Приклади розв’язку типових завдань

Правила, що регламентують діяльність банків на банківському ринку України, розробляються Національним банком України у вигляді інструкцій, положень, правил, які обов’язково затверджуються постановою Правління НБУ і набувають чинності з моменту їх реєстрації в Міністерстві юстиції України. Зміни та доповнення до нормативно-правових актів НБУ затверджуються у такому самому порядку. Нормативно-правові акти НБУ публікуються в періодичних виданнях для широкого кола користувачів, а до відома банків доводяться електронною поштою. Порушення правил, що випливають із нормативно-правових актів НБУ, веде до застосування адекватних заходів впливу відносно банків-порушників.

Правилабухгалтерського обліку та звітності розробляються Національним банком України. З початку 1998 р. у банківській системі України запроваджено міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО). Усі зміни в бухгалтерський облік та вимоги до форм звітності запроваджує Національний банк України. Перелік щоденних, щомісячних, щоквартальних та щорічних форм звітності міститься в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління НБУ 12.12.1997 р. № 436. Роз’яснення щодо їх змісту та порядку складання доводяться до банків окремими нормативними актами, що регулюють окремі сфери діяльності, та окремими листами НБУ електронною поштою.

Методи банківського нагляду та санкції, що застосовуються до банків за порушення чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ, розглядаються у темі 6 «Банківський нагляд».

Індикативне регулювання впливає на банки опосередковано через використання інструментів грошово-кредитної політики (НБУ впливає на потенціал банків через процентну ставку, механізм рефінансування, операції на відкритому ринку тощо. Механізм дії цих інструментів розглядається у темі «Грошово-кредитна політика») та встановлення вимог щодо:

дотримання економічних нормативів, які регулюють їх діяльність;

дотримання норм обов’язкового резервування;

обов’язкового створення резервів на випадок необхідності покриття збитків за окремими активними операціями.

Обов’язкові економічні нормативи згідно з Законом України «Про Національний банк України» (ст. 58) встановлює НБУ. Регулювання діяльності банків через економічні нормативи регламентує Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ 28.08.2001 р. № 368. Усі нормативи залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, ділять на п’ять груп:

нормативи капітальної бази банку (табл. 1, 2, 3);

нормативи ліквідності (табл. 5);

нормативи кредитного ризику (табл. 6);

нормативи інвестування (табл. 7);

нормативи відкритої валютної позиції (табл. 8).

У кожну групу входять кілька економічних нормативів, але всі вони (крім нормативів групи ліквідності) виражені співвідношенням певних статей активу чи пасиву банківського балансу із капіталом банку. Зауважимо, що до розрахунку береться не фінансовий капітал банку, а регулятивний. Пояснимо різницю між цими двома поняттями.

Усі операції банку за їх розміщенням у балансі поділяють на активні та пасивні. Активом (А) банку вважається будь-який об’єкт, котрий або сам по собі приносить банку дохід, або може бути обмінений на інший об’єкт, котрий, у свою чергу, даватиме дохід. Для придбанння активів банк використовує кошти його власників, вкладників, кредиторів та інвесторів. Це створює тотожний за сумою обсяг претензій (П) власників цих коштів на активи банку та на дохід, який вони приносять: А = П. Усі претензії поділяють на дві категорії:

контрактні претензії, тобто зобов’язання банку (З) за залученими депозитами, отриманими кредитами та випущеними власними незабезпеченими борговими цінними паперами;

залишкові претензії — це фінансовий капітал (К) банку. Виплати за залишковими претензіями банк проводить після повного задоволення контрактних претензій.

Виходячи з такого розподілу претензій до банку тотожність банківського балансу матиме вигляд: А = К + З. Звідси К = А – З. Отже, фінансовий капітал банку відображає залишковий інтерес банку в його активах за вирахуванням зобов’язань. Фінансовий капітал — величина, залежна від обсягу активів та зобов’язань. Він потрібен банку на випадок знецінення частини його активів з метою захисту від ситуацій, коли активів не вистачатиме для задоволення контрактних претензій. Регулювання банківської діяльності за допомогою економічних нормативів передбачає врахування під час розрахунку цих нормативів найбільш стійкої частини фінансового капіталу, яка найменше підлягає змінам і може гарантувати покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та забезпечення захисту інтересів вкладників, фінансової стійкості і стабільності діяльності банків. З цією метою складові фінансового капіталу залежно від їх здатності змінюватися в обсягу ділять на дві частини: основний капітал, або капітал, 1-го рівня, та додатковий капітал, або капітал 2-го рівня, складові яких схематично зображено на рис. 2.

