Матеріальна відповідальність сторін трудового договору
Матеріальна відповідальність сторін трудового договору — це обов'язок однієї сторони трудового договору (працівника або роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну другій стороні внаслідок винного, протиправного невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов'язків.
Працівник, який неуважно, нестаранно та недбайливо ставиться до матеріалів, обладнання, інструментів, енергоносіїв чи іншого майна роботодавця, неналежно виконує взяту ним на себе роботу і тим завдає йому шкоди, і роботодавець, який не забезпечує працівникові безпечних умов праці і одержання зумовленої заробітної плати і тим самим завдає шкоди його здоров'ю чи іншим інтересам, несуть один перед одним матеріальну відповідальність. Правовий інститут матеріальної відповідальності сторін трудового правовідношення грунтується на Конституції України (статті 13, 56, 66, 68), КЗпП України (статті 130–138, 173, 236, 237, 237-1).
Таким чином, залежно від того, хто заподіяв шкоду, матеріальну відповідальність у трудовому правовідношенні поділяють на такі види: матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником роботодавцю, і матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну ним працівникові.
Підставою притягнення до матеріальної відповідальності працівників є трудове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.
Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:
– пряма дійсна шкода;
– протиправна поведінка працівника;
– вина в діях чи бездіяльності працівника;
– прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
Зазначені умови відображено в ст. 130 КЗпП України.
Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна чи інших цінностей, необхідність для підприємства, установи, організації провести витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей, або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Заподіяна роботодавцеві шкода повинна належати до наявного майна. Він відповідає лише за майнову шкоду, тобто за пряму шкоду, яка випливає саме з протиправного діяння працівника.
Заподіяна роботодавцеві шкода повинна бути дійсною.
Розмір заподіяної роботодавцеві дійсної шкоди наявному майну визначається неоднозначно, а саме:
а) за загальним правилом розмір заподіяної роботодавцеві шкоди
визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерсько-
го обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних
цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами
(ч. 1 ст. 135-3 КЗпП України);
б) у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення чи умисного
зіпсуття матеріальних цінностей дійсна шкода визначається за цінами,
що діють у даній місцевості на день покриття шкоди (ч. 2 ст. 135-3 КЗпП
України);
в) на підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів (ч. З ст. 135-3 КЗпП України).
При визначенні дійсної майнової шкоди не враховуються: а) природні витрати, знос чи нормальні витрати майна за встановленими нормами; б) вартість тих витрат, які роботодавець повинен буде нести з вини працівника, але до моменту вирішення питання про його матеріальну відповідальність ще не мають місця.
Розмір покриття шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
Матеріальна відповідальність не настає у випадках, коли шкоду заподіяно в межах обґрунтованого виробничо-господарського ризику (ч. 4 ст. 130 КЗпП України). Ризик вважається обґрунтованим, якщо:
– мета не могла бути досягнута іншими, не ризикованими засобами;
– ризик відповідає значенню тієї мети, на досягнення якої його спрямовано;
– можливість настання шкідливих наслідків є малоймовірною. При завідомому заподіянні шкоди нормальний ризик відсутній;
– об'єктом ризику можуть виступати тільки матеріальні цінності, а не життя і здоров'я людей;
– ризикувати мають право тільки особи, що володіють певною професійною підготовкою і досвідом.
До нормального виробничо-господарського ризику може бути віднесено шкоду, що сталася при відшукуванні або випробуванні нових, виправданих у даних обставинах технологічних прийомів роботи, якщо були застосовані всі доступні заходи для запобігання шкоди і якщо при цьому неможливо було досягти бажаного результату в інший спосіб або для цього були потрібні значні витрати, що перевищують шкоду.
Протиправна поведінка – це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями роботодавця. Формами протиправної поведінки є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.
Протиправними слід вважати і такі дії чи бездіяльність працівника, які прямо не порушують його обов'язків, але разом із тим призводять до заподіяння майнової шкоди. Ідеться про його поведінку в конкретній трудовій ситуації, яка не врегульована і не могла бути врегульована заздалегідь через значну динамічність процесу праці. У приписах нормативних актів, колективному або трудовому договорі зазвичай визначаються дії та поведінка працівника лише в типових ситуаціях, які складаються в процесі праці; в інших випадках він повинен сам, унаслідок своєї професії, спеціальності, кваліфікації, посади і обов'язків за трудовим договором виявити належні турботу, уважність, старанність, дбайливість, бережливість, ініціативність, діловитість, необхідні для нормального виконання роботи, досягнення передбаченого результату праці і забезпечення повного зберігання дорученого йому майна, як того вимагають обставини, що склалися. Працівник не має права посилатися на відсутність правових приписів чи вказівок роботодавця стосовно своїх дій, поведінки для виправдання невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків, недосягнення результатів праці і як наслідок заподіяння майнової шкоди.
