Правове регулювання економічної конкуренції

 

Термін конкуренція походить від латинського «concurrentia», що у перекладі означає зіштов­хуватися, тобто суперництво у боротьбі за досягнення результатів в будь-якої ді­яльності. Конкуренція є елементом сучасного ринку, основним його регулятором, що забезпечує поліпшення якості товарів, збільшення їх асортименту, зменшення ціни з метою збільшення кола споживачів і, відповідно, прибутку від реалізації товарів.

Легальне визначення економічної конкуренції сформульовано в ст. 1 Закону України «Про за­хист економічної конкуренції» від 11.12.2001р. (далі - Закон від 11.12.2001р.) відповідно до якоїекономічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають мож­ливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт госпо­дарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Конкуренція може бути: добросовісною (нормальною); недобросовісною(непорядною, нечесною).Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ст. 32 ГК України).

Одним з негативних наслідків (проявів) нечесної конкуренції є монополізації ринку підпри­ємцем, що її застосовує, та виникнення монополізму. «Монополізм» (в перекладі з грецької «продаю один») можна визначити як домінування окремого підприємця або групи підпри­ємців на ринку певного товару. Монополістичними (антиконкурентними) вважа­ють дії чи бездіяльність суб'єктів господарювання або органів влади та управління, спрямовані на обмеження, недопущення або припинення конкуренції.

Відповід­но до ст. 12 Закону від 11.12.2001р. суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

– на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

– не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

За загальним правилом монополь­ним (домінуючим) визнається становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку певного товару перевищує 35 % і він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополістом також може бути визнано суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монополістом може бути визнано кожного з кількох суб'єктів гос­подарювання:

– двох і більше - якщо стосовно певного товару між ними немає конкуренції чи є незначна конкуренція і, крім них, на ринку немає жодного кон­курента або вони, разом узяті, не зазнають значної конкуренції (ч. 4 ст. 12);

– не більше трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать більші частки, а сукупна їхня частка на ринку перевищує 50%, а також не більше ніж п'ять суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші част­ки, а сукупна їхня частка на ринку перевищує 70 %, і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону (ч. 5 ст. 12).

Для споживачів, суспільства, держави неприйнятними є негативні прояви конкуренції та монополізму. Меті забезпечення збалансованого врахування інтересів всіх учасників економічної конкуренції відповідає державне регулювання, що забезпечується за допомогою системи заходів, одним з яких є нормативно-правове регулювання. Нормативне регулювання здійснюються насамперед Верховною Радою Укра­їни шляхом прийняття відповідних законів.

Особлива роль у формуванні конкурентної політики в Україні належить Антимонопольному комітету України (далі - АМК України) – державниму органу із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. АМК Ураїни виконує складні функції, в тому числі регулятивну (яка полягає у прийнятті, в межах наданих повноважень, відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції), контрольну, та розслідувально-юрисдикційну.

Правовий статус антимонопольних органів визначається Законом України «Про Антимонопольний комітет України» та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМК України від 19.02.2002 р. № 23-р.

 

7.7. Відповідальність за правопорушення у сфері економічної конкуренції.

 

Залежно від характеру порушеннь у сфері економічної конкуренції розрізняють такі їх види: недобросовісна конкуренція; антнконкурентні дії (монополістичні) зловживання; протидія антимонопольним органам.

1. Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності (ч.1 ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. (далі - Закон від 07.06.1996 р.). Правопорушеннями, що належать до недобросовіс­ної конкуренції, є:

1.1. неправомірне використання ділової репутації, що може проявлятися через такі дії:неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (ст.4); неправомірне використанням товару іншого виробника (ст.5); копіювання зовнішнього вигляду виробу ( ст. 6); порівняльна реклама (ст.7);

1.2. створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі кон­куренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції , що може проявлятися як:дискредитація суб'єкта господарювання(ст. 8);схилення до бойкоту суб'єкта господарювання (ст.10);схиленням постачальника до дискримінації покупця/замовника (ст.11);підкуп працівника/посадової особи постачальника (покупця/замовника) (ст.13, ст.14);досягненням неправомірних переваг у конкуренції (ст.15);поширенням інформації, що вводить в оману (ст. 15-1);

1.3. неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурен­та. До цієї групи правовопорушень належать: неправомірне збиранням комерційної таємниці (ст.16); неправомірне розголошення комерційної таемниці (ст. 17); схилення до розголошення комерційної таємниці (ст.18); неправомірне використання комерційної таємниці (ст. 19);

2. Антиконкурентні чи монополістичні зловживання - це поведінка (зазвичай дії) учасників економічної конкуренції, спрямована на недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, що в кінцевому підсумку призводить (може призвести) до монополізації товарних ринків. Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.12.2001 р. (далі – Закон від 11.12.2001р.) ці зловживання можна по­ділити на такі основні групи:

2.1. антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання (групові монопо­лістичні зловживання). Антиконкурентними узгодженими діямивизнається укладення суб'єктами господарювання в будь-якій формі угод, прийняття об'єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб'єкта господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з інтересами засновника (засновників) на ринку певного товару або будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), що призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи об­меження конкуренції. Зокрема, проявами антиконкурентних узгоджених дій може бути дії, передбачені п. 2. ст. 6 Закону від 11.12.2001р. (встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів, обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними тощо).

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій вважається правопорушенням і тягне за собою відповідальність згідно з законом, крім передбачених законом випадків і за умови дотримання встановлених типових вимог до узгоджених дій. Такими є випадки передбачені п. 5. ст. 6, ст. ст. 7-10 Закону від 11.12.2001р.

2.2. зловживання монопольним становищем на ринку (індивідуальні монопо­лістичні зловживання). Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конку­ренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарю­вання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. До та­ких порушень належать дії, передбачені зокрема ст. 13Закону від 11.12.2001р.

