Страхування домашнього майна громадян

Страхувальниками домашнього майна можуть бути фізичні особи — власники домашнього майна.

Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові і членам його родини, які разом з ним проживають і ведуть спільне господарство.

На страхування може прийматися все домашнє майно, яке є в господарстві, окремі групи предметів (наприклад, меблі, одяг, радіо-, теле-, відеоапаратура) або окремі предмети (скажімо, лише персональний комп’ютер або телевізор). Особливо цінне майно (вироби з дорогоцінних металів, коштовне, напівкоштовне каміння, картини, колекції, унікальні та антикварні речі тощо) може прийматися на страхування за спеціальним договором.

Численність об’єктів страхування зумовлює наявність великої кількості подій, у разі яких виплачується відшкодування. Страховик відповідає за збитки, що виникли внаслідок зазначених далі причин.

- Стихійне лихо: повінь, буря, ураган, злива, град, обвал, зсув, вихід підґрунтових вод, осідання ґрунту, паводок, незвичні для даної місцевості тривалі дощі та великі снігопади, сель, блискавка, землетрус.

- Пожежа, вибух, аварія опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викид газу, раптове зруйнування основних конструкцій житлових або підсобних приміщень.

- Викрадення або неправомірні дії третіх осіб.

Залежно від конкретних потреб у страховому захисті страхувальник може застрахувати домашнє майно одразу від усіх або кількох зазначених ризиків.

Дія договору страхування у просторі обмежена місцем страхування. Охоплене страховим захистом домашнє майно підлягає страхуванню лише за зазначеною в договорі страхування адресою, тобто за місцем проживання страхувальника або розташуванням садового (дачного) будинка (ідеться про всі житлові та підсобні приміщення або відкриті ділянки садиби). Якщо майно переміщується за іншою адресою, то дія договору страхування припиняється.

Страхова сума кожного застрахованого предмета домашнього майна має відповідати страховій оцінці. Страховою оцінкою може бути погоджена сторонами страхування дійсна або первісна вартість майна з урахуванням витрат, пов’язаних з його рятуванням або приведенням у порядок під час страхового випадку. За бажанням страхувальника домашнє майно може бути застраховане на повну дійсну (первісну) вартість або на певну частку від цієї вартості.

Строк страхування становить здебільшого 1 рік.

Розмір тарифної ставки встановлюється у відсотках від страхової суми і залежить від обсягу відповідальності страховика, виду домашнього майна, типу будівлі, в якій міститься майно, умов додержання безпеки житла та інших факторів.


Загальні принципи проведення видів страхування відповідальності: види, мета проведення, об’єкти страхування, типи договорів, застрахована особа, ліміт відповідальності страховика. Дати характеристику будь-якого виду страхування відповідальності. Стан проведення видів страхування відповідальності в Україні.

 

Страхування відповідальності – це галузь страхування, де об’єктом страхового захисту виступають майнові інтереси пов’язані з відповідальністю за шкоду нанесену третім фізичним або юридичним особам внаслідок якої-небудь діяльності або бездіяльністю.

Страхування відповідальності спрямоване як на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника, так і на захист фінансового стану самого страхувальника. За наявності страхового полісу відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією і не залежить від платоспроможності страхувальника. Страхувальник на суму страхового відшкодування звільняється від витрат, пов’язаних із компенсацією спричиненої ним шкоди. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками доволі тривалий.

Метою даного страхування є захист інтересів як постраждалих осіб, так і можливих винуватців шкоди.

Особливостями даного страхування є:

- на момент укладання договору страхування застрахований і страхова сума невідомі, вони виявляються лише після настання страхового випадку;

- страхування підлягає адміністративна, матеріальні і цивільна відповідальність;

- в договорах страхування передбачено ліміт відповідальності страховика, який встановлюється до 90 % страхової суми.

Для накладання відповідальності на страхувальника потрібна наявність його вини; проте можливі випадки, коли відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді навіть дія непереборної сили не звільняє страхувальника, який заподіяв шкоду, від відповідальності. Це залежить від специфіки діяльності страхувальника та правових норм, які її регламентують.

Не вимагається наявності вини страхувальника, який заподіяв шкоду, якщо він є власником джерела підвищеної небезпеки (безумовна, або сувора, відповідальність).

У деяких випадках відповідальність не настає, якщо був злий умисел або необережність потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. Здебільшого відповідальність знімається, якщо йдеться про дію непереборної сили. Виняток становить Повітряний кодекс України, який передбачає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові під час старту, польоту або посадки літака навіть у разі дії непереборної сили.