У випадках, передбачених законом, колективним договором, заподіяння майнової шкоди не є протиправним, а тому не тягне за собою матеріальної відповідальності працівника, а саме якщо ця шкода:
а) заподіяна працівником, який виконав розпорядження чи вказівки роботодавця або уповноваженого ним керівника процесу праці, за умови, що у працівника не було підстав сумніватися в їх правомірності (якщо працівник знав або повинен був знати про протиправність розпорядження чи вказівки, заподіяна ним шкода буде протиправною нарівні з керівником, який дав цю вказівку чи розпорядження);
б) належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику (ч. 4 ст. 130 КЗпП України) і тим самим захищає працівника, який виявив ініціативність та діловитість і ризик його був нормальним, але з незалежних від нього причин він спричинив майнову шкоду;
в) заподіяна працівником, який перебував у стані крайньої необхідності (ч. 4 ст. 130 КЗпП України).
Вина працівника – це його психологічне ставлення до вчинюваного ним протиправного діяння та його наслідків, внутрішня сторона протиправної поведінки. Залежно від поєднання інтелектуальної та вольової ознак розрізняють такі форми вини: умисел (прямий і непрямий) та необережність (самовпевненість та недбалість).
Довести вину працівника, як і наявність інших умов матеріальної відповідальності, повинен роботодавець, якому заподіяно шкоду і який ставить питання про її відшкодування.
Причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім). Прямий зв'язок — це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника. У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності. За іншу частину шкоди матеріальну відповідальність несуть інші працівники, дії чи бездіяльність яких безпосередньо призвели до виникнення шкоди. Нагадаємо, що в трудовому законодавстві передбачена лише особиста, персональна відповідальність, а загальної, субсидіарної, солідарної відповідальності воно не знає ( ч. 5 ст. 135' КЗпП). Причинний зв'язок між винною протиправною поведінкою працівника та її наслідками повинен бути встановлений не тільки як можливий або ймовірний, а і як безсумнівно вірогідний. У тих випадках, коли будь-яка дія працівника сприяла настанню шкоди внаслідок випадкового збігу обставин, такі дії не можуть бути підставою для накладання на нього матеріальної відповідальності.
Залежно від порядку притягнення, розміру заподіяної шкоди та обсягу відшкодування матеріальна відповідальність працівника за трудовим законодавством може бути двох видів — обмеженою або повною.
Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:
– працівники – за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
– керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
– між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
– майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
– шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
– шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
– шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
– відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
– шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;
– службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
– керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 135 КЗпП межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.
Підвищена (у подвійному, потрійному – кратному розмірі) матеріальна відповідальність працівників, коли фактична шкода в результаті нестачі чи псування цінностей значно перевищує їх номінальну вартість. Такий вид відповідальності встановлюється за умови заподіяння збитків, які можуть виникнути при закупівлі, продажу, перевезенні, зберіганні, обробці дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, ювелірних, побутових і промислових виробів з використанням вказаних металів і каменів, відходів та брухту з їх вмістом, нестачі іноземної валюти, втрати музейних експонатів та інших цінностей.
При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).
Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками — за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.
Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування.
Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на власнику або уповноваженому ним органі.
Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров'я, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це стосується прав працівника на безпечні і здорові умови праці і права власника на захист його прав власності.
КЗпП встановлює матеріальну відповідальність, як один із видів юридичної відповідальності за неналежне виконання сторонами трудового договору своїх обов’язків, тобто як працівника перед роботодавцем, так і роботодавця перед працівником.
Стосовно цих обов'язків власник або уповноважений ним орган відповідно до ст. 131 КЗпП зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна, а працівники зобов'язані бережливо ставитись до майна підприємства (установи, організації) і вживати заходів до запобігання шкоді.
Суть матеріальної відповідальності полягає в тому, що якщо в результаті неналежного виконання чи невиконання працівником або власником (уповноваженим ним органом) встановлених обов'язків іншій стороні трудового договору спричинено матеріальну шкоду, то остання підлягає відшкодуванню.
