Теоретичні основи страхування; суть, функції, принципи, роль. Страховий захист як первинна форма страхування. Страховий фонд – база забезпечення страхового захисту і страхування
Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його — слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов’янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов’язують зі словом «страх».
Страхування – це система еономічних відносин повязана із передачею ризику матервальних чи грошових втрат фізичними та юридичними особами за певну плату спеціалізованій організації, яка зобовязується відшкодувати збитки потерпілим клієнтам у разі настання страхового випадку за рахунок сформованих нею страхових резервів
Страхування виконує такі функції:
- Ризикова функція страхування. Вона полягає в передачі ризику від страхувальники до страховика за певну плату.
- Запобігаюча (превентивна) – полягає у фінансуванні за рахунок частини коштів страхового фонду заходів, повязаних з попередженням настання страхового випадку.
- Зберігаюча – за дапомогою страхування здійснюється збереження коштів та підтримання досягнутого рівня благополуччя людини.
- Контролююча – полягає у суто цільовому формуванні і використанні коштів страхового фонду, а також контроль за правильністю розрахунків тарифних ставок.
Роль страхування полягає у:
• Забезпечення безперервності від суспільного відтворення та підтримки досягнутого рівня життя людини.
• Використання коштів страхових фондів у інвестиційній діяльності страховика.
• Поповнення за рахунок частини доходів від страхових операцій бюджету країни.
• Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу.
• страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.
• Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу.
• Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.
Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед, належать:
Конкурентність — усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб.
Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.
Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір’я між сторонами.
Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку.
Франшиза — це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком.
Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.
Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.
Співстрахування — це страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками.
Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика.
Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні коштів відповідних фондів для попередження, подолання, зменшення наслідків та відшкодування збитків спричинених надзвичайними ситуаціями..
Ознаками страхового захисту є:
- Випадковий характер настання несприятливої події;
- Надзвичайність нанесених збитків, що визначається у грошових чи натуральних вимірниках.
- Необхідність попередження та відшкодування збитків спричинених ризиком.
Страховий фонд – це уособлена частина ВВП і національного доходу, призначені для відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій.
Організаційні форми страхового фонду:
- Державний страховий фонд – формується за рахунок загальнодержавних ресурсів у вигляді матеріальних та грошових запасів і використовується для подолання наслідків від надзвичайнихситуацій в межах всієї країни. Керує цим фондом Кабінет Міністрів України.
- Страховий фонд товаровиробника (самомтрахування або фонд ризику) – формується у децентралізованому порядку як правило у вигляді натуральних запасів і використовується для забезпечення безперервності діяльності підприємства при настанні певних ризикових обставин.
- Страховий фонд страхової компанії – формується у двох частиних:
1. За рахунок страхових внесківклієнтів компанії і використовується лише на відшкодування збитків постраждалих клієнтів.
2. За рахунок частини прибутку компанії, внесків засновників та акціонерів і використовується на власні потреби аналогічно фонду ризику товаровиробника.
Класифікація видів та форм страхування: суть, основні ознаки. Особливості класифікації видів страхування в ЄС. Принципи і види обов’язкового страхування. Загальні принципи добровільного страхування.
Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв’язків між цими поняттями (класами).
