Рецидив злочину та його види
Форми
Множинність злочинів має три форми: повторність злочинів; сукупність злочинів: рецидив злочинів.
Повторність злочинів - е вчинення особою двох чи більше злочинів, виписаних в одній або різних статтях Особливої частини Кодексу, за жоден з яких вона не була засуджена. У науці кримінального права визначаються два види повторності: а) загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують покарання (п. 1 ст. 67 КК); б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини КК як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, одержання хабара повторно - ч. 2 ст. 368 КК).
Загальна повторність має місце за наявності двох умов: а) вчинення злочину повторно; б) така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті.
Спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК), а в другому - однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. 3 ст. 32 КК).
Повторність тотожних злочинів - це вчинення двох або більше злочинів одного й того самого виду при єдності об'єкта та об'єктивної сторони. Повторність тотожних злочинів згадується у багатьох статтях Особливої частини КК.
Повторністю однорідних злочинів прийнято вважати вчинення двох або більше злочинів, які пов'язані однаковими або подібними об'єктами, вчиняються у межах однієї й тієї самої форми вини. Так, згідно з приміткою до ст. 185 КК, викрадання майна визнається повторним не лише тоді, коли раніше було вчинене тотожне викрадання майна, а й тоді, коли йому передувало будь-яке однорідне розкрадання майна.
2. Сукупність злочинів.За ч. І ст. 33 сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
Сукупність злочинів має місце за наявності певних ознак, а саме: а) кожний окремий злочин, що входить до сукупності, має характер одиничного злочину, передбаченого певною статтею Особливої частини кодексу; б) такі злочини вчиняються водночас або з певним проміжком часу між першим і наступним злочином; в) за жодний з цих злочинів особа не була засуджена; г) така особа підлягає відповідальності за кожний вчинений злочин за відповідною йому статтею або частиною статті; д) після вчинення особою попереднього злочину до моменту вчинення наступного не минули строки давності притягнення її до відповідальності за ст. 49 КК.
3. Рецидив злочинів.Рецидивом злочинів (як різновиду повторності) за ст. 34 КК визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив злочинів можливий за наявності двох ознак: а) вчинення особою нового будь-якого або тотожного, чи однорідного злочину; б) наявність у такої особи судимості (однієї або кількох) за раніше вчинений (вчинені) злочин; в) судимість має бути за умисний раніше вчинений злочин й вчинення нового умисного злочину. Особа визнається такою, яка має судимість з дня набуття обвинувальним вироком законної сили і до моменту погашення або зняття судимості. Вчинення особою, яка має судимість, нового умисного злочину може мати місце під час відбування строку покарання або під час визначеного в законі строку судимості після відбуття покарання.
57. Поняття і види повторності, відмінність від продовжуваного злочину
У частині 1 ст. 32 вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК.
Види:
- повторність тотожних злочинів утворює загальну повторність;
- повторність однорідних злочинів-спеціальна повторність;
- неодноразовість (вчинення особою двох тотожних злочинів);
- систематичність (вчинення трьох тотожних злочинів);
- злочинних промисел (систематичне заняття злочинною діяльністю протягомтривалого часу).
Продовжуваний злочин. Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і складають у цілому єдиний злочин. У частині 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання - одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках.
58. Поняття, види та кваліфікація сукупності злочинів
Сукупністю злочиніввизнається вчинення особою двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК).
Види сукупності злочинів:сукупність ідеальна і сукупність реальна.
Ідеальна сукупністьє там, де одним діянням особи вчинено два чи більше злочини. Так, прикладами ідеальної сукупності може бути умисне вбивство особи через підпалу будинку, де перебував потерпілий, тощо. У цьому випадку своєю однією дією особа вчиняє два злочини, передбачені різними статтями КК.
Реальна сукупністьмає місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два чи більше злочини. Отже, за реальної сукупності є дві чи більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).