Питання до самоконтролю:
1. Які суспільні відносини складають предмет трудового права?
2. Які існують методи трудового права?
3. Які властивості притаманні трудовим правовідносинам?
4. Що являє собою система трудового права?
5. Охарактеризуйте джерела трудового права.
6. Визначте поняття суб’єкт трудових відносин.
7. У чому полягає зміст правового статусу працівника, роботодавця, трудового колективу, профспілки?
8. Яка юридична природа колективного трудового договору?
9. Який порядок прийняття та зміст колективного трудового договору?
10. Визначте поняття трудовий договір.
11. У чому полягає зміст трудового договору?
12. Який загальний порядок укладення трудового договору?
13. Що являє собою переведення на іншу роботу та його види?
14. Які існують підстави припинення трудового договору?
15. Які види робочого часу встановлено законодавством?
16. Назвіть особливості ненормованого робочого часу.
17. Дайте поняття відпустки та її видів?
18. Який існує порядок надання щорічних відпусток?
19. Що являє собою внутрішній трудовий розпорядок?
20. Які види заохочень ви знаєте?
21. В якому порядку застосовуються дисциплінарні стягнення?
22. Які існують види матеріальної відповідальності працівників?
23. Назвіть умови та підстави матеріальної відповідальності працівників.
Тестові завдання:
1. Предметом трудового права є:
а) будь-які відносини, пов'язані з працею;
б) тільки індивідуальні трудові відносини;
в) трудові та інші відносини, тісно пов'язані з трудовими відносинами.
2. Система трудового права і система трудового законодавства - це поняття:
а) тотожні;
б) несумісні один з одним;
в) їх існування об'єктивно обумовлене умовами розвитку суспільних відносин.
3. Трудові правовідносини виникають з моменту, коли:
а) працівник уклав з власником трудовий договір;
б) працівник приступив до виконання своєї трудової функції;
в) працівник уклав з власником трудовий договір і приступив до
виконання своєї трудової функції.
4.Трудова правоздатність і дієздатність настають:
а) 16 років;
б) 18 років;
в) 14 років.
5. Для того, щоб бути суб'єктом трудових правовідносин, організації:
а) обов'язково повинні мати статус юридичної особи;
б) не обов'язково повинні мати статус юридичної особи.
6. Основними критеріями визначення в особи здатності до праці є:
а) вік та стан здоров'я;
б) освіта;
в) кваліфікація;
г) праводієздатність.
7. Трудові відносини містять у собі моменти:
а) об'єктивної волі;
б) суб'єктивної волі;
в) об'єктивної волі і суб'єктивної волі.
8. Державна служба зайнятості є суб'єктом трудового права:
а) так;
б) ні;
в) в окремих випадках, передбачених законодавством.
9. Колективний договір - це локальний нормативно-правовий акт, спрямований на:
а) урегулювання трудових конфліктів;
б) усунення розбіжностей між власником чи уповноваженим ним
органом і профспілковою організацією;
в) урегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних
відносин між найманими працівниками і роботодавцем.
10. Укладенню колективного договору передують:
а) ініціатива власника;
б) ініціатива працівників;
в) ініціатива профспілкового органу;
г) колективні переговори.
11. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства:
а) так;
б) ні;
в) це залежить від власника;
г) це залежить від працівників.
12. Законом не передбачено обмеження тривалості колективних переговорів:
а) так;
б) ні;
в) це питання взагалі законодавством не врегульовано.
13. Підписаний сторонами колективний договір підлягає повідомній реєстрації у:
а) власника;
б) відповідному міністерстві, відомстві;
в) місцевих органах державної виконавчої влади.
14. Контроль за виконанням колективного договору покладено на:
а) сторони;
б) місцеві органи державної виконавчої влади;
в) об'єднання профспілок.
15. На основі трудового договору виникають відносини:
а) працівника з керівником підприємства;
б) працівника з роботодавцем;
в) працівника з підприємством, установою, організацією.
16. Організаційно-правовими формами найманої праці є:
а) трудовий договір;
б) трудовий договір і цивільно-правові договори про працю.
17. Предметом трудового договору виступає:
а) кінцевий результат праці;
б) процес праці;
в) завдання, обумовлене роботодавцем.