Ці умови виникнення відповідальності страхувальника визначають положення договору страхування відповідальності (перелік страхових ризиків, винятки зі страхового покриття, ліміт відповідальності, страховий тариф тощо).

Типи договорів страхування відповідальності. Позови за договором страхування відповідальності потенційно можуть бути подані протягом кількох років, а отже, це може статися тоді, коли страхувальник страхуватиметься вже в іншого страховика. Через це постають труднощі з визначенням «відповідального» за такими претензіями страховика. Тому важливо, які саме принципи покладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та національного законодавства.

Якщо період між спричиненням шкоди та фактом її виявлення незначний, то договір укладається на основі події — «occurrence policy». Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, у разі страхування відповідальності за фармацевтичні препарати), то доцільніше укласти договір на підставі заявлених позовів — «claims-made policy

Дане страхування здійснюється в обов’язковій і добровільній формі.

Страхування відповідальності спрямоване як на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника, так і на захист фінансового стану самого страхувальника. За наявності страхового полісу відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією і не залежить від платоспроможності страхувальника. Страхувальник на суму страхового відшкодування звільняється від витрат, пов’язаних із компенсацією спричиненої ним шкоди. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками доволі тривалий.

Для того, щоб відбулися страхові відносини, страхові інтереси страхувальників мають знайти своє вираження в потребі застрахувати свою відповідальність. Прояв таких страхових інтересів породжує виникнення різних видів страхування: страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, страхування відповідальності за забруднення довкілля, страхування професійної відповідальності тощо.

 

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Страхувальниками тут виступають фізичні та юридичні особи, власники транспортних засобів, або такі, що їх експлуатують.

Страховиками є страхові компанії, які мають ліцензію на даний вид страхування і є учасниками моторнотренспортного страхового бюро.

Страховою сумою за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності є грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов’язаний здійснити компенсацію збитків третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку.

Застрахованим є треті особи з числа учасників дорожнього руху, які постраждали в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі документів, що підтверджують розмір шкоди, протягом 15 робочих днів з дня отримання страховиком необхідних документів, окрім випадків, коли спори, пов’язані з виплатою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку.

За шкоду, заподіяну здоров’ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик (страхова організація) здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:

- загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди спадкоємцю третьої особи — у розмірі страхової суми;

- установлення третій особі інвалідності І групи — в розмірі 100 % страхової суми, II групи — 80 %, ІІІ групи — 60 % цієї суми;

- тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу у розмірі 0,2 %, але не більш як 50 % страхової суми.

Довогором страхування передбачена безумовна франшиза у розмірі 2 % ліміту відповідальності страховика.

Тарифні ставки залежать від робочого об’єму циліндра двигуна, пасажиромісткості або вантажопідйомності автомобіля, місця реєстрації транспортного засобу, водійського стажу автомобіліста, категорії власника транспортного засобу.

 

МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров’ю третьої особи, у разі:

- коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транс­портну пригоду, не встановлений, або коли власник транспортного засобу, який не мав договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності, був винний у скоєнні дорожньо-транс­портної пригоди і загинув;

- коли дорожньо-транспортна пригода скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;

- надання страхувальником свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров’я згідно з чинним законодавством;

- коли страховик (страхова організація) — член МТСБУ неплатоспроможний за своїми зобов’язаннями згідно з договорами обов’язкового страхування цивільної відповідальності;

- коли дорожньо-транспортна пригода була скоєна інвалідом—громадянином України, що керував спеціально обладнаним автомобілем для перевезення інвалідів.

При скоєнні ДТП на місце його настання викликають працівників дорожньо-патрульної служби , який складає довідку за місцем ДТП, де зазначене місце настання ДТП, учасники ДТП, зазначення номера полісу, ким видано посвідчення водія, причини ДТП, відомості потерпілих. На основі цієї довідки та фактичних результатів експертизи пошкоджень автомобіля страхова компанія приймає рішення про відшкодування збитків.

З типи договору відповідальності автовласника:

1. страхова відповідальність перед третіми особами внаслідок експлуатації транспортного засобу, яка експлуатує його по законних підставинах;

2. страхова відповідальність третім особам внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу , зазначений у договорі особою вказаною у договорі;

3. страхова відповідальність перед третіми особами , внаслідок докум експлуатації трансп засобу, визначеного у договоріт, або однією із зазначених сторін.

 

Страхування відповідальності з огляду на його економічну доцільність і соціальну вагомість з’явилося й на українському ринку. Страхування відповідальності перевізників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продукції, нотаріусів та аудиторів вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов’язковій, так і в добровільній формі.