При цьому судова практика (п. 11 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 "Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки") виробила такі правила кваліфікації сукупності злочинів та відмежуванні такої форми множинності від конкуренції норм: 1) якщо у складі злочину передбачене діяння, яке у поєднанні з іншими обставинами завжди утворює склад іншого злочину (наприклад, зміст діяння полягає у застосуванні фізичного насильства при вчиненні певного злочину), то питання про його кримінально-правову оцінку необхідно вирішувати з урахуванням того, наскільки охоплюється складом цього злочину таке діяння, а також з урахуванням змісту санкцій відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК; 2) у випадках, коли складом певного злочину охоплюється вчинене одночасно з цим злочином відповідне діяння і санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК встановлене за цей злочин більш суворе максимальне основне покарання, ніж за відповідне діяння, таке діяння не утворює сукупності злочинів і окремої кваліфікації не потребує (наприклад, заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження при вчиненні розбою або вимагання охоплюється відповідною частиною статті 187 чи частиною третьою статті 189 КК і окремо за відповідною частиною статті 122 цього Кодексу не кваліфікується); 3) водночас, коли таке діяння виходить за межі складу певного злочину, воно має кваліфікуватись окремо і утворює сукупність злочинів (наприклад, заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, при вчиненні розбою або вимагання кваліфікується за частиною четвертою статті 187 або частиною четвертою статті 189 і частиною другою статті 121 КК). У цих випадках зміст санкцій відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК до уваги не береться.
Рецидив злочину та його види
Рецедив злочинів –це повторність злочинів, пов’язана з засудженням особи за попередній злочин.Мова йде про вчинення нового умисного злочину особою, яка вже має судимість за умисний злочин (ст.34КК).
За характером злочинів рецидив поділяється на два види: загальний і спеціальний.
Загальний рецидив утворюється вчиненням різнорідних злочинів (нетотожних і не однорідних). Наприклад, особа, що має судимість за крадіжку, вчиняє вбивство. Загальний рецидив є обставиною, яка обтяжує покарання (п.1 ч.1 ст. 67КК)
Спеціальним є рецидив тотожних або однорідних злочинів. (Наприклад, особа, засуджена за незаконне полювання, знову його вчиняє, або особа, судима за крадіжку вчиняє грабіж).
Простий і складний рецидив.(залежно від кількості судимостей)
Простий-особа засуджується вдруге.(наприклад, маючи судимість за крадіжку,особа вчиняє шахрайство).
Складний –особа засуджується три і більше разів.
Пенітенціарний рецидив – це вчинення особою, що засуджена до позбавлення волі нового злочину впродовж: строку судимості, за який вона знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив враховується при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від покарання(ст. 81 КК).
60. Поняття необхідної оборони. Умови правомірності
Статтею 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, а ст. 41 гарантує непорушність права приватної власності, якого ніхто не може бути протиправне позбавлений. Однією з найважливіших гарантій реалізації громадянами гарантованого Конституцією права на захист від протиправних посягань є інститут необхідної оборони.
Згідно зі ст. 15 КК кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Вказане положення ст. 15 є гарантією проголошеного ст. 55 Конституції права кожної людини будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Необхідною обороною згідно з КК "визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання".
Суть необхідної оборони, виходячи із законодавчого її визначення, полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільне небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє, гарантоване Конституцією України, право на захист інтересів, що охороняються, від суспільне небезпечних посягань
Умови правомірності
Оборона здійснюється для захисту певних благ і цінностей від небезпечного на них посягання. Оборона визнається необхідною, а отже, і правомірною, за наявності таких умов: 1) оборона спрямована лише проти небезпечного посягання з боку людини; 2) захист має бути здійснений шляхом заподіяння шкоди лише самій особі (особам), яка вчиняє посягання, або її майновим правам (знешкодження предмета, знаряддя, які було застосовано при посяганні) з метою відведення чи припинення небезпеки посягання; 3) оборона припустима для захисту людиною особистих благ або благ іншої людини (життя, здоров'я, волі, гідності), недоторканності житла, майнових та інших соціальних прав людини, суспільних благ і цінностей (громадської безпеки, громадського порядку, безпеки навколишнього природного середовища, здоров'я населення, соціальних, матеріальних і духовних цінностей держави, зокрема, конституційного ладу та суверенітету держави, цілісності і недоторканності території, внутрішньої та зовнішньої безпеки); 4) своєчасність оборони щодо заподіяння шкоди тому, хто посягає, саме протягом існування посягання; 5) відносна відповідність сили та енергії захисту, з одного боку, силі та енергії посягання (нападу), - з другого. При вирішенні цього питання треба враховувати всі обставини певної події (час і місце події, спосіб посягання і спосіб захисту, наявність або застосування зброї чи інших знарядь, кількість учасників події з однієї і з другої сторони тощо).