18. У зміст трудового договору входять умови, встановлені:
а) самими сторонами;
б) законодавчими та іншими нормативно-правовими актами про
працю;
в) як сторонами, так і нормативно-правовими актами про працю.
19. Трудова функція не може бути їм ікона в односторонньому порядку:
а) так;
б) ні;
в) тільки в окремих випадках, передбачених законодавством.
20. Чи конкретизуються умови оплати праці для конкретного працівника?
а) ні, оплата праці - це питання, яке врегульовано на державному
(централізованому) рівні;
б) так, в окремих випадках, для окремих працівників;
в) так, при укладенні трудового договору.
21. Чи існують обмеження при прийнятті на роботу?
а) ні, це заборонено законодавством;
б) законодавство передбачає такі випадки;
в) це питання врегульоване локальними нормами.
22. Термін випробування при прийомі на роботу не може перевищувати:
а) одного місяця;
б) двох місяців;
в) трьох місяців;
г) шести місяців.
23. Переведення працівника на іншу роботу передбачає:
а) зміну робочого місця працівника;
б) зміну трудової функції працівника;
в) зміну підприємства, установи, організації;
г) переїзд на роботу в іншу місцевість.
24. Працівник має право розірвати будь-який трудовий договір, попередивши про це власника письмово за:
а) за 10 днів;
б) за 14 днів;
в) за 21 день;
г) за один місяць.
25. Право прийняти рішення щодо скорочення штату працівників належить:
а) власнику за узгодженням з профспілковим органом;
б) власнику за узгодженням з трудовим колективом;
в) власнику одноособово.
26. Про майбутнє звільнення за п. 1 ст.40 КЗпП України працівників попереджають персонально не пізніше ніж:
а) за один місяць;
б) за два місяці;
в) за три місяці.
27. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад:
а) п'ять днів;
б) понад 10 днів;
в) понад 14 днів;
г) понад 1 місяць.
28. Нормальна тривалість робочого часу становить:
а) 36 годин на тиждень;
б) 40 годин на тиждень;
в) 41 годину на тиждень.
29. Надурочний робочий час - це час:
а) понад установлену норму тривалості робочого часу;
б) понад установлені норми виробітку;
в) який застосовується у вихідні та святкові дні.
30. Щоденний відпочинок є складовою частиною часу відпочинку:
а) так;
б) ні;
в) тільки в деяких випадках, передбачених законодавством.
31. Робота у святкові дні компенсується:
а) додатковою відпусткою;
б) підвищеним розміром оплати праці;
в) зменшенням тривалості наступного робочого дня.
32. Інвалідів можна залучати до роботи у нічний час:
а) тільки у випадках, передбачених законодавством;
б) тільки за їх згодою;
в) за медичним висновком;
г) за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичному висновку.
33. Робота, виконувана педагогічними працівниками понад норму педагогічного навантаження, є надурочною роботою:
а) так;
б) ні;
в) тільки в окремих випадках.
34. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає:
а) після закінчення 6 місяців безперервної роботи;
б) після закінчення 11 місяців безперервної роботи;
в) після закінчення 12 місяців безперервної роботи.
35. Черговість надання відпусток визначається:
а) графіком, який затверджується керівником підприємства;
б) графіком, який затверджується трудовим колективом;
в) чинним законодавством.
36. Відпустка без збереження заробітної плати надається:
а) в обов'язковому порядку;
б) за домовленістю сторін;
в) за бажанням працівника.
Правові задачі.
1. В яких статтях Конституції України закріплено основні права і свободи людини і громадянина у сфері суспільної організації праці? Чи існують подібні норми в КЗпП України?
Які ще закони України конкретизують конституційні положення щодо забезпечення права на працю?
2. Профспілковий орган державного підприємства "Укрспецпобуттехніка", розглянувши матеріали щодо систематичних порушень трудових обов'язків техніком підприємства Семешком Р.В., поставив перед директором Підприємства вимогу щодо його звільнення з роботи.
Чи правомірні вимоги профспілкового комітету та чи зобов'язаний директор їх виконати?
