Особливості бюджету Європейського Союзу

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Усі доходи поділяються на дві групи: внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мито і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану вартість, який установлюється за єдиною для всіх країн ставкою відносно уніфікованого в усіх країнах об’єкта оподаткування (ставка податку не може перевищувати 1,4%). Установлено ліміт бюджету ЄС — він не може перевищувати 1,2 % загального обсягу ВНП Союзу.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (» 5%) та операційні (до 95%). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Центральної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної і гуманітарної допомоги тощо).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем — з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.

258. Податкова політика Європейського Союзу.

В межах Європейського Союзу країни-члени здебільшого самі несуть відповідальність за проведення податкової політики. Водночас розвиток європейської економічної інтеграції закономірно зумовив розвиток концепції міждержавної податкової уніфікації та гармонізації. Податкова уніфікація (зведення до єдиної форми, системи, єдиних нормативів) — введення обов'язкових однакових юридичних норм і правил у сфері оподаткування і формування на цій основі єдиної податкової системи. Натомість податкова гармонізація (приведення в стан відповідності, злагодженості) — вироблення загальної стратегії держав у сфері податкових правовідносин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, що передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих податків і податкових систем країн, які входять до міжнародних регіональних угруповань. Відповідно податкова гармонізація базується на таких принципах:

— забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;

— усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах співтовариства;

— виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній, які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;

— зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;

— існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць.

Отже, уніфіковану наднаціональну податкову систему ЄС можна представити у вигляді такої класифікації платежів, що стали основним джерелом фінансування спільного бюджету співтовариства:

1. Сільськогосподарські податки

2. Мита, стягнуті в ЄС, які виконують переважно протекціоністську функцію і мають дві основні форми: антидемпінгові та компенсаційні мита.

3. Податок на додану вартість (відсоткові відрахування), який є найбільш перспективним з погляду фінансування діяльності ЄС.

4. Прибутковий податок з фізичних осіб, які працюють в апараті ЄС.

Разом з тим, незважаючи на посилення інтеграційних тенденцій, податкова політика країн Євросоюзу досі характеризується суттєвими національними особливостями, що не дає підстав сподіватися на проведення повної уніфікації європейського оподаткування навіть у дуже віддаленій перспективі.

259. Охарактеризуйте особливості організації фінансів ЄС. Що означає гармонізація податкових систем країн ЄС?

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються на дві групи; внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВВП. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування.
Гармонізація податкових систем країн ЄС означає вироблення загальної стратегії держав у сфері податкових правовідносин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, що передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих податків і податкових систем країн, які входять до міжнародних регіональних угруповань. Відповідно податкова гармонізація передбачає приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стягнення основних видів податків у всіх країнах співтовариства, і базується на таких принципах:
— забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;
— усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах співтовариства;
— виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній, які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;
— зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;
— існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць

260. Функції і напрями діяльності Міжнародного валютного фонду.

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який має

статус спеціалізованої установи ООН.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, з метою надання

фінансової допомоги країнам; регулювання міжнародних валютних відносин; постійний

нагляд за світовою економікою.

Кредитування включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу,

компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які

є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн —

членів Фонду. Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних

взаємовідносин. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни —

члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами

з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби,

застосовувати систему кількох видів валютних курсів. Будучи провідною міжнародною

фінансовою інституцією, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою

економікою. Він формує значний масив інформації як у цілому по світовій економіці, так і

в розрізі окремих країн.

261. Характеристика бюджету ООН.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн. Розмір внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП даної країни.

За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини: адміністративні та накладні витрати і програмні видатки. Адміністративні та накладні видатки нині становлять 38%, програмні — 62%. Поставлено завдання скоротити адміністративні витрати до 25%, що дасть змогу вивільнені кошти спрямувати на соціально-економічні програми.

