ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ І СІМ’ЄЮ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
Головний принцип надання соціальної допомоги дітям у Великобританії – це сприйняття дитини як частини сім’ї, на відміну від практики в Україні, де її рідко розглядають у контексті сім’ї.
У Великобританії існують законодавчі вимоги, що регламентують необхідний догляд і виховання дітей, котрі перебувають на утриманні як у сім’ї, так і в державних установах. Головним документом є Дитячий акт (закон про дітей), ухвалений 1991 року. Його лейтмотив забезпечення права дитини на виховання в сімейному оточенні й урахування її думки в усіх ситуаціях, які її безпосередньо стосуються.
Соціальний захист дитини складається з упливу на умови та оточення, де вона росте, а також із надання підтримки її вихователям За практичне здійснення захисту у Великобританії відповідають місцеві органи влади – соціальні служби. Разом із наданням загальних побутових послуг (догляд за дітьми в денний час, обслуговування вдома тощо) вони підтримують дитину й сім’ю індивідуально. Так, наприклад, у передмісті Лондона є мережа центрів для дітей раннього віку, які нагадують дитячі садки в Україні. Принципова відмінність – це обов’язкова робота з батьками. Тут вони можуть отримати консультації щодо виховання дітей. А ті батьки, чиї діти перебувають на вихованні у прийомній сім’ї, можуть поспілкуватися (під наглядом соціального працівника) із своїми дітьми
Діє система судів, які мають право винести рішення про обов’язкове відвідування батьками та дітьми відповідних центрів або про закріплення за сім’ю (йдеться про проблемні сім’ї, де є ризики для дітей) соціального працівника. Завдання такого працівника полягає у тому, щоб надати батькам кваліфіковану методичну допомогу щодо корекції недоліків виховання.
Центри підтримки сім’ї виконують дві головні функції: допомогу у критичних станах і превентивну діяльність. Існує два типи центрів підтримки сім’ї:
- клієнто центровані, працюють із тими клієнтами, котрих направила до них соціальна служба відповідного адміністративно-територіального підрозділу (нерідко після сигналу з боку поліції). Йдеться про розв’язання гострої проблеми, яка вже виникла потребує активного втручання. Як правило це такі ситуації, коли внаслідок глибокої сімейної кризи постає питання про переміщення дитини до притулку чи фостерної сім’ї. Відрив дитини від сім’ї застосовують лише в крайніх випадках, оскільки вважають, що позбавлена батьківського піклування й переведена в систему державної опіки, вона матиме набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина. Вихована в рідній сім’ї, навіть не дуже гаразд ній. Тільки у випадку коли робота соціальних служб не має позитивного результату, дитину вилучають із сім’ї і переводять до прийомної або до невеликого дитячого будинку.
Вилучення дитини з сім’ї у випадку аморальної поведінки батьків відбувається тоді, коли судові органи призначають останнім певні заходи виправлення або реабілітації, а ті відмовляються виконувати постанову суду. Англійські закони головну увагу приділяють можливості залишити дитину в сім’ї або направити її до родичів. Концепція законодавства щодо захисту дитини має таке положення як «піклування, поширене на всіх членів родини», і передбачає співробітництво між ними та соціальним працівником. Коли це потрібно, дитина проходить курс психологічної терапії у спеціальному центрі чи в клініці допомоги дітям за місцем проживання. Для надання такої допомоги достатньо телефонного повідомлення від матері або батька.
