнених не більше як на 90% загального об'ему. Кожен бутель повинен бути щільно упакований у спеціальну кор­зину. Приміщення складу має бути наземним, без високих порогів і сходів для зручності транспортування кислот. На складі передбачають спеціальні засоби ( сифони ) для безпечного розливання кислот і всі необхідні засоби захисту й промивання шкіри на випадок потрапляння кислоти.

Відповідальним за безпеку праці на складі призначається завідуючий складом, у лабораторії - завідуючий лабораторією, в іншому виробничому приміщенні ( ремонт і зарядка акумуляторів ) - керівник відповідної виробничої дільниці.

Для роботи з кислотами ілугами працівників забезпечують необхідними захисними засобами (окуляри, маски, гумові рукавиці, фартухи ) .

Для розливання кислот та інших агресивних речовин застосовують скляні сифони з гумовими грушами, а при переливанні великих кількостей за­стосовують спеціальні нагнітальні пристрої. Готують водні розчини кис­лот і лугів у фарфорових посудинах.

При цьому кислоту тоненьким струменем доливають у воду і помішують скляною паличкою. Лити воду в кислоту категорично забороняється, бо при інтенсивному випаровуванні води кислота розбризкується. Роботи слід виконувати у витяжній шафі при включений витяжці.

Переносити кислоту і луги в скляних посудинах дозволяється одному працівнику при умові щільної упаковки посудин у корзинах і якщо об’єм рідини не перевищує 5 л. Більшу кількість агресивних рідин переносять два чоловіки. Розлиту кислоту засипають піском, а після видалення піску місце посипають вапном або содою, промивають водою і витирають. Розлиті концентровані луги засипають деревною тирсою, а місце, де був розлитий луг, промивають слабким розчином оцтової кислоти. Зливати кислоти і луги в каналізацію без їх нейтралізації заборонено.

Виробничі приміщення, в яких працюють з кислотами ілугами, обладнують гідрантами для швидкого змивання речовин, що випадково потрапили на шкіру людини.

Для промивання очей від лугів треба мати спеціальні бутлі з 2%-ним розчином борної кислоти, а для промивання від кислот - бутлі э 2%-ним розчином натрію гідрокарбонату. Бутлі встановлюють на висоту 2 - 3 м і обладнують спеціальною трубкою із затискачем.


Тема 3. Санітарно-гігієнічні фактори виробничого середовища і їх нормування.

План

1. Вплив шкідливих речовин на організм людини.

2. Хімічні речовини та виробничий пил.

3. Нормування шкідливих речовин.

4. Захист від шкідливої дії речовин на виробництві.

5. Вентиляція виробничих приміщень.

6. Опалення виробничих приміщень.

7. Виробничий шум і вібрація.

8. Ультра та інфразвук їх вплив на організм.

9. Шкідливі випромінювання і захист від них.

 

10. Виробниче освітлення приміщень.

11. Джерела штучного освітлення.

12. Світильники.
13. Засоби індивідуального захисту.

1. Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах.

Шкідливими називаються речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стану здоров’я, що визначається сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступного поколінь.

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні шля­хи потрапляють пари, газо - та пилоподібні речовини, через шкіру переважно рідкі речовини. Через кишково - шлункові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками .

Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин в організм людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній ( понад 90 кв.м ) всмоктувальній поверхні легенів утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих ре­човин у кров.

Шкідливі речовини, що потрапляють тим, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні ). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовин, і кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень). Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину неве­ликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець ).

Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляються в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору в зубах, марганцю - в печінці. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване "депо" і затримуватись в ньому тривалий час.

При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише накопичуватись в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати "накопичення" функціональних ефектів (функціональна кумуляція).

2. В санітарно-гігієнічний практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) за характером впливу на організм людини поділяються на:

- загально токсичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид
вуглецю, толуол, омілін);

- подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових
оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);

- сенсибілізуючі, що діють на алергени (альдегіди, розчинники та лаки на
основі нітросполук);

- канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні,
аміносполуки, азбест);

- мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні
речовини, формальдегід);

- що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бензол,
свинець, марганець, нікотин).