Видатки бюджету ООН плануються в розрізі окремих підрозділів та організацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та кошториси на окремі програми, що виконуються даним підрозділом. Фінансування з бюджету ООН окремих країн здійснюється через реалізацію на їх території відповідних програм, а не у формі прямого виділення коштів. В 2010 році бюджет ООН становив 5 млрд 160 млн $

262. Група Світового банку: склад, завдання, сфери діяльності.

Група Світового банку включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інституції: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку (MAP); Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ) і спеціалізовану структуру — Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Серцевиною групи є МБРР - учасниками банку можуть бути лише країни — члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн — членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій.

Напрями діяльності МБРР визначаються його завданнями саме як банку реконструкції та розвитку. Кредитування здійснюється у двох формах — системні позики та інвестиційні кредити.

Системні позики надаються урядам окремих країн під програми макроекономічної стабілізації та інституційні зміни. Інвестиційнікредити видаються під конкретні інвестиційні проекти. Основними напрямами інвестиційного кредитування є галузі інфраструктури (енергетика, транспорт, зв’язок), а також сільське господарство, охорона здоров’я та освіта.. МАР надає безпроцентні кредити найбіднішим країнам світу на термін до 50 років. Кошти МАР формуються за рахунок внесків економічно розвинених країн. Кредити спрямовуються на реалізацію проектів розвитку і програм перебудови економіки. МФК надає кредити високорентабельним підприємствам країн, що розвиваються без гарантій урядів відповідних країн. БАГІ було засновано з метою сприяння країнам, що розвиваються, у залученні іноземних інвестицій на основі страхування інвесторів від специфічних ризиків. МЦУІК виконує функції з урегулювання спорів між урядами окремих країн та їх інвесторами.

263. Завдання і сфери діяльності європейських фінансових інституцій (Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку).

Європейський центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків, який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам. Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів. Найвищий орган ЄЦБ — Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Мета надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Керівні органи Європейського інвестиційного банку — Рада керуючих, Директорат і Правління. До Ради керуючих входять міністри фінансів країн ЄС. Вона визначає загальну кредитну політику, розглядає і затверджує річні баланси, вносить зміни до статутного капіталу. Місцезнаходження Європейського інвестиційного банку — Люксембург.

Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% - у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій.

264. Валютний курс: історія становлення, сутність, методи його встановлення.

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Створення міжнародних валютних систем має свою історію. Її початком слід уважати утворення валютних блоків. Утворення валютних блоків відбулось на початку 30-х pp. XX ст. Одним із перших (у 1931 р.) виник стерлінговий блок, який очолила Великобританія. У 1933 р. виник доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада і країни Латинської Америки. Особливе місце займав валютний блок, який отримав назву «золотого блоку». Він виник у 1933 р. в складі Франції, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії і приєднаних до них дещо пізніше Італії та Польщі. Особливістю цього блоку було те, що в його межах було зроблено спробу зберегти золотомонетний стандарт. На базі цих блоків у кінці 1930-х pp. склались валютні зони. Новим етапом у розвитку міжнародних валютних відносин стало підписання в 1944 р. значною кількістю країн валютної угоди, яка отримала назву Бреттон-Вудської.

Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції. Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету, або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Основним поняттям, створеним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, для формулювання якого зазвичай привертають так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.

265. Сутність фінансового менеджменту. Охарактеризуйте основні завдання фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта та оптимізації обороту його грошових коштів. Фінансовий менеджмент – це система принципів, засобів та форма організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять:

- розроблення і реалізація фінансової політики підприємства;

- інформаційне забезпечення (складання і аналіз фінансової звітності підприємства);

- оцінка інвестиційних проектів і формування “портфеля” інвестицій;

- поточне фінансове планування та контроль.

Головною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді, раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов’язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу. В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення наступних основних задач:

1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно з задачами розвитку підприємства в майбутньому періоді.

2) Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства. 3) Оптимізація грошового обігу.

4) Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику.

5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку.

6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку.

266. Бюджетний менеджмент, його сутність і структурні елементи.

Бюджетний менеджмент — це сукупність взаємопов'язаних дій (управлінських функцій), прийомів, методів, що направлені на керування бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних потоків. Бюджетний менеджмент повинен дати відповідь на питання — як ефективно керувати цим рухом і відносинами.