2.3. антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, ор­ганів адміністративно-господарського управління та контролю як правопорушення по­лягають у прийнятті зазначеними органами будь-яких актів (рішень, наказів, роз­поряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентними діями таких органів, зокрема, визнаються дії, передбачені ч.2.ст. 15 Закону від 11.12.2001р.

2.4. обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань. Обмежувальною та дискримінаційною діяльністю суб'єктів господарювання та об'єднань визнаються дії (бездіяльність), які можуть мати такі прояви, як: схиляння інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчи­ненню таких порушень (ч. 1.ст. 18); неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового стано­вища; створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, що мають значно менший ринковий вплив, шляхом вчинення дій, заборонених згідно з ч. 1 та 3 ст. 19 Закону від 11.12.2001р.; необґрунтована та невиправдана відмова суб'єктові господарювання у при­йнятті до об'єднання, якщо в результаті цього такий суб'єкт опиняється у невигідному становищі як учасник конкуренції.

2.5. економічна концентрація без отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету у разі обов'язковості такої згоди. Здійснення концентрації без до­зволу антимонопольних органів є одним із видів монополістичних зловживань. Концентрацією, згідно з ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист економічної конкурен­ції», визнається: злиття, приєднання суб'єктів господа­рювання; набуття контролю над суб'єктами господарювання (іх частинами) тощо. Дії (діяльність), які не вважаються концентрацією визначені ч. З ст. 22 Закону від 11.12.2001р.

Також потребує попереднього дозволу економічна концентрація, передбачена ч. 2 ст. 22 Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукуп­ної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентра­ції, коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, пере­вищує 35%, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару (п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону).

Економічну концентрацію, що перевищує показники та/або відповідає вимо­гам, встановленим ст. 24 Закону від 11.12.2001р., умовно визначають як кваліфіковану. За загальним правилом кваліфікована економічна концентрація можлива за наявності попереднього дозволу антимонопольних органів (Антимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії), що надається в установлено­му порядку (ст.ст. 25-34 Закону «Про захист економічної конкуренції»), а у разі негативного рішення АМК України - за наявності дозволу Кабінета Міністрів України. Кваліфікована економічна концентрація, що здійснюється без отримання до­зволу АМК України, визнається правопорушенням.

3. Протидія антимонопольним органам(їх працівникам) - це наступний вид правопорушень у сфері економічної конкуренції. До них належать:

3.1. неподання суб'єктами господарювання у встановлені строки інформації, по­дання неповної чи недостовірної інформації антимонопольним органам (пп.13-15 ст. 50 Закону від 11.12.2001р.);

3.2. створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень (проведення перевірок, вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації), п. 16 ст. 50 Закону від 11.12.2001р.;

3.3. невиконання суб'єктами господарювання погоджених з антимонопольними органами установчих документів (у випадках економічної концентрації) або вимог та зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію ( пп.11, 19 ст. 50 Закону від 11.12.2001р.).

За вчинення правопорушення у сфері економічної конкуренції можуть застосовуватися наступні види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, господарсько-правова конфіскація (безоплатне вилучення); відшкодуван­ня шкоди.

Господарсько-організаційні санкціїзастосовуються у формі:

1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку (ст. 53 Закону від 11.12.2001р.); 2) надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень (у тому числі скасування чи зміну ор­ганом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірван­ня угоди, визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку; 3) блокування цінних паперів; 4) скасування до­зволу на узгоджені дії чи економічну концентрацію у разі порушення умов його надання; 5) обов'язкове спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 256 ГК України); 6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства.

Зазначені санкції застосовуються в більшості ви­падків антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (при­мусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).

Господарсько-адміністративні штрафинакладаються на суб'єктів господа­рювання, об’єднання за передбачені законом порушення законодавства у сфері економічної конкуренції. При цьому розмір штрафу залежить від: виду порушення, розміру незаконно отриманого прибутку, особи порушника.

Так (в залежності від виду порушення) за акти недобросовісної конкуренції – штраф накладається у розмірі до 5 % виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому він накладається, - ч. 1 ст. 21 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»; за монополістичні зловживання/антиконкурентні дії - до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, - ч. 2 ст. 52 Закону «Про захист еконо­мічної конкуренції.

В залежності від розміру незаконно отриманого прибутку (у разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (ви­ручки)), штраф при вчиненні антиконкурентних узгоджених дій та зловживання монопольним становищем на ринку накладається у розмірі, що не перевищує по­трійного розміру незаконно одержаного прибутку, який може бути обчислений оціночним шляхом.

Особа порушника (фізична чи юридична особа) також впливає на розмір штрафу (наприклад, за вчинене аналогічне порушення штраф зазвичай є меншим для фізичної особи, ніж для юридичною особи).

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно АМК України, адміністративною колегією АМК України на їх засіданнях.

Вилучення товарів з непра­вомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця застосовується за відпо­відні акти недобросовісної конкуренції з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів порядку (ст. 254 Господарського кодексу України, ст. 25 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Відшкодування шкодияк форма господарсько-правової відповідальності перед­бачається у разі заподіяння внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, спожива­чам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, прокурора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбаче­них пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону «Про захист економічної конку­ренції», - у по­двійному розмірі завданої шкоди.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» особи, права яких порушені діями, визначеними законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом 6 місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до органів Антимонопольного комітету України із заявою про захист своїх прав.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строк давності притягнення до відповідальності за порушення антимонопольно-кон­курентного законодавства шляхом звернення до антимонопольних органів складає 5 років з дня вчинення порушення, а у разі триваючого порушення - з дня його закінчення (крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформа­ції антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено 3-річний строк.

За порушення, передбачені Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» строк давності притягнення до відповідальності становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення (ст. 28-1).