- Центри за місцем проживання самі запрошують до себе мешканців відповідного району. У центрах другого типу займаються переважно превентивною роботою, тобто упередженням кризових ситуацій. Форми роботи: розповсюдження інформації про діяльність закладу, запрошення дітей (іноді разом із батьками) до центру, де вони можуть гратися, чогось навчатися тощо. Якщо клієнтами першої категорії закладів є сім’ї з підлітками 12-14 років, то превентивна робота є значно ефективнішою стосовно дітей до 10 років, тобто коли в їхніх стосунках із батьками ще немає катастрофічного розколу. Серед типових прикмет потенційної кризи (чинників ризику) найчастіше називають неповну сім’ю, наявність вітчима чи мачухи, погане навчання дітей у школі, алкоголізм та наркоманію батьків тощо. Посередництво соціальних працівників передбачає від 1 до 5 зустрічей трьох сторін (дві конфліктуючі, одна – нейтральна), кожна зустріч триває не більше години. Обговорення проблем відбувається конфіденційно, за винятком тих випадків коли йдеться про серйозну небезпеку для дитини або дорослого. Соціальний працівник виступає як особа, котра пропонує можливі шляхи розв’язання конфлікту, створення безпечного середовища в сім’ї
Підтримка прийомних сімей. Прийомна (фостерна) сім’я у Великобританії – це сім’я або окрема особа, котра взяла на утримання й виховання дитину, позбавлену батьківського піклування, чи сироту. Незалежно від кількості власних дітей вона має право взяти 1-3 дитини, але не більше. Прийомні батьки не мають змоги вибирати собі дитину. Рішення про її направлення до конкретної сім’ї приймає соціальний працівник. Батьки проходять підготовку щодо розв’язання певних труднощів, які можуть виникнути при спілкуванні з дітьми. Коли вони самі не в змозі з’ясувати якихось проблем, то звертаються за допомогою до соціального працівника.
Довготермінова прийомна сім’я бере дитину на утримання з моменту вилучення її з негараздної родини й до того часу, коли та стає дорослою. Місцеві органи влади виплачують їй певну суму грошей – трохи більше, ніж витрачає середня сім’я на утримання дитини, проте ці гроші не можна розглядати як винагороду. Інститут прийомної сім’ї розрахований на людей, котрі хочуть допомогти дітям, а не отримати від цього матеріальний зиск.
Короткотермінова сім’я бере дитину на короткий час: від кількох тижнів до кількох місяців, доки її батьки не розв’яжуть своїх проблем (хвороба, перебування у лікарні) або доки її не направлять у дитячий будинок чи іншу родину. Ці сім’ї називають швидкою допомогою. Батьки тут практично не мають власного часу, оскільки повинні постійно бути готовими зустріти дитину. Вони отримують більшу зарплату, ніж у довготермінових сім’ях, і ще додатково гроші за готовність.
Існують і так звані прийомні сім’ї-спеціалісти. Вони беруть на утримання дітей, як правило, підліткового віку, котрі мають проблеми з поведінкою або фізичні вали, та інвалідів. Такі діти потребують уважнішого догляду і спеціальних знань. Ці сім’ї отримують додаткові гроші за спеціальну працю.
Коли дитина залишається без батьківської опіки, за нею закріпляють соціального працівника, в обов’язки котрого входить розробка індивідуального плану її життя, зв’язок із батьками та всіма дорослими, котрі її оточують, пошук потенційної прийомної сім’ї або притулку. Якщо дитина перебуває у дитячому будинку, соціальний працівник зустрічається з нею, співпрацює з робітниками закладу, коригує життєві плани підопічного. Водночас він намагається розв’язати проблеми біологічної сім’ї, щоб дитина могла туди повернутися, але вдаватися до заходів примусового характеру щодо лікування алкогольної чи наркотичної залежності не має юридичного права – це справа спеціальних служб.
У випадку, коли не вдається знайти прийомної сім’ї (як правило це пов’язано з віком або складною поведінкою дитини) її направляють у дитячий будинок. У такому закладі одночасно перебуває від 6 до 20 дітей. Соціальний працівник розробляє персональний план, в якому встановлює, коли дитину направити у фостерну чи повернути у рідну сім’ю, якщо та готова її прийняти. Дитячі будинки розраховані на те, щоб утримувати дитину в період найгостріших криз, наприклад, коли вона втекла з дому, полаялася або побилася з батьками, коли батьки загинули і її немає кому доглядати. Ці заклади розташовані неподалік від місця проживання рідної сім’ї – не більше, ніж за півгодини їзди. Отже, дитина може продовжувати навчатися в тій самій школі, відвідувати родичів та друзів.
Дитячі будинки виконують різні функції і мають різну спеціалізацію. Існують такі, де робота спрямована на підготовку дитини до переходу в прийомну сім’ю; деякі розраховані на дітей, котрі постраждали від насильства або пережили стрес і потребують реабілітації. Незалежно від спеціалізації закладу, план розвитку дітей завжди орієнтований на те, щоб направити їх у прийомну сім’ю або покращити умови в рідній і повернути туди.