Ознаки класифікацій видів страхування:
1. За історичною ознакою:
• Традиційні
• Нові (медичне, автомобілів)
• Новітні (кредитне, професійне, інвестиційне)
2. За категорією страховика:
- державне страхування
- акціонерне
- взаємне
- перестрахування
3. За категорією страхувальника:
- страхування юридичних осіб
- страхування фізичних осіб
4. За формою проведення:
- обов’язкове:
а) державне
б) недержавне
- добровільне
5. За різницею об’єкта і обсягу страхової відповідальності:
- страхування рівня життя громадян:
А) довгострокове страхування життя (на випадок смерті, пенсійне)
Б) особисте страхування (руки, ноги)
- майнове страхування:
а) майна фізичних осіб
б) майна юридичних осіб
в) страхування ризиків
- Страхування відповідальності:
а) цивільної
б) інших видів відповідальності
Принципами обов’язкового страхування є:
- Обов’язкове страхування регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов’язаний взяти за страхування певні ризики, а страхувальник сплачувати встановлені страхові платежі;
- Суцільне охоплення страхування вказаних у законі об’єктів;
- Автоматичність розповсюдження на об’єкти, що вказані в законі;
- Обов’язкове страхування не обмежене у часі і діє протягом усього періоду, поки об’єкт підпадає під умови страхування;
- Обов’язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і повноту сплати страхових внесків. У разі порушення цих вимог страхові суми стягуються за рішенням суду, а винні особи сплачують штраф.
- Нормування страхового забезпечення.
Обовязкове страхування:
• страхування спортсменів вищих категорій
• особисте страхування від нещасних випадків на транспорті
• авіаційне страхування цивільної авіації
• страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
• страхування засобів водного транспорту
• страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту
• страхування об’єктів космічної діяльності
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті фізичні та фізичні особи, котрі не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні мови добровільного страхування визначаться під час укладання договору страхування.
Принципи добровільного страхування:
- Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог закону України про страхування.
- Конкретні умови страхування визначаються при укладанні договору страхування.
- Добровільна участь у страхуванні притаманна лише страхувальникам. Страховик не має права відмовитися від страхування, якщо це не суперечить умовам страхування;
- Вибіркове охоплення, що пов’язане з тим, що не всі потенційні клієнти виявляють бажання брати в ньому часть;
- Добровільне страхування завжди обмежене строком, при цьому початок і закінчення строку страхування особливо обумовлюється у договорі;
- Добровільне страхування діє лише при сплаті разавого або періодичного внесків. Несплата чергово внеску тягнеза собою скасування дії добровільного трахування.
- Страхове забезпечення добровільного страхування залежить від бажання і можливостей страхувальника.
Добровільне страхування:
• страхування життя
• страхування здоров’я на випадок хвороби
• страхування вантажів та багажу
• страхування інвестицій
• страхування фінансових ризиків
• страхування судових витрат
• страхування медичних витрат
• інші види згідно зі ст. 6 Закону України «Про страхування»
Страховий ринок: суть, функції, класифікаційні ознаки, функції суб’єктів ринку. Продавці страхових послуг: класифікація, порядок створення та діяльності, організаційні форми функціонування страховиків. Стан розвитку національного страхового ринку України.
Страховий ринок – це особливі соціально-економічне середовище і сфера економічних відношень, де об’єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї.
Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками.
Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим (видовим) принципом.
У територіальному аспекті можна виділити:
• внутрішній (місцевий) страховий ринок;
• національний (зовнішній) страховий ринок;
• міжнародний (світовий) страховий ринок.
Внутрішній страховий ринок – місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками.
Національний (зовнішній) страховий ринок – той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном.
Міжнародний (світовий) страховий ринок – це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.
За галузевою (видовою) ознакою виділяють ринки:
• особистого страхування;
• майнового страхування;
• страхування відповідальності;
• страхування економічних ризиків;
• перестраховування.
За станом попиту на страховому ринку він буває:
- насичений;
- ненасичений.
За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на:
авторитарний (жорсткий) тип – це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується;
ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;
змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.
За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:
екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг;
інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.
Обов'язковим умовами функціонування страхового ринку с наявність:
- об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;
- потреби у страхових продуктах, послугах;
- суб'єктів страхових відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати;
- можливість прийняття рішення про участь у страховій угоді.
До основних функцій страхового ринку можна віднести:
• організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів;
• акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;
• забезпечення зустрічі страхувальника та страховика. На сучасному страховому ринку будь-якої країни діє система об'єктивних та суб'єктивних законів економічного розвитку. До основних об'єктивних законів відносяться:
- закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні споживачеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту;
- закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;
- закон конкуренції, забезпечує підвищення якості страхових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури. Окрім того, на страховому ринку діє безліч суб'єктивних економічних законів, які створюють правове поле держави, міжнародний правовий режим.
Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:
1-й сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою - Департамент фінансових установ та ринків міністерства фінансів України.
2-й сектор - структурної будови страхового ринку України представлений страховиками - страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній; страхувальниками - юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю;об'єднаннями страховиків - страхові бюро; страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об'єднання страховиків.
Акціонерна форма організації страховика найбільш поширена в Україні. Створюється за допомогою централізації грошових коштів за допомогою продажі акцій. Бувають відкриті, закриті акціонерні страхові компанії.
Товариства повні, командитні, з додатковою відповідальністю представлені на страховому ринку менше, ніж акціонерні. Створюються за рахунок внесків засновників. Різняться межею майнової відповідальності засновників за зобов'язаннями організації. Створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальністю в Україні заборонено.
Страхові пули - Ядерний пул - с обов'язковою формою об'єднання страховиків, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.
Товариства взаємного страхування - є формою об'єднання громадян та юридичних осіб з метою захисту своїх майнових інтересів.
Спілки, асоціації (Ліга страхових організацій України) - об'єднання страховиків на добровільних засадах з метою захисту інтересів своїх членів та здійснення соціальних програм; не можуть займатись страховою діяльністю.
3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та не страхові посередники.
Прямі посередники - страхові агенти, що діють від імені страхової компанії; страхові брокери, Ідо діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; перестрахові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник ;
Непрямі посередники - ті, що професійно оцінюють страхові ризики (андеррайтер, сюрвеєр) та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер);
Нестрахові посередники - викопують роботу другого напрямку.
Посередники на страховому ринку України існують з моменту його виникнення наприкінці 80-х років. Вони були представлені тільки страховими агентами. Професійні страхові посередники почали з'являтись на страховому ринку в середині 90-х років в особі страхових брокерів. У вересні 1997 р. дев'ять професійних страхових посередників заснували Асоціацію професійних посередників України (АПСПУ).
Страхові агенти (обов'язкової реєстрації немає) - юридичні особи, для яких посередницька діяльність на страховому ринку є виключним видом діяльності (страхові агентства); інші юридичні особи, що поєднують посередницьку діяльність з іншими видами підприємництва; громадяни-підприємці, що працюють на основі агентської угоди; фізичні особи, що працюють за контрактом; страхові компанії, що мають агентські угоди з іноземними страховиками; спеціалізовані об'єднання страховиків.
Страхові брокери (підлягають обов'язковій державній реєстрації) - юридичні особи, громадяни-підприємці, представництва іноземних страхових брокерів, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України.
Аварійний комісар (оцінювач страхових збитків) - встановлює причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, ж правило займається дорожньо-транспортними пригодами.
Державний нагляд за страховою діяльністю: мета, принципи здійснення. Функції та права державного наглядового органу. Співпраця державної комісії з регулюванням ринків фінансових послуг України з міжнародними наглядовими організаціями.
Законом України "Про страхування" визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, -- Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету "Про страхування".
Комітет у справах нагляду за страховою діяльнісю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.
Законом України " Про страхування" визначені такі основні функції Комітету:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);
2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов язань перед страхувальниками;
4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
6) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.
У рамках цих основних функцій Укрстрахнагляд виконує такі конкретні завдання:
" видачу ліцензій страховикамт на право здійснювати страхову діяльність та перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;
" перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;
" методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;
" розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;
" прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;
" аналіз додержання об єднаннями страховиків чинного законодавства;
" контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов язаннями;
" установлення правил формування і розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
" аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;
" організацію заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
" налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності;
" розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;
" управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам і організаціям, входять до сфери його управління;
" інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.