 

 


Необхідність перестрахування, його суть та функції. Факультативно – облігаторний та змішаний методи перестрахування. Розмір власного утримання перестрахувальника. Пропорційні і непропорційні види договорів перестрахування. Особливості перестрахування в Україні.

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості).
І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадко­вості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин:

- Можливий збиток, пов’язаний з великим ризиком.

- Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

- Перевищується середня частота збитків.

Перестрахування— це страхування, яке полягає у передачі частини ризиків у відпові­дальність іншому спеціалізованому страхо­вику, тобто перестраховику. Страховика, кот­рий безпосередньо працює з страхувальни­ками щодо взяття на себе їхніх ризиків, на­зивають "прямим страховиком", або стра­ховиком, що передає ризики. Процес пере­дачі частини взятих на себе ризиків іншим страховикам з метою створення такого стра­хового портфеля, який би забезпечував стійкість і рентабельність страхових опе­рацій, називають перестрахуванням.

Перестраховик — це страховик, котрий надає страхову послугу "прямому страхови­ку". У свою чергу перестраховик може пе­редати частину взятих на себе ризиків іншо­му страховику і т.д.

Процес передачі ризику називається цедируванням ризику або страхувальною цесією. Страховик, який передає ризик, на­зивається цедентом, а той, що приймає цей ризик, — цесіонарієм. Наступна передача цесіонарієм (частково або повністю) ризи­ку наступному перестраховику називається ретроцесією. Страхове товариство, яке пе­редає третьому учаснику ризик у наступне перестрахування, називається ретроцедентом, а товариство, яке бере на себе ретроцедований ризик, називається ретроцесіонарієм.

Перестраховик зобов'язаний виплатити відшкодування цеденту пропорційно до його участі за умови, що цедент виплатив це відшкодування страхувальнику. Цедент зобов'язаний інформувати цесіонарія про цедований ризик так само, як страхуваль­ник зобов'язаний інформувати страховика про всі зміни, що відбуваються в ризику, який він передав страховику.

За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

- факультативні;

- облігаторні (договірні);

- факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змі­шані).

У разі факультативно-облігаторного перестрахування ком­панія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика.

Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпана місткість пропорційних договорів.

Облігаторно-факультативне перестрахування, навпаки, перед­бачає обов’язковість для страховика, а факультативність — для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно-факультативним договором перестраховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика (цедента), оскільки може порушити баланс його страхового портфеля.

Власне утримання — економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:

- окремо за страховим полісом;

- за одним ризиком;

- за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об’єкта.

Існує багато теорій і практичних рекомендацій, які потрібно враховувати при визначенні ліміту власного утримання. Розглянемо їх.

- Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власного утримання.

- Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об’єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитковість, тим більшим може бути рівень власного утримання.

- Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення справи за окремими видами страхування досить великі, страховик (цедент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.

- Територіальний розподіл застрахованих об’єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим можна встановити власне утримання.

Для кожного виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії складають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригуються.

Пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій:

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють:

- квотний договір перестрахування,

- договір ексцедента суми

- квотно-ексцеде­нтний договір

• Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов’язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов’язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні.

Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами.

• За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором — це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).

Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання цедента і покриття перестраховика.

• Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент — ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.

Квотно-ексцедентний договір використовують у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування, тобто цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утримання.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією.

Непропорційне перестрахування представлене договором ексцедента збитку та договором ексцедента збитковості.

• Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку.

Збитки можуть виникати внаслідок одного випадку або кумуляції ризиків. Тому розрізняють два типи покриття:

1) ризикований ексцедент збитку — WXL (workіng exess of loss — робочий ексцедент збитку за окремим ризиком); Основою договору ризикованого ексцедента збитку є одиничний ризик. Договір в умовах певного випадку (вибух, ризик від вогню) використовується стільки, скільки існує окремих ризиків, що призводять до збитків, обсяг яких перевищує пріоритет.

2) катастрофічний ексцедент збитку — CXL (catatroph exess of loss). В основі катастрофічного ексцедента збитку лежить захист від кумуляції збитків в разі настання одного випадку (ДТП, авіакатастрофа, стихійне лихо). Зрозуміло, що цей вид захисту потребує точного визначення випадку. Тому в таких договорах застосовується «погодинне» застереження, яке обмежує час виявлення страхового випадку (у годинах, днях). Перестрахувальник фіксує час початку страхового випадку.

• Договір ексцедента збитковості (stop loss). Це — договір перестрахування, який покриває не окремі збитки або їх сукупність, а певний вид страхування або весь страховий портфель цедента.