Підлітків, котрим виповнилося 16 років, переводять у спеціалізовані будинки (напівзалежні установи), е діє принцип – доросле життя під наглядом старших. Тут вони самі готують їжу, мають ключі від своїх кімнат. Коли ж хтось із них готовий залишити заклад, місцева влада знаходить йому окреме житло. Але соціальний працівник роботи не припиняє – відвідує молоду людину, допомагає у розв’язанні життєвих проблем.
Національна асоціація прийомних сімей Великобританії (23 тис. з 27 тис. існуючих сімей) та Бірмінгемська асоціація прийомних сімей. Це громадські об’єднання. Загалом у прийомних сім’я виховують 40 тисяч дітей. Мета Національної асоціації – гарантування якісного догляду й виховання дітей у прийомних сім’я. Фінансування їх діяльності відбувається за рахунок членських внесків. На замовлення та за кошти органів влади вона проводить тренінги для юристів, потенційних прийомних батьків, соціальних працівників та ін. Два роки тому Асоціація підготувала й опублікувала звіт про розвиток прийомних сімей у Великобританії, головними розділами якого були: потреби дітей, потреби прийомних батьків, інтереси держави. Проаналізовано позитивні й негативні процеси створення таких сімей, підготовки батьків, соціального супроводу цих сімей тощо. Як результат були ухвалено національна стандарти фостерної опіки, які мають силу рекомендацій для органів місцевого самоврядування.
Бірмінгемька асоціація працює 10 років і об’єднує 700 сімей. Комітет, що керує її роботою, складається з 20 осіб. Головна діяльність – підтримка фостерних сімей. Останнім часом у Великобританії відбувається скорочення чисельності таких сімей через появу великої кількості приватних агентств із надання фостерної опіки та соціальну незахищеність прийомних батьків. Асоціація звернулась до органів місцевої влади з такими вимогами:
- підвищити заробітну плату як короткотерміновим, так і довготерміновим прийомним сім’ям
- виплати на утримання здійснювати впродовж першої доби перебування дитини в сім’ї, а не через місяць
- покращити якість тренінгу з підготовки потенційних прийомних батьків;
- радикально покращити послуги, які надають дітям в умовах прийомної сім’ї (збільшення фінансування на утримання)
- підвищити вимоги державних органів захисту дитини до опікунів. До прийомних сімей держава висуває значно більші претензії, ніж до опікунів, реально ж догляд у них є кращим
- ввести курс фостерної опіки в навчальні плани коледжів
Центри підтримки сімей, які виховують інвалідів. Головне завдання їх – допомогти батькам адаптуватися до ситуації, навчити розвивати дітей з особливими потребами. Вони обладнані спеціальними комплексами: сухими басейнами, устаткуванням для ігор, бібліотеками, іграшками тощо. Тут діти-інваліди можуть спілкуватися із здоровими дітьми, що є дуже важливим і для тих, і для тих. Цікавим і корисним для України є досвід Великобританії щодо сімей вихідного дня для дітей-інвалідів. Вони беруть дитину на один-два дні, щоб батьки могли в цей час відпочити. Ця форма наближена до короткотермінової прийомної сім’ї. Підготовка таких батьків нагадує звичайну плюс спеціальні знання, пов’язані з доглядом за інвалідами.
Соціальна робота в школі.Соціальні працівники є працівниками не школи, а спеціальної служби соціального забезпечення освіти, і як працівники цієї служби прикріплюються до шкіл, які регулярно відвідують, за які відповідають, допомагаючи учителям розв'язувати проблеми, пов’язані з поведінкою, відвідуванням, успішністю, матеріальним становищем; беруть участь у розробці політики та стратегії подолання проблем, встановленні зв’язків між сім'єю та школою:
- допомога батькам. Зустрічаючись з батьками в школі та дома, вони заохочують максимально використовувати виховні можливості, що надаються дитині, допомагають сім'ям у налагодженні взаємовідношень, у вирішенні інших проблем, які впливають на освіту їх дітей.
- організація регулярних перевірок відвідування уроків. З'ясовують причини невідвідування навчальних занять. Часткова відсутність на уроках може свідчити про те, що дитина зіштовхується з труднощами дома або в школі, а також про проблеми, які відчувають батьки. Після з'ясування всіх обставин та консультації з учителями соціальні працівники надають допомогу дитині і батькам, якщо потрібно звертаються у відділення соціальних служб та інші агентства.