3. На одному з приватних підприємств, яке було зареєстроване 10 жовтня 2010 року, постало питання укладення колективного договору. Група працівників уповноважила директора підприємства виступити з ініціативою про підписання колективного договору з власником підприємства. Власник не заперечував проти підписання колективного договору, але вважав, що укладення колективного договору - це право, а не обов'язок власника. Крім того, на новостворених приватних підприємствах колективний договір можна укладати не раніше, ніж через один рік після того, як буде повністю укомплектовано штат. Більше того, власник вважав, що директор підприємства повинен виступати уповноваженим органом власника при укладенні колективного договору, а не представляти інтереси трудового колективу, до складу якого він не відноситься. І найбільш вагомим аргументом власника при відмові укласти колективний договір було те, що всі умови праці працівників (а їх було лише 4) узгоджені в трудових договорах і потреби в укладенні додаткового договору немає.
Проаналізуйте ситуацію та оцініть аргументи власника.
4. При обговоренні проекту колективного договору були внесені пропозиції про включення в договір таких положень:
зниження заробітної плати до 20 % за порушення трудової дисципліни;
скорочення відпустки в разі вчинення прогулу на кількість днів прогулів;
надання безкоштовних путівок у санаторії і будинки відпочинку передовикам-ветеранам;
у випадках різкого погіршення фінансового становища заводу і скорочення чисельності працюючих надурочні роботи проводяться без згоди з профкомом і без обмеження кількістю годин;
запровадити на підприємстві пенсію для працівників:
- для чоловіків, які досягли віку 58 років і мають трудовий стаж 25 років;
- для жінок, які досягли віку 5 3 роки і мають трудовий стаж 20 років.
Дайте висновок щодо правомірності таких норм.
6. Працівник залізничної станції "Основа" після закінчення свого робочого дня в нетверезому стані з'явився в майстерню, де знаходилось його робоче місце і де в цей час працювали інші, чіплявся до них, заважав виконувати роботу. На скаргу працівників директор майстерні, враховуючи, що такі випадки мали місце неодноразово, вирішив притягти винного до дисциплінарної відповідальності. Але в нього виникли сумніви щодо правомірності свого наміру, оскільки свою роботу цей працівник виконував належним чином.
Яка Ваша думка щодо реалізації наміру директора?
7. При укладенні трудового договору між працівником Павленком ПА і власником приватного підприємства "Метек", окрім всіх обов'язкових умов праці, також було встановлене випробування з метою перевірки відповідності працівника дорученій роботі строком 1,5 місяця. Через місяць власник вирішив звільнити відповідного працівника як такого, що не пройшов випробування, оскільки працівник дійсно не в повному обсязі виконував свої трудові обов'язки. У зв'язку з цим власник відмовився виплатити Павленку ПА заробітну плату за місяць роботи. Павленко заперечував проти звільнення, оскільки наполягав на тому, що випробування встановлене строком на 1,5 місяця і власник може його звільнити тільки за сплином цього строку.
Як кваліфікувати дану ситуацію?
8. Працівник Наумов В.І. приступив до виконання своїх трудових обов'язків з умовою про випробування 3 місяці. Фактично пропрацювавши 1 місяць, було з'ясовано, що документи про прийняття на роботу ще так і не оформлені, а власник уже хоче звільнити відповідного працівника як такого, що не пройшов випробування. Працівник наполягав на тому, що його можна звільнити як такого, що не пройшов випробування, тільки через З місяці.
Як вирішити спір?
9. За порушення правил вуличного руху державтоінспекція позбавила водія прав строком на один рік. Директор автопідприємства перевів Назаренка в автослюсарі. Водій від переведення відмовився.
Дайте правову оцінку ситуації і вкажіть на подальші дії керівника підприємства.
10. Барсукова працювала економістом у науково-дослідному інституті. Коли в неї народилася дитина, вона звернулася до керівника відділу з проханням дозволити працювати їй половину робочого дня. Директор інституту заперечував, посилаючись на великий обсяг роботи.
Чи правий директор інституту?
11. Громадянин Захарчук був прийнятий на посаду інженера на машинобудівне підприємство. Через деякий час був значно скорочений випуск продукції, що призвело до суттєвих змін в організації виробництва і праці. У зв'язку з цим власник підприємства попередив Захарчука за 2 місяці про встановлення йому неповного робочого часу з відповідним зменшенням заробітної плати. Захарчук не погодився з власником підприємства, вказуючи на те, що він не давав згоди на встановлення йому неповного робочого часу.
Чи дійсно потрібна згода працівника на встановлення йому неповного робочого часу (нормативно обґрунтуйте)?
Як вирішити дану ситуацію?
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Нормативна література
1. Конституція України прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1996.
2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року.