можна виділити такі структурні елементи бюджетного менеджменту:- стратегічне планування. Функції планування реалізації стратегії — поточне бюджетне планування та організація виконання розроблених планів — виконання бюджету покладаються на органи виконавчої влади і оперативного управління бюджетом і виконуються ними в рамках бюджетного процесу.- Організація виконання бюджету.Виконання бюджету. Ця стадія бюджетного процесу включає заходи з виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входять до складу зведеного бюджету. Організація виконання бюджету, таким чином, одна з найважливіших складових бюджетного менеджменту.

- Облік виконання бюджету. Значення обліку для успішного виконання затвердженого бюджету велике. Місце обліку виконання бюджету в бюджетному менеджменті визначається місцем обліку в системі управління. Від прийняття своєчасних і правильних рішень з питань планування і виконання бюджету залежить ефективність управлінської діяльності. Контроль за виконанням бюджету є одним із основних напрямків фінансового контролю. Він здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. В процесі бюджетного планування важливу роль відіграє попередній контроль, а також поточний. Вказаний контроль здійснюють абсолютно всі учасники бюджетного процесу (органи управління, а також підприємства, організації та установи). Поточний контроль здійснюється і в процесі виконання бюджету. Цей контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціалізовані служби фінансового контролю — Податкова адміністрація, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство. Аудиторська палата і аудиторські фірми, Рахункова палата. В країнах з розвинутими ринковими відносинами такий контроль здійснюється також і безпосередньо громадянами як в прямій формі, так і в посередній.

267. Бюджетування як сучасна технологія бюджетного менеджменту. Бюджетування —це специфічна форма бюджетного менеджменту, його важлива складова, пов'язана з розробкою та аналізом бюджетів, окремих кошторисів і державних програм на основі альтернативних варіантів.На сьогоднішній день вважається, що найсучаснішою, найбільш прогресивною й ефективною формою бюджетування є програмно-цільове бюджетування.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетним програм.

Необхідною умовою ефективного бюджетування є запровадження наступних заходів:

1. Розробка чіткої системи державних програмних і прогнозних документів; 2. Здійснення поступових структурних змін, передусім у соціально-культурній сфері, з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів;

3. Створення системи оцінювання результативності бюджетних програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ і організацій, що надають бюджетні послуги, за кінцевими результатами...

268. Податковий менеджмент, його сутність і складові.Податковий менеджмент-сукупність дій, прийомів, методів організації податкових відносин і руху податкових надходжень з метою формування доходної частини бюджету та забезпечення впливу податків на розвиток соціально-економічного життя суспільства. Складовими податкового менеджменту є: законотворча діяльність, планування податків, адміністрування податків-діяльність контролюючих органів з організації сплати податків і контролю за платежами. В процесі законотворчої діяльності визначаються принципи оподаткування, встановлюються види податків і обов”язкових платежів та їх елементи (платники, об”єкт, ставки, пільги), розробляється порядок розрахунків з бюджетом. Планування податків-цей вид діяльності передбачає визначення сум податків та обов”язкових платежів, які мають надійти щороку до бюджету для фінансування видатків. Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюється шляхом проведення камеральних, документальних та тематичних перевірок. Законотворча діяльність та планування податків належать до стратегічного управління в сфері податкової діяльності, а податковий контроль-до оперативного.

Всі складові податкового менеджменту знаходяться у певному взаємозв”язку, наприклад: законотворча діяльність і податковий контроль: недоліки в законодавстві, дискусійні питання призводять до суперечок між податківцями і платниками в процесі проведення перевірок. В результаті в одних випадках несправедливо караються платники, а в інших недораховуються належні суми до бюджету. Законотворча діяльність впливає на пошук шляхів з боку платника зниження податкового тягаря. Це відбувається у разі встановлення високого рівня оподаткування. Рівень оподаткування за офіційною статистикою не досягає 30%.