Слід зазначити, що існують й інші різновиди класифікацій шкідливих речовин, наприклад, за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові), за основною шкідливою дією (задушливі, подразнюючі, нервові), за величиною середньо смертельної дози.

Виробничий пил досить розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор. З пилом стикаються робітники гірничодобувної промисловості, сільського господарства.

Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функ­цію організму.

Уражаючи дія пилу в основному визначається дисперсністю (розміром частинок пилу), їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею.

Шкідливість виробничого пилу обумовлена його здатністю викликати професійні захворювання легень, в першу чергу пневмоколіди.

Необхідно врахувати, що в виробничих умовах працівники, як правило, зазнають одночасно впливу кількох шкідливих речовин в тому числі й пилу. При цьому їхня спільна дія може бути взаємо підсиленою, взаємо послабленою чи "незалежною".

На дію шкідливих речовин впливають також інші шкідливі і небезпечні фактори. Наприклад підвищена температура і вологість як і значне м’язове напруження, в більшості випадків підсилюють дію шкідливих речовин.


Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводяться обов'язкові попередні ( при вступі на роботу) та періодично (1 раз на 3, 6, 12 та 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.

3. Шкідливі речовини, що потрапляли в організм людини спричиняють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК ) шкідливих речовин в повітрі робочої зони зуміють таку концентрацію, яка при щоденній ( крім вихідних днів ) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

З величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки ( ГОСТ 12.1.007 - 76 ):

• 1-й - речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/куб.м ( свинець,
ртуть, озон).

• 2-й - речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 мг/куб.м ( кислоти сірчана та
соляна, хлор, фенол, їдкі луги).

• 3-й - речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1... 10,0 мг/куб.м (вінілацетат,
толуол, ксилол, спирт метиловий).

• 4-й - речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/куб.м ( аміак, бензин,
ацетон, газ).

Необхідно зазначити, що в списку ГДК, поряд з величиною нормати­ву, може стояти літера, яка вказує на особистість дії цієї речовини на організм людини:

О - гостронаправленої дії;

А - алергічної дії;

К - канцерогенної дії;

Ф - фіброгенної дії.

При вмісті в повітрі робочої зони кількох речовин односпрямованої дії для забезпечення безпеки роботи слід дотримуватися наступної умови:

С1 + С2+ С3 +…+ Сn ≤ 1,

ГДК1 ГДК2 ГДК3 ГДКn

де С1, С2,С3,..., Сn - концентрації відповідних шкідливих речовин в повнім, мг/куб.м;

ГДК1, ГДК2,..., ГДКn - гранично допустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/куб.м.

До шкідливих речовин односпрямованої дії відносяться шкідливі речовини, котрі близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.

При одночасному вмісті в повітрі кількох шкідливих речовин, що не мають односпрямованої дії, ГДК залишається таким самим, як і при їх ізольованій дії.

Для контролю концентрацій шкідливих речовин в повітрі виробничих приміщень та робочих зон використовують наступні дії:


- експрес-метод, який базується на явищі колориметра (змін кольору індикаторного порошку в результаті дії відповідної шкідливої речовини) і дозволяє швидко і з достатньою точністю визначити концентрацію шкідливої речовини безпосередньо у робочій зоні Для цього методу використовують газоаналізатори;

- лабораторний метод, що полягає у відборі проб повітря з робочої зони і
проведені фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметричного)
в лабораторних умовах. Цей метод дозволяє одержати точні результати, однак вимагає значного часу;

- метод неперервної автоматичної реєстрації вмісту в повітрі шкідливих хімічних речовин з використанням газоаналізаторів та газосигналізаторів (ФКГ - ЗМ
на хлор, "Сирена-2" на аміак, "Фотон" на сірководень). Запиленість повітря можна
визначити ваговим, електричним, фотоелектричним та іншими методами. Найчастіше використовують ваговий метод. Для цього зважують спеціальний фільтр до і після протягування через нього певного об’єму запиленого повітря, а потім вираховують вагу пилу в міліграмах на кубічний метр повітря.