3. “Про зайнятість населення” Закон України від 5 липня 2012 року //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 24, ст.243
4. «Про охорону праці» Закон України від 14 жовтня 1992 року //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №49, ст.668.
5. «Про колективні договори і угоди» Закон України від 1 липня 1993 року //Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №28, ст.84.
6. «Про оплату праці» Закон України від 24 березня 1995 року //Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №18, ст.72.
7. “Про відпустки” Закон України від 15 листопада 1996 року //Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №2, ст.4.
8. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» Закон України від 3 березня 1998 року //Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №34, ст.227.
9. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Закон України від 21 березня 1991 року //Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №37, ст.149.
10. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» Закон України від 15 вересня 1999 року //Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №45, ст.397.
11. «Положення про державну службу зайнятості» Указ Президента України від 16 січня 2013 року.
12. «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» Постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року.
13. «Про трудові книжки працівників» Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року.
14. «Типова форма контракту з працівником» Наказ Міністерства праці та соціальної захисту України від 15 квітня 1994 року.
15. «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року.
16. «Положення про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року.
17. «Порядок надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307.
18. «Положення про національну службу посередництва і примирення» Указ Президента України від 17 листопада 1998 року.
19. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року.
Обов’язкова література
1. Трудове право: підручник / За заг. ред. В.В.Жернакова. – Х.:Право, 2013.
2. Трудове право України: навчальний посібник. – К.: «Центр учбової літератури», 2013.
3. Кадровая документация /ЧО.Чигинцева, В.Матвєєва, В.Кузнєцов.- Х., Фактор, 2013.
4. Трудове право у запитаннях та відповідях: навчально-довідниковий посібник. / За ред. В.В.Жернакова. – Х.,»Одіссей, 2012.
5. Болотіна Н.Б. Трудове право України -Х.: Одиссей, 2012.
6. Пилипенко П.Д. Трудове право України -Х.: Одиссей, 2010.
7. Трудове право України: Курс лекцій / Під ред. П.Д. Пилипенка. -Львів: Вільна Украпїна,2006.
8. Трудовое право Украины: Учеб.-справ. пособие / Отв. ред. Г.И. Чанышева, Н.Б. Болотина. -Х.: Одиссей,2006.
9. Трудовое право России: Учебник для вузов / Отв. ред. Р.З. Лившиц, Ю.П. Орловский. -М.: Издательская группа ИНФРА,2006.
10. Трудове право України. Навч. посібн.. Пилипенко П.Д. Одиссей. Харьков. 2006.
11. Конституційне право України. Навч. посіб. Кравченко В.В. К., 2006.
12. Опорний конспект лекцій для самостійної роботи при вивченні курсу „Основи охорони праці” Одеса, ОДЕУ 2006.
13. Трудове право України: Підручник / Під ред. Г.І. Чанишева, Н.Б. Болотіна. -Х., 2005.
14. Основы государства и права. Учебник под ред. Пахомова И.Н. Одиссей. Харьков. 2005.
15. Опорний конспект лекцій з курсу „Правознавство”. – Одеса: ОДЕУ 2007.
16. Трудове право України. Практикум. Харьків. Одіссей. 2004.
17. Марущак В.П., Міхєєв А.С., Журавель О.М. Трудове право: Навчальний посібник. - Херсон: Видавництво “ТЕРРА”,2001.
18. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. -Х., 1998.
19. Венедиктов В.С. Трудовой договор (контракт) по законодательству Украины (КЗоТ, комментарий, образцы документов).-Х.,1996.
Глосарій
Право на працю – це можливість людини заробляти собі на життя працею, яку вона сама для себе обирає чи на яку погоджується.
Державно-нормативний метод трудового права – це метод, у ході якого держава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення державного управління суспільством у сфері трудової діяльності.
Локальний метод трудового права – це метод, який проявляється переважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони
Трудові правовідносини – вольові двосторонні відносини, що виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення і рудового договору, контракту чи іншого юридичного факту з приводу участі працівника в роботі підприємства, установи, організації або у фізичної особи.
Трудова правоздатність – це гарантована законом можливість мати трудові права.
Трудова дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати та реалізовувати трудові права й обов'язки і нести за їх порушення юридичну відповідальність.
Суб'єкти трудового права – учасники індивідуальних, колективних трудових та інших відносин, що є предметом трудового права, які на підставі чинного законодавства наділяються суб'єктивними правами та відповідними обов'язками.