269. Управління фінансами: визначення, об’єкти і суб’єкти управління. Охарактеризуйте функції органів управління фінансами загальнодержавного рівня.

Управління фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фін. ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.Об’єкт-централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланкахфінансової системи.Суб’єкт— держава (в особі законодавчих і виконавчих, у тому числі фінансових, органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.Міністерство фінансів(загальне керівництво всією фінансовою системою країни). Функціями:вироблення основ і напрямів фінансової політики держави;організація бюджетного процесу; здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;організація функціонування ринку державних цінних паперів. Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю.Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Державна податкова адміністрація.Функції: розроблення проектів податкового законодавства; облік платників податків та надходжень їх до бюджету. Рахункова палата України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту. Аудиторська палата, хоча і не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності НБУ- він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Пенсійний фонд виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду. Фонди соціального страхування та Українська державна інноваційна компанія виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових фондів.

270. В чому полягає сутність управління фінансами? Назвіть органи, які здійснюють загальне управління фінансами в Україні, визначте їх функції.

Органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, поділяють на:

1) органи управління загальної компетенції (Кааб.Мін, місцеві держ адміністрації, органи місцевого самоврядування);

2) органи управління спеціальної (галузевої) компетенції: - для яких фінансова діяльність є основною і які створені спеціально для здійснення фінансової діяльності (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація та ін.).

Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділений Кабінет Міністрів України. Він забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; розроблення проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.

На Міністерство фінансів в Україні покладені завдання загального керівництва всією системою фінансів країни. Основними його функціями є:

 розробка напрямків фінансової політики держави та заходів щодо їх реалізації;

 організація бюджетного процесу;

 управління державним боргом;

 регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання;

 організація функціонування ринку цінних паперів;

 забезпечення розвитку міжнародних фін відносин.

До складу Міністерства фінансів входять два відокремлених підрозділи: Контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство, на яких покладено функції контролю.

Рахункова палата, Комітет нагляду за страховою діяльністю, також здійснюють переважно функції контролю.

Національний банк України. Він здійснює:

 емісію грошей

 регулювання грошового обігу в Україні;

 організацію ефективного функціонування кредитної системи;

 проведення міжбанківських розрахунків;

 організацію касового виконання бюджету;

 проведення міжнародних розрахунків держави;

 валютне регулювання і встановлення офіційного курсу валют.

Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування- Вони створені з метою фінансового забезпечення реалізації соціальних гарантій в Україні.

271. В чому полягає сутність управління фінансами? Назвіть органи, які здійснюють оперативне управління фінансами в Україні, визначте їх функції.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Розрізняють стратегічне (або загальне) і оперативне управління фінансами.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій і т.п.

Міністерство фінансів бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів, організовує роботу зі складання проекту державного бюджету, контролює випуск і обіг цінних паперів, бере участь у роботі органів управління фондових бірж. У системі Міністерства фінансів функціонують державна контрольно-ревізійна служба і Державна податкова адміністрація України, їх очолюють голови, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Основне завдання контрольно-ревізійної служби - здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності. Державна податкова адміністрація головним завданням вважає забезпечення відповідності законодавства про податки, повний облік усіх платників податків, здійснення контролю і забезпечення правильності розрахунку й сплати податків, контроль за законністю здійснення валютних операцій.

Державне казначейство здійснює оперативне управління видатками державного бюджету. Казначейство також збирає, обробляє й аналізує інформацію про стан державних фінансів, надає найвищим законодавчим і виконавчим органам державної влади звітність про фінансові операції уряду і стан бюджетної системи.

272. Доведіть необхідність управління фінансовими потоками та роль вищих державних органів законодавчої і виконавчої влади у цьому процесі.

Фінансове забезпечення покриття потреби підприємства у капіталі, а також дотримання своєчасності виконання поточних зобов'язань суб'єкта господарювання залежить від його можливості та спроможності формувати у визначений момент часу необхідний фонд грошових коштів із заданою абсолютною величиною, кількісним вираженням такої характеристики підприємства є рівень його ліквідності (як можливість швидкого формування фонду грошових коштів без значних фінансових втрат) та платоспроможності (як можливість своєчасного та повного погашення зобов'язань).