- виявлення дітей, що підлягають жорстокому поводженню, страждають від насильства в сім'ї, тих, чий фізичний, емоційний бо інтелектуальний розвиток відстає. Всім надається допомога з залученням у необхідних випадах психологів, юристів, медичних працівників, поліції.
- Підтримка зв’язку з медичними працівниками шкіл і через них узнають про тривалу хворобу когось з дітей. Щоб попередити відставання у школі, служба організує навчання дітей в домашніх умовах або в лікарні.
- Допомога дітям, що мають відхилення у розвитку, та їх батькам (згуртування, обєднання)
- Турбота про дітей, які через погану поведінку тимчасово або зовсім виключені зі школи, надання підтримки батькам у влаштуванні дитини в інший навчальний заклад;
- Допомога дітям з числа національних меншин в адаптації серед інших школярів, створення та збереження нормальних відносин між ними
- Виявлення дітей, які незаконно зайняті на роботі у навчальний час, вирішення питань про їх нормальне навчання;спостереження за виконанням правових форм у відношенні дитячої праці
- Спостереження за відвідуванням дітьми дитячих груп та дитячих центрів, з'ясування причин тривалої відсутності та допомога у випадках, якщо воно пов’язане з хворобою або жорстоким поводженням
- Підтримка дітей, що отримують освіту поза школою (консультативно, на дому, у центрах проміжного лікування)
- сприяння батькам та дітям у користуванні соціальними привілеями, що надаються школярам (фінансова допомога у набутті шкільної форми, транспортні витрат, шкільні сніданки тощо)
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДІ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
Проведені у Великобританії дослідження показали, що молодь виключно винахідлива та здатна адаптуватися до швидких змін статусу та до реалій ринку праці.
Зменшення можливостей для працевлаштування молоді є наслідком загальних тенденцій у економіці: попит на менш кваліфіковану робочу силу скорочується, а попит роботодавців на потрібні професії все більше задовольняється особами, що зайняті неповний робочий час. Те, що значне число випускників шкіл знаходить роботу у таких галузях та по таким професіям, які вимагають невисокої кваліфікації та невеликого досвіду роботи, вони підлягають явищу «фільтрування вниз», коли люди, здатні виконувати більш кваліфіковану роботу, змушені погоджуватися на роботу, що вимагає низької кваліфікації, витісняючи тим самим менш здібних та менш досвідчених людей, і у першу чергу молодь. Вплив економічного спаду на молодь проявляється у непропорційно більшому збільшенні безробіття у цій віковій групі та зниженні коефіцієнту її участі у складі робочої сили.
У восьмидесяті роки у країні була прийнята програма для молодих трудящих (ПМТ), метою якої було збільшення зайнятості молоді при існуючих рівнях заробітної плати. Програма передбачала субсидіювання осіб у віці до 18 років, що мали заробітки нижче певного порогу, однак ефект від її впровадження був незначним.
Відношення до діючих в економічно розвинених країнах програмам субсидируємої зайнятості неоднозначний. Основні недоліки даних програм пов’язані з короткостроковістю професійного навчання. Деякі програми підлягають критиці за те, що молодь набуває практичні навички у невеликому обсязі та низького рівня кваліфікації. В результаті рівень працевлаштування молоді залишається невисоким, наприклад, біля третини випускників Системи професійної підготовки молоді (Великобританія) переходять у розряд безробітних.
Одною з найбільш відомих програм сприяння зайнятості, що викликає найбільші суперечки, є Система професійної підготовки молоді у Великобританіх. У відповідності з даною програмою, розрахованою на один рік, випускникам шкіл у віці 16-17 років пропонується інтегрована програма професійного навчання та гарантованої роботи на виробництві, частіше – у приватних підприємців. Професійна підготовка розрахована на 13 тижнів з відривом від виробництва. Молодь, що бере участь у даній програми, отримує щотижневу стипендію. Підприємці вважають, що виплачувана сума занадто мала та не покриває витрат на професійну підготовку молоді. Але навіть критики системи визнають, що від 50 до 60% молодих людей, що завершили навчання у Системі професійної підготовки молоді, знаходять роботу по спеціальності на умовах повної зайнятості, нерідко у своїх початкових роботодавців.