Законом України «Про страхування» визначено основні права органу страхового нагляду:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій;
2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками,;
3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);
4) звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності.
Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках.
Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки.
Другий напрямок - це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.
Третій напрямок - проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.
Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. Їх можна визначити так:
• подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,
• розвиток законодавчої і нормативної бази;
• розробка стандартів електронного обігу та обліку;
• створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;
• залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
• створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Страховий тариф і тарифна політика страховика. Суть, принципи, порядок розрахунку тарифних ставок. Особливості побудови тарифних ставок у видах довгострокового страхування життя. Функції та завдання актуарія страхової компанії.
Класичний підхід до визначення тарифів. Під договорами загального страхування розумітимемо договори страхування, які не є договорами страхування життя. Договори загального страхування характеризуються відносно коротким терміном дії договору — від кількох днів до одного року.
Ця особливість визначає характерні особливості розрахунку страхових тарифів за такими договорами:
• обчислюється розмір лише разової страхової премії;
• не враховується можливий інвестиційний прибуток від розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів страхування.
Тарифна ставка (брутто ставка) складається із нетто ставки і навантаження.
Нетто ставка цілком призначена для виплати страхових сум і сум страхового відшкодування.
У навантаження входять такі елементи:
- Адміністративні управлінські витрати;
- витрати на превентивні заходи;
- витрати на рекламу, тощо.
Тарифна політика – це цілеспрямована діяльність страховика із становлення, уточнення та впорядкування страхових тарифів в інтересах беззбиткового та успішного розвитку страхування.
Принципи тарифної політики:
- Доступність страхових тарифів широкому коли страхувальників;
- Стабільність розмірів трахових платежів, що сприяє позитивному іміджу страхової компанії;
- Забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій.
При розрахунку нетто-премії за договорами загального страхування вважають, що розмір N разової нетто-премії виражає еквівалентність зобов’язань страховика та страхувальників і пропорційна до страхової суми S:
,
де коефіцієнт пропорційності Т називають нетто-тарифом, або нетто-ставкою.
Брутто-премія B, або просто страхова премія, пропорційна нетто-премії N:
,
де коефіцієнт пропорційності ( > 1) містить частку f навантаження (адміністративні витрати, комісійні, плановий прибуток страховика) і визначається співвідношенням
.
Для визначення структури нетто-тарифу за договором загального страхування розглянемо гіпотетичний випадок, коли відома вся необхідна для розрахунків інформація.
Страхова виплата за договорами страхування життя здійснюється одноразово в розмірі страхової суми (її частини) і/або у вигляді послідовних виплат страхової суми (додаткове забезпечення доходу застрахованої особи в разі її хвороби, досягнення нею віку, який визначено у договорі страхування, настання певних подій у її житті).
Страхові виплати здійснюються в разі:
• смерті застрахованої особи;
• дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування;
• досягнення застрахованою особою пенсійного віку (страхування додаткової пенсії) або віку, який визначено в договорі страхування;
• настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу, смерть близького родича застрахованої особи — дружини, чоловіка, дітей, батьків).
Умови договору страхування життя можуть додатково передбачати обов’язок страховика здійснити страхові виплати в разі:
• хвороби застрахованої особи;
• тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного випадку;
• стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.
Основні статистичні параметри у страхуванні життя. Нетто-тариф за договором страхування життя для кожного з наведених щойно страхових ризиків (страхових подій) визначають з урахуванням статистичних закономірностей страхових ризиків протягом дії договору страхування та інвестиційного доходу від розміщення страхових резервів.
Математичною моделлю випадкових процесів дожиття та смертності, непрацездатності, хвороби в разі переходу застрахованих осіб з однієї вікової категорії в іншу є регіональні таблиці дожиття та смертності і відповідні регіональні чи селективні (за статтю, станом здоров’я, тривалістю непрацездатності або хвороби, професією, регіоном проживання тощо) статистичні таблиці страхових ризиків, що їх формують страховики.