Із вище сказаного випливає, що підтримання належного рівня платоспроможності та ліквідності суб'єкта господарювання досягається шляхом відповідної організації руху грошових потоків у часі та просторі - управлінням грошовими потоками підприємства. Сукупність методів та форм, що використовуються суб'єктом господарювання для організації руху грошових коштів у часі та просторі відповідно до визначених критеріїв та цілей, будемо називати модель управління грошовими потоками підприємства.

Роль вищих державних органів законодавчої і виконавчої влади. Верховна Рада України затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Міністерство фінансів України здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом; здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів бере участь в роботі керівних органів фондових бірж. Головним завданням Державної податкової адміністрації є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів. Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів. Основними завданнями Державного казначейства є: організація виконання Державного та місцевих бюджетів України і здійснення контролю за ними; управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі, в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, визначених на відповідний період; фінансування видатків Державного бюджету України; облік та касове виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; здійснення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства; розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України, між різними рівнями бюджетної системи; здійснення контролю за надходженнями та використанням коштів державних позабюджетних фондів. Основним завданням Рахункової палати є: надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті.

273. Обґрунтуйте, чому Міністерство фінансів України займає центральне місце в управлінні фінансами держави.

Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, випуску та проведення лотерей, розроблення та виробництва голографічних захисних елементів.

Основними завданнями Мінфіну є:

1.забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю та здійснення контролю за її проведенням Державною податковою адміністрацією, Держмитслужбою, ГоловКРУ, Державним казначейством;

2.забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

3.здійснення заходів з підвищення ефективності управління державними фінансами;

4.проведення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу фінансово-економічного становища держави, перспектив її подальшого розвитку;

5.підготовка проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

6.розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організація роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координація діяльності учасників бюджетного процесу;

7.удосконалення міжбюджетних відносин;

8.здійснення в межах своїх повноважень контролю за дотриманням бюджетного законодавства;

9.розроблення стратегії фінансування державного бюджету;

10.забезпечення здійснення державних запозичень, надання державних гарантій, погашення та обслуговування державного боргу;

11.удосконалення методів фінансового і бюджетного планування;

12.здійснення державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, розроблення стратегії розвитку національної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та складення фінансової звітності, обов'язкових для всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування (крім банків та бюджетних установ), а також фізичних осіб - підприємців;

274. Фінансовий механізм: сутність, елементи. Характеристика елементів фінансового механізму. Взаємозв’язок між фінансовим механізмом і фінансовою політикою держави.

Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структурна побудова фінансового механізму:

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою

Зовнішнє фінансування. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на безповоротній і безоплатній основі. Це може бути державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо.

Фінансове регулювання полягас у регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання, по суті, є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

У будь-якому механізмі управління ґрунтується на використанні відповідних важелів. Сукупність важелів становить систему управлінн я фінансовим механізмом

Фінансова політика - це комплекс державних заходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи.

Це, у свою чергу, стимулює розвиток матеріального виробництва і створює економічний грунт для здійснення державою покладених на неї функцій і завдань.

Фінансова політика охоплює широкий комплекс заходів:

- розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей і головних завдань;

- створення адекватного фінансового механізму;

- управління фінансовою діяльністю держави та суб’єктів господарювання.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головнінапрями розвитку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Фінансова політика - відносно самостійна сфера діяльності Держави. При її розробці варто виходити з конкретних особливостей історичного розвитку суспільства, враховувати специфіку внутрішнього і міжнародного становища, реальні економічні і фінансові можливості країни. При проведенні фінансової політики особливо важливим є забезпечення її взаємозв'язку з іншими складовими частинами економічної політики - кредитною, ціновою, грошовою.

Головними цілями фінансової політики ємобілізація й ефективне використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів, стимулювання провідних напрямів розвитку продуктивних сил.