Рис. 2. Складові регулятивного капіталу комерційного банку

І основний, і додатковий капітал коригуються за методикою НБУ з метою виділення найбільш стійкої частини. Відкоригована частина фінансового капіталу має назву регулятивного капіталу, величина якого розраховується за формулою:

Регулятивний капітал (РК) = Основний капітал (ОК) + + Додатковий капітал (ДК) — Кошти вкладені (КВ).

За методикою НБУ основний капітал (ОК) при розрахунку зменшується:

на суму нематеріальних активів за вирахуванням зносу;

на суму капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитки поточного та минулих років;

на суму недосформованих резервів під можливі втрати за активними операціями.

Умови, на яких додатковий (ДК) та субординований капітал (СК) беруться у розрахунок регулятивного капіталу комерційного банку:

Додатковий капітал враховують у розмірі, що не перевищує основний капітал:

ДК не більше ОК.

Субординований капітал враховується у розмірі, що не перевищує половину основного капіталу:

СК не більше ОК : 2.

У розрахунок додаткового капіталу вартість субординованого капіталу включається зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20 % від їх первинного розміру протягом останніх п’яти років.

Суму основного та додаткового капіталу в розмірах, які беруться до розрахунку, зменшують на кошти, вкладені (КВ) у балансову вартість таких активів:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, емітовані банками;

інвестиції в дочірні компанії;

істотна участь у статутному капіталі інших установ;

кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Відрахування із суми основного і додаткового капіталу вартості боргових цінних паперів здійснюється з метою упередження ланцюгового банкрутства банків. Вкладення в акції інших банків виключаються з метою уникнення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного для штучного збільшення статутного капіталу. Інвестиції в дочірні компанії та істотна участь у статутному капіталі інших установ вважаються екстремально ризикованими інвестиціями. Тому регулятивний капітал розраховується, виходячи із припущення, що вони є збитковими. Це спонукає банки для проведення таких операцій залучати більше капіталу.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу(Н1)за Законом «Про банки і банківську діяльність» має перевищувати статутний капітал банку. Вимоги НБУ до мінімального розміру регулятивного капіталу банків України наведено у табл. 2 і 3. Слід звернути увагу на той факт, що для новостворених банків законодавчо встановлені вимоги набувають чинності з моменту реєстрації цих банків, а для діючих банків — з 17.01.2003 р. До цієї встановленої НБУ дати мінімальний розмір регулятивного капіталу діючих банків не повинен бути нижчим за 10 млн грн.

Регулювання достатності капіталу банків для захисту інтересів вкладників, кредиторів та інвесторів здійснюється за допомогою двох нормативів: адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Н3), алгоритм розрахунку яких та вимоги до їх рівня наведені в табл. 1.

Норматив адекватності регулятивного капіталу відображає платоспроможність банку, яка залежить від якості його активів. Адже несвоєчасне погашення активів прямо впливає на здатність банку виконувати свої зобов’язання. Саме тому під час розрахунку Н2 активи та позабалансові зобов’язання банку за активними операціями зважуються на ризик, тобто кожна позиція активів перемножується на притаманний їй коефіцієнт ризику (коефіцієнт зважування). Спрощена класифікація банківських активів за рівнем їх ризику наведена в табл. 4. Підсумок усіх зважених попередньо активів використовується в алгоритмі розрахунку цього нормативу.

Слід звернути увагу на те, що під час розрахунку нормативів адекватності капіталу (Н2 та Н3) активи (в алгоритмі розрахунку Н2 — активи, зважені на ризик) зменшуються на величину фактично сформованих резервів на покриття можливих втрат за активними операціями, оскільки саме за рахунок цих резервів буде списана відповідна частина безнадійних щодо повернення активів.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлено для запобігання надмірному перекладанню банком ризику неповернення його активів на вкладників, кредиторів та інвесторів, а норматив адекватності основного капіталу — з метою визначення спроможності банку захистити їх інтереси від непередбачуваних збитків. Саме тому, чим вище значення цих нормативів, тим більший ризик беруть на себе власники банку, тим більш захищені інтереси вкладників, кредиторів та інвесторів.

У зв’язку з низьким загальним рівнем капітальної бази вітчизняних банків НБУ передбачена 5-річна програма нарощування капіталу як діючих, так і новостворених банків.

Для забезпечення реальної капіталізації всі комерційні банки поділяють за рівнем достатності капіталу (з урахуванням значень нормативів адекватності регулятивного та основного капіталу) на:

добре капіталізовані;

достатньо капіталізовані;

недокапіталізовані;

значно недокапіталізовані;

критично недокапіталізовані.

Ознаки класифікації банків за рівнем достатності капіталу наведені у табл. 9.