Особливість договору ексцедента збитковості полягає в тому, що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток. Цей договір не гарантує отримання прибутку для страховика (цедента), а лише захищає його від надзвичайно великих втрат.

Перестраховики несуть відповідальність у встановленому розмірі, наприклад у відсотках збитковості або в максимальному розмірі збитків, який визначають за результатами останніх років.

 

Основні характеристики страхової послуги.Концепції страхової послуги. Класифікація страхових послуг.Андеррайтинг,аквізиція,актуарні розрахунки,супроводження договору і виконання зобов’язань перед клієнтом

Страхова послуга – це продукт, який пропонує на страховому ринку страхова компанія.

Страхова послуга, виступаючи специфічним товаром, характеризується наступними ознаками:

• належить до фінансових послуг;• об¢єктивною основою існування є потреба членів суспільства у страховому захисті;• надають тільки спеціалізовані організації – страхові компанії, за наявності у них ліцензії на проведення відповідних видів страхування;• належить до невидимого товару і тому його реалізація пов¢язана із певними труднощами: страховик повинен створити ефективну систему просування страхової послуги до споживача із застосуванням всіх відомих засобів маркетингу;• може надаватися як у добровільній так і у обо¢вязковій формі • завжди супроводжується укладнням договору страхування або видачею страхувальникові страхового полісу.

Концепції

Компенсаційна концепція. Згідно з нею, основою страхового продукту є ризикова компенсація з боку страховика. Вона полягає в тому що ризик випадкового погіршення матеріального стану страхувальника компенсується ризиком випадкової виплати.

Інформаційна концепція (автор - німецький учений Вольфганг Мюллер). Послуга, що надається страхувальникові, полягає не у виплаті, а в наданні гарантії.

Концепція 3-рівневого продукту за Халлєром (німецький дослідник). Він виділяє три підсистеми: фінансову технічну тасоціальну. Із соціальної точки зору, страховий продукт дає можливість розпоряджатися страховим забезпеченням, з фінансової -виражається страховим полісом і діями страховика впродовж терміну чинності договору страхування, з технічної - забезпечує необхідне співвідношення між преміями та виплатами.

Концепція Д. Фарні - одного з провідних теоретиків Німе-ччини. Цей автор вважає, що страховий продукт є системою, яка містить у собі ризикову нагромаджувальну та забезпечувальну підсистеми.

Страхові продукти можна класифікуватиза такими ознаками

1. За способом споживання розрізняють:

індивідуальні страхові продукти;

колективні страхові продукти;

комплексні страхові продукти

2. За тривалістю споживання:

страхові продукти короткострокового споживання;

страхові продукти з обмеженим строком споживання;

страхові продукти довгострокового споживання.

3. За рівнем інноваційності

—принципово нові страхові продукти

—частково нові страхові продукти, які поділяють:

а) залежно від об'єкта страхування професійної відповідальності працівників різних галузей економіки, а новим буде застосування існуючого механізму страхування до професії, яку ще ніхто не страхував);

б) залежно від ризику: певну групу об'єктів страхують від певних ризиків, але ще ніхто не пропонував страховий захист від специфічного ризику.

— умовно нові страхові продукти

— нові з погляду системи продажів:

4. Залежно від попиту:

— страхові продукти масового попиту;

страхові продукти імпульсивного попиту (купівля без особливих роздумів);

страхові продукти, які купуються у нагальних випадках;

страхові продукти як результат попереднього вибору;

страхові продукти особливого попиту;

страхові продукти пасивного попиту.

Андеррайтинг – вирішення стр-ком питання шодо прийняття запроп ризику на с-ня і визначення осн умов с-ня. Він почин-ся після отримання від страхув-ка заяви про с-ня. Це проміжна ланка між заявою і підпис-ням договору про с-ня.

Практичний андеррайтинг вирішує 4 основні задачі:

1. треба оцінити запропонований на страхування ризик з точки зору характеристики об’єкту страхування і з точки зору вірогідності настання страхової події з цим об’єктом і з точки зору розмірів ймовірних збитків.

2. потрібно визначити: чи приймати ризик на страхування, чи ні.

3. Якщо ж прийнято ризик – визначити строки, умови і розмір страхового покриття, тобто визначити конкретні умови договору страхування.

4. Обчислити розмір страхової премії.

Крім того, андеррайтинг має сприяти зменшенню ризику по конкретному договору стр-ня, що у свою чергу також впливає на збалансованість с. портфелю, шляхом визначення оптимальних як для страхувальника так і для страховика умов договору стр-ня

Аквізиція— це скупка корпоративних прав підприємства, у результаті чого покупець набуває контролю над чистими активами та діяльністю такого підприємства. Придбання може здійснюватися в обмін на передачу активів, прийняття покупцем на себе зобов’язань. Покупцем вважають суб’єкта господарювання, до якого переходить контроль над господарською діяльністю іншого підприємства.