275. Сутність та методи фінансового планування і прогнозування.

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення витрат. У фінансовому плануванні використовується балансовий метод.( для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття.) Суть нормативного способу полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Прогноз же по самій своїй суті має альтернативний, варіантний зміст. Розробка прогнозів грунтується на прогностичних методах, а планування спирається на більш строгі і точні методи балансових та інших розрахунків. Мета фінансового прогнозування- оптимізація розподілу і використання суспільного продукту, а в кінцевому підсумку – підвищення ефективності виробництва.

Групи методів прогнозування:суб’єктивні (експертні) методи визначення прогнозних показників;каузальне прогнозування;методи екстраполяції.

Каузальний (причинний) метод прогнозування побудований на визначенні майбутніх планових показників на основі оцінки причинно-наслідкових зв’язків з іншими показниками. Наприклад, прогнозний обсяг дебіторської заборгованості визначається на основі даних про строки оплати готової продукції; прогноз виробництва робиться виходячи з інформації про обсяги реалізації, прогнозна величина затрат — від обсягів виробництва тощо.

екстраполяція — поширення кількісних (статистичних) висновків щодо існуючих тенденцій, одержаних у результаті вивчення впливу минулих подій на майбутні (прогнозні) періоди.

Методи екстраполяції використовують за відносно стабільного розвитку підприємства (чи окремих показників його діяльності) або за наявності сезонних чи циклічних коливань з чітко вираженим трендом. Під трендом (від англ. trend — напрям, тенденція) розуміють тривалу тенденцію зміни економічних показників в економічному прогнозуванні.

До основних методологічних прийомів, що використовуються за суб’єктивного методу прогнозування, належать такі: індивідуальні опитування; мозкова атака; розробка сценаріїв.

276. Обґрунтуйте, чому фінансове планування і прогнозування посідають центральне місце у фінансовому менеджменті.

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення витрат. Першим завданням за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. Третім завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом є балансом доходів та видатків. Зміст координуючої ролі плану полягає у наявності добре деталізованих і взаємопов'язаних цільових установок, що дисциплінують оперативну перспективну діяльність підприємства.

Фінансове прогнозування допомагає визначити імовірний обсяг реалізації, собівартість продукції загалом і по важливих статтях, потребу в джерелах фінансування, грошові потоки тощо. Прогнозування, як один із методів управління не повинен зводитися тільки до розрахунку орієнтирів, що мають кількісне вираження. Під ним також потрібно розуміти метод пошуку оптимальних дій для підприємства. У цьому значенні прогнозування тісно пов’язано з перспективним аналізом, оскільки остаточний варіант дій вибирається після розгляду та приймається після порівняльного аналізу різних варіантів, зокрема і альтернативних.

Мета фінансового прогнозування - оптимізація розподілу і використання суспільного продукту, а в кінцевому підсумку – підвищення ефективності виробництва.

277. Види фінансових планів і їх характеристика. Які фінансові плани розробляються на загальнодержавному рівні?

Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.

всі фінансові плани поділяються на дві великі групи — зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні — це фінансові плани окремих підприємницьких структур. За тривалістю дії розрізняють:-перспективні фінансові плани (на період понад один рік);-поточні (на один рік);-оперативні (на квартал, місяць).

Розглянемо детальніше деякі види фінансових планів.

Баланс доходів і витрат підприємства — це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах. Індивідуальні фінансові плани різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління.

Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання — спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період.

Бізнес-план — план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Фінансове планування зводиться до розробки, затвердження та виконання лише річних бюджетів, а на загальнодержавному рівні - до розробки балансу фінансових ресурсів країни, проекту зведеного бюджету України та деяких інших показників.

278. Поясніть відмінності між такими фінансовими планами, як кошторис доходів і видатків бюджетних установ і баланс доходів і витрат підприємств.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації - є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Кошторис бюджетних установ має такі складові частини: загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету. Форма кошторису затверджується Мінфіном.

