Інноваційна діяльність: сутнісна характеристика та значення на сучасному етапі економічного розвитку
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Донецький національний університет економіки і торгівлі
Імені Михайла Туган-Барановського
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Н.А. Нестерова
Інноваційний менеджмент
Курс лекцій
для студентів спеціальності економічний спеціальностей
Донецьк 2008
Зміст
Зміст. 1
Тема №1. Інновації: становлення та сучасні тенденції розвитку. 3
1. Інноваційна діяльність: сутнісна характеристика та значення на сучасному етапі економічного розвитку. 3
2. Становлення та розвиток теорії інновацій. 5
3. Сутність понять «інновація» та «нововведення». Типологія нововведень. 9
Питання для самоконтролю. 13
Тема №2. Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту. 14
1. Поняття інноваційного процесу. Його основні етапи та стадії. 14
2. Основні питання інноваційного менеджменту. 18
Питання та завдання для самоконтролю. 27
Тема №3. Державна підтримка інноваційної діяльності. 27
1.Інновації як об’єкт державної політики. 28
2.Інструменти державної підтримки інноваційної діяльності. 34
3.Особливість інноваційної політики України. 36
Питання для самоконтролю. 40
Тема №4. Сучасні організаційні форми реалізації інновацій. 42
1. Наукові організації як джерело формування та реалізації інновацій. 42
2.Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності. 43
3. Організаційні форми інтеграції науки та виробництва. 46
Питання для самоконтролю. 51
Тема №5. Інноваційна політика організацій. 52
1.Змістовна характеристика інноваційної політики фірми. 52
2. Сутність та складові елементи інноваційної політики фірми. 54
3. Види інноваційних стратегій та їх співвідношення. 56
Питання для самоконтролю. 61
Тема №6. Управління інноваційним розвитком організації. 62
1.Аналіз і прогнозування науково-технічного і організаційно-технологічного рівня виробництва. 62
2. Аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства та умов конкуренції. 64
3. Система планування інновацій. 66
Питання для самоконтролю. 70
Тема №7. Підприємство як основний суб’єкт реалізації нововведень. 71
1.Оціночні показники техніко-технологічного стану підприємства. 71
2.Поняття інноваційного потенціалу фірми. 73
3.Реінжинірінг бізнесу як засіб підвищення інноваційного потенціалу організації та оновлення продукції. 75
Питання для самоконтролю. 78
Тема №8. Управління інноваційним проектом. 79
1. Суть інноваційних проектів та їх зміст. 79
2. Планування інноваційних проектів. 82
3. Ризики інноваційних проектів. 85
Питання для самоконтролю: 88
Тема №9. Фінансування та стимулювання інноваційних процесів. 89
1. Цілі та завдання системи фінансування інноваційної діяльності. Види фінансування інноваційних процесів. 89
2.Система мотивації інноваційної діяльності на підприємстві. 94
Питання для самоконтролю: 96
список використаних джерел.. 97
Тема №1. Інновації: становлення та сучасні тенденції розвитку.
1. Інноваційна діяльність: сутнісна характеристика та значення на сучасному етапі економічного розвитку.
2. Становлення та розвиток теорії інновацій.
3. Сутність понять «інновація» та «нововведення». Типологія нововведень.
Інноваційна діяльність: сутнісна характеристика та значення на сучасному етапі економічного розвитку.
Становлення ринкової економіки України супроводжується постійною трансформацією підприємницьких відносин як на рівні економіки в цілому, так і на рівні підприємства.
Реальне зростання економіки може бути досягнуте тільки при комплексному введенні заходів технічного (нові продукти і технології), організаційного (нові форми і методи), економічного (методи управління наукою і виробництвом), соціального (різні форми активізації людського чинника), юридичного (нові законодавчі акти) характеру. Так само є незаперечним той факт, що ефективність використання науково-технічних досягнень визначається не тільки рівнем наукових досліджень і розробок, але і комплексом відповідних організаційних заходів, які є складовою інноваційного процесу в цілому. Дослідженню проблем інноваційного розвитку та ефективності впровадження інновацій присвячено багато наукових праць закордонних і вітчизняних авторів, (О.Алимова, Ю.Бажала, В.Герасимчука, П.Завліної, М.Хучека, Й.Шумпетера та інших).
Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною частиною підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.
Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення слід прогнозувати і займатися ними постійно, а не тільки тоді, коли настають критичні обставини.
Інноваційний менеджмент створює суб'єкт господарювання, що виступає як носій інновації, сприятливі і вигідні конкурентні переваги. Вирвавши ресурси з рутинного кругообігу, підприємець використовує їх новим способом.
При цьому може бути не менше п’яти можливих різновидів нововведень:
1)створення нового товару (послуги);
2)створення нового способу виробництва;
3)відкриття нового ринку збуту:
4)застосування нового джерела чи виду сировини, енергії;
5)введення нових принципів організації діяльності фірми.
Успіх чи невдачу в діяльності інноваційного менеджера повною мірою розкриває ринок, що висуває строгі вимоги до результатів його діяльності.
Процес введення новації на ринок прийнято називати комерціалізацією.
Період часу між появою новації і втіленням її називається інноваційним лагом.
У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, інновація, що цілком зрозуміло. Будь-які винаходи, нові явища, види послуг чи методи тільки тоді одержать визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізація), і вже в новій якості вони виступлять як інновації.
Перехід від однієї якості до іншої вимагає витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів і т.п.). Процес переходу новації в інновації також вимагає витрат різних ресурсів, основними з яких є інвестиції і час. В умовах ринку як системи економічних "відносин купівлі-продажу товарів", у рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, основні компоненти інноваційної діяльності — це новації, інвестиції й інновації.
Під інноваціями в широкому значенні розуміється прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного чи іншого характеру.
Інноваційний процес одержує втілення за допомогою машин, техніки, устаткування. Чим вищий їхній рівень, тим більша реальність їхнього впровадження у виробництво.
Відтворення активної частини основних фондів відбувається в різних формах, головною з яких є технічне переозброєння.
Технічне переозброєння — поняття неоднозначне. Якщо мова йде про промисловість у цілому, то технічне переозброєння являє собою сукупність різних напрямків відтворення основних фондів, у тому числі нового будівництва, реконструкції, розширення, модернізації устаткування.
Під технічним переозброєнням окремого підприємства чи окремого його підрозділу розуміють модернізацію активної частини основних виробничих фондів без зміни пасивної частини. Якщо ж одночасно відбувається заміна чи удосконалювання пасивної частини (будинки, споруди), то мова повинна вестися про реконструкцію того чи іншого підприємства.
І, нарешті, відновлення виробництва, пов'язане з будівництвом нових цехів, уже говорить про розширення діяльності підприємства.
Подібно реконструкції, розширення виробництва сприяє більш швидкому (у порівнянні з будівництвом нових підприємств) освоєнню виробничих потужностей. Це відбувається за рахунок сформованого персоналу існуючого підприємства і наявності діючих комунікацій.
Необхідно відзначити, що ще до початку так званої перебудови велика частина основних фондів промисловості України вже були застарілими. Відновлення виробництва майже не відбувалося, а устаткування і фізично, і морально застаріло ще 15 років тому.
Лише 10% підприємств і організацій в Україні, що мають матеріальну базу, займались створенням зразків нової техніки, а витрати на ремонт склали більше половини капвкладень у промисловість.
Істотно зменшився і без того низький коефіцієнт відновлення основних виробничих фондів. Рівень зносу машин і устаткування на підприємствах окремих галузей промисловості складає:
• Електроенергетика — 47,9%.
• Паливна промисловість — 41.7%.
• Чорна металургія — 63,1%.
• Хімічна промисловість — 55.5%.
• Машинобудування і металообробка — 49,8%.
• Виробництво будматеріалів — 50.8%.
• Легка промисловість — 45.2%.
• Харчова промисловість — 45.5%.
З наведеного випливає, що необхідне кардинальне переозброєння основних виробничих фондів виробництва і. в першу чергу, його активної частини.