При визначенні нетто-тарифу за договором страхування життя використовують:
• регіональну або селективну таблицю дожиття та смертності;
• регіональні або селективні таблиці додаткових страхових ризиків;
• річну ставку інвестиційного доходу i;
• таблиці комутаційних чисел для встановленої в договорі страхування річної ставки інвестиційного доходу та ймовірностей відповідних страхових ризиків.
Страхові ануїтети. Страховий ануїтет — це послідовність страхових платежів або страхових виплат.
Річні ануїтети — це послідовність страхових платежів або страхових виплат, які здійснюються один раз на рік.
Розрахунок нетто-премій за договорами страхування життя. Нетто-премії розраховуються на підставі принципу еквівалентності зобов’язань, що їх беруть страховик (страхові зобов’язання) та страхувальник (зобов’язання сплати страхових внесків) на час укладення договору страхування (принцип еквівалентності дійсних вартостей зобов’язань).
Наведені щойно співвідношення дають змогу обчислювати нетто-премії (у разі сплати премій пренумерандо) для договорів страхування життя, які враховують настання однієї, кількох або всіх зазначених страхових подій.
Розмір нетто-премії N за кожним договором страхування життя визначається співвідношенням
N = TS,
де Т — нетто-тариф страхового внеску з одиниці страхової суми;
S — страхова сума за укладеним договором страхування життя.
Якщо умови договору страхування життя передбачають настання кількох страхових подій, нетто-премія за таким договором страхування розраховується як сума відповідних нетто-премій для кожної страхової події.
Поєднання математичних методів, які використовуються в статистиці, теорії ймовірності і довгострокових фінансових розрахунках сформувало особливу галузь науки – теорію актуарних розрахунків, на основі якої встановлюються тарифні ставки і резерви внесків у страхування життя.
Виникнення актуарної науки повязують із роботами таких вчених: Граунт, Галлей, Петті (17-18 ст), вони займалися вивченням демографічних процесів і ними були побудовані таблиці тривалості життя (таблиця смертності).
При здійсненні актуарних розрахунків враховується ряд особливостей, пов’язаних з практикою страхування:
- Події, які підлягають оцінюванню, мають ймовірнісний характер, що відображається на величині пред’явлених до сплати страхових внесків.
- Розрахунок собівартості страхової послуги здійснюється відповідно всієї страхової сукупності.
- Наявність повного або часткового збитку, пов’язаного із страховим випадком визначає необхідність виміру величини його розподілу у просторі і часі за допомогою спеціальних таблиць.
Задача актуарних розрахунків:
- Дослідження і групування ризиків в межах страхової сукупності;
- Розрахунок математичної ймовірності настання страхового випадку, визначення частоти і рівня важкості наслідків настання збитків, як і в окремих ризикових групах, так і в страховій сукупності вцілому;
- математичне групування необхідних витрат.
Фінансові результати діяльності страхових компаній: доходи, витрати страховика. Фінансова стійкість та платоспроможність страхової компанії: суть, основи забезпечення, порядок розрахунку.
Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.
Така своєрідна «плата наперед» дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління.
Двоїстий характер діяльності страховика (одночасне здійснення страхової та інвестиційної діяльності) зумовлює специфіку його доходів.
Доходи страхових компаній:
1. Операції страхування і перестрахування;
Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату.
Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування.
Внесок = страхова сума * страховий тариф
В момент надходження страхові внески ще не є доходами страхових компаній. Вони поділяються на зароблені і незароблені.
Зароблені страхові премії – це частка сум надходжень страхових платежів, що відповідають страховим ризикам, які минули повністю або частково на звітну дату.
Доходи від операцій перестрахування страховик отримує у вигляді комісійної винагороди, що залишає йому перестраховик за передачу ризику.
Доходи від операцій у страхуванні для перестраховика отримуються у вигляді частини зароблених премій, отриманих за договорами перестрахування.