Баланс доходів і витрат підприємства – цефінансовий план підприємства, служить для прогнозування фінансових відносин, формування і використання грошових доходів . Складається з наступних розділів : доходи і надходження засобів , витрати і відрахування засобів , кредитні взаємини, взаємини з бюджетом і позабюджетними фондами.

279. Фінансові стимули: їх види і роль.

Фінансові стимули передбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. До стимулів належать: бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги щодо податків та можливість проведення прискореної амортизації). Взагалі, у широкому розумінні стимули включають і санкції. Розмежування цих понять має на меті розрізнити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції— покарання. Фінансові санкції- особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання щодо виконання взятих зобов'язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними серед них є штраф і пеня.

Штраф— це засіб матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил. Накладається, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня— застосовується у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простроченого платежу.

280. Обґрунтуйте необхідність фінансових санкцій. Які існують їх види?

Фінансові санкції – це засоби державного примусу, передбачені фінансово-правововими нормами, що покладають на правопорушників додаткові обтягнення у вигляді впливу на їх фінансовий стан. поділяються на:

- правовідновлювальні, реалізація яких спрямована на усунення шкоди, заподіяної протиправними діяннями фінансовим інтересам держави, примусове виконання невиконаних фінансових обов’язків, а також на відновлення порушених фіскальних (бюджетних) прав держави.

- каральні (штрафні), реалізація яких спрямована на попередження фінансового правопорушення, а також на виправлення і перевиховання порушників фінансового законодавства. Вони встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника, а також попередження нових правопорушень.

Правова природа зазначених санкцій (заходів) потребує додаткового дослідження в контексті виділення специфічних властивостей, що відрізняють або виокремлюють передбачені Бюджетним кодексом України санкції (заходи), як спеціальні, в межах фінансово-правових. Уявляється можливим виділити наступні їх особливості:

1) Їх завданням є охорона прав та інтересів держави і тому вони можуть бути визначені як правоохоронні санкції.

2) Вони мають односторонній характер. Ці заходи застосовуються уповноваженою особою безпосередньо в позасудовому порядку і тому, на нашу думку вони мають оперативний характер.

3) Застосування уповноваженою особою санкцій (заходів) спричиняє невигідні наслідки для розпорядника або одержувача коштів.

4) Санкції (заходи) можуть застосовуватися по відношенню до установ та організацій, які підпорядковані відповідним органам державної виконавчої влади і фінансуються за рахунок державного або місцевих бюджетів шляхом перерахування передбачених відповідними актами грошових сум цим ж уповноваженими органами.

Внаслідок встановлення Бюджетним кодексом України певної чисельності санкцій (заходів) за порушення бюджетного законодавства їх можна об'єднати у дві групи.

Перша група – санкції (заходи), які пов'язані з виконанням уповноваженою особою певних дій, наслідком яких не є прямий (безпосередній) вплив на фінансовий стан розпорядника або одержувача бюджетних коштів.

281. Фінансовий контроль: зміст, призначення. Назвіть об’єкти і суб’єкти фінансового контролю.

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання

валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

Об’єктом є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів. Суб’єкт контролю — це носій контрольних функцій щодо об’єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб’єктів фінансової діяльності.

Залежно від суб’єктів, які здійснюють контроль, розрізняють такі види фінансового контролю: загальнодержавний, муніципальний, відомчий, внутрішньогосподарський, громадський і аудиторський.

Суб»єктами загальнодержавного контролю є:Верховна Рада ,Рахункова палата Верховної Ради України, Президент України , Кабінет Міністрів України

Від уряду фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, а також Державна податкова адміністрація Мінфіну Державного казначейства Державна податкова адміністрація

Об’єктом муніципального контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності.

Суб’єктами відомчого фінансового контролю є контрольно-ревізійні служби галузевих міністерств, відомств та інших вищих органів управління.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо). Об’єкт контролю — господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів.

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації).

282. Суб’єкти державного фінансового контролю в Україні, їх функції.