Періодичність контролю стану повітряного середовища визначається класом небезпеки шкідливих речовин, їх кількістю, ступенем небезпеки ураження працюючих. Контроль (вимірювання) може проводитись неперервно, періодично протягом зміни, щоденно, щомісячно. Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення ГДК) повинен бути безпечний, якщо в повітря виробничих приміщень можуть потрапити шкідливі речовини гостронаправленої дії.

4. Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:

- вилучення шкідливих речовин в технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими і т. п. Наприклад, свинцеві білила замінені на цинкові, метиловий спирт - іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання - миючими розчинами на основі води;

- удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);

- автоматизація і дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, що виключає безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;

- герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;

- нормальне функціонування систем опалення, загально обмінної вентиляції,
кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

- попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

- контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;

- використання засобів індивідуального захисту.


5. Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції - вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

- за способом переміщення повітря - природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно);

- за напрямком потоку повітря - припливна, витяжна, припливно-витяжна;

- за місцем дії - загальнообмінна, місцева, комбінована.

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий натр обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з ї навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної - розрідження. Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об’єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію - просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частиш будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря ( очи­щувати, підігрівати, зволожувати) більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони приміщення. Во­на застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.

Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.


Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).

Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху воріт (дверей). Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів.

 

6. Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів систем опале­ння належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря.

Системи опалення поділяють на місцеві та центральні.

До місцевого відноситься пічне та повітряне опалення, а також опалення місцевими газовими та електричними пристроями. Місцеве опалення застосовується, як правило, в житлових та побутових приміщеннях, а також в невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств.

До системи центрального опалення відносяться: водяне, парове, панельне, повітряне, комбіноване.

Водяна та парова системи опалення в залежності від тиску (тиск пари до 70кПа чи температура води до 100С) та високого тиску (тиск пари більше 70кПа чи температура вода понад 100С).

Водяне опалення тиску відповідає основним санітарно-гігієнічним вимогам і тому широко використовується на багатьох підприємствах різних галузей промисловості. Основні переваги цієї системи: рівномірне нагрівання приміщення ; можливість централізованого регулювання температури теплоносіїв (вода); відсутність запаху гару пилу, при осіданні його на радіатори; підтримання відносної вологості повітря на відповідному рівні (повітря не пересушується); виключення опіків від нагрівальних приладів; пожежна безпека.

Основний недолік системи водяного опалення - можливість її замерзання при відключенні в зимовий період, а також повільне нагрівання великих приміщень після тривалої перерви в опаленні.

Парове опалення має ряд санітарно-гігієнічних недоліків. Зокрема, внаслідок перегрівання повітря знижується його відносна вологість, а органічний пил, що осідає на нагрівальних приладах, підгорає, викликаючи запах гару. Окрім того існує небезпека пожеж та опіків. Враховуючи вищевказані недоліки не допускається застосування парового опалення в пожежно небезпечних приміщеннях та приміщеннях зі значними виділеннями органічного пилу.

З економічної точки зору систему парового опалення ефективно влаштовувати на великих підприємствах, де одна котельня забезпечує необхідний нагрів приміщень усіх корпусів та будівель.

Панельне опалення доцільно застосовувати в адміністративно-побутових приміщеннях. Воно діє завдяки віддачі тепла від будівельних конструкцій, в яких вмонтовані спеціальні нагрівальні прилади (труби, до яких циркулює вода) або електронагрівальні елементи. До переваг цієї системи опалення належать: рівномірний нагрів та постійність температури і вологості повітря в приміщенні; економія виробничої площі за рахунок відсутності нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження приміщень, пропускаючи холодну воду через систему. Основні недоліки - відносно високі початкові витрати при встановленні та важкість ремонту при експлуатації.