Визначення витрат, необхідних для страхування даного об'єкта, називається актуарними розрахунками.

За допомогою актуарних розрахунків визначається частка участі кожного страхувальника в створенні страхового фонду, тобто розмір тарифних ставок.

Завдання актуарных розрахунків:

дослідження та групування ризиків у межах страхової сукупності;

визначення математичної імовірності настання страхового випадку, обчислення частоти і міри складності наслідків спричинених збитків як за групами ризику, так і за всією страховою сукупністю;

математичне обґрунтування необхідних витрат на ведення страхової справи та прогнозування тенденцій їх розвитку;

математичне обґрунтування необхідних резервних фондів страховика, а також джерел та способів їх формування;

дослідження норми дохідності капіталу при інвестуванні страховиком зібраних страхових внесків, а також тенденцій її зміни протягом певного часового інтервалу;

визначення залежності між величинами процентної ставки та брутто-ставки.

 

 

Поняття, зміст і основні вимоги до договорів страхування. Особливості договору страхування як акту-купівлі-продажу страхової послуги. Процедура підготовки та укладення договору страхування. Права та обов’язки суб’єктів страхового договору. Вирішення спорів і порядок припинення дії договору страхування.

Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником, чи на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Міністерством фінансів України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування повинні містити:

▪ перелік об'єктів страхування;

▪ порядок визначення страхових сум;

▪ страхові ризики;

▪ виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

▪ термін та місце дії договору страхування;

▪ порядок укладення договору страхування;

▪ права та обов'язки сторін;

▪ дії страхувальника при настанні страхового випадку;

▪ перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

▪ порядок і умови виплат страхових сум;

▪ термін прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхових сум та страхового відшкодування;

▪ умови припинення договору страхування;

▪ порядок вирішення спорів;

▪ страхові тарифи;

▪ особливі умови.

 

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

При укладанні договору страхування заява на страхування може бути відсутня. Тоді договір вважається укладеним, якщо страхувальник купив страховий поліс.

Права і обов¢язки сторін страхової угоди.

Страховик зобов'язаний:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

• при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

• відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

• за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

• тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан.

Страхувальник зобов'язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладенні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

• вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

 

 

Згідно з чинним законодавством усі спори підлягають вирішенню в суді.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення терміну дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені в договорі терміни.;4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності 5) ліквідації страховика в порядку, установленому законодавством України;6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, здійснених за цим договором страхування. При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі

 

Необхідність, суть та особливості страхування від нещасних випадків. Обовязкові види страхування від нещасних випадків в Україні:об’єкти, умови, особливості проведення. Добровільне страхування від нещасних випадків: основні програми та умови.

 

Страхові послуги у разі нещасних випадків можуть мати добровільну або обов'язкову форму, є індивідуальними та колективними.

Індивідуальне добровільне страхування у разі нещасних випадків можна класифікувати на:

- повне страхування у разі нещасних випадків: страхування приватного і професійного життя особи протягом дії договору;

- часткове страхування: страхування лише певного періоду життєдіяльності особи (наприклад, страхування від нещасних випадків під час поїздки);

- додаткове страхування: використання його як складової різноманітних комбінованих чи пакетних страхових полісів (наприклад, страхування від нещасних випадків у межах автотранспортного страхування).

Основна мета страхування у разі нещасних випадків полягає у страховому захисті громадян у разі втрати здоров'я або смерті внаслідок нещасного випадку. Об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані із життям, здоров'ям і працездатністю страхувальника або застрахованої особи.

Обов'язковими видами страхування в Україні визначено:

* страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

* страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

* страхування спортсменів вищої категорії; " страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

* страхування від нещасних випадків на транспорті;

* страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

* страхування життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

* страхування медичних та Інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України, на випадокзахворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

* страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного виливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів

Добровільне страхування громадян від нещасних випадків Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є:1.обмеження терміну страхування; 2.обмеження віку страхувальників; 3.обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору; 4.настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку); 5.пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров’я, працездатності або часу лікування; 6.обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку; 7.обумовлений термін виплати страхової суми; 8.визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров’я внаслідок нещасного випадку.