Суб»єктами загальнодержавного контролю є:Верховна Рада ,Рахункова палата Верховної Ради України, Президент України , Кабінет Міністрів України

283. Характеристика видів, форм і методів фінансового контролю.

Види фінансового контролю:визначають співвідношення контролюючого і підконтрольного суб’єктів(Залежно від взаємозв’язку об’єкта контролю — фінансової діяльності, і суб’єкта — органу контролю виділяють).1. Внутрішній контроль— контрольно-ревізійні відділи, управління тощо. метою якого є перевірка доцільності та обґрунтованості окремих фінансових операцій, їх відповідності фінансовій стратегії і тактиці даного суб’єкта.2.Зовнішній контроль: Метою цього контролю є перевірка відповідності фінансової діяльності чинному фінансовому законодавству. Цей контроль за ознакою суб’єктів його здійснення поділяється на державний, відомчий, внутрішньокорпоративний, незалежний і суспільний, за ознакою суб’єктів його здійснення зовнішній контроль поділяється на:1)Державний 2) Відомчий та внутрішньокорпоративний 3) Незалежний 4) Суспільний.

Форми фінансового контролю: 1)Попередній - здійснюється до початку руху грошових потоків. мета — перевірити доцільність і надійність даної фінансової операції, виявити рівень ризику, що пов’язаний з нею, та передбачити конкретні способи його хеджування, з’ясувати відповідність даної операції чинному фінансовому законодавству, інтересам підприємства чи фізичної особи.;2)Поточний- здійснюється у процесі руху грошових потоків. мета — забезпечити реальність проходження грошових потоків, реалізацію їх адресності й цільового призначення та дотримання встановлених термінів проведення фінансових операцій;3)Наступний- проводиться після здійснення фінансових операцій та за підсумками фінансової діяльності за певний період. Наступний контроль дає повну і вичерпну інформацію про фінансову діяльність як кожного суб’єкта, так і суспільства у цілому. Методи фінансового контролю - це сукупність прийомів та способів його здійснення: 1)Ревізія- метод комплексного контролю усієї фінансової і господарської діяльності підприємств та організацій стосовно її відповідності чинному законодавству. За змістом види ревізій: Фактична та документальна; За часом проведення види ревізій: Планова та позапланова; Залежно від періоду діяльності, який аналізується: Вибіркова та повна; Залежно від об’єкта діяльності, який перевіряється: Комплексна та тематична.2)Перевірка- це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. 3)Обстеження- ознайомлення з окремими напрямами фінансової діяльності з метою виявлення проблем та шляхів їх удосконалення, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників.4)Інспекція-Це перевірка стану фінансів підприємств на місцях, що періодично здійснюється представниками держави та її окремих органів. 5)спостереження - це загальне ознайомлення зі станом фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства.

284. Незалежний (аудиторський) контроль: сутність та відмінності від державного фінансового контролю.

Аудиторський контроль - це професійний незалежний фінансовий контроль.

Основне завдання аудиторського контролю - отримання об’єктивної інформації про фінансовий стан суб’єкта, який перевіряють, відповідності його господарської діяльності чинному законодавству. В такому контролі зацікавлені як держава, так і підприємці, він дає змогу поєднувати їх інтереси без додаткового навантаження на бюджет. Аудиторська діяльність в Україні регулюється Законом України "Про аудиторську діяльність". Аудит в Україні здійснюють як фізичні особи (аудитори), так і юридичні особи (аудиторські фірми). Аудиторська перевірка може бути добровільною (ініціативною, проведеною за рішенням самого суб’єкта господарювання) і обов’язковою.

Держа́вний контро́ль — одна з форм здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів і інших правових актів, що видаються органами держави. Здійснення державного контролю - одна з важливих функцій державного управління. Його призначення полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи. Залежно від того, на якому рівні та стосовно чого розглядається, контроль може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, як принцип, як функція. Залежно від критерію, який є визначальним при класифікації, виділяють наступні види контролю: Організаційні взаємозв'язки контролюючого і підконтрольного об'єкту: зовнішній (парламентський, президентський, судовий), внутрішній,