Повітряне опалення може бути центральним (з подачею нагрітого повітря від єдиного джерела тепла) та місцевим (з подачею теплого повітря від місцевих нагрівальних приладів). Основні переваги цієї системи опалення: швидкий тепловий ефект в приміщенні нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження та вентиляцій приміщень; економічність, особливо, якщо це опалення сумісне із загально обмінною вентиляцією.

При виборі системи опалення підприємств, що проектуються чи реконструюються необхідно враховувати санітарно-гігієнічні, виробничі, експлуатаційні та економічні чинники. Слід зазначити, що досить ефективною є комбінована систе­ма опалення (центральне повітряне опалення, суміщене із загальнообмінною вентиляцією та водяне низького тиску).

7. Більшість виробничих процесів у с/г супроводжується дією на працюючих шуму, що виникає при роботі машин, енергетичних установок, приводів тощо.

Шум – сукупність звуків різної інтенсивності частота, що виникають внаслідок коливальних процесів і безладно змінюються протягом часу. Джерелом шу­му може бути тіло, що коливається. Будь-які механічні коливання у діапазоні частот 20 - 20000Гц сприймаються органом слуху людини як звук. Коливання з частотою менше 20Гц не сприймаються органом слуху людини, але спричиняють біологічну дію на організм. Звукові хвилі здатні поширюватись лише у пружному середовищі, яким є тверді тіла (метали, будматеріали), рідини і гази. Шум, що розповсюджується у твердих тілах, одержав назву структурного, а у повітрі повітряного.

Опрощено процес виникнення повітряного звуку механічного походження можна продемонструвати за допомогою коливання пружного стержня. Якщо один кінець стержня закріпити, а інший відхилити від положення рівноваги і відступити, то він почне коливатись. Коливання стержня примусять змішуватись частинки

повітря, що прилягають до стержня. Під дією пружних сил зміщені частинки будуть знову повертатись у своє початкове положення. Так виникають зони згущення і розрідження повітря з різними значеннями тиску. Завдяки пружності повітря зони згущення і розрідження з певною швидкістю будуть розходитися у вигляді звукових хвиль. При досягненні органу слуху людини півхвилі викличуть коливання (вушної) барабанної перетинки. ці коливання сприймаються слуховим апаратом, передаються в слухові центри головного мозку і створюють відчуття звуку.

Важливим способом боротьби із шумами на виробництві є звукоізоляція.

Звукоізоляція - властивість елемента конструкції будівлі (машини) протидіяти передачі падаючої на неї звукової енергії.

Технічним вирішенням звукоізоляції являється правильне розміщення обладнання, яке є джерелом шуму окремих приміщень.

Звукопоглинання - це використання матеріалів здатних поглинати енергію звукової хвилі. До них відносяться: гофрований картон, гіпсові плити, поролон. В окремих випадках використовують спеціальні навушники.

Вібрації - це процес поширення механічних коливань у твердому тілі.

Джерелом вібрації є різні виробничі процеси, механізми та їх робочі органи. Усі сучасні машини, що застосовуються у с/г, створюють вібрації. Виникають во­ни безпосередньо в джерелах і передаються по різних елементах машин і обладнання до оператора.

За способами передачі на людину вібрації поділяються на загальні, що передаються через опорні поверхні на тіло людини у положенні стоячи або сидячи, і локальні, що передаються через окремі елементи тіла людини (руки, ноги).

Вібрації можуть викликати зміни у нервовій системі, кісткових тканинах, призводить до зниження гостроти зору і порушувати рівновагу основних нервових процесів - збуджень і гальмування, впливати на зміну ритму серцевих скорочень, артеріального і венозного тиску.

Тривала дія інтенсивної вібрації на організм людини викликає патології, які в сукупності називаються вібраційною хворобою. Таке порушення фізіологічних форм організму обумовлене переважно дією вібрацій на нервову систему. Під порушення проявляються у вигляді головного болю, запаморочень, поганого сну, зниженої працездатності, поганого самопочуття, порушення серцевої діяльності.