2. Доходи від розміщення тимчасово вільних коштів;
Тимчасово вільні кошти – це власні кошти страхової компанії та кошти страхових резервів, які формує компанія за видами страхування.
Згідно законодавства страховик повинен розміщувати свої тимчасово вільні кошти з урахуванням принципів:
- Збереженість;
- Прибутковість;
- Ліквідність;
- Диверсифікованість.
3. Інші доходи.
Інші доходи – це доходи від надання різного роду консультацій, пов’язаних з оцінкою ризику, визначенням вартості майна, інвестиційної привабливості окремих вкладів, доходи від здачі в оренду майна та інші доходи, характерні і для товаровиробника.
Витрати страховика
Витрати страхової компанії, так само, як і доходи, пов’язані із двоїстим характером її діяльності. Виокремлюють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестиційної та фінансової діяльності, а також інших його доходів від звичайної діяльності та надзвичайних операцій).
Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає, безперечно, на «страхові» витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи:
1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування й перестрахування;
2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;
3) витрати на утримання страхової компанії.
Дві останні групи витрат можна об’єднати поняттям «витрати на ведення справи».
Найвагоміша стаття витрат страховика — виплати страхових сум та страхових відшкодувань.
Законодавство України визначає такі групи витрат страховика:
1. Виплати страхових сум і виплати страхового відшкодування.
2. Відрахування у централізовані фонди та страхові резерви.
3. Витрати на попереджувальні заходи.
4. Витрати на ведення справи.
Міжнародна практика виділяє ще такі витрати:
- Аквізиційні – це витрати на утримання аквізаційних комісій, які здійснюють розробку та впровадження нових правил і договорів страхування.
- Ліквідаційні витрати – вони виявляються лише після настання страхового випадку і пов’язані з переїздом до місця настання страхового випадку, експертів, ліквідаторів, страхових агентів, судові витрати, витрати на кореспонденцію.
- Інкасові – це витрати на обслуговування готівкових коштів страховика (виплати комісійних страховим агентам).
- Управлінські – витрати на оплату праці управлінському персоналу.
Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік). Фінансовий результат — це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Він визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто набуває форми прибутку, хоча іноді можуть бути й збитки.
Фінансова стійкість страховика – це процес протидії та адаптації страхової компанії до змінних умов зовнішнього і внутрішнього середовища і як мінімум до попереднього фінансового стану за рахунок управління активами і пасивами та успішного використання знань працівників.
Фінансова стійкість страхових операцій – це постійне збалансування або перевищення доходів над витратами страховика, як за окремими страховими операціями, так і по страховій діяльності в цілому.
Фінансова стійкість страхових операцій забезпечується оптимальними розмірами страхових тарифів, достатньою кількістю об’єктів страхування, правилами страхування та перестрахуванням.
Для визначення фінансової стійкості страхових операцій використовують:
- Коефіцієнт ймовірності дефіциту страхового фонду або коефіцієнт Коньшина:
K=корінь((1-q )/ (n-q))
n- кількість застрахованих об’єктів
q- середня тарифна ставка, розрахована по страховому портфелю.
Чим нижчий даний коефіцієнт, тим вища фінансова стійкість страхової компанії.
- Коефіцієнт фінансової стійкості страхового фонду:
Кфс = (∑ Д+З) / ∑ В
∑ Д – сума доходів страховика за звітній період;
З – залишок коштів у страховому фонді;
∑ В – сума витрат страховика за звітній період.
Мінімальне значення показника = 1. Чим більший показник, тим краще.
Забезпечення платоспроможності страховиків України контролюється згідно із Законом України «Про страхування», яким передбачено:
· наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика;
· створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Загальні принципи проведення видів страхування рівня життя громадян: види, об’єкти страхування, страхові випадки, тарифні ставки, порядок отримання страхового відшкодування. Дати характеристику будь-якого виду особистого страхування. Специфіка здійснення довгострокового страхування життя в Україні.