До страхових випадків відносяться: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Групи ризику страхування. Перша група — службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов’язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та танцювальних ансамблів; працівники банків; педагогічний персонал позашкільних дитячих закладів, викладачі та студенти інститутів, технікумів; домогосподарки; медичні працівники; працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та телеграфу; службовці бібліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери; працівники преси.

Друга група — решта категорій працюючих зайнятих у процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування; інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень; газоелектрозварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі; робітники харчової промисловості; поліграфічних підприємств; пожежна охорона; військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ; робітники будівельної, машинобудівної, скляної промисловості; працівники сільського господарства; робітники транспорту; робітники електростанцій та експедицій.

Третя група — особи, праця яких пов’язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку: працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації; випробувачі автомашин і літаків; артисти цирку, які виконують трюки на канатах, трапеціях, акробати, гімнасти, автомотогонщики, дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери; водії транспортних засобів; у гірничодобувній промисловості

Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків і коливаються в основному від 0,5 до 1,5 %.

Договір страхування укладається на обумовлений термін — в основному це — один рік, але термін може бути більшим або меншим.

Про настання страхового випадку страхувальник, застрахований або вигодонабувач письмово повідомляє страховика, тільки-но це стане можливим, але не пізніше одного року від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв’язку зі страховим випадком подаються такі документи:1)заява встановленої форми;2)страхове свідоцтво (договір чи поліс);

3)свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого в разі його смерті;4)довідка лікувального закладу, в якій встановлено характер розладу здоров’я застрахованої особи;

5)акт про нещасний випадок або документ від компетентних органів, який підтверджує факт нещасного випадку;6)паспорт отримувача (або документ, що посвідчує особу);

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100 % страхової суми.

Загальні положення медичного страхування. Значення обов’язкового медичного страхування та досвід його проведення в різних країнах світу. Перспективи впровадження обов’язкового медичного страхування в україні. Програми добровільного медичного страхування. Особливості розрахунку тарифних ставок в медичному страхуванні. Асистентські служби та українське медичне страхове бюро:значення, завдання , функції.

Об'єктом мед.стр. є пов'язані зі здоров'ям і працездатністю майнові інтереси суспільства з відшкодування витрат на організацію

Обов'язкове мед. стр. базується на системі договорів між суб'єктами страхування, які відображають права, обов'язки і відповідальність сторін. Кожному застрахованому чи страхувальнику страховою медичною організацією видається страховий медичний поліс обов'язкового медичного страхування. Страховий поліс - це документ, який гарантує страхувальнику надання медичної допомоги в межах ОМС чи добровільного медичного страхування.

Спеціалістами пропонується поетапний підхід до визначення розмірів фонду обов'язкового медичного страхування, що є найоптимальнішим у сучасних умовах:

1) розробка територіальної програми обов'язкового медичного страхування, де медична допомога диференціюється за видами2) визначення обсягу медичних послуг на один рік на одного пацієнта 3) розрахунок вартості кожної медичної послуги, вміщеної в класифікатор 4) визначення вартості обсягу медичної допомоги, наданої в амбулаторно-поліклінічних чи стаціонарних умовах, швидкої медичної допомоги кожному, хто звернувся протягом року

5) розрахунок розміру тарифної ставки. Тарифна ставка, яка лежить в основі страхового внеску, називається брутто-ставкою. Вона складається із сукупної нетто-ставки і навантаження. Сукупна нетто-ставка призначена для формування страхового фонду і його основної частини - ризикової нетто-ставки. В основу розрахунку ризикової нетто-ставки покладена вартість курсу лікування і ймовірність настання страхового випадку. Ризикова нетто-ставка виражає частину страхового внеску в грошовій формі, яка призначена для покриття ризику.

Особливості медичного страхування у Німеччині

Існують два види: обов'язкове (державне) й добровільне (приватне).

74% населення країни беруть участь в обов'язковому страхуванні, 14% обирають державне медичне страхування на добровільних засадах, 9% обслуговується приватними медичними страховиками, 2% -- не беруть участі у медичному страхуванні, і лише 1% населення не має медичної страховки.

Головними учасниками системи медичного страхування, які безпосередньо надають страхові послуги, є некомерційні страхові організації -- лікарняні каси. Вони -- посідають чільне місце в державному медичному страхуванні Німеччини

Згідно із Соціальним кодексом, лікарняні каси мають установлений перелік гарантованих послуг:

Ш превентивні заходи; Ш заходи щодо ранньої діагностики хвороби; Ш надання лікувальних послуг Ш транспортування хворого.

У Німеччині не існує єдиного бюджету охорони здоров'я, натомість нараховується 17 бюджетів, що ґрунтуються на податках

Медичне страхування Франції

У Франції діє система загального страхування на випадок хвороби, якою охоплено 80% населення.