Серед основних проблем системи субсидируємої зайнятості можна виділити наступні:
- виникнення «ефекту заміни», оскільки субсидійований робочий приймається на роботу або проходить підготовку за рахунок іншого працівника. Наприклад, у відповідності з Системою професійної підготовки молоді у Великобританії роботодавцю, прийнявши на роботу 18-річного безробітного, який буде навчатися 2 роки, щоб отримати додаткову кваліфікацію, втрачає можливість прийняти 16-річного випускника школи, за підготовку якого він отримав би субсидію;
- роботодавець нерідко отримує субсидію за діяльність, яку він повинен здійснювати у будь-якому випадку;
- заохочується селективність: роботодавець вибирає найбільш перспективних молодих працівників, залишаючи без уваги тех., хто знаходиться у менш сприятливих умовах
- роботодавець може звільнити молодого працівника після закінчення строку отримання субсидії та найняти іншого, щоб знову скористатися правом на отримання субсидії.
Однак, незважаючи на загрозу зловживання при використанні субсидій, в умовах зниження попиту на працю, скорочення доходів та прибутків підприємств, субсидії стають стимулом для найму молодих працівників, що сприяють покращенню їх підготовки до трудової діяльності та в цілому підвищують адаптаційні можливості молоді.
Робота з соціальної адаптації випускників підняла питання про покращення взаємного інформування між навчальними закладами та підприємцями. Соціальна політика держави у сфері надання соціальних послуг підліткам та молоді на сучасному етапі спрямована на покращення функціонування ринку праці шляхом надання більш повної інформації про рівень кваліфікації та досягнення молодих людей на основі відбору наявної інформації та полегшення її сприйняття потенційними роботодавцями. Наприклад, на початку 90-х років приймалися заходи для підвищення якості та доступності інформації про успіх молодих людей при переході від навчання до трудової діяльності. Стимулювалися «плани дій» в якості посібників при плануванні подальшої освіти та професійної підготовки. Профпідготовка молоді, що не має трудового договору, зараз здійснюється у рамках програми «Професійна підготовка молоді та молодіжні кредити». Програма передбачає навчання з отриманням 2-го або більш високого розряду у рамках Загальнонаціональної системи професійної атестації та гарантію працевлаштування протягом 2 років для тих, хто не працює та не вчиться у школі. Система «Молодіжні кредити» не фінансує навчальні місця, на які можуть претендувати молоді люди, а надає їм ваучери на отримання послуг у сфері професійної підготовки, що проводиться інструкторами, що задовольняють критеріям, встановленим радою профпідготовки та підприємництва. Молода людина повинна визначитися у професійному плані та скласти індивідуальний план дій. Інструктор отримує фінансування за результатами навчання та присвоєння учню кваліфікації.
З 1995-1996 в Англії діють системи учнівства та прискореного учнівства з метою отримання більш високого рівня підготовки (не менше 3 розряду): перша розрахована на 16-17 річних, друга – на 18-19 річних. І у тому, і в іншому випадках підготовка проходить на робочому місці та має на меті збільшення чисельності молоді, що має високу кваліфікацію та володіє технічними та управлінськими навичками. Заохочується прагнення до отримання кількох професій та готовність до їх зміни шляхом розширення додаткового отримання знань у рамках галузевих вимог. У систему прискореного учнівства залучаються особи з атестатом про середню освіту. Що стосується працевлаштування, то після завершення професійної підготовки 50% були працевлаштовані протягом півроку, 25% продовжували залишатися без роботи, інші – навчалися у школі або на інших курсах.
Таким чином, проблеми входження підлітків та молоді у ринок праці у значній мірі вирішуються у Великобританії шляхом розвитку соціальних послуг у сфері підвищення якості освіти та професійної підготовки. Соціальна політика держави направлена на рост інвестицій у людський капітал. Збільшення перехідного періоду від закінчення обов’язкової освіти до повномасштабної трудової діяльності є реалією сучасного моменту. Більш тривалий період змішаних видів діяльності у сфері освіти, профпідготовки та праці є необхідною умовою соціальної адаптації підлітків та молоді на ринку праці.