Страхування рівня життя громадян – це галузь страхування, при якій здійснюється страховий захист доходів громадян (сімейних доходів) та підтримання досягнутого ними рівня благополуччя.
Об’єктом страхування тут є: життя, здоров’я, працездатність людини, а конкретними подіями на випадок яких воно проводиться є дожиття до певного віку, події, або терміну страхування, настання смерті страхувальника чи застрахованого або втрата ними здоров’я.
Класифікація видів страхування життя громадян:
1. За обсягом ризику:
• Страхування на випадок дожиття або смерті;
• Страхування на випадок інвалідності чи недієздатності;
• Страхування медичних втрат.
2. За кількістю осіб вказаної у договорі:
- індивідуальне страхування;
- колективне страхування.
3. За тривалістю страхового забезпечення:
• Короткострокове – до 1 року;
• Середньострокове – до 5 років;
• Довгострокове – більше 6 років, в Україні до 10 років.
4. За формою сплати страхового внеску:
- страхування з одноразовою сплатою премій;
- щомісячною;
- щорічною.
5. за формою виплати страхового забезпечення:
• З одноразовою виплатою страхових сум;
• З виплатою у формі ренти.
Не підлягають страхуванню:
- Особи недієздатні;
- Непрацюючі інваліди 1і 2 групи.
До страхових виплат не відноситься:
· Випадки пов’язані з участю у заколотах чи страйках;
· Пов’язані з наслідками радіоактивного опромінення та іншими надзвичайними ситуаціями;
· Травмування застрахованого або його смерть у зв’язку із вчиненням ним дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину;
· Транспортування або керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння.
Для того, щоб отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку вигодо набувач (сам застрахований, страхувальник, інша особа) повинен у письмовій формі повідомити страхову компанію про настання страхового випадку,як тільки це стане можливим, але не пізніше 1 року з дня настання страхового випадку.
Для отримання страхової суми крім заяви подаються ще такі документи:
- страховий поліс або договір;
- паспорт, або інший документ, що засвідчує особу одержувача;
- страховий акт про нещасний випадок, або інший документ від офіційних органів, що підтверджує факт настання страхового випадку.
При настанні смерті при страхуванні від нещасних випадків виплачується 100 % страхової суми, при настанні інших випадків – певний % від страхової суми залежно від важкості травми, кількості днів перебування у лікарні.
Загальна сума виплат на 1 або кілька страхових випадків, що сталися в період дії договору страхування. Загальна сума виплат не може перевищувати страхової суми за договором.
Якщо сума виплат досягла страхової суми, то договір припиняє свою дію.
При змішаному страхуванні життя поточні суми виплат не впливають на розмір виплат після закінчення договору страхування.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЗДСС)– це система прав, обов’язків та гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що вивчає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків та інших джерел.
Види ЗДСС:
1. Пенсійне страхування;
2. На випадок безробіття;
3. Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які отримали втрату працездатності;
4. У зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням.
Суб’єкти ЗДСС:
- Застраховані – фізична особа, на користь якої здійснюється ЗДСС;
- Страхувальник – роботодавці та застраховані особи;
- Страховик – цільові державні страхові фонди з відповідного страхування.
Страхові внески по ЗДСС встановлюються з кожного виду страхування, як правило на календарний рік у % при затверджені державного бюджету.
Підгалуззю особистого страхування є медичне страхування.
Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини.
Принцип обов’язкового медичного страхування діє, наприклад у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.
В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здоров’я, а обов’язкове існує лише щодо осіб окремих професій.
Об’єктом медичного страхування є життя і здоров’я громадян.
Мета медичного страхування — забезпечити громадянам у разі настання страхового випадку одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів, а також фінансування профілактичних заходів.
Медичне страхування може проводитися в обов’язковій і добровільній формах.