Регулювання ліквідності банків здійснюється через контроль за співвідношеннями високоліквідних активів та зобов’язань банку, які потребують негайного виконання (норматив миттєвої ліквідності Н4) та поточних і короткострокових активів і зобов’язань (норматив поточної Н5 та короткострокової ліквідності Н6 — відповідно). Алгоритм розрахунку нормативів та вимоги до їх рівня наведені в табл. 5.

Вивчаючи порядок розрахунку нормативів Н7, Н8, Н9, Н10, що регулюють кредитний ризик банків (у табл. 6 наведені методика розрахунку та вимоги до їх рівня), слід акцентувати увагу на кількох важливих моментах.

По-перше. Загальний обсяг вимог банку включає не лише вимоги за фактично наданими кредитами, а й за розміщеними депозитами, факторинговими операціями, врахованими векселями, наданими гарантіями, поручительствами, взятими банком зобов’язаннями з кредитування.

По-друге. У розрахунку нормативу великих кредитних ризиків Н8 до уваги береться тільки такий обсяг усіх вимог банку до одного контрагента, який вважається за нормами НБУ великим.

По-третє. У розрахунку нормативів загальний обсяг вимог банку зменшується на розмір резерву для покриття можливих збитків за відповідними кредитами та іншими операціями з кредитним ризиком:

· за кредитами клієнтам, банкам та за депозитами, розміщеними в інших банках, — при розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента Н7;

· за великими кредитами — при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків Н8;

· за кредитами інсайдеру чи всім інсайдерам — при розрахунку нормативів максимального розміру кредитів, гарантій, поручительств, наданих одному чи всім інсайдерам (Н9 та Н10 відповідно).

Зверніть увагу, що у розрахунку нормативів інвестування Н11, Н12 (у табл. 7. наведені методика розрахунку та вимоги до їх рівня) регулятивний капітал додатково коригується:

· збільшується на вартість тих позицій активів, які віднімались від суми основного та додаткового капіталу (див. порядок розрахунку регулятивного капіталу РК);

· зменшується на фактично створені резерви за операціями з цінними паперами.

Порядок розрахунку нормативів та вимоги до відкритої валютної позиції банку (Н13, Н13/1, Н13/2) наведені в табл. 8. Необхідно засвоїти, що в розрахунку відкритої валютної позиції від обсягу активів (вимог банку) віднімають обсяг зобов’язань у певній валюті. Коли результат додатний — маємо довгу відкриту валютну позицію (вимоги перевищують зобов’язання), яка позначається знаком «+». Коли ж результат від’ємний — маємо відкриту коротку валютну позицію, яка позначається знаком «–». Однак у розрахунку загальної відкритої валютної позиції знак до уваги не береться, тобто додаються модулі значень валютних позицій.

Механізм обов’язкового резервування детально вивчається в темі «Грошово-кредитна політика». Зауважимо, що у процесі вивчення цього механізму слід звернути увагу на такі важливі моменти.

По-перше, обов’язкові резерви можуть зберігатись як на окремому депозитному, так і на кореспондентському рахунках у центральному банку.

По-друге, дотримання вимог до обов’язкового резервування означає контроль за наявністю на цих рахунках залишку коштів, не меншою мірою, ніж того вимагає норматив обов’язкового резервування.

По-третє, мінімальні обов’язкові резерви (ОР) повинні дотримуватись банками в середньому за визначений центральним банком розрахунковий період.

По-четверте. Якщо норма обов’язкового резервування встановлюється диференційовано, то загальний обсяг обов’язкових резервів визначається як сума обов’язкових резервів за окремими видами залучених коштів, виходячи із норми обов’язкового резервування для кожного їх виду.

По-п’яте. Відповідно до чинного положення НБУ про порядок формування обов’язкових резервів для банків України, затвердженого постановою Правління НБУ 27.06.2001 р. № 244,НБУ може встановлювати нормативи обов’язкового резервування диференційовано залежно від валюти, строку депозиту та категорії депонента (вкладника). Нормативи обов’язкового резервування, що діють сьогодні, наведені у табл. 10.

НБУ встановлює порядок формування та використання окремих видів резервів, що покликані мінімізувати банківські ризики через списання за рахунок цих коштів безнадійних боргів за активними операціями банків. На сьогодні банки в обов’язковому порядку створюють:

резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості;

резерв на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами;

резерв на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями;

резерв на відшкодування можливих збитків за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами, ліквідуються або зареєстровані в офшорних зонах.

Слід пам’ятати, що всі резерви формуються банками віднесенням на витрати; усі вони створюються з однією метою — для покриття збитків, але кожен з них має свій власний напрям такого покриття — збитки від конкретної активної операції. Резерв за одним видом активних операцій не може використовуватися для покриття збитків за іншими. Збитки від банківської діяльності в цілому покриваються за рахунок резервного фонду банку.

Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями регламентується положенням НБУ від 06.07.2000 р. № 279. Зверніть увагу, що резерв створюється за:

· всіма видами кредитів у національній та іноземній валюті;

· строковими депозитами, розміщеними в інших банках;

· факторинговими операціями;

· гарантіями, акцептами та авалями, що надані банкам і клієнтам;

· зобов’язаннями з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Не резервуються:

· бюджетні кредити;

· кредитні операції в системі одного банку;

· операції фінансового лізингу, якщо об’єктом операцій є нерухоме майно.

Для визначення обсягу резерву банки щоквартально станом на 1-ше число кварталу оцінюють ризикованість власного кредитного портфеля за двома критеріями:

оцінка фінансового стану позичальника за методикою банку з урахуванням показників, наведених у табл. 11. Фінансовий стан оцінюється в динаміці: на момент укладення угоди, а далі — не рідше одного разу в квартал для клієнтів і одного разу в місяць для комерційних банків. За цим критерієм усіх позичальників класифікують на п’ять класів (табл. 12);

стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості, який оцінюється за трьохмірною шкалою (табл. 13).

Класифікований кредитний портфель наведено у табл. 14.

Розрахунок резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями здійснюється виходячи із чистого кредитного ризику (ЧКР), розмір якого визначається зменшенням валового кредитного ризику (ВКР) на вартість забезпечення за кредитом (ВЗ):

ЧКР = ВКР – ВЗ.

Зауважимо, що забезпечення кредитної операції не завжди береться в розрахунок чистого кредитного ризику у повній сумі. НБУ встановив диференційовану шкалу врахування вартості забезпечення залежно від його виду та виду кредиту, класифікованого за ризиком. Шкала коригування вартості забезпечення наведена в табл. 15.

Розмір відрахувань до резерву встановлено у відсотках до чистого кредитного ризику:

Слід пам’ятати, що резерв формується у валюті кредиту і поділяється на:

· резерв під стандартну заборгованість;

· резерв під нестандартну заборгованість за кредитними операціями.

Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості регламентується положенням НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ 31.03.1999 р. № 157. Банки зобов’язані щомісячно станом на 1-ше число визначати рівень ризику дебіторської заборгованості, що обліковується на балансі, а також розрахункову суму резерву за вимогами, що наведені в табл. 2.5.16.

Порядок формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперамирегламентується положенням НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ 30.12.1999 р. № 629. Цей резерв банки створюють для покриття можливих втрат через:

· погіршення фінансового стану емітента цінних паперів, що є у портфелях банку на продаж і на інвестиції;

· зниження ринкової вартості цінних паперів;

· зміни інвестиційної політики самого банку.

Опрацьовуючи матеріал, зверніть увагу на такі важливі моменти.

По-перше, банки оцінюють ризик емітентів цінних паперів через оцінку їх фінансового стану з урахуванням якісних і кількісних факторів. За методикою НБУ всі емітенти можуть бути віднесені до одного з п’яти класів (див. табл. 17).

По-друге, ринкову вартість цінних паперів банки оцінюють за однією з методик, рекомендованих НБУ цим положенням, і обов’язково коригують відповідно до класу емітента у такий спосіб:

По-третє, резерв формується у сумі перевищення балансової вартості цінних паперів над їх розрахунковою ринковою вартістю.

Порядок формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями та резерву за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами, ліквідуються або зареєстровані в офшорних зонах, регламентується положенням НБУ від 06.07.2000 р. № 279 та доповненнями до нього, затвердженими постановою Правління НБУ 05.01.2000 р. № 279. Ці резерви формуються щомісячно станом на 1-ше число на всю суму прострочених понад 31 день і сумнівних щодо їх отримання доходів, а також на всю суму коштів, розміщених на депозитних рахунках названих банків.

Система гарантування депозитів в Україні регламентується Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.2001 р. Вивчаючи цей напрям регулювання банківської діяльності, зверніть увагу на такі моменти.

По-перше. Вітчизняні банки зобов’язані страхувати лише вклади фізичних осіб, на депозити юридичних осіб система гарантування не поширюється.

По-друге. Гарантування депозитів є обов’язковим для всіх комерційних банків, які залучають вклади від фізичних осіб, крім Ощадного банку України. Вклади у цей банк гарантуються державою.

По-третє. Фонд гарантування вкладів відшкодовує залишки вкладів лише у разі їх недоступності через визначені банки-агенти і тільки в межах установленої Законом суми (1200 грн).

По-четверте. У суму відшкодування включаються і нараховані відсотки за вкладом.