На чолі системи лікарняних кас стоїть національна каса яка перебуває під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці.

Фінансування системи охорони здоров'я у Франції здійснюється в основному за рахунок трьох джерел фінансування: загального бюджету, обов'язкового медичного страхування, особистих коштів громадян.

Особливості бюджетної системи охорони здоров'я у Швеції

Система фінансування охорони здоров'я Швеції має такий вигляд: 18% становлять кошти держави; 51% -- кошти місцевих органів влади; 31% -- кошти роботодавців.

Національна система охорони здоров'я у Швеції має чітке соціальне спрямування. Лікарі як наймані працівники працюють за контрактами. Лікарняна допомога майже повністю фінансується регіональним бюджетом, лікарні перебувають у володінні рад графств. Існує суворе районування лікарняної допомоги. Населення обмежене у виборі лікаря й у можливості госпіталізації.

Особливості системи охорони здоров'я у Великій Британії

У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я

Фінансова основа системи охорони здоров'я Великобританії є такою: 85% фінансується за рахунок загального оподаткування; 12,5% надходжень -- із фондів обов'язкового державного страхування працівників і роботодавців: 2,5% надходить від платежів за послуги.

Усі, хто працює, підлягають обов'язковому страхуванню здоров'я.

Особливості медичного страхування у США.

У США, витрати на охорону здоров'я оплачуються із державного бюджету, бюджету штатів, місцевих бюджетів, а також приватними страховими компаніями і самими пацієнтами. Близько 74% населення покриваються приватним медичним страхуванням.

громадян можуть отримувати медичну допомогу заданою програмою.

Добровільне медичне страхування

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

страхувальники — окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:

добровільних страхових внесків підприємств та організацій;

добровільних страхових внесків різних груп І населення;

добровільних внесків окремих громадян. Добровільне медичне страхування може бути індивідуальним і колективним.

При індивідуальному страхуванні страхувальниками, як правило, виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів.

Договір з добровільного медичного страхування може, зокрема, передбачати:

ширше право вибору застрахованим пацієнтом медичних установ, лікарів для обслуговування;

поліпшення умов утримання застрахованого в стаціонарах, санаторіях, профілакторіях;

надання спортивно-оздоровчих послуг та інших засобів профілактики;

подовження тривалості післялікарняного патронажу та догляду за пацієнтом у домашніх умовах;

діагностику, лікування та реабілітацію з використанням методів нетрадиційної медицини;

розвиток системи сімейного лікаря;

страхування виплат з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів та материнства на пільгових умовах за строками і розмірами грошових виплат;

участь у цільовому фінансуванні технічного переозброєння й нового будівництва лікувально-профілактичних установ, підприємств з виробництва медичного устаткування, ліків з правом першочергового отримання послуг або продукції (протези, ліки, діагностика і т. ін.) цих підприємств та організацій.

Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо.

Українське медичне страхове бюро було створено на установчих зборах 24 грудня 1998 р. та зареєстроване 15 березня 1999 р. Р

Завдання Українського медичного страхового бюро (УМСБ):

впровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності;

забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у проведенні медичного страхування;

надання допомоги в організації юридичного захисту прав страховиків та страхувальників;

координація зусиль страховиків на ринку послуг медичного страхування.

Функції УМСБ:

представлення інтересів своїх членів у стосунках з державними органами України, міжнародними організаціями тощо;

розробка методології медичного страхування, стратегії і тактики його впровадження в Україні;

сприяння розвитку інфраструктури медичного страхового ринку в Україні;

аналіз чинного законодавства України з питань страхової діяльності та охорони здоров'я, підготовка пропозицій щодо його удосконалення;

залучення членів Асоціації до участі у виконанні державних програм з питань поліпшення медичної допомоги населенню через медичне страхування;

вивчення та аналіз стану та перспектив розвитку медичного страхування в Україні та за її межами, пропагування ідеї медичного страхування серед населення України;

сприяння залученню іноземних інвесторів у програми з медичного страхування та охорони здоров'я;

проведення конференцій, семінарів та інших заходів науково-практичного характеру;

здійснення іншої діяльності, що не суперечить чинному законодавству України.

 

Види страхування ризиків. Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків. Страхування монтажних ризиків. Страхування від втрати прибутку. Страхування фінансово-кредитних ризиків:види, особливості здійснення, умови страхування.

Страхування ризиків - це дієвий захист від некоректних рішень і правильний спосіб підвищення відповідальності осіб, які їх приймають.