Обов’язкове медичне страхування охоплює все населення країни і призначене задовольняти основні, першочергові потреби в медичній допомозі. Але обов’язкове медичне страхування не може задовольнити всі існуючі потреби. І саме це визначає необхідність проведення добровільного медичного страхування, яке базується на залученні вільних коштів юридичних і фізичних осіб у сферу охорони здоров’я.
Для обов’язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.
За умовами обов’язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров’я.
Добровільне медичне страхування є доповненням до обов’язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов’язкового медичного страхування. Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов’язаних із зверненням до медичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування.
Добровільна форма медичного страхування передбачає застосування видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова організація здійснює у вигляді фіксованої страхової суми або добових. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової організації настає в разі звернення страхувальника (застрахованого) до медичної установи за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування.
У медичному страхуванні страховим випадком є звернення застрахованої особи під час дії відповідного договору до медичної установи (з передбачених у договорі страхування) у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою дістати консультативну, профілактичну або іншу допомогу, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого договором страхування.
Особливості проведення видів майнового страхування: обов’язкове страхування, страхові випадки, страхова оцінка, франшиза тарифної ставки, територія стархового покриття. Право регресного …. Обовязкові та добровільні внески. Дати характеристику будь якого виду майнового страхування і Україні
Майнове страхування об’єднує найрізноманітніші види страхування, які розподіляються на дві підгалузі: страхування майна юридичних осіб і страхування майна громадян.
Найпоширенішим видом майнового страхування є страхування майна від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню в сучасній практиці забезпечує відшкодування збитків, заподіяних майну внаслідок пожежі, удару блискавки, вибуху та інших причин, що призвели до пожежі.
Стандартний страховий поліс страхування від вогню не охоплює багато інших ризиків, які загрожують майновим інтересам страхувальника. Тому збитки, що виникли внаслідок стихійних лих, крадіжки тощо, можуть бути включені до обсягу відповідальності страховика за додаткову плату.
У разі настання страхової події із застрахованим майном врегулювання претензій страхувальника відбувається у такій послідовності: встановлюють факт настання страхової події; складають страховий акт про страховий випадок; визначають розмір збитку та страхового відшкодування; здійснюють страхову виплату.
У разі повної загибелі майна страхове відшкодування виплачується в розмірі дійсної (відновної) вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатних для подальшого використання, але в межах страхової суми.
Сільське господарство як самостійна галузь економіки має суттєві особливості, які впливають на проведення страхування, а саме: залежність сільськогосподарського виробника від природно-кліматичних чинників; сезонність виробництва та тривалість виробничого циклу; склад і структура сільськогосподарських виробничих фондів.
До специфічних об’єктів страхування майна сільськогосподарських підприємств відносять: урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень; дерева та плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, виноградники; сільськогосподарських тварин, птицю, кролів, хутрових звірів, сім’ї бджіл у вуликах.
Виходячи з характеру об’єктів страхування, крім звичайних видів страхування у сільському господарстві, слід виокремлювати два специфічних види:
- страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень;
- страхування сільськогосподарських тварин.
Порівняно молодою сферою страхування є страхування технічних ризиків, що відзначається значною специфікою. Використання складних промислових технологій пов’язане з ризиками виникнення аварій, катастроф, нещасних випадків, які призводять до великих збитків.
Страхування технічних ризиків — це комплекс видів страхування, що включає страхування будівельно-монтажних ризиків, страхування машин від поламок, страхування електронного обладнання тощо.
Страхування транспортних засобів — узагальнене поняття при страхуванні всіх видів транспорту — наземного, водного, авіаційного.
Страхуванням в одночас може бути охоплено як сам транспортний засіб (страхування «каско»), так і вантаж, який на ньому перевозиться, водій та пасажири, а також відповідальність перевізника перед третьою стороною.
Страхування автомобільного та водного транспорту здійснюється в добровільній формі, а страхування повітряного транспорту — в обов’язковій.
Головними видами страхування майна громадян є страхування домашнього майна, страхування будівель, страхування тварин.
Майно громадян страхується лише у добровільній формі.