Зміст трудових правовідносин – визначені законом і взаємною угодою права та обов'язки їхніх суб'єктів.
Колективний договір – локально-правовий акт, що є письмовою угодою між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом, за допомогою якого забезпечується регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин на підприємстві та узгодження інтересів працівників і власника.
Інформативні умови – умови колективного договору, що містять норми здебільшого централізованого законодавства з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці і т. ін.
Зобов'язальні умови – умови колективного договору, що містять взаємні зобов'язання сторін.
Нормативні умови – умови колективного договору, в яких сторони на рівні підприємства встановлюють умови праці.
Збори (конференція трудового колективу) – основна організаційна форма здійснення трудовими колективами своїх повноважень, направлених на вирішення основних питань організації праці.
Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Цивільно-правова угода про працю – договір між працівником і роботодавцем, укладений на певний строк, про виконання працівником визначеної роботи на свій ризик, самостійно організовуючи виконання роботи, не підлягаючи внутрішньому трудовому розпорядку, на основі власних засобів виробництва, за умови отримання грошової винагороди за результат праці.
Випробування – попередня перевірка відповідності працівника роботі, яка йому доручається.
Контракт – особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріальної забезпеченості й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть установлюватися угодою сторін.
Сумісництво – це виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина за наймом.
Суміщення професій і посад – форма організації праці, при якій працівник, за його згодою, протягом робочого дня або робочої зміни за своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, виконує додаткову роботу за іншою професією або на іншій посаді на тому ж підприємстві, в установі, організації, за що отримує відповідну оплату.
Сезонна робота – це робота, яка з природних і кліматичних умов виконується не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше шести місяців.
Тимчасова робота – це робота, яка виконується працівником, прийнятим на роботу на термін до двох місяців, а для заміщення тимчасового відсутнього працівника – до чотирьох місяців.
Тимчасове заступництво – це тимчасова заміна керівника підприємства, установи, організації або іншого штатного працівника в разі їх відсутності.
Надомна робота – це робота, що виконується працівником на основі трудового договору, укладеного з роботодавцем, про виконання роботи вдома особистою працею з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, що виділяються роботодавцем або за рахунок його коштів.
Переведення – це доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації або посаді, що обумовлені трудовим договором, на тому ж підприємстві, установі, організації або на іншому підприємстві, в установі, організації або в іншій місцевості.
Переміщення – це переведення працівника на тому ж підприємстві, установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості; доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті в межах спеціальності, кваліфікації або посади, що обумовлені трудовим договором.
Зміна істотних умов праці – це зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, установлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад.
Звільнення – це процедура технічного оформлення вже припинених трудових відносин.
Припинення трудового договору – закінчення дії трудового договору.
Відсторонення від роботи – це тимчасове усунення (увільнення) працівника від виконуваної роботи, посади у випадках, передбачених законодавством, із збереженням місця роботи і, як правило, без збереження заробітної плати.
Робочий час – це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.
Нормальний робочий час – це відносно гранична тривалість робочого часу, встановлена законодавством, яка поширюється на найманих працівників підприємств усіх форм власності.
Скорочений робочий час – це зменшена тривалість робочого часу, протягом якого працівник має виконувати трудові обов'язки і має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.
Неповний робочий час – це неповний робочий день або неповний робочий тиждень, який установлюється за угодою між працівником і власником як при прийнятті на роботу, так і згодом.
Надурочні роботи – це роботи, які виконуються за розпорядженням або згодою власника чи уповноваженого ним органу понад установлену для певної категорії працівників тривалість робочого дня.
Загальний режим робочого часу – такий розподіл норми робочого часу, при якому її виконання досягається за тижневий або інший обліковий період.
Спеціальний режим робочого часу – режим робочого часу, що застосовується лише у виняткових випадках у і відношенні до певного кола осіб.
Час відпочинку – це частина календарного часу, протягом якого працівник звільняється від виконання його трудових функцій і яка надається йому для відновлення його фізичного і морального трудового потенціалу.
Відпустка – це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.
Дисциплінарна відповідальність – один із видів юридичної відповідальності, який полягає в обов'язку працівника відповідати перед власником або уповноваженим ним органом за скоєний дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами І трудового права.
Матеріальна відповідальність сторін трудового договору – це обов'язок однієї сторони трудового договору (працівника або роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну другій стороні внаслідок винного, протиправного невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов'язків.