Страхування ризиків буває обов'язковим і добровільним. Обов'язкове страхування ґрунтується на вимогах законодавства. Добровільне страхування ризику продиктовано страховим інтересом кожної зі сторін.

Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків страхування САR —є одним з основних і найпоширеніших видів страхування технічних ризиків. Це страхування всіх видів будівельних об'єктів, у рамках якого надається страховий захист як від збитків, завданих будівельному об'єкту, спорудам на будівельному майданчику і/або будівельним машинам, так і від претензій третіх осіб внаслідок матеріального збитку або тілесного ушкодження, пов'язаних з будівництвом об'єкта.

Страхувальниками можуть бути:

• забудовники; • будівельні підприємці, що здійснюють проект, включаючи підрядчиків.

Об'єкти страхування.

• житлові будинки та конторські будівлі, лікарні, школи, театри; • промислові споруди, електростанції; • дорожні та залізничні об'єкти, аеропорти; • мости, дамби, греблі, тунелі, іригаційні та дренажні споруди, канали, порти.

Зокрема, страховий захист поширюється на.

• Будівельний об'єкт, а саме: • усі роботи, які виконуються будівельним підприємством або його підрядчиками згідно з договором, включаючи підготовчі роботи на будівельному майданчику • допоміжні споруди; • усі матеріали, що зберігаються на будівельному майданчику та необхідні для проведення будівельних робіт; • обладнання будівельного майданчика; • будівельні машини; • витрати з розчищення території після страхового випадку; • відповідальність; • об'єкти, які доручені страхувальникові або перебувають у нього на зберіганні і на яких чи біля яких виконуються роботи.

До страхових ризиків, як правило, належать:

• пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовувались для гасіння пожежі; • паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус; • бурі всіх видів; • землетрус, опускання ґрунту, зсув, обвал; • злом, крадіжка; • будь-який брак внаслідок халатності, необачності, необережності, злого наміру.

Винятки. Міжнародною практикою страхування будівельного підприємця від усіх ризиків передбачено такі винятки зі страхових випадків:

• пошкодження внаслідок воєнних чи подібних до війни подій, суспільних хвилювань, арешту майна будь-яким органом влади; • пошкодження внаслідок страйків чи заколотів

• пошкодження, спричинені впливом ядерної енергії; • пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необачності страхувальника або його представника; • внутрішні пошкодження будівельних машин тобто пошкодження, до яких призвели не зовнішні фактори; • ліквідація недоліків виконання будівельних робіт; • претензії за неустойками та недоліками наданих послуг.

Страховий захист починається в момент початку будівельних робіт або після вивантаження застрахованих предметів на будівельному майданчику і закінчується прийманням чи пуском в експлуатацію споруди.

Страхування всіх монтажних ризиків страхування ЕАR. В основу цього виду страхування покладено ідею забезпечення страхувальникові необхідного і якомога повнішого страхового покриття всіх ризиків, які виникають при монтажі машин та механізмів, а також при зведенні сталевих конструкцій.

Страхувальники.

• виробник чи постачальник монтажного об'єкта, якщо монтажні роботи виконуються ним самим або під його відповідальність; • фірми, яким доручено виконати монтаж;

• покупець монтажного об'єкта; • кредитор.

Об'єкти страхування. • турбін, генераторів, парових котлів, компресорів двигунів внутрішнього згоряння, електродвигунів, трансформаторів, випрямлячів, комутаційних пристроїв;• верстатів, насосів, підйомників, кранів, транспортерів, канатних доріг;

• сталевих мостів, повітряних ліній, трубопроводів, ємностей, посудин, друкарських, паперовиробних машин, текстильних верстатів, цехів.

До страхових ризиків, як правило, належать:• пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовувалася для гасіння пожежі;• паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус;• бурі всіх видів;• землетрус, опускання ґрунту, зсув, обвал;

• злом, крадіжка;• помилки під час монтажу;• халатність, необачність, необережність, злий намір;• коротке замикання, надмірна напруга, електричні дуги;• підвищений і знижений тиск, пошкодження внаслідок дії відцентрової сили;• інші аварійні події, наприклад пошкодження частинами, що обвалюються чи падають, проникнення чужорідних частинок, збитки, до яких призвели перевезення на монтажному майданчику, тощо.

Термін дії страхування всіх монтажних ризиків починається, як правило, після вивантаження матеріалу на монтажному майданчику та закінчується в момент завершення всіх робіт з монтажу об'єкта та пробного його пуску

Страховою сумою є вартість установок згідно з договором про постачання, включаючи витрати з перевезення, митний збір, інші збори та витрати з монтажу.