Засоби вітрозахисту поділяють на огороджуючи, віброізолюючі, віброгасячі і

вібропоглиначі, а також на засоби автоматичного контролю, сигналізації та дистанційного керування. Огороджуючі засоби перешкоджають проникненню люди­ни в зону дії вібрацій.

Віброізоляція знижує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого, завдяки вбиранню між джерелом вібрації працюючим проміжкові пружного зв’язку. Джерело вібрації може бути ізольованим від своєї основи за допомогою пружин, інших пружних елементів - гумових деталей, подушки, повсті тощо. Знищити вібрацію у джерелі можна різними способами. Основними серед них є заміна ударних навантажень на безударні, розробка кінематичних схем з малими прискореннями. Наприклад, заміна прямозубих передач на інші види зачеплень металевих шестерень на такі, що поглинають коливання (текстоліт, пластмаса). Крім цього, при виготовленні таких деталей повинна бути досягнута висока точність обробки деталей і точне складання машин і механізмів.

Вібропоглинання - явище перетворення енергії механічних коливань в інші види енергії переважно в теплову.

Віброгасіння - зниження рівня вібрації машини та механізму застосуванням додаткових пристроїв. Наприклад, верстати встановлюють на фундаменті, що знижують амплітуду коливань.

У конструкціях автомобілів застосовують пневматичну та пружинну підвіску, динамічне віброгасіння. Дистанційним керуванням можна виключити постійне перебування працюючого у зоні небезпечних рівнів вібрацій.

8. Ультра- та інфразвукові випромінювання та захист від них.

Інфразвук - це коливання в повітрі, в рідкому або твердому середовищах з частотою менше 16 Гц. Інфразвук людина не чує, однак відчуває; він справляє руйнівну дію на організм людини. Високий рівень інфразвуку викликає порушення функцій вестибулярного апарату, зумовлюючи запаморочення, біль голови. Знижується увага, працездатність. Існує думка, що інфразвук сильно впливає на психіку людей. Всі механізми, котрі працюють при частотах обертання менше 20 об/с, випромінюють інфразвук. При русі автомобіля зі швидкістю понад 100 км/год, він є джерелом інфразвуку, котрий утворюється за рахунок зриву повітряного потоку з його поверхні. В галузі машинобудування інфразвук виникає при роботі вентиляторів, компресорів, двигунів внутрішнього згорання, дизельних двигунів.

Завдяки великій довжині інфразвук поширюється в атмосфері на великій відстані. Практично неможливо зупинити інфразвук за допомогою будівельних конструкцій на межу його поширення. Неефективним також засобом захисту є зниження рівня інфразвуку в джерелі його випромінювання. Серед таких заходів можна виділити наступні:

- збільшення частот обертання валів до 20 і більше обертів на секунду;

- підвищення жорсткості коливних конструкцій великих розмірів;

- внесення конструктивних змін в будову джерел, що дозволяє перейти з
області інфразвукових коливань в область звукових; в цьому випадку їх зниження
може бути досягнуте застосуванням звукоізоляції та звукопоглинання.

Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості. Джерелами ультразвуку є генератори котрі працюють в діапазоні частот від 12 до 22 кГц для обробки рідких розплавів, очищення відливок, в апаратах для очищення газів.

В гальванічних цехах ультразвук виникає під час роботи очищувальних та знежирювальних ванн. Його вплив спостерігається на віддалі 25-50м від обладнання. При завантажуванні та розвантажуванні деталей має місце контактний вплив ультразвуку.

Ультразвукові генератори використовуються також при плазмовому та дифузійному зварюванні, різанні металів.

Ультразвук високої інтенсивності виникає під час видалення забруднень, при хімічному травленні, обдуванні струменем стиснутого повітря при очищенні деталей, при збиранні.

Ультразвук впливає на людину через повітря, а також через рідке і тверде середовище. Ультразвукові коливання у всіх згаданих вище середовищах з часто­тою